Універсал Директорії УНР (копія), 1919, 17 арк.

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ Жовтневої Революції і Спілки стачок Буд. 12 МУК УРСР, м. Київ Ф/м 113, оп. 4 ОДХ 18 Мні сьогодні прислі і пропаганди Української народної республіки. м. Київналь-подписка. Справа «…обривки ейштейнів буржуазно-націоналістів (автор невідомий) про приєднання Галичини до України пешелерської директи». Фотою Закінчено. на 14 штат Іменем Української Народньої Республіки Директорія оголошує народ українській про велику подію в історії землі нашої української: 5-го Січня 1919 року в м.Станиславові Українська Національна Рада Західньої Української Народньої Республі- ки як вирізник волі всіх українців б. Австрійської Імпері: і як найвища, чинні законодавчий чиннік торжественно про- голосила службу Західньої Української Народньої Республіки з Наддніпрянською Українською Народньою Республікою в одно- цільну суверенну Народню Республіку. Вітаючи з великою радістю цей історичний крок Захід- них братів наших, Директорія Української Народньої Республі- ки ухвалила тут влунку прийняти і з дійсняти на умовах, які зазначені в постанові Західньої Української Народньої Республіки від 5-го Січня 1919 року. Одинні воєдино сливаються століттями одірвані одна від одної частини Єдиної України - Західно-Українська На- родня Республіка /Галичина, Гуцульщина і Угорська Русь/ і Наддніпрянська Велика Україна. Єдієннілись піковічні мрії яких жили і за які умера- ли кращі сини України. Одинні є одна навколишня неволена Українська Народ- на Республіка. Одинні народ Українські, виволенний могутньим поривом своїх власних сил має змогу об'єднати дружними зусільями всіх своїх синів будувати нероздільну самостійну Державу Українську на благо і частя всього її трудового люду. Большовики кинули на Україну з Московщини велику силу свого війська і підступили аж дні під самий Київ. Довго Центральна Рада боронила столицю від ворогів, та нарешті, щоб не нищити міста і не задавати зайвих мук населенню, виступила з військом в січні місяці 1918року з Києва, перенесши свій осідок на Волинь. Тут на Волині продовжувала Рада боронити Україну від ворогів, а також вести державну роботу. Через деякий час Центральна рада замирилась з Мімеччиною і іншими державами, що стояли по бік німців. І за їх допомогою повернулася до Києва, вигнала большовиків з України і почала знову дбати про дад та спокій в Українській Республіці. Про те Українському народові знов не пощастило. Російські пани поміщики, фабриканти та заводчики, банкіри, що їх чи мало оселилось на Україні, а це більше втікло на Україну з Московщини від большовиків, скористувавшись тим, що народ український знешевився в боротьбі. Вкупі з німецькими генералами кинули Центральну Раду і Народне Українське Правительство і постановили гетьмана, російського генерала Скоропадського. Після цього перевороту почалися ще нові тяжкі часи на Україні. Гетьман окружив себе царськими генералами та російським панством, зломав всі права, які здобув народ за революцію; повернув поміщикам землю; почав розстрілювати селян, палити села, за те, що не хотіли коритися панам та виплачувати великі гроші-контребуції. Спочатку гетьман удавав з себе наче-б то українця і оборонця Української Держави, а потім, насмілившись, дійшов вкупі з своїми генералами, до державної зради - особливою громотою своєю самочинно, не питайчись народу, скасував Самостійність Української держави. Зрада гетьмана Скоропадського та інші його лихі вчинки переповнили чашу терпіння українського народу. Знову на Україні все повстало. Селяне, робітники і вчителі - всі взялись за зброю і стали до боротьби з гетьманом-зрадником і російськими панами, що хотіли український народ. У чолі повстання стала українка на Директорія. Народній гнів був на стілько сильний, що не помог- ли гетьманові і німецькі війська, що стояли тоді на Україні. Гетьманське військо було розбито в цент. Німців також було побито і вони просили миру. одсахнувшись од гетьмана. В кінці 1918 року Директорія урочисто ввійшла в Київ. Гетьман і його прибічники повтікали; деяких генералів українські війська піймали і покарали. Так вдруге було відновлено Українську державу - Українську Народню Республіку. Та вороги наші не спали. Бачучи, що гетьмана вже скинуто, а Директорія ще не закріпилася, об'явili московськi большовики знову війну Україні. Кинули великi силы из українськi гранци, а через короткий час підійшли до самого Київа. Примушена була Україна знову роспочати тяжку війну з Московщиною, а до московщини приєднались потім поляки, а там румуни, а після того російськi па- ни з своїми офіцерами добровольцями. Мов ті ж хижі звіри обсіли вороги Україну з усіх боків і от вже скоро рік, як пять з неї кров, гублять наш народ, руйнують наш край багатий, степи широкi. Велике несправства несе нашому народові ця боротьба, але дає й пользу. Вона знову показує, яка велика сила ворогів в Україні і вчить, що український народ тільки тоді по- боре, коли знову об'єднається, стане знову одним великим з"єднаним народом. У. ПРИЄДНАННЯ ГАЛИЧИНИ ДО УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ. Мало хто знає у нас на Кубанщині про Галичину. І не дивно. Во дуже багато літ цей край жив під чужими державами, одірваний од України і од нашої Кубанщини. Поневиряння наших братів галичан почалось я давно, ще тоді, коли не було ще а ні Січі запорожської, ані нас, Кубанських козаків. Трохи не сповна цілих шість віків тому назад попала земля Галицька спочатку під Литву, а потім під Польщу. Діялося це року 1340-1349. А коли Польща впала попала Галичина під Австрію. Сталося це року 1772-го. Та в непозбулася вона і за цим разом польських панів, бо пани п ольські. що жили в Галичині так само під Австрією; мали в ній великі права. Також жилося нашим людям в польській неволі. Не знали воїн добра, а ні за Польщою, а ні за Австрією. Держали їх пани інші в темноті, зневажали, за людей немали. А поляки- магнати, то все хотіли людей наших собі за хлопів мати, а за робочу силу і чути не хотіли про права українського на- роду, а тим паче про українську Державу. Казали, що для то- го і є українці на світі, щоб на других робити, другим слу- жити, а не собі. Коли розпочалась війна, галицькі українці охоче пішли у військо і завзято бились з войськами царя Миколи. Думка в них була така, що може хоч цим заслужать собі ласки в Австрійського Правительства. Та думка їхня не справдилась Получилось як раз навпаки. Австрійський цесарь замість по- дяки хотів зменшити навіть ті права, які українці мали в Галичині. і цілком віддати їх на ласку польку. Лихого свого замиру Австрійський цесарь не здійснив тільки через те, що почалися в Австрії всякі заворушення, які скінчились революцією, що почалась в кінці 1918 року і тягнеться й досі. Як і в Рісці, в Австрії жило в неволі багатьма воєних народів. Позбувшись свого цесаря і його Правительства, на- роди Австрії почали давати порядок кожен в своєму краї. По- чали ради радити і Чаличине. Вони заклали свою Галицьку На- ціональну Раду, яка взяла владу в українській частині Га- личини в свої руки і настановила Правительство-Державний Секретаріат. Побачили це поляки, побачили, що вже минається їхнє панування над нашим народом в Галичині і пійшли проти Га- личан війною. Ні од кого було галичанам ждати підмоги і д велося їм самим боронитись. лад давати, як було колись, коли гетьман Богдан М Хмельницький прилучив Україну до Московщини. Та росій- ське республіканське Временне Правительство і слухати про це не хотіло. Воно не хотіло дати волі Україні, хе- тило само правити Україною так само, так само як приви ли нез російські царі та генерали. Українське селянство, робітники, а особливо коза- ки / soldati/ дуже обурились на таку неправду з боку російського правительства і почали домагатись доб Цен- тральна Рада полинула говорити в Петербургом та Москвою і об'явила Україну державою Самості-ною. Центральна Ра- дад бачила це невдоволення народне, та все піджидала, сподіваючись , що може Російське правительство візьметь ся, а розум і стане до роботи разом з Центральною Радою Одначе ці сподіванки ради не справдились. В Росії, а саме в Москвщині почалися безпорядки. Почали підніма- ти голову з одного боку царські генерали, що хотіли по вернути царя, а з другого - большовики. Правительство Російської Республіки втратило всюку силу і йому вже б було не до України. Нарешті його скинуло в октябрі мі- сяці 1917 року большовики і Росія остадася без праи- тельства. Вачучи це, Центральна Рада , щоб врятувати Укра- їну від загибелі і не допустити на нашій землі того безладдя, яке почалося на Москвщині, 7 лолбра 1918 ро ку об'явила Україну державою, а саме: Українською Народньою Республікою. В універсалі своєму Центральна Рада зазначила ті землі, які ввійшли в склад ІУкраїнської народньої Республіки. Землі ці таки: Київщина, Поділля, Волинь, Чернгівщина, Полтавщина, Харьківщина, Катеринославщи- на,Херсонщина і Таврія.По-ж торкається иних земель, то вони мали бути прилучені до України пізніше, по зго- ді з народами Росії. Центральна Рада мала на увазі і иншу Кубанщину, але без згоди нашої на те , саме не вважала можливим прилучити 11 до земель Республіки. Центральна Рада знала, що на Кубанщині є Краєм Козача Рада і постановила, щоб Українське населення Кубанщини само вільно вирішило, чи слід йому прилучатись до своєї матері України, чи ні. Оголосити Україну Республікою. Центральна рада постановила нове Українське Правительство, замість Генерального Секретаріату - Раду Народних Міністрів, і назначала йому завести в Українській Народній Республі- ці народні порядки. А саме: землю од панів - поміщиків одібрати і дати 11 селянам, утвердити всі потрібні для народу пра а та свободи, завести порядок, лад і спо- кій в селах і городах. Щоб остаточно закріпити Українську Республіку і народні справедливі порядки в ній, Центральна Рада постановила скликати з"їзд представників всього про- ду України - Українські Установчі Збори.. Та скликати их Центральній Раді так і не вдалося. Хвиля безладдя що розійшлася по всій Московщині, захопила і Україну. Большовики, захвативши в свої руки власть у Петрог- раді не захотіли признати Центральної ради і Українсь- кої Держави і об"явили війну Українській Народні Республіці. Вони захотіли завести у всій бувшій цар- ській Росії, а в тому числі і на Україні, свої боль- шовицькі порядки, які завели все на Московщині. Нічого було Центральній Раді робити, треба бу- ло воювати, бо народ наш Український не хотів усебе большовицьких порядків, а знов-же не хотів поступи- тись своїми державними правами, своєю національною волею, яку здобув в революції. Центральна Рада почала оборонятись. Про згоду, про спілку з москалями ні- чого було й думати. Щоб успішніше повести війну з бо- льшовицькою Московщиною, Центральна Рада об"явила в январі місяці 1918 року Українську Народню Республіку державою цілком самостійною , суверенною, не від кого не залежною і покликала народ до оборони 11 зброєю, гру- дьми. Так український народ в огні і в бурі відновив свої державні права при яких-би добре жилося і простому народові, а не тільки панам. І такий слушний, довгожданий час настав. Це була велика всеєвітня війна 1914–1918 року. Королі та царі з дягком думою роспочали цю війну, бо не думали, що воно скінчиться для багатьох в них іхньом власному загибеллю. Війна знешкодила всі народи, викликала багато ні в чому неповинних людей, розорила хозяйства, звуклякала не чуйну дорожнечу, а подекуди голод. Народ сачив все і рішав сам покласти краї цій всесвітній кривавій різанці яку з власної прики почали царі та королі. На третій год війни почалася в Росії революція. Царя Миколу було скинуто з престолу а панів російських, наземокрадів генералів, що правили росією разом в царем, було прогнано і настановлено нове республіканське правительство в Петербурзі. Скинутий царський ярмо, всі народи Росії зітхнули вільними грудьми і взялися до роботи. Кожен почав поратись в своїй хаті. Грубкини в соде ?білоруси из Вілоруєщини, Фини в Фінляндії і т.д.. Почалася робота і між українцями. В нас на Кубані було скинуто царського генерала Бабича і скликано кубанську раду та частиновлено своє кубанське правительство. На Україні почалось те саме. Спочатку відбулися численні українські з "їзд-кооперативи, учительські селянські, робітничі, воєнцькі (колацьки). На цих з'їздах всі люди голос висловлювалися за те, що треба заводити на Україні нові свої українські порядки, треба відновляти українську державу. В квітні (апрілі) місяці 1917 року одбувся в Києві - старій столиці української держави-великий всеукраїнський національний з'їзд, як його іначе називають-Конгрес. На цей Конгрес приїхали представники від з дужим ворогом – великим польським військом. Українське правитель- ство не могло допомогти галичанам через те, що само мало велику потребу у війську, ведучи войну з більшовиками. Скрутно доводилось Галичанам. Бачили вони що кругом обсіли Україну вороги, і що великої сили треба для боротьби з ними. Нарадившись в цій справі, Галицька Національна Рада і галицьке краве правительство постановили в січні місяці 1919 року приєд- натись до України. Прислали послів з бумагами в Київ до Правитель- ства Української Народньої Республіки. Зраділо цьому Українське Правительство і увесь Український народ, що дві землі українські, після довгої розлуки, знов до купи зливаються. Тоді – ж у Київі відбулося велике свято злучення двох областей Української Народ- ньої Республіки– Західної Області- тобто Галичини і Східної об- ласти – Надніпрянщини. До повної злуки всіх українських земель не хватало тількі нашої Кубанщини, про яку тоді всі мимоволі вга- дували. Та не довго дозволось святкувати це велике свято. На Київ напіра- ли більшевики, а на Галичину поляки. Треба було боронитись. Допомогати Україні ніхто не хотів, а ворогам нашим поміч при- ходила. Полякам допомогла Франція і Румунія. В той час, коли біль- шевики забрали Київ і притиснули Українське Правительство до самої Галичини, вдарили поляки новими силами, разом з румунами на Галичину і примусили військо галицьке одступити з своєї рідної землі – з Галичини на Україну. Тепер Галицька військо б'ється проти більшевиків, визволе Ук- раїну від московського північного ворога, маючи надію, що коли окріпне Україна Надніпрянська, те піде тоді визволити а під арма польського братів наших галичан. VI. Кубанські козаки і Українська Народня Республіка. Прикликая батько синів до себе, дав ім віник і каже: "пеламайте". Попробував один, попробував другий,: не можуть по- ламати. Тоді батько взяв, розвязав вінк і сказав "дамайте". Сини легко поламали вінчичини. - оттак буде й з вами, коли не буде- та один одного,-закінчив батько. Доля судина нам Кубанським козакам набувати оце на Україні, на тій самій Україні, яку ми колись, з їххої волі царини Кате- рани покинули. Оборонячи свою рідну Кубань від большевиків, які хотіли зруйнувати Кубанщину так само як і Україну, зайшли ми на степи, по якимсь колись ходили наші діди- запорожці. Коли ми глянемо тепер навкруг себе, на те, що робиться зараз на Україні, то побачимо радісну на перший погляд річ, побачимо що коло старого Києва, золотоверхої столиці землі Української, зібралися мов ті бурлаки до рідної хати, всі Українські і Ку- банські козаки - Чономорські, і Галичане та Українці-Надніп- рянці. Всі ми тепер б'ємося в одним ворогом лютим - в москов- ськими большевиками. Всі маємо одного ворога, всі зійшлися на одній роїв рідній Українській землі, та не всі ще одну ціль мавмо. Не сказали що ми Кубанські козаки, свого ясного слова про Україну, про Українську Народню Республіку. Коли почули у нас на Кубанщині, ще на початку російської революції про Українську Центральну Раду, про її роботу над відновленням Української держави, то всі радо зустріли цю звіст- ку, наче що то не то не чужі люди, а наш народ Український добивається своїх прав. Богато наших козаків, що були під той час на Україні, стали разом з українським селянством і робітництвом та вояками до будови української держави. Їм все згадували про кубанця Ерес- това, що був Головою Всеукраїнського Конгресу в Києві. Другий Кубанець, наш козак Павло Христик був Українським Міністром. наших і тепер чи мало козаків працює на Україні, не вважаючи україн- ську справу своєю справою, Українську Народню Республіку нашою спільною державою. Через те, що Кубанщина і Україна є два рідні краї, з самого Українською початку між Центральною Радою і нашою Кубанською козачою кра- євою Радою встановились близькі зв'язки, і добрі відносини. Українське Правительство завше приязно ставилось до Кубанщини. і зразу ж надіслало своїх представників до нашого Кубанського Правительства. На скільки приязно ставиться Українське Правитель- ство до нас Кубанських козаків, видно між іншим з того, як Цен- тральна Українська Рада ще в 1917 році прохала Російське Пра- вительство прислати їй в Київ полк Кубанських Козаків -черно- морців, що стали тоді на фронті. Звичайно правительство росій- ське на це не погодилось і просьби Центральної Ради не вдоволь- нило, бо не хотіло, щоб Кубанські козаки зпоріднювались в Украї- Добри відносини між Українським Правительством і Кубанськими козаками не переривались ніколи. Тільки російські царські гене- ради, та різні добровольці хочуть ті добри стосунки розвірвати, на с проти України направити нашими руками державу Українську зруйнувати. Вонтися пани Генерали Української Держави і за вся- ку ціну хочуть її знов повалити. Ми на цю їхню роботу повинні звернути як найсильнійшу увагу, щоб не дати себе обдурити. Хоч ми й б"ємо разом з добровольцями большевиків, та про те з російськими царськими генералами нам не по дорозі. Ми знаємо добре, що як поб"ють вони большевиків, настаплять в Росії знов Царя, заведуть знов старі несправедливі порядки і коли ми попустимо, почнуть воєвати проти України, а на Кубанщині будуть верховодити так, як верховодили колись до революції. Що це буде так, видно з того, що денікіновці роблять зараз. Вже й тепер всіки царські генерали дивляться на нас, Кубанських козаків-косо. Вже й тепер глувують з нашого козацького лязика. Вже й тепер замахуються на наші козачі права, хочуть розігнати Кубанську Раду, як колись розігнали з гетьманом Центральну Раду, хочуть скинути наше Кубанське Правительство і нас- тановити над нами якого сь російського, царськаго генерала. Тих людей падих, що ведуть Кубанщину до добра, вони стараються до діла не допустити, а то й просто вбити , як вбите все Голову Кубанської Ради Рябовола. І не має ні якого сумніву, що коли піде так і далі, як досі Йшло, коли і далі нашими козаками буде на свою власну руч командуваль царський генерал Деникин, перебуде і нам Кубанським козакам і цілій Україні. Знов Українську державу буде зруйнована знов попаде наш народ в панську неволю- московську і польську. от-же треба наперед думати про те, що нас жде, що зде цілу Українську державу і так свою роботу направляти, що вийшла вона нам на користь а не на шкоду. Коли все ми, мов ті бурлаки, зійшлися на Україні, коли Вели- чина все приєдналась до великої Української Народньої Республіки то час вже і нам зрадати свою матір Україну і стати ні в пригоді, час приєднати нашу Кубанщину до Української держави. В купі легше нам буде ворога бити, свій край захистити. Вкупі ми встановимо для всіх Українських земель такі порядки, щоб всьому народові добре жилося, щоб нікто нікого не кривдив. Українське Правитель- ство тоді нікому не дасть верховодити на Кубанщині і будемо по- рядок давати на своїй землі ми в своїм правительством Краєвим і Кубанською Радою. Так само в Галичині буде, як і тепер є своє областне Правительство і своя краєва Рада. Українське Правительство в Київі буде центральним і дбатиме про всю велику Україну разом, про те, щоб налагодити сусідські зносини з другими державами поряд- кувати державною казною, дбати про оборону Української Народньої Республіки держати для цього військо. Ніхто тоді не буде страшний для Українського народу, ніхто тоді не зломає нашої волі і не надіне на нас ярма. об"єднаний Українсь- кий нарід здолає. Порядок собі дати і державу свою від ворогів оборонити. Тоді вся наша Україна не буде тою чайкою неббогою, що вивела діток при битті дорові, а буде краєм мисливим та богатим. ту та уповноважених Української Національ-Політичної партії в Галичині найенергічніше протестує проти особливого стану Гал- чини, власне, проти поширення польської автономії, а зате вима- гає утворення окремої провінції з українських земель у Авст- рії, об'єднану з іншими австрійськими країнами. 2/ Тому, що польську самостійну державу, яку центральні дер- жави мають на думці утворити з етнографічно-польських авіль- нених в під пануванням Росії земель, ми вважаємо за поперед- ження, що ці держави звільнять пригноблені нації в Росії, між ними українську і для цих народів утворить самостійну держа- ву, ми протестуємо найрішучіше проти присдання Холмщини та інших українських земель у якій-небудь формі до майбутньої польської держави. За те ми вимагаємо: 1. Утворити окрему адміністративну єдність з окупованих українських земель та Холмщини. 2. Допустити українську мову усно та письмово в окупова- них українських країнах у всіх галузях громадського життя. 3. Задовольняти всі релігійні та культурні вимоги україн- ської людності, організувати українську шкільну справу на ук- раїнських землях, кошти повинна сплачувати Австроугорська мо- нархія. 4. Негайної достатньої господарчої допомоги для українсь- кої людності в окупованих територіях. У зв'язку з відбудуван- ням господарчого життя, що війна залишила, негайно повернути всіх евакуйованих волинських українців на їх батьківщину. Тоді прийнято резолюцію доктора Цурата, де протестовано проти лі- цеїрної відповіді держав Антанти на ноту миру президента Вільсона. Антанта прокламує в своїй відповіді принцип звіль- нення поневолених народів, тоді коли Росія поневолює 35 міл. чоловікого народу На кінець прийняти таку резолюцію, що запропонував д-р Баран: повітових організації та уповноважених запрошують приступити негайно утворити, назвати та поширити теперішні українські організації на час війни. У цих організаціях повин- ні і ті працювати, що оголосяться готовими до соціальної діяльності - також українські жінки - щоби оживити культур- ні та господарчі організації, систематично збирати грошові засоби та інші дятки на військні над потреби оборону та допомогу жертвам війни, впершу чергу на воєнних сиріт та ук- раїнських хворих і ранених. Щоби виконати ці завдання у кожній окрузі треба утвори- ти 4 секції. У кожній українській громаді, зокрема при кожній пре- ко-католицькій парафії утворити комітет охорони жертв війни, головне воєнних сиріт, збирати гроші та інші дятки на націо- нальні цілі. Повітові організації підлягають національному комітетові у Львові, сільські повітовим організаціям. На другий день Чехович запропонував визнати делегацію до парламенту за єдине політичне представлення у всіх політич- них українських справах, що було рівноцінне з припиненням діяльності Всеукраїнської Національної Ради. У дискусії на цю пропозицію брали участь: Н.Німанковсь- кий, Л. Чесньовський, д-р Баран, д-р Цегельський, д-р Кость Девицька, д-р Голубович і Сінгелевич. На кінець проведено пропозицію Чеховича, а прийнято таку пропозицію д-ра Барана, щодо компетенції найвищої політичної організації. Конгрес приймає до відому, що українське представлення до парламенту єдине репрезентує політичні інтереси українсь- кого народу в Галичині, але вважає за дуже потрібне, що існу- вала Всеукраїнська Національна Рада, заступати загальні інтере си цілого українського народу, зокрема це стосується до справ української оборони та справ окупованих українських земель; Всеукраїнська Народна та українська делегація до парламенту повинні у визначаданні способів поміж собою визначити права. На цю резолюцію дозволяє собі звернути особливу увагу, бо це є персонала д-ра Костя Левицького над опозицією, що намага- лася, розпусковим українську Національну Раду, раз назавади усунути його від керування українськими справами. Але ж цей намір не вдався, як прийнята резолюція доказує і д-р Левицький буде знов найвищим керівником українських справ. Пополуднішню переду почав професор Роман Заловецький рефе- ратом про організацію та діяльність державних воєнних орга- нізацій для господарчих справ та відбудування країни. За цим Інов реферат про організацію української торгівлі й промис- лу. Доповідач з загальних рисах з"ясував господарчий стан мо- нархії під час війни та різні реформи підчас цього переведе- ні і нові розпорядження. Накинець професор Заловецький запропонував таку резолюцію: 1. Конгрес протестує проти того, вимкнути українців підчас розподілу керівних місць у воєнних централах та консульта- ціях, зокрема у керівництві при централі відбудови країни та скремих секцій. При цьому просили брати на увагу при складан- ні різних консультаций, комісій та експозиції. 2. Конгрес вимагає утворити скрему централю відбудування східної Галичини, притягнувши до цього українських фахівців. 3. Конгрес вимагає запровадити сільсько-господарчі ,промис- лові та торговельні школи у Галичині а українською викладовою мовою, а також окремий художньо-промисловий науковий заклад. ливо до господарчих та фінансових кіл щоби організувати то- вариства будувати фабрики і промислові підприємства, у пер- шу чергу такі, які могли б служити для відбудування країни, як цегельні, вапнярні, цементарні, фабрики штучних виробів і. т. д. 5. Конгрес закликає українських ремісників та промисловців з організувати виробничі кооперативи та товариства для поста- чання. 6. Конгрес вимагає за потрібне организувати спілки захисту ремісництва та промислу. Після доповіді Романа Злозецького доповідає генеральний секретар "Сільського Господаря" Василь Струк про організацію та відбудування сільського господарства. Він закінчив свою доповідь такою резолюцією: 1. Конгрес вимагає від держави повного відшкодування всіх втрат що тенерійм бійна на українських землях спричинила українському народові, при тому зруйновано українське сільсь- ке господарство. 2. Конгрес вимагає від держави якалишвдне сплачувати по- зині кошти, а при визначенні сплати, вокреме сплати за рекві- зицію ціну настаналювати за топерійньою валютою. 3. Конгрес вимагає для українського народу, відповідно до воєнних втрат справедливої участі в державних засобах допомоги та сільськими господарями, ще повинні служити підчас війни. Далі сільським господарям, пристосування відповідних державних ак- цій до широких сільсько-господарських шарів української люд- ності. 4. Конгрес вимагає від держави, відповідно до числа люд- ності та потерпілих втрат, участі українців у всіх держав- них організаціях, що повинні служити згаданій акції допомоги. 5. Конгрес вимагає забезпечити потрібними харчами україн- ську людність, щоб можна перетриматися до майбутніх живів. 6. Конгрес вимагає щоби забезпечити своєчасно весняну сівбу селянських піль у Східній Галичині, довезти насіння та щоб цьому допомагали цивільні й військові установи, також не повинні сільським господарчі примукувати працювати на чу- мах полях за той вони засіять свої. По цьому діля доповідь д-ра Голубовича про відвідування кредитових товариств.Резолюції були такі: 1.Конгрес зважає за потрібне відновити українські креди- тові спілки і закликав фахівців мати на увазі потребу негай- но приступити до організації нової роботи. 2.Конгрес закликає керівництво всіх українських спілок, духівництво, учительство та всіх членів партії впливати на Несолевий так , щоб воно довіряло своє майно українським на- ціональним товариствам. Далі доповідь д-ра Кульчицького про відбудування господарчо- го життя. Особливий наголос він ставив на етичні моменти. Накинець читав доповідь Сильвестр Герасимович за професо- ра коріння про організацію та відбудування торгівлі, де він пропонував прийняти такі резолюції: 1.Конгрес закликає всі українські фахові товариства та зільсько-господарче товариство "Сільський Господар" збирати статистичні дані про торговельні товариства та бути готовим до ближньої реорганізації їх. Для цього треба Судо б органі- зувати бюро правлячої допомоги. 2.Конгрес закликає українську делегацію до парламенту, в окрема господарчу комісію розвидатися, яким засобами держава допомагатиме таким товариствам та спілкам та подбати про те, щоби відповідно заступити наші торговельні справи у правлин- них та консультациях державних торговельних організацій для воєнних цілів. 3.Конгрес закликає українські торговельні товариства швид- ко організуватися та взятися за свою нормальну діяльність. Під час дискусії на вищеагадану резолюцію говорили різні промовні, накинець директор Савич до закінчення доповіді д-ра Голубовича запропонував таку резолюції: Конгрес закликає українську делегацію до парламенту, госпе- дорії фехові спілки та "жспілку "Сільський Господар" вжити заходів, щоби українські справи рей аввенської каси що доте- пер у красвій раді погоджувано разом з подьєзюм, з під цьо го патронату виключити та утворити новий натронат у красвій раді, якому боя підлягала би. Всі ді вищезгадані резолюції прийнято. Про це повідомляю в оглядку на лаказ і січня 1917 р. №242/9 та 4 січня 1917 р. № 239/9. Ц.к. Голрат і поліцайдиректор Райлєндер. ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ В даній справі № 15 Фонду № 11/3 Спису № 4 Пронумеровано 17 (сімнадцять) аркушів (цифрами і прописом) з них літерні №№ пропущені №№ Вкладення Брошури, газети: Графічні матеріали: інші особливості документів Документи із згасаючим текстом: «18» 05 2009 р. Підпис ПІДГОТОВКА СПРАВИ ДО МІКРОФІЛЬМУВАННЯ (що зроблено і вказівки оператору) Підпис СПРАВУ ПЕРЕВІРЕНО: | видачі | Під час повернення | видачі | Під час повернення | | :--- | :--- | :--- | :--- | | підпис, дата | підпис, дата | підпис, дата | підпис, дата | 18.05.09 Володар Олександр ВІДМІТКИ РЕГІСТРАЦІЙНИХ МАЙСТЕРЕНЬ: | Консервація: | Опра́ва: | Мікрофільмування: | | :--- | :--- | :--- | | (Дата) (Підпис) | (Дата) (Підпис) | (Дата) (Підпис) | | 30.09.2010 | | |