Листування з Радою Народних Міністрів УНР про організацію діяльності Директорії УНР та окремих міністерств, 26.05.1920-27.10.1921, 16 арк.

9 4 6747 ЦЕНТРАЛЬНЫЙ ДЕРЖАВНЫЙ АРХІВ Киевской РСФСР Улица М. Ульянова, 10, г. Харьков ФМР/1429, сом 4 блок 6 Канцелярія Дирекції" Української народної республіки ДЕЛО №_ Листування з петлюрівською Радою міністрів про організацію діяльності і обраних міністерств Начато_1920 г. Окончено_1921 г. На17_листах КЕРУЮЧИЙ СПРАВАМИ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ. "Травня 1920 р. ч. 1476 ДО ПАНА ГОЛОВИ ДИРЕКТОРІЇ ГОЛОВНОГО ОТАМАНА ВІЙСЬК У.Н.Р. Д о к л а д. Згідно Вашому розпорядженню Київській Палац має бу-ти місцем перебування Верховної Влади У.Н.Р. По збіраним мною відомостям від був.Завідувачого Управлінням Київської Удільної Округи вияснилося слі-дуюче: Київський Палац ще за царські російські часи уві-ходив в склад Київської Удільної Округи, в розпоряджен-ні якої знаходилося 21 маєток /докладні відомості при-кладені в докладі на моє ім'я був.Завідувачим Управлінням Київської Удільної Округи К.Вілевичом/. За часів української Влади, за відсутностю Міністер-ства Хвору, Київська Удільна Округа залишалася автоном-нетманщини ною і лише в останні часи була віданна до підлеглості Міністерству Земельних Справ. За часів большовицької окупації Удільна Округа бу-ла скасована і майно мало перейти до земельних Коміте-тів на повітах, а самий Палац перейшов в розпорядження Київського Губерніяльного Відділу Соціяльного Забезпече-ня по акту 15 лютого б.р. В сучасний мент юридичне становище Удільної Округи ще нез'ясовано.Між тим справа з Палацом, з утриманням пер-сонаду і в зв'язку з цим з утриманням Оранжереї і інших при ньому закладів має бути негайно вирішена, бо инакше є небезпека,що може загинути і рента того майна,яке за-лишилося в Палаці. Між іншим Удільна округа має свої капітали в Банках Київських,/всього 7.743.124 кар.І8 коп./,на які большовики на- ложили заборони. На мою думку з цих грошей третя було би негайно відпустити хочь би 200.000 кар.на виплату утримання службовому персоналу,- ообовязавши його зібрати все маїнно Палацу,яке було розлане боль- шовиками ріжнім пріютам в Київі.Крім того необхідно було би від- пустити кошти на приготовлення в належний вигляд і другої поло- вини Палацу маючи на увазі майбутній приїзд до Київа п.Началь- ника Польщі. Прохаю Вашого дозволу на видачу мню наказу Банкам видати ці гроші,а також дозволу на тимчасове призначення Завідуючого Ша- лацом . До Пана Міністра Закордонних Справ. Гадою Народніх Міністрів було ухвалено постанову „про зміну п. 5 Постанови від 11 серпня 1920 р. про ліквідацію військово-санітарних місій для справ полонених в Центральній та Південній Європі і про передачу справ до допомоги полоненим українцям з Міністерства Військових Справ до Міністерства Справ Закордонних.“ При доповіді мною цієї Постанови ПАН ГОЛОВА ДИРЕКТОРІЇ питання про затвердження її зволив залишити тимчасово нерозв'язаним і висловив бажання мати вчасніше Ваші пояснення щодо суті постанови. Повідомляючи про це, ласкаво прошу В. Вас, Пане Міністре, надіслати зазначені пояснення для доповіді ПАНУ ГОЛОВІ ДИ- РЕКТОРІЇ. ДО НАПА ГОЛОВИ ВИСОКОЇ ДИРЕКТОРІЇ Української Народньої Республіки Громадян КОСТЫЦЬКОГО Якоба і ТИМЧЕНКА Миколи. - МЕМОРАНДУМ в справі істнування Міністерства Народнього Здоровля й Опікування. В сучасному складі співробітників Міністерства Народнього Здоровля й Опікування залишилося тільки два старих співробітника і коли самому істнуванню Міністерства погрожує небезпека, ми вважаємо своїм обов'язком перед нашими товаришами, що з різних мотивів залишилися на Україні, товаришами, з якими в купі і ми приклали невеличку дозу свого знан- ня і праці до будування молодої інституції - Міні- стерства Народнього Здоровля й Опікування, - пода- ти низче зазначене. Колись то держави не цікавились кількістю бі- ольогичних складових одиниць, але наслідки світової війни і кривавих подій революції вимагають від дер- жави такого зацікавлення. Саме життя викликало іс- тнування Міністерства Народнього Здоровля й Опіку- вання, аби пляномірною далекосягаючою роботою по галузі профілактичної санітарії і соціального за- безпечення зберегти для держави її складовий еле- мент - людність, а через те політика Міністерства Здоровля весь час провадилася та, аби обєднати і сконсолідувати всі галузі санітарії, які по ста- рих Російських законах, в значній мірі з фіскаль- ною метою, були розкидані по ріжних відомствах. Треба зазначити, що весь час перебування України на поруч з цією Державно-будівничою законодавчою ро- ботою провадилася начальне-біжуча праця, яка най- частійше одривала Міністерство од спокійної законо- давчої праці, тай саме життя всього державного апа- рату не сприяло проведенню через відповідні інстан- ції законопроектів, не кажучи вже про проведення їх в життя. Листопадська катастрофа 1919 р. на очі пок- зала, який чинник в державному будівництву є сані- тарія. Вона ж одібрала од Міністерства весь його скарб, всі законопроекти / що загинули під Чорним Остро вом/, рівно і як найкращі його сили. З того часу Міністерство, ні разу не спромоглося в відпо- відний спосіб скласти свій апарат, і ті, хто за- лишався в ньому, до де-якої міри, уявляли собою ли- ше ідею Міністерства. А життя іде, а руйнуюча полі- тика на Україні бльшовиків все більше ускладняє справу і ставить все більші і більші завдання пе- ред Міністерством Здоровля. Вивіз лікарів, абсолютний брак ліків, руйнування лічних закладів, поширювання поєстних і соціальних хороб, збільшення кадру сиріт факт привозу на Україну дітей, заплутаність справ інвалідських / бо хто ж тепер не інвалід/, - все це вимагає міцної консолідації всіх лікарських сил, спішного підготовлення реальних планив і життєздатних життьових законопроектів в широкому, але суто дер- жавному змісті. В 1921 році поновився склад Міністерства і воно ніби-то змогло приступити до праці, додержуючись старих своїх традицій і засад / реальність планив і переведення їх в життя шляхом викликання місце- вої ініціативи/. ще в 1920 році, коли в складі Міністерства не було ні одного лікаря почалося збірання матеріалів і підготовка до розроблення планів по трьох галузях: забезпечення інвалідів, дітей, загальне опікування, а також в справі провізоричної, але реальної заготовки ліків, перетрактації з фірмами про доставку ліків на принципах товарової валюти. Про хід праці в 1921 році Міністерством подавалися відповідні справоздання. Добре розуміючи, що в умовах сучасної еміграції за- доволення біжучих потреб дочільніше переводити шляхом суто громадських установ, ми спокійно ставились до чуток про передачу справ Міністерства Червоному Хрестові, уяв- ляючи собі, що йому будуть саме передані біжучі справи і відповідні кредити, які Міністерство Здоровля, перед- бачаючи начальні потреби виправило у відповідних інста- ціях; але касування самого Міністерства викликає у нас здивування і то по таких мотивах: оскільки в 1918 році життя викликало до істнування Міністерства Здоровля, остільки в 1921 році життя поставило перед ним коло сальні завдання во всіх найдрібнійших галузях і тепер повернути на старе: до російських законів по медицині і опіці, абсолютно не є можливим. Для того, хто працював і розбирається в цих справах, це ясно, як день Вожій. Ми не беремося тут доказати необхідність істнування Міністерства Здоровля, про це зазначено в пояснюючій до статуту інстерства Народнього Здоровля й Опікування зашвці, яка подана до Ради Народних Міністрів. Далеко стоючи од політики розпрєділення портфелів, ми навіть не обстоюємо окремого істнування на емігра- ції Міністерства Народнього Здоровля й Опікування, а даючи собі відчит, що вирішення питання шляхом кава- ції, чи ліквідації Міністерства розв'яже руки спів- робітникам його, а в тому числі й нам, що до підшу- кання собі більш забезпеченою шматка хліба на чужині ми вважаємо своїм громадським обов'язком, Пане Голово Директорії, вимагати од Вас, аби Ви уважно поставили- ся до справи розвязання інституції, од істнування якої в зазначеній мірі, на нашу думку, залежить добре- бут Ватківщини. / матеріали про це в статуті і пояснен- ючої" до нього записці, що знаходиться в канцелярії Ради Народних Міністрів/. Ми своєю працею переконані, що Міністерство На- роднього Здоровля і Опікування масть істнувати, як окрема установа в тому, чи іншому вигляді.- "31" серпня 1921 р. м. Тарнов. Я. Крищенко Таку Товін Директорії Української Народної Республіки. Виконуванням Олімп Васильович. При сія маю пишу предложення на Вашу висоту увагу Кілька моїх міркувань в справі незайно лабро вадження форм дія агентів Укра- їнської Народньої Республіки. З великою почестю до Вас Вік. Триходов. 307 Х., 1921 р. П. Промбору. Проекта держмених вдень і ведення їх усіх ударов усе вироблено! Свій їх доріж- ки враїнственими друведними і погоди мені на Лабудимея. Коти Урядовими Ізобили всього лан- були фрибари великих жанейв держмених вдень, то урядовці самі арс абє підбавут, зведовомись про Лабудимею спорну. Що до надій на кооператії щод руф скура на дена: "щоб існі рагу в зашкві треба поглиба все моя лейце" - а кооперація в залічній межі немає неболицьб, що шав. В зв'язку з молодшим поворотом на Україну вважаємо дуже важливим піднести одну, на наш погляд, важливу справу, якій права, міжоли не надавалося особливої значення. Згідно з загальним опиненем, се справа не тільки другорядна, а навіть десята і в такий трудний в нашому державному життю момент "про неї так ніби і говорити не приходиться. Одначе, ми бере- мо на себе сміливість все -ж таки піднести сю справу, уважаючи, що знайшня її увесь час не доцінювалось з великою шкодою для нашого державного будівництва. Справа ся - е справа форми одігу для всіх агентів у Н. Р. Справа зовнішнього обку нашої державності. Правда, ми не чули особливо серйозних заперечень проти форми "в майбутньому", "Коли все заспокоиться" і, навпаки, готові вислухати великі заперечення і навіть докори з приводу цього попер, коли "не в тім сила", коли, по переході на Україну, потрібне військо, потрібна зброя, потрібні тисячі річей і справ, а не "якась форма". Отже ми ражуємо окраз навпаки: по переході на Україну потрібні тисячі річей, але потрібна і форма, а "в майбутньому", "коли все заспокоиться", то може й форми особливо не треба буде. Мусимо сказати собі правду: владу нашу вустри- чали завжди дуже радо, з ентузіазмом, вона була "мила", "довгожданна", "своя", але.... вже занадто "свої", остільки... що широкий загал не вважав за необхідне її слухати- ся. Не з демонстрації проти неї, не по злобі, Воле сторони, а так "по любві", як не дослухалеться діти до наказів дорого- го любого батька. Коротко кажучи, влада наша не імпону- вала широкому загалу. Сьогодні сей загал своєю владу зустри- чав і вітав, а завтра ся влада,- сіренька, непомітна глибоко штатська - десь тонула в масі і забувалася всіма. А по- завтру починалася наша пресловута росхляданність і розвал тилу, а за ним і фронту. І на цім кінчався наш черговий - державний експеримент... Проаналізуймо причини цього всього і ми побачимо, що в ряді сих причин не останнє, а, навпаки, одно із перших місць безумовно займає і неуміння поставити справу держав- ності з зовнішнього боку, вокрема -відсутність форми. Зіправді, пригадаймо собі першу ліпшу фігуру нашого міліціонера,- сеї основи державності: на голові „какшет" з бархатним "околушком" зразку Акцизнаго Управління, в пашмо на переді замість бувшої "кокарди", на плечах бов- тається нелевного кольору "спінжак", штани „на випустку", але так високо, що з під них виглядають "вуха" від "кама- шів" і через плече довга „трьох-лінейна вінтовка", на моту- ку, з котрого осовязково лізе ключа. Се -придставник "но- вої влади", що стоїть часто "на стогнах" великого міста і мусить знаменувати соссю силу і величсть нової державності. Підемо „вище". Ось вам типова фігура: маленький, чорненький челові-чок, давно необритий, комірчик "за косиню" ще давніше не митий, "галстук" завяди на 45 градусів вбік од того місця, де йому належиться бути, "костюмчик" "відал віди", штанці вни- ву, по влучному виразу російського письменника Цотаєнка як у „руся ламчатого", "ботинки",... зрештою, позаяк вони в ололі, то і не видно які "ботинки". Се-повітовий комісар що повіту. Коли ви ще до свого додасте, що він всіх прохачів приймає у себе в кабінеті одночасно і зовсім разом гово- рить, а при тім зvonитъ по телефону і бігає по канцелярії, аж деди його "жилетки" літають, коли поглянете на увесь його "штат" у "бувших" френчах, кашмельках, напаках, кашке- тах, чоботах і обмотках, то ви зрозумієте нашого дядька, кот- рий за цілий день толком не добившись нічого, Іде до дому і вже каже собі, що "нічого з того не вийде". І пригадайте поруч з цим приход на Україну німців, австрійців чи навіть поляків, коли в місті на мості твердо ставала одягнена в добру форму фігура і увесь народ зразу бачив і гостро відчував, що прийшла "влада". І, не читаючи ще ні приписів, ні наказів нової влади, з одної думки на мості зразу витягав для себе і для дітей своїх "відповідні консенвенції". Отже справа - ясна і очевидна. Але треба признатися, що такою для нас, українців, вона не була і зараз, власне, не є. І на те були свої причини -психологічного характеру: "ми свідомі українці, вигнана влада приходили на рідну тор- торія," ми так сьому раділи, се так було для нас важко і так наповнювало всю нашу істоту, що ми абсолютно не сумні- валися в тім, що так само і все населення ні на хвилину не забував, що прийшла українська влада, про покору і допомогу, якій воно тільки й думає. Але -ж в дійсності було далеко не так: "ми"-то-"вла- да"-не забували, що ми є влада і міністерські урядовці та- ковою один другого визнавали і навіть ранги одріжняли, але широкі-маси, дємос- він нас не бачив, він нас не відчував і через те з нами не рахувався. На мості ніякої "гірки" не столю; правда якісь "Довжко" в гвинтовому "заважає" ізди- ти, за що од першого ліпшого водосова діставав з помінове- ніем родітелей". В повіті якісь обшарпанні "командири" їздив і об'являв мобілізацію, але "настадащого начальства" ніхто не бачив - отже треба початки, не можна-ж слухатися першого ліпшого "мулка". І народ в мобілізації сумнівався, водосова правої сто- рони на мості не держався, а боляшевик тим часом продира- са у всі щилини і українській державі робив кінець. Отже і нашій подібній тактиці також повинен бути кі- нець. Ми повинні перестати базуватися в будівництві держа- ви лише на власних тонких переживаннях, ми повинні рахува- тися з психологою маси, яка мусять бачити, "боязати", яка вимагає яскравого окавательства влади. Ми повинні приходити в формі. У військовій жандармеркії, судовій, акцизній, золівни- чій, щоб нас бачили, відчували, пам'ятали, поважали і трош- ки боялися. Отже се есть чаргова і то негайна,- під взгля дом сітуації,- справа, яку має залагодити державний Центр. Як - ж є се робити? Передовсім - се справа для наших відомств не нова - Вдається, майже всі вони "форми" проектували, тільки ніхто їх не реалізував, чекаючи звільнення теренів цілої Украї- ни і повного закріплення української державності. Отже залишається, щоби відомства ті форми новіднаходили, перег- лянули та повикінчували, а спеціальна міжвідомственна ком- сія погодила-б все і додержала-б у формах певного тому і характеру. Правда, доводилось чути, що деякі відомства повстримуються в проектуванням форми, дожидаючись та шу- каючи якихось особливих художників. Ми - ж такого переко- нання, що стреміти зараз до якогось надзвичайного виконан- ня не можна: головне треба щось певне устати, а часом кожну форму можна удосконалити і навіть цілком змінити. Єсть ще у цій справі дуже симпатичні сторони так-би сказати господарського і політичного морального характеру, річ в тім, що на Україні нам доведеться зустрінути наших бувших урядовців майже голими і оссими. Отже з великою подякою і признанням був-би принятий розумний крок Пра- вительства, коли-б воно вразу-ж видавало новим своїм агентам одяг- форму. Цим досягалось- би дві мети: голих людей одягали-б і держава зразу виявляла-б себе зовні. Щож до умов видачі одягу, то над-сім треба було-б поду- мати: в яких випадках одяг - форма мав-би видаватись без- платно, в яких на виплат /на кілька місяців/ і в яких-за готовку. Що до постачання одягу- форми, то се було-б прекрас- ним державним завданням для кооперації, яка безумовно діс- тала-б потрібний товар в кредит і в свою чергу, поборгу- вала б державі. Для заготовки найбільш потрібних у великій кількос- ти форм /поліція/ також кооперація могла-б організувати майстерні. Але в де-які частини форм, які незалежні од самого і які уряд повинен безумовно заготовити і привезти з со- бою на Україну - се металеві різні значки, трезуби, галу- нові і кольорові (і гузіки з гербами, які разу-я, ще до пошиття форми, мали було-б принособити до тимчасової, не цілком форменної, одезі. І се тим більше необхідно зробити, що заготовка всього цього коштувала-б дуже неве- ликих коштів. Так таким шляхом, кладучи фундамент, увагладнюючи менш важні речі і не випускаючи з ока дрібниць - мусимо будувати свою державність.- Вікт. Грицаков. "26" лютня 1921 року. КЕРУЮЧИЙ СПРАВАМИ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ 2 листопаду 1921 р. ч. 1924... м. постов. До Пана Голови Ради Міністрів. Надсилаючи при цьому доклад п.В.Приходька на імя ПАНА ГОЛОВИ ДИРЕКТОРІЇ в справі негайного за- провадження форми для агентів У.Н.Р., маю за честь повідомити Вас, Пане Прємьер-Міністре, що по допові- ді цього докладу ПАН ГОЛОВА ДИРЕКТОРІЇ зволив по- класти таку резолюцію: Проекти форменної одяжи і відзнаків для всіх установ уже вироблені. Слід їх розглянути встановленням порядком і подати мені на затвердження. Коли урядовими засобами не можна буде зробити великих запасів форменної одяги, то урядовці самі про себе подбають, до-відавшись про затверджену форму. Що до надій кооперації, то тут справа неясна: "Щоб істи рагу із зайця, треба перш за все мати зайця", - а кооперація в даний момент не може похвалитись, що має його в руках. Щож до справи по суті, то її треба вирішити позитивно. Коли будемо повертатись на Україну, то й одяга форменна буде. ПЕТЛЮРА." Миронов Керуючий Справами В. Чапаєвський Зг. Начальник Канцелярії До Ясновельможного Пана Голови Директорії Української Народньої Республіки. Секретаря Посольства У.Н.Р. в Царгороді - Василя Приходька Рапорт. В Державній Скарбниці на рахунку перехідних сум Похідної Кан- целярії переховується невеличка кількість турецької валюти в сумі: 152 турецьких лір 297 піастрів 240 пара --- --- --- --- --- разом - 155 тур.лір 3 піастра 10 пара. Маючи на увазі, що за відсутністю котировки турецької валюти на польських біржах вищезгадані гроші не можуть бути спродані тут по правдивій ціні, а Міністерство Закордонних Справ за браком коштів в Державній Скарбниці до сеї пори не може Посольству ніяких засобів для виплати його боргів, маю честь ласкаво просити Ясновельможного Пана Голову Директорії дати дозвіл Скарбниці на видачу мені вище- згаданих грошей для пересилки п. Керуючому Посольством в Царгороді. До сього маю честь додати, що Фінансова Комісія, розглянувши справу Царгородського Посольства 24 сього жовтня, вирахувала, що залежність Царгородського Посольства на І-е жовтня с.р. виносить 14.029 турець- ких лір, які мусять бути негайно сплачені. При сьому докладається копія мого рапорта до Мін.Зак.Справ і розрахунок вартості турецької ліри при переводі на польську валюту. В. Приходько Секретар Царгородського Посольства. 27 жовтня 1921 р. З оригіналом згідно: Начальник Канцелярії ДИРЕКТОРІЇ Повідомлення Уряду української Народньої Республіки в справі виступу в м. Відні 8 грудня 1921 року П. Андрієвського, А. Макаренко та Ф. Швець. 8 грудня 1921 року в м. Відні Панас Андрієвський, Федір Швець та Андрій Макаренко, що свого часу вступили до складу Директорії української Народньої Республіки, постановили виконувати обовязки Директорії в цілях налагодження роботи державного центру Української Народньої Республіки. З огляду на це уряд української Народньої Республіки вважає за потрібне освітити державно-правне становище згаданих осіб, в звязку з зазначеним виступом. Ще у листопаді 1918 року, коли повстала конечність усунути гетьманську владу, український Національний Союз в м. Києві обрав для того Директорію в складі В. Бинниченко, С. Петлюри, П. Андрієвського та Ф. Швець. Пізнійше до свого складу Директорія кооптувала А. Макаренка. Повставший народ скинув гетьмана Скоропадського, було скликано Трудовий Конгрес, що мав окреслити шляхи дальнього державного будівництва. Але конгрес не міг здійснити свого завдання, бо в той час, в півночі, на молоду, що не вспіла ще твердо організуватися, Українську Народню Республіку, напав ворог-московські большевики. Тому Трудовий Конгрес доручив директорії провадити дальшу боротьбу за українську державність. Почалася довга, крива боротьба, яка точиться й до цього часу. Протягом цієї боротьби в складі директорії залали такі зміни: з складу директорії вийшов Голова II В. Бинниченко і постановою Директорії з дня 9 травня 1919 року на Голову Директорії було обрано члена Директорії Головного Отамана Війська Української Народньої Республіки С.В. Петлюри /Вістник Державних Законів вип.37/ за 1919 рік/, в травні 1919 року в складу директорії вийшов також П. Андрієвський, при чому Директорія в складі Голови Директорії С. Петлюри та членів М. Макаренка та Ф. Швець 13 травня 1919 року ухвалила вважати Панаса Андрієвського вибувшим з складу директорії /Вістник Державних Законів вип. 39 за 1919 рік/. Того ж травня директорія з участю А. Макаренка та Ф. Швеця затвердилa, в ухвали Уряду, закон про те, що всі постанови й накази директорії Української Народньої Республіки дійсні й законні лише в тому разі, коли в засіданню бере участь та стверджує їх своїм підписом Голова директорії Головний Отаман Симон Петлюра /Вістник Державних Законів вип. 22 за 1919 рік/. Із листопаду 1919 року, в огляді на відізд за кордон членів директорії А. Макаренка та Ф. Швеця, Директорія з участю А. Макаренка та Ф. Швеця, постановила верховне керування справами Української Народньої Республіки покласти на Голову директорії Головного Отамана С. Петлюра, який іменем директорії має затверджувати всі закони й постанови, що ухвалить Рада Міністрів. З того часу Голова Директорії Симон Петлюра став повнити функції директорії в повному їх обсягу. Весною 1920 року, в звязку з зміною обставин, Рада Народних Міністрів постановою в дня 21 травня 1920 року, затвердженою Головою Директорії, нагадала членам директорії Макаренкові та Швецьв про обовязок їх бути в народом ц його визвольній боротьбі, але члени директорії Макаренко й Швець, на заклик Уряду, на Україну з за кордону не виїхали. 17. жовтня 1920 року Рада Народних Міністрів змушена була винести по- новну, затвердженню Головою Директорії, постанову про те, щоб члени директорії Української Народньої Республіки Макаренко і Швець повернули в за кордону для державної праці, але і після цього члени директорії Макаренко та Швець продовжували перебувати за кордоном у Відні. Між тим, державне життя Української Народньої Республіки розвивалось далі і в процесі цього розвитку, під час перебування Уряду Української Народньої Республіки в ламинці-Подільському, повстав закон з дня 12 листопаду 1920 року про Тимчасове Верховне управління та порядок за- конодавства в Українській Народній Республіці, згідно з яким Голова Директорії С. Петлюра, в цілковитій послідовності з вишенаведеною поста- новою Директорії в дня 15 листопаду 1919 року та усталеною державною традицією, продовжує повнити функції директорії Української Народньої Республіки /Вістник Державних Законів вип. 2 за 1920 рік/. Минуло вже більш двох років, як А. Макаренко та Ф. Швець відірвалися від державного центру української Народньої Республіки. Протягом цих років западали різні обставини в державній роботі голови директорії С.В. Петлюри та уряду Української Народньої Республіки, але не було жадного моменту, коли б припинялася їх діяльність. І зараз, як і раніш, уряд Української Народньої Республіки на чолі з Головою директорії С.В. Петлюрою продовжує провадити свою державну працю, виступаючи за допомогою своїх закордонних представників у всіх державах та країнах в обороні інтересів українського народу, як і в обороні українського Війська й всіх громадян України. Рівно ж він провадив й проводить внутрішню організаційну діяльність з твердою вірою в близьке визволення Батьківщини. Свідомий свого обов'язку перед українським Народом, уряд Української Народньої Республіки й надалі буде провадити свою відповідальну працю, які б не були для неї тяжкі й невідповідні умови та які б не були спроби до різних деструктивних виступів. Приймаючи на увагу вищезазначені фактичні, правні й державно-політичні моменти, уряд Української Народньої Республіки, в повній єдності з духом українського Громадянства, констатує протизаконність виступу п.п. Андрієвського, Макаренка й Швеця та цілковиту шкідливість цього виступу для інтересів Української Народньої Республіки. з оригіналом згідно: В.О. Секретаря РНМ. У. Н. Р. ГОЛОВА РАДИ НАРОДНІХ МІНІСТРІВ. 192 р. до ПАНА ГОЛОВИ ДИРЕКТОРІЇ У.Н.Р. 20 жовтня під ч.1352, вважаю необхідним попросити Вас, пане Голово Директорії, на розгляд слідує і свої міркування, що до бажаної Вами аміни редакції статті в статті 3-го вводної постанови "Про Корпус Мандер- мері", спосібно до Комисаріату міністерства Шляхів. Нащадок дозволю собі зазначити, що Рада міністрів, ухвалюючи статтю 3-го Комисаріата Шляхів, робила це піл- ки східом, в повній згоді і абсолютно переконанні в неопустимості дальнійшого істнування подібного інститута, тому у мене немає ніяких підстав сподіватись ино- го рішення по цьому питанню. що друге, мій персональний погляд на завдання і діяльність Комисаріату Шляхів є настільки негативний, що мені першому в Ради Міністрів довелося би рішуче виступати проти залишення цієї, не тілько що непотрібної, а навіть і шкідливої установи. Моя дотеперішня праця майже весь час Української Державності була зв'язана в центром життя Шляхового Відомства і тому я не можу не мати відносно діяльності залишничого Комисаріату свого обоснованного переконання. Але раніше торкнувся чисто принципових моментів даної справи. - Передовсім, вже одна назва: "Комисаріят" міні неприємно вражає і викликає до себе далеко не імпонуюче почуття. І в той час, коли Комисаріати в інших відомствах а саме: Комисаріат Постовий, Прифронтові Комисари, Комисари Дивізійні, полкові і инш. давно вже скасовані, як організації шкідливі,-комисаріят Шляхів продовжує своє істнування. Окрім того, Статут, яким керується ця "Державна Установа" уявляє собою остільки безсистемне, хаотичне і з правового боку безграмотне нанизання різноманітнійших і різноманітніших прав і обов'язків її, що мимо волі виникає здивовання: яким чином цей статут залишився по сей день діючим. Зазитим здавалось-би, що наколи на залізницях вводиться жандар- мерія, обов'язком якої будуть, очевидно, і справи політичні, то іст- нування другого органа з паралельним завданням являється не тіль- ки непотрібним, але й шкідливим. Взагалі приставлення до служачих і "адміністрації" державних установ якихось спеціальних, коректно "мисловлюючись", дозорців-но- сілоб вигляд досить ганебний і навряд чи багато найшлося би ба- жаючих вступити на службу в ту установу, в якій істнувала подіб- на інституція. Очевидно, що замісця приставлення дозорців до своєї адміністрації, кожне міністерство повинно подбати про те, щоб вимі керуючі посади обслуговувались гідним довір'я елементом. Повертаючись після цього спеціально до Комісаріату Шляхів, передовсім зазначу, що орган цей виник в перші дні революції якоч- ним порядком і завданням його було поглиблення червоноїської ре- волюції і чистка адміністрації відповідно до обов'язків служачих. Чисто національне обличчя Комісаріатові було надано на залізни- цах України уже за часи керування Міністерством Шляхів Соковича, коли ним був урядово призначений на посаду Керуючого Комісарі- атом всіх залізниць України Головний Інспектор Міністерства Ковпакенко /нині Директор Залізниць/, який і зорганізував Коми- саріят на всіх Українських залізницях, призначивши Головними Ко- місарами на кожну з них осіб, які встигли вже тоді виявити себе в боротьбі за національну ідею серед залізничників, освічених і свідомих в залізничних справах, наприклад: інженера Тимошенко, ректора В. Федорченка, лекцій Стабровського, інженера Колярд, інж. Гребина, інж. Домиловський і унші. Го- ловним завданням комісаріату, згідно затвердженному міністром Соковичем статуту було: поширення української національної ідеї серед залізничних служачих, усунення ворожого цієї ідеї елементу і контролювання з політичного боку діяльності вищої адміністрації, яка в той час була виключно московською і одерто боролась проти українського руху. Потім, в міру зміцнення Української державності, скріплення на залізницях національних позицій і заміни московської вищої адміністрації на українську, статут Комісаріату змінювався разів два чи три в смислі обмеження прав Комісарів і, нарешті за 16 часів Директорії, коли Керуючими адміністраторами на залізни- цях були призначені вже всиди українці - місія Комисарів була по суті "скінченою", а тому Майже всі Комисари, особливо вищих ран- гів, разом з Керуючим Опрацями Комисаріату повернулись до своєї фахової праці. Швидко за тим, під бойкевицьким напором, Урядові довелося по- кинути Київ. І з того часу почалася нова ера в історії залізничного Комисаріату. Він старанням тієї рештки Комисарів, низь- чих рангів, яким бракувало безумовно повертатись на свої поперед- ні посади конторників, телеграфістів, поміщиків машинистів тощо відновив свою діяльність. В тому хаосі, який довелося тоді пе- реживати Урядові: серед отих "звакуанцій" і реєструвань відступ- нів та наступнів, серед Божежинки, Галебчанської, Великоберезнян- і іншої отаменщини "та окрім того, завдяки взагалі великій тоді мо- ді на різного роду Комисарів з диктаторськими уповноваженнями - залізничний Комисаріат дуже спритно вумів узурпувати собі без- межні права і закріпити їх новим статутом, затвердженим Прави- тельством. Статут цей уявляє собою надзвичайно оригінальний і харак- терний для свого часу і для тих хто складав його документ: на мій погляд не є цілковитий мандат на хітро замасковану дик- татуру залізничного пролетаріату над адміністрацією цієї дер- жавної установи. Справді: Комисаріят являється державною урядо- вою установою; між тим кандидатів на уряди Комисарів намічає Всеукраїнський залізничний професійний Союз, який також має право і відкликати їх з урядів, очевидно, коли діяльність кото- неудь із них не буде проводитись в напрямку бажаному Союзові. Оттаки Комисари, цілком залежні од робітництва і примушені твори- ти його волю, "повинні", як говориться в статуті, мати держав- ний та політичний догляд і контроль за місцевими установами Міністерства Шляхів те за нормальним користуванням транспор- том військовими та іншими установами". Мало того: "Адміністра- ція Шляхів" - говориться далі - "всі свої розпорядження принципо- вого характера повинна видавати з відома відповідного Комисара". Або: "Адміністрація Шляхів повинна всіма мірами сприяти роботі Комисарів". А коли додати до цього ще те, що, врідно тому - ж статутові, ні один службовець не може бути ні прийнятий, ні- звільнений без згоди Комисара, та що Комисари мають право самочинного усунення слугачих і любого із адміністраторів від виконання обовязків і навіть притягнення до карного су- ду - то справа стане цілком ясною. Користуючись такими правами і не несучи в той же час ні за що ніякої відповідальності, комісари неводили иноді бук- вальний терор на залізницях, при тому -безпардонний і дезор- ганізуючий. Адміністрація не атажаючи на те, що складалась із переконаних і випробованих українців, була безсила бор- отися зі сваволею і розгільдяйством комісарів, будучи пос- тавленою самим законом в ганебно-приижжене, піднагаєчне по- ложення відносно останніх. До того ж адміністратори, як люди інтелігентні, тактовні і дисципліновані вважали для себе не аручним здійсувати свою працю і свої заслуги, а комісари, ко- ристуючись цим, при кожній слушній й меслушній нагоді ста ралися приписати заслуги адміністрації собі і завдяки своїй настирливості й пролазливості та умінню скористувати момент, дуже часто у осіб навіть високого стажу встигали зробити ко- ристне для себе враження і завоювати у них довір'я й ласку. Своєю доступністю до високих осіб і їх довір'ям комісари більш усього залакували служачих і відбивали у останніх охоту супере- чити їм в чому-небудь. Словом і закон, і побажання відношення до них високих осіб робило комісарів недосліжними і відкривало для них широке поле для всякої деморалізуючої діяльності: зеве- лися на залізниці шпигунства, доноси /бо якще, яким же чином здійснити політичний догляд і державний контроль?/, безпідставні звільнення, допити, безглузді розпорядження, телеграми, боротьба ще ти авторитета і престіжа начальства щоб утримати свій пріоритет і т.д. Мага до влади, наказування і панування у цих мало інтелі- гентних людей, вчорашніх непомітних урядовців, була розвинута неймовірно. Для характеристики їх морального рівня зійшлось на кілька випадків, а саме: Головний Комисар залізниць України /він же Голова залізнично- го Совєза/ Вірко, склавши для себе потяг в кількох сальцювих та та класових вагонів і, вчепившись до них 8-десят товарових, на- вантажених - десь реквірованими: спиртом, коньяком, лікерами, цук- ром, шоколадом, борошном, сіллю, мануфактурою то-що; проводив в цьому потягом і таке підство та карточну гру, що здрігалась вся меринка для охорони себе й свого майна возив з собою кілька десятків уан- дитів. Не дуже кращі спомини залишив по собі і комісар Лисенко, теж своїми пілцтвами, грою в карти, некультурним поводженням, п'яними скандалами і терором над службачими. Комісар Парк не був тверезим навіть в днях відступу під на- тиском Денікіна і одного разу в Іркускрові був остільки п'яним, що почав стріляти в козаків, які за це й побили Його до півсмерті. Головний Комисар Качура кінчив тим, що нині зовсім звільнився від служби, залишивши Міністерству Юстіції, як наслідки своєї "дер- жавної" праці кілько справ карного характера про себе. Урядовець Комисаріята Жидківський проводить зараз на Україні працю, яка навряд чи може кваліфікуватись як "державна". Теперішній Головний Комісар Молодожоненко теж має за собою вчинки, які знаходяться зараз на розгляді в Міністерстві Юстіції. Взагалі я передбачаю, що в свій час дипливе на дане світло багато дечого вартого уваги, відповідних Комісарів. На підставі всього висловленого вище я не нахожу можливим зва- зувати своє ім'я з дальнійшим істнуванням Комісаріята Міністерства Шляхів і взагалі якої б то не було державної інституції з такими завданнями й подібними статутами. Я вважаю, що кожне відомство повинно поважати і довіряти тій адміністрації, яку воно призна- чає, а озивати до всіх випадків - будь-якої ганьбою. Що ж до професій- них об'єднань, то вони повинні розвиватися також здоровим мор- мальним шляхом, а не при умовах диктатури і терору над урядовою адміністрацією своїх ставленників-Комісарів, необережно апробірованих правительством Наприкінці зауважу, що Комисаріат Шляхів нині складається лише в двох осіб: Молодожоненка та Лисевича, а не з 7 чоловік, як значиться в листі Запому; решта-ж осіб, які використовуються нині для повстанчої акції являються урядовцями Дирекції Залізниць і Міністерства Шляхів і з Комісаріатом нічого спільного ніколи не мали. ГОЛОВА РАДИ НАРОДНІХ МІНІСТРІВ ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ, ВИЩИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ УРСР В даній справі № 6 Фонду № 1429 Пронумеровано 16 /шестнадцать/ +900 = 950 аркушів (цифрами і прописом) з них літерні №№ пропущені №№ 1 Вкладення Брошур, газети: Графічні матеріали: Інші особливості документів Документ з затухаючим текстом: 20 «січня» 1984 р. Підпис Жмачук ПІДГОТОВКА СПРАВИ ДО МІКРОФІЛЬМУВАННЯ (що зроблено і вказівки оператору) 19 р. Підпис СПРАВУ ПЕРЕВІРЕНО: Під час видачі підпис, дата повернення підпис, дата 24.10.96 А 21.08.2000 Камін 28.10.96 Бонко 05.10.00 В, 73.10.05 Лосс 13.03.2002 Якоб підписовт д ока 14.01.2008р. Під час видачі підпис, дата повернення підпис, дата ВІДМІТКИ РЕСТАВРАЦІЙНИХ МАЙСТЕРЕНЬ: Консервація: Опра́ва: Мікрофільмування: (Дата) (Підпис) (Дата) (Підпис) 14.11.91. К еканувавш (Дата) (Підпис) 13.05.09 Суд