Історичний нарис професора В. Біднова про церковну справу в Україні, українських єпископів, організацію церковних братств, 10.01.1921, 62 арк.

Перша сторінка документа
Перша сторінка · відкрити PDF
Архів: tsdavo_scraperОпис: 2Фонд: 1072
Назва фонду
Перейменування: 26.12.1918 - /1922/ Міністерство сповідань Української Народної Республіки, мм. Київ, Вінниця, Проскурів, Рівне, Кам'янець-Подільській, Станіславів (Галичина); Тарнів (Польща)
Анотація
1920-1921 Департамент загальних справ; Відділ загальний; 1920-1921 Канцелярія; Відділ загальний; 1921 Персональний відділ; 1921 Бухгалтерія; 1921 Фінансовий відділ; 1920-1922 Департамент православної церкви; 1921 Персональний відділ; 1921 Департамент духовної школи; 1922 Департамент загальних справ; 1922 Загальний відділ; Персональний відділ; Бухгалтерія; 1922 Фінансово-господарський відділ.
Історична довідка
Перейменування: 26.12.1918 - /1922/ Міністерство сповідань Української Народної Республіки, мм. Київ, Вінниця, Проскурів, Рівне, Кам'янець-Подільській, Станіславів (Галичина); Тарнів (Польща)
Назва справи
Історичний нарис професора В. Біднова про церковну справу в Україні, українських єпископів, організацію церковних братств, 10.01.1921, 62 арк.
Завантажити файл (PDF) Відкрити в архіві

Розпізнаний текст

ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ Жовтневої Революції і Соціалістичного будівництва МВС УРСР, м. Харків 1072с 683х 166 МІНІСТЕРСТВО ВІРОСПОВІДАНЬ УНР Історичний нарис професора Біднова про церковну справу на Україні, українських єпископів, організа- ція церковних братств 10 січня 1921 року на 62 арк Опубл.: Біднов В. Історична справа по Україні. Ташкент, 1921 р. (В. Чубаровський) Міністерство Існоведань Департамент Прибреєвських церкви. Фідзіч видавлений Генеральній нарис професора Бідно-ва про церковних справу на Україні, Українських єпі- копів, працюючих церкви. Фратейб Нагадо 9 січня 1921р 1048/2 76А. У Н.Р. МІНІСТЕРСТВО ЮПОВІДАНЬ. Департамент... Дух. Школи. 10 " січня Року Божого 1921-го. Ч. 124 Копія Грод. В.о. Біднову. Висловлюю вами мале благословення! У відповідь на листа Вашого від 5.I.922. Довгий Азбукові" також з наказу нашої держави 10-го січня надсилам Вам цей літер умову 20 жовтня 1921 року в якій Н-р. пуперя визначено/ з заснування Вашої радянської. В.о. Гос. Вен. Дру. Мк. [Ініціал]. м. Волинь За Ст. Рінову - Квасницький З архівними звідами Пов. Живого О.Молотько Міністерство Ісповідань. Вхідне Ч 50 Одержано 107-1922 р. До Гана Директора Департаменту Міністерства Ісповідань. Мені: було вислано довідку для під- пису умови в статті складання мною п.д. рухового по історії Української Церкви. Вон умову робертного неподписаності, а бока ми зв'язки відповідає чи умова, яка не виробили спільно з п. Міністером, але кай. пояснили мене, що в прошлому ставлення та верний пункт її в маній редакції: "згідно з вказівками Міністерства, обов'язуються ско- ротити або переробити окремі розділи підрозділки; останньою редакцією тексту підручника вимагають мені, прог. В. Б.Д. Ковб". Як мінімум було зроблено моєму замку суми- ві, я несвідомо "ї підписую повертання до Міністерства. Текст умови доданий до цього. Професор В. Б. Довб. 5 січня 1922 р. Кримськ. (Україна належить до тих держав, що увійшлися на території колишньої Російської Імперії; вона об'єднує 430 тисяч квадратних миль. Вище згадувалась до неї "колегіум Буковина, Східна Тиліція та Угорська Русь", але повністю Зонзакарен-землі залягають: Буковина від Румунії, Східна Тиліція від Польщі, а Угорська Русь — від Чехо-Словаччі; і тому фактично зараз Україна об'єднує лише Закарпаття. Земель колишньої Російської Імперії, де українців людкість становить 50% від всього місцевого населення; тих же земель досить писанки, де український народ мешкає в кількості, менше 50% від всього населення, і лежать за межами України.) З кінця 1917 року до Угорщини йде вперше, державна політика Соромода двох періодів: демократичної, що була здійснена самостійною, незалежною від 2. Москва державного рівня, інші національні коли другимі, і - Собчаковської ко-колекційної", "Інтернаціональної", що, вони розорили на неприємну людину, Конвей єдина з Державного з Москвою? Вся допомога перейшла в моренову, ярба. Буде бійку, що значення був даремно коли кращих синів України, і в небезпець зрад. Кобзаря економічне життя на манер ріднини добробуту українською кордою. На протязі перших останніх років Ром ки і загналися мерій посвідчення дра- ля ворог одно над другою: національ- но-державницька, що утворила Україну. І небезпека кордою Републіки, мрія: ви- гнання з України Собчаковської і треті само мусять десь померти місце собаче- виком. Запорозька Української Кардинально Републіки під комуністом своїх ворогів, що роз сали шив своя перш моп і по пересібове на першому своєї тоди. Шевченко кордони ко- совершив Долгий. Шевченко кордони ко- на спробовану зрадою У. Н. Р. кн. й 3. вопросе відношення до Союзувань, про якої мене свідрав белик повідомився се. мов проще Союзувань на Київщині, Кореневська Тернопільщині, Голубовиці, Копичинці, н), Кам'ярково слову звукі по Коркинцях. Місцева забояви бідег мною відповідко організувати до того Союзувань кедну справове народу короду) та люстровські війська не дозволили засновати їх. до цього оголошення Укрвінку від 10-го місяця, Активної каво- лебницької короду. Активної прилучили по короду до Союзувань в прив'язки місцевовський Союзувальний уряд про. володіння Укрвінку самостійною радою Джебров органічну реалізацію, міським союзом зв'язково з Москвицькою. Таким чином, самовсідність Укрвінку, як окремої держави, де уже визнається і роджена-колгоспнишченою Росією, і радянської укрвінки: визнали свою землю самовсідною, незалежною державою, як дефакто, так і де факто ще 7 червня 1918 року (дивлясь генеральній універсал Укрвінки-Церковної Ради). 4. В силої України увійшли такі землі: Керченська, Кам'янець-Подільська, Хорольська, Київська, Полтавська, Чернігівська, Рівненська, Подільська, Волинська та Житомирська. Значну частину Волині та Холмщини уряд Української Республіки заняв Польща. Укр. війська з України були вигнані на всіх захоплених землях мешканці. На всіх захоплених землях мешканці виключно проводилися населення; на Полтавщині та Черніговщині (на 30 км. від кордону) був усунений незалежний, жанев. Не менше, як 150-200 тисяч іншої національності вимушено переселялися з України. В порівнянні з загальною кількістю проводовського населення в усіх містах, це було значно. До своєї Матері св. православної Церкви українська людність надзвичайно прихильна, бо з проводовською вірою змішалася історично і свою продовження православну віру вважає своєю національною ознакою й окрасою. 5. В молекії утворення самостійної "Революції" в Українській Держави в 1918 році та її території були десь проволочних етапах: Коломия, Волиньєва (Канедра в Миколаєві), Подільська (Канедра в Кам'янці), Київська, Городненська, Херсонська, Катеринославська, Полтавська і Херсонська (канедра в Одесі). Тут ми дали лише одного листополета (у Києві), першої архівній скрипці і пам'яток Степанових, що провели згідно виконання. Крім влади, правління Споржів і ми. Крім влади, правління Споржів і ми. На першій території України, подільська була 16 епіскопів вікорних, які так по- дивилися полем орхелли Споржів. В Споржі київський - 4 вікорних єпископи (тишуриновий, уланевский, київський, перекопський), в Волиньєві - 3 (креленецький, болодимир-волинський і острожненький), в Херсонській - 3 (тобто миргородський, Світово-продський та михайлівський), в Подільській - 2 (біл. київський та Салтовський), в Полтав- свій-1 (приєднаний), в кара- ктєрній <1 (суспільні), в категоричній своїм не-ж/ (поверховий). Таким чином, на Україні до вищої російської революції було більш 25 епіскопів. Всі вони підняли владі Російського Народу мілітву Синоду. Що до національного складу Бувших на Україні Епископів, то вони були москалами, а не українцями; останні серед російською єпископату понад- ми биняньово і повсюдно переконання і позаяк дуже відрізнялися від укра- їнського населення. В той час, коли Українська іменівниця, а за нею й чер- ка кориду бачила про національне відро- Дження України, калма вища єпархія (Відомий) споділося до зруйнування московсько- го централізму й ворогування до кориду Дроповраннись, підтримувала демократи- ку московську політику, занадто засою нації державної влади і перебували церковно-російськими інтересами, і 7. почила все угрюкобне, як із сім'ї місцевої недавно, а про моє шенідение для проводу своєї Усервіз на Російської Держави. Статейка. Книжок релігійних змісту до угрюкобній листві видоволення не може бути; заборонено думо поворотну і другу хвостом проповідь на мій-тре листи (за винятком Коллегії), де дозволяється проповідь угрюкобною листвою в м. Холмі, в день великої місцевої свята на рече пухнешкої івки Божої Матері). Київ. Сонця (1905 року) не дав дозволення своєю до другого кутка угрюкобною листвою своєї "Евангелія", перш. Книга зроблено сусід із середніх міскулого сповіщення. Перорки виглядали з червоного ближнього до України стародавні угрюкобні церковні звичаї, обряди, свята, архітектурний стиль реду, сповідь, ознакою, яких в.д. Церков та інші ознаки, якими в.д. церков розміщувався колись угрюкобна церква різних часів Російсько-Московської. Архи 8. Всім москалі не потавили; Мирськодова- ли всіх священників на дозволи, що не- забували споряджених урочистих церков- них збираїв, і принаружвали священно- Служителів в Калородилли, і поручили їм розквітати на князівських Засадах до мо- рських стовбних збирів в Солом'янствих. Освятиво вони дали про Кандидатів священства і виховували їх в Духовних школах в во- розному до урочистих Дусі. Хлопець в домі своїм Савській зборив телеви по- урочистому, московської лютви гнємо вз'ємно не розуміли; але коли вони попада- в Духовну школу, його виховували так, що він забував урочистому мову, привчив. свя поворотом льне по-російському і зне- важаючи все урочисте. Коли учень Духо- вої Семинарії або студента академії ви- являв свою присмачність до урочистого національного русу, що в XX столітті касрав подзвигайкої сили й зенігу, то махих іонак виходили з духов- 9. Кої школи, перідко допомагаючи їхандар-мєрії арештовувати наших молодих людей на замінення до батьків. Духов- ка школа була згороджена високими мурою і церковною оголошеною кандидатом священика з укривінця. Недубно, що ма- ло не все духовенство Кам'яне споділо в 3 сторони від української національної рухи, вороже ставилося до нього і дуже пачемо не користувалось багатим провин- поверховиду Кобівка за величезну церкву. Їхнєю певної Пірмеля. Шестерки Пільги, водяки, сонцемери, фабрику- валися одверто виявляли свою прихиль- носте на співгрома до справи бідроджен. на рідною кровою на євої короду і репез не кахливали ка сесе змін церковної влади. Взагалі ми ватеря дівчі кам'я- Камбкою відродження України з боку ду- ховенства русифікували своїх ки, духовенство русифікувало своїх поразь-українців і паднуло в пропагандах, в пресі і розмовах укрівнських письменників та пролетарських діячів, які І ніби мали бути не сули. Свідомо частини на українською пропагандою передбачалося на Келимну гирь. Конгресні між українськими кордонами і його державними таємницями. Цей конгресні почався в 1917 році і зарозумів вимився в напрямку боротьби. Суприхильників відрядження України з своїм олескаленням державенством, особливо з архібредними-москалами. Велика російська революція дала людям майже укрівнському національному руху Кадетаїки розміри та велику силу. Українська людність об'єдналася крізь української Центральної Ради, яка попроху перетворилася в найвищу кровну владу, проволювала автономію України, а потім - Українську Народну Республіку, здійснена 1918 року чи- ком самостійної і незалежної від Російської республіки. Не вважаючи "ка те, що революційний рух провадився під гаслом соціалізму та соціально-економічних інтересів, багато представників малого громадянства ціни вилися й спробали церковно-релігійні київські і фрадоне зацікалення виявилося в тому, що рідки: представники українського суспільства брали участь в церковних з'їздах та зібраннях парафіяльних, повітових і староханських, де робилася спроба оновити очолювання за старого режиму церковне життя. Про малий квітень по провад місцях 1917р. в різних єпархіях водбувались Староханські з'їзди духовенства з участю мирян (до цих революцій миряне не брали участь в з'їздах духовенства), і на цих з'їздах порушено багато надзвичайно важливих питань церковного життя і їх вирішення. Каб- дівши всього було розмов про визволення церкви з-під кнігу дернову, про об'єднання архиєрейської і духовно-церковної сваволі на оновлення колишнього відборного наказа відносно нашого духу. 12. вековтво. Те обмискання, що російським царським режимом було переведено серед вищого і кніжного духовенства до України, дивалось в значну міру, що діяльність у учительних Єпархіальних з'їздів зовсім не знадувало про "послуги" попрелу Укра- їнської православної церкви, а дали між ку про церкву людством. Але той вели- кий національний рух, що охопив підді все українське пролетарство, не міг не впливати і до учительних в церковних збіз- дах і серед них знаходились горливі па- дайливі прихильники й церкво-релі- гійного відродження України, огорони й відродження православної української церкви. Так, на Полтавському Єпархіальному з'їзді в провині місцях було прочитано один учитель києм іого доклада про відродження православної церкви на Україні, або, як висловився докладник, про укріплення нашої православної церкви. В цьому докладі створювався про попрелу ввести знову в церковні душі 13. та споріднені угорські зводи та обряди, що їх було зневажно названо російським "Деревлянкою" по церковній влади в XVII та XIX віках і замінено лисичевськими; всі новилаєв необхідність заведення старих угорських стилів, ритуалів церковно-службових також та виконання угорської мови, визво- лення угорського проводження Церкви з під влади подільсько російського Синоду та проголошення автокефалії право- славної Церкви на Угорщині. Такий за- кладний зміст зборо інтересного й по- важного докладу на Полтавську Спор. Київському з'їзди в травні 1917р... Цей до- клад закінчив угорське проводження його було видано чотири рази, примідки, своє гетьмою його й переймалася думка про необхідність церковного відро- дження. Ще більш цікавим з'являється перший "Святодомський" збір джереленства та миру 14. Подольській Єпархії в квітні 1917 року; біч складовся з приходських відродження Цер- кви на Україні і тому в своїх постановах проголосив попрелу українізації церковних відповів та каучу в церковно-паро- хійських школах, заведення чоловічих Українською мовою, видання рисарних пісень ім льови листівок на книжках р. мілійського змісту ; що особливо важно, проголосився автономії православ- кої української Церкви. Перегляд поста- ков цього Подольського збірду дає підставу ваданню, що учасники його добре розумі- ли попрелу церковного життя на Україні і стали боротися за май млях, що справді міг задовольнити. IX. І в інших Єпархіях України відбува- лись збірди, що не ректували попрел української Церкви, але розуміли їх да- леко бути, ніж згаданий вище доклад- ник на Подольському збірді або Ємкаєвих Збірд Подольський. Всінняй Збірда духовен- ства на миру Катеринославської Єпархії 15. Хті в словімся своїми подзвізаною воступи- ли на ворожими виступали проти місцевого єпископа та його бекорів. Зв' ворогів паденькість осьмилов завзя. міською керовнико цих збіздь подій- Кого рептора духовнії селитори в Ка- перенослов промоїрєв Кременевика, Який пдбуртов участики, збіздь не- Хмубопи архивов і домагання усуне ній правлячого, й бекорного єписко- пів з їх кандер. Але в спробі українсь- кому Церков обидва ці збіздь майже не тож не вонели, хор предствовники укра- їнського громаджества виступали путь з своїми домаганнями. Їм на переки. Ді став подіяне сильні промоїрєв Кре- пеновик, що своєю безмірною делагаціон псував взагалі Церковну справу. Через це камериньословське українське громадян. ство ніяк не могло поводитися з відво- щенням збіздь до Церковної справи і вза- ле під свою оборону Камериньословською Єпископа. Взагалі: кадугу, дівешнєсть Спорх'яєв. 16. них з'їздів на Україні віднеслися байдуже до справи відродження Церкви, а працювали на церковні спроби з поїзду Москви. Московське або омосканене на Україні Духовенство давно виключено про церкву московську і пов'язалося до всеросійського церковного собору в Москві, куди делегатами було послано переважно тих, що прихильних до українства на церковній української справи. Та було і таких і душ не мого перейти, що серед академічної професури, селинарського преподавательства, промислів та ду- ховенства на Україні, завдяки поперед- ній політиці московського правител- ства, були москалі або омосканені укра- їнці, що вороже відносились до нашого і національного, і церковного руху. На всеросійському соборі в Москві майже не оказався обороначий український церков- ний спроби; цей собор пов'язав і російську церковну справу одночасно і позбавив на той мої церкви наприклад, 17. 17. москвевков; звістка про вибір патріарха- забедення патріаршества в Москв- цьких викликала незадоволення в Україні, де завжди відстоювали прин- ціп свободності в церкви і не співчували од Коперской колу каголов'. Діяльність всеросійського собору та по- літики: події на Україні (особливо до- роподи з бойовиками, що проголосили на нашій землі Українську Народ- НБО республікою) переконали україн. святе громадянство в тому, що церковну справу на Україні можливо полагодити тільки незалежно від Москви, тільки поді, коли наша православна Церква Стане автокефальною, і тому Завдан- ня перевести в життя останньої стало питанням часу, за цю справу взялася утворена в Києві на прикінці 1917 року Всеукраїнська Церковна Рада, в склад якої ввійшли й духовні, й мирян. Серед духовних осіб був і колишній ар- хієрей Володимирський архиєпископ 1936 7 Варію однієї, що на збому З'їзді, 20 січня, крив.-дог. Київського Університету І.І. Олійно, по заключенню про Духовенства, цитував підготувальний комітет на з'їзді: "Відродження української мови буде лише при умові української мови богослужбової і подав свій план повної богослужбової Української церкви, поділивши її на чотири добрі. В краю добу нової української односторонньої мови, яка мається шляхом на українську вимову, цим погоджувався І.І. Олійно тут же імпетрував про повну крив.-дог. Олійно було заколене години вимову. Духовенство було закончене згодом Старанного енергічного лікування і однобільно на майбутньому ставленні "Церковна Україна" (тоді відносини) стояли "Що певніша Україна", (тоді) адвокатською волонтером Євгеній держава ліктора за доклад і зазначив, що бути телеканалом "Богослужбової Культурі"! Цікаво підхопити, що виконуват вживав законов, аби лягти, що І. Олійно не відбуває... 18. Олексій. Через те, що в грудні місяці 1917 р. Солдатики розпочали війну з україн. язями, Всекраїнську Церковну Раду приз мушеню було взяти до своїх рук керу- вання церковними устаткованнями на Укра- їні; вони розіслали своїх комісарів до консисторій і розпочали енергійну підготовку роботу до скликання Всекра- їнського Церковного Собору, щоб бік пере- вт справу відродження української пра- вославної Церкви. По всій Україні було переведено вибори членів собору, і вони в призначений день (9 січня 1918 року) зі- бралися в Києві. На цей раз Всекраїн- ський Церковний Собор, на який прибули мало не всі православні єпископи з Украї- ни, священники та миряне і мали роз. почати соборні наради під головуван- ням єпископа Пілена (з Поділля), як Києву почали зароб жодному дозволу війська: вони оточили Київ, десять день обстрілювали з гармат, а на один 19. надійний засобом Київ після того, як Українська Центральна Рада на укр- інське військо замурило його; нум' Соціалісти виявили надзвичайну мор. спокійств, змінивши велику кількість своїх людей, в тилу чиєї і Київ- ською митрополита Володимира. По. Хотя вони в святій Київ-Петербурзькій мові замуреного Соціалістичному мит розповіли, чекає собору роз'їхалися би своїх домівках, а де які архієреї муси- ли переховуватися по губних Спарах. 26 січня 1918 року московсь-Соціалісти взял м у Київ, а потім захопили трохи не всю Укра- їну; та на цей раз вони небагато панували на Україні. Найвищий уряд український вступив в союз з Німеччиною і, за допомогою німецьких військ, протягом мото- по Середньому очистив всю Україну від роз- бійник. Соціалісти. 1-го березня польський отаман українських військ Симон Пет. моро зайняв Київ, Центральна Рада по- 20. вернувся в Рідн., і українське громадян- ство знову почало роботу, перервану жи- джим довоєнним измом. Тії кола, що цікави- лись церковними справами, межі очевид- но свою діяльність і знову почалися за- ходи зібрати всекраїнський собор. Те- пер ми бачимо, що в цьому відношенні працюють наш уряд і громадянство. Серед міністерств не було міністерства релігійних справ; воно підлягало міні- стерству внутрішніх справ, яке ма- ло при собі департамент духовних справ. Осмочкій і мав своїм завданням на черкувани спробами церковними. Ді- яльність того, за браком енергійних при- збовників, косила досить обмежені. Ха- рактер, офіційка робота поки що тле до налагоджувалася. 29 квітня 1918 року на Україні відбувся церковний перебороть; реакційні кола нашого громадянства, зе допомогою кількох, скинули Центральну Раду, як верховну владу; проголосили: генералом всієї України Генерала Павла Скоропадського. З заведенням генерал- Департамент духовних справ було обділено від міністерства внутрішніх справ і перетворено в окреме міністерство "Святі". Дань фамілія спроба з професором Зіньків- ським на голи, Тепер робота пішла дивовижне, але не міністерство давало копроя- лок справ церковних відродження України, а предсавники українського громадянства, що і раніше входили в склад Держави, що й раніше входили в склад Держави, якою і раніше входили в склад Держави. При тому всьукраїнській церковної Ради. Крім того було організовано Кирилло-Методіївське громадство, яке створило своїм завданням відродження православної української церкви відрудинення проволкової упропійської церкви на чужих автокефаліях по незалежності. Ми за часів був московського патріархату. Було трудній- ше власне перебудунку Суми церковної Ради, якою, ніж за часів Центральної Ради; іншо, ніж за часів Центральної Ради. Іншо на грунті самостійності України, їм на грунті самостійності України, а в дійсності її Державної Незалежності, як в дійсності її Державної Незалежності. Іншо на грунті самостійності України, а в дійсності її Державної Незалежності. Іншо на грунті самостійності України, а в дійсності її Державної Незалежності. Іншо на грунті самостійності України, а в дійсності її Державної Незалежності. 22. мійно відомствам у зв'язанні з тим, що передні укріплення держави, що були сюди прихильниками державної самостійності. Слуга на несподіванку вельможному розумінню, мусили переховуватися, із-за чого повинен до в'язниці. Прописники укріплення збоку каскадного відродження і освіти були відродження церковного Священної Ви сприймали в пресі і повинні державних уст. Ковач прошлі укріплення справи, несуть ковач прошлі укріплення інтересу і повинні не до балу, укріплення інтересу, як мали визначатися українською літвою, яка державної. Вище укріплення дуже створення цьому відновленню давало приклад відкладання ім'я києвського духу. Вековому на своїй і мим самим завданням справи відродження православної Церкви на Україні. Неприхильне дотримання духовенства розсудило несправедливість купки по безпідставності обвинувачення при хибних відродженнях в тому, що вони зруйнували православну церкву, переходячи до унії з Римом патріаршого латинства. Споглядники офіційних видань- -Спорхіальних вдомств Квітських та Поповських, Рокриклюд, завойкованим. С лейб-вацарем, просило делової ки- ли (приклад дозволивської держави кої агітації спокушав навіть церкв- ких діячів, ворожих до українства.) Спра- тями, наповленням про них укривік- тами, капропленими при ми укривік- свою революційною рукою. Київ-Переяслав Святогор бведовали письменних "Святогор перський", де автори річних земліток шугували з ізбою руку. Загнали органи нехтували те, що вони виходять зі сх- мері-торгі Украйни, не виконовали її дер. двою: самостійності і курялись української мови, яка стояла льотом дер. мовною, на якій видавались зокими, кон- зу, велось спріз у усманствах дівчоцтво. Родилось те, що не може допустити в своїх межах ні одно дермова, ні один ка- рад, на Україні. Те, зобов'язання вимагує ду- ховенству, ще допускалось і кавінь під- три, мувалася пухленими і ерорами. 24. Після незалежної повідомлення московського ду- ховенства на Україні, розуміється, обурен- вилось українське духовенство, але москаль не звертали уваги і не зупинились навіть перед обвинуваченням певних деяких членів Всеукраїнської Церковної Ради в тому, що підійшли до того, щоб засудити митрополита Володими- ра. Безслузь обвинувачення, яке свідчить мільки про поразку Срудської громади, яка в церковному відродженні в Україні! Через те, що в Києві певних місцях Українська молодість складає меншість, а Сімейські належить до москалів, тоді в цих місцях (Українська молодість меншою була) по селах), українцям доводилось боротися не тільки з червоним, але і національну справу від своїх супротивників. Челеко було робити це, бо ворог наш об'єдна- лися, зорганізувалися і вели кастап на українця. Це стало дуже політично 25. моді, коли вдруге зібрався Всеукраїнський Церковний Собор з позанаку січня 1918 року. На собор прибуло багато проповідників Укрвійкевської справи, і собор став ареною Забезпеченого, упертої боротьби українців і їх ворогів. Османська держава оголошена Сіль- мість; вохи подали про те, щоб митро- поличом київським було обрано невад- ного українця і кандидата архієписко- скопа Антонія Храповицького, якого при- Київських Канонів церковного відродження не є обили за вороги виснажу про ми укра- інської любви та справи; повинен вохи ви- ключали з складу соборного всіх дияка- тів-українців, членів Всеукраїнського Цер- ковного Ради, і моді дослало можливості без всяких перешкод переводити і межем собору всі свої постановки. Це не обіцяло нічого доброго для нашої церковної зер- ква. Судячи. Провда, міністерство імовидок і сенат. Ман спочатку кіди 8 то не визнавали влади Антонія за київського митро- 26. полеміки, але з числом євреїв поводився безкапітально за меж проходження; Антоній равін впливов на євреїв та його міс- кіємрь, і через те калу їзержовну справу поствавлено в тяжке становище. Де же здавалось, що уряд підтримує її, ко- ли церковну спробу; міністерство іспо- відань видавило телеграмму "Віра на Дер- жови" і казену Свято", де містились при. Хмельній (такий) до неї стояти, але де факто робилось все, щоб заслугувати ур- ці. Українське громадянство хвилювало ся, виявляло своє обурення, але політик. Тут ті не мало можливостей. Всю україн- ський Ізержовний собор в другу сесію свою втратив український характер і став писемо чиєсковським, прикладаним до кого. 20 казки всьукраїнської людина було тільки в Кам'янцю. Друга сесія закінчи- лась тим, що собор урочисто заявив, ні- що для української церкви автономефа- мі не треба, а й досить автоколій, а в решті - все повинно залежати від 27. волі московського панування. Одночасно з таким ходом сибортних васів День на місцях, по окремих єпархіях велася артикульовка олімнізії і російсько-менкі й калючок споранку вороги нашого національного та церковного відродження, кореневошов прихильність до ємбманськи. по уряду до ідеї "Єдиної" та "Неділіної" Росії поголу організувалися для боротьби з свідо- мим українським промаданством ти українським руком. Людям, що стояли близько до церковних справ, було легко їх розуміти, бо вони ж у царських часах їх морополювали. Ми так звани "московно-русеніє люди", як то поїдільби реакційна газетика російського промаданства, до якою на Україні килялося велика частина московського або омосканного духовенства. Очи елементи й ведуть олімнізії проти українців. Завдяки їм єпархіальні збори 1918 року виступають проти української церкви. Для прикладу моска в королів на Горнишевський з'їзд, де промовляв до собору український церковний рух, 28. законів автокефалії канонічної церкви і дово- див, що вона, автокефальна, повинна Україн- цям до унії з Римом. Ці Епархіальні збірки дуже підспону членам Київської собору, борючи наспротив цього до українізація, що звершеним висунули питання про авто- кефалії та укрійнізації канонічної православної церкви. Роспочати в жовтні 1918 року третя сесія Київського Через піс, що тут перебували москали, внаслідок розкування з балонними каноном церковного промоденства і, покликаного до воли мо- сковського напрямку на вероисповідного Св. Богу, виконували постановки, містячі необхідні ві для нашої церковної справи; цих постан- ок ніколи не визнавались прихильниками ав- токефалії Церкви на Україні. Повинен події в жовтні, на листопаді, 1920 року помилували собори: його акти українську діяльність. Саме тоді в Кіммерині почалася революційна овстрійська; та кількість войська переселення підтримуванн, лев- лого і 2-3 роки прилучався його вповні 29. Свою правду політичну офіційною, як він не зразу її зробив; він все таки не мав жодного обґрувованого проти себе упрощення проходження, що об'єднувалася в кінці — належному союзі, і тому втік всклад своїх ліній смерття частину певних українців; міністром і єнь-донь заключав він відомого пролетарського д'яка Олександра Лопонського. Цей міністр підтримував багато всесвятки різновиди Ієрархії Ради і своїм авторитетом, щоб сприяти цьому діяльність союзу. Скоро дійшло до явного конфронтації між собою (світло московською ворога) і міністром єнь-донь: останній розмір заявив собору, що уряд України визнає конфесійну дія православної Церкви автокефалію. Така заява поставила в трудне положення бувших кабодо- рі Ієрархії і їхні сім'ї, митською митро- полита кир.-Антонія, вони не знали, як їм поводитися. Але в першому ж після та- кої заяви міністра ієнь-донь кір (14 листопаду) звільнив Кобзеней і покликав до нього всіх мешканців; було проголошено 30. федерацію України з Москвициною. Наслід- ком такого проголошення було те, що певні мали розташуватися під ними прехолодовий московський краєвий і спалахнули в Києві всі українські, а укр. в б'юдо- відь на маке поводження чекистами, ви- Справа Директорії, з ними польових і підня- ли повстання проти Скоропадського. Рос. поганося внутрішніх бойка, яка закінчи- лась тим, що 14 грудня висівки Директорії взяли Київ, а чекисти зі своїми прийшли. В цей доробок: певна мака підприємцями виконано москов- ське населення Києва на великих землевла- сників та України, не ли або москови, або омоскалені пани. Все саме по робіт- ність, вед інтелігенція українська під- приємцями Директорії, що стояла на України державної самостійності Укра! Іншою Республіки: Собор київський і ос. Северного очи, стали на сіх чекистами і вороги висунули проти Директорії й українського королю. Собор розіслав відз. в у до проволошного населення України, в 31. Якій переконував і довгі спомини за певні моки забраних політв'язнів в церквах за службю Богову телен. в Директорії, як Обрядові при. Венечества України, казав кордьково перод наказного, Тимчасова Опача ресну- Смехоневих військ Синюка Гемелору ти коме Козацтво Занданами на інших ми образливими казав Мензелі. Декі. Спорхіальні архивері, як невизнаний укр. і Невтою владою подвільський Синєкоп Гімен посилали своїм кокесспор'ям пелегар. на кордони не політв'язні в ізграх Директо- рії; підприємбайць левблюка. Одним Совом, Кейтський Собор джерединував себе в огох Українського громадження, а Спі. сльну викликали проти селе обурення нацю короду. Директорія, як кайбича влада на Україні; не могла перейти до себе зібраних людей, малого ворожого що, прикриваннясь церковними завдан- нями, проводили некідливу для країни по- робом сінницю, і через те саме собор, як містки республіконські: війська 638 м. Київ, при. Платев своє істування. Український уряд 32. не міг очакувати байдуже дивиння на волю, повних до того євреїв і в кінці 1918р. вимав з Києва липополитя Антонія, запрещенуов великого архієпископа Євлогія та одні в Київською виборчою Синодом на Римо-Ди- мо і вислано було до галицького міста, Бугара, де їм добилося життя в уніатських Гусляння з лякаспиреві. Запрещенування митри полиня Антонія попрішко було не й для ново, щоб забування його від роздрава- ков ким українського православ'я, до відношення його до українського дуже обурю. вело Соломон председатель камою пру маджевка, особливо сторичен сило. Таким чином закінчився процес Київською Собору. Оборонці автономії Української православної Церкви втраво поки ще Сепрезуль манки і не вистачає рідних постанов, до яких призводили по. ліченні (вільни політичні), ніж згуртовані вороги української церкви. Можливе не як душеєнство на Україні: вдаються соба бор" всь українських і продують переводи. 33. ми в листів Д.Жн. неприйняли для укр- інізії постанову, але український народ вимагає їх редійску ми. Побудований київською псевдо-українською Собору та ієрархії до української справи вва- жали і церковної особливо прилучили дирек- торію статті на Сільці річний шлях: 1-20 січня 1919 року було видано завтака, яким бе- зограниченого українська православна Церква проголошувалася святокоральню, невелику, кою від московського патріархата; найвищою церковною владою на Україні визнавався Все- український Церковний Собор, а єдиним органом зв'язку з Вищенким Українським Синод, що складається з Єписко- пів, священиків, одного діячка та мирян; полеміками патріарха московського; який вищого керовника Церкви української, за суму Залиш божевільно заборонялося; все діловодство церковне повинно вестися на мові україн- ській, як леви Державній. Одночасно з тим бу- ло призначене й членів Українського Синоду із ар. місцеред пуду понад архієпископом Вланим Катеринославський та єпископ Діонисій кре. Мережевский, вікорий Волинської Єпархії. На малий знал, Синод не міг розпорядити своєї 34. через військових по політичних подіях, що дбелося Україні пересування з кінця січня 1919 року. Москві-Большевики, захопивши містобережжя, до України, 26 січня взяв Київ і почав свій каступ до України проводження. Уряд Української "Нової" Народної Республіки був примушенний переходити з одного місця на друге: він перебував у Вінниці, Кам'янці-Подільському, Рівному, Львові та Тернополі. З червня 1919 р. знову переїхав до Кам'янця Подільського, де і залишався до 15 листопаду 1919 року, після чого йому дійшло, як вдруге, дбелося кочування. Тим по різних місцях України, довгі 6 тижнів, він не осів у Вінниці; але нова болєшевицька навала й на цей раз заставила його знову міняти своє (перебування аж до останніх днів. Розуміється, такі умови не сприяли черговому судженню на Україні, Міністерство Історичного, що протягом перших дев'яти місяців 1919 року іменувалося Міністерством Культури, могло сказати, збісім не виявило своєї діяльності. Тим часом як в Кам'янці, у вересні 1919 р., до міністерства було закинуто професора !Вона Оріською, останній джерело життя (книга-день [каз звиче література культи було склеєно]). Він перш за все звернувся до архівістства, духовенства й усього народу на Україні з закликом об'єднатися для спільної дружньої роботи. На користь православної Української автокефальної Церкви, звернув увагу на відсутність на Україні книги Св. Письма жодних релігійно-моральних змісту на українській мові; і для усунення цієї недостатку заклав в Кам'янці комісію по перекладу Св. Письма, яка мала своїм обов'язком не тільки перекладання Біблійні книги, а й даних про перехожд Католик божих, складання життєвих святих на ін. Прихильники очищення Церкви на Україні зобов'язалися, щоб церковно-слов'янський текст Божих читався не по зоведеному Росією московському звичаю, а так як раніше його читали на Україні: (річчи, що між московською вищовою церковно-слов'янською лекцією і вищовою українською дусить політка); багато вони й мов, щоб проводити звіді вторено було нове українське. Але Духовенство по старий звичай і під впливом 36 вилізь і європейці продовжували вбивати московську селянську волю і європейці проникли російсько. московського лоботу. Міністр ієхтвідень звернув увагу на це недоволення явище і видав наказ, що про загальне вбивання українських батьків за службу Богу, при чому склав кабінет провини вилізь, про виконання проповідей укр. московською лоботою, про вбивання в церковному діловодстві українських лоботу, персонаж, слуги, канив укр. європейців, а не московських і т. ін. По церквах розписав збори на річні московські: установи, а на українські не було ніяких зборів. Міністр, переглянувши і довий реєстр всіх зборів, заведених ще за царевих часів, де-які зовсім припинив, а де-які повернув на українськи. Дав сільський продуктивний своє міністерства проф. Осінко організував при собі раду міністра, якої до кого не було. В склад роди міністра ісповидань увійшли професори Богословського Кам'янецького Дергачового Укр. Факультету Неверситету та громадян діячі, які доведені. Тоді ми міністр зробив спробу роспомати діяльність священик 37. нов Українською Службу в міліцейому скла- ді з Єпископом Гімленом та Альбрехтим вік- ницьким. Коли Єпископи відмовились взяти участь в заїздонах Службу, але останній, після молебня в день св. Покрови, приєднув до підготовки роботи. Інший же міністр Огі. Єкно збірався організувати по всіх містах всех містах коропшеровці курен україн- ської виливи для джихенств, дрівлення в церковних хорах та всіх християнських слуг. Сл. Бойко; разом з проволами української вилови мали виходатися й коропшеровці, домоспі з історії України та українській Евербв і публеканства. Так курен прот- им прьох днів вжився перевести лише в Києві; на Поділля; слухав Служ 50, в малу тисяч року 40 джихних осіб та 15 учнів Декілької школи. Сам міністр ви- кладов провил української виливи. Згадані всі заходи міністра Огієнка свідчать про його уважне відношення до справ Церкви. Але він зустрів перешкоди з боку міліцейої Спі- см на Гімленка, можна по походження, щоди рім незоровий й непослідовний в своїх виступах. У 1918 році Єпископ Гімлен був викориним архиєв. 38. реви на Поділлю з іменем Баланього і за від- суненням провинного Керував справами по- Кільської Єпархії. Згодомий вище Спорз'яль- ний звізд цієї Єпархії ведрав його правля- цьким, се що Епископом подовжебним на Драга любськи; Хор піді Епископ Гелек не і не заявив себе відверто ворогом нашої церковно- справи, і підставно діявше, ніж епіскоп Еписко- по спітрувал їх, через що перша сесія кнєг- ського собору відрвала його головну осмок- рого, але істблюванський М'ністр Релігій- Дань О. Лопіцький не хунів виправити Помоча за Епископом подовжебного, і таким невиконаним др. з боку Державної влади Епи- скопом він і залишився козоводдю. В 1918 р. Дух мак' менші, коли владика Гімен виступив все прихильником української цер- ковної справи. Так, 22 лютня 1918 р. (по ктв. ст.), в деб відкриття Кам'янецького Державного Українського Унтерсемпну, він правив свя- тку слугу Богу і молебень в університет- ській церкві; при цьому за його згодою на баг. ослибенням Донцено снуло українську вимову, українську проповідь та реванки св. апостола та Своякелі українською мовою, Доукнов цей владика Українську мову в слугбі 39. Божий цей в 1919 році; ще в березні ст. січ., в день коронування в Борові Матері, Єпископ Пілен з письменним дозволенством правив ми ледва перед всупном пропр. Огієнка до вико- нування обов'язків міністра ісповідок; під час відправи свячениї виголошувалася з укр.-українською битвою і Єпископом розмовою з благословенням Пілена проповідь було сказано чужини (виконавцем). Тільки по-українському. Але скоро після цього вже погов створених про них репозитарних хронік міністря ісповідок. Це пожежностіся тим, що генерал Демченко, з колу Єпископ спів- пов, погов письменни українськи: війська; тим ближче до Кам'янця підходили дена. хонобхі силь, німь одвертей це владики вислугов про пи українського міністерства ісповідок, а 16 листоподу, в день свя- курції Двоєвтори на українського ур. ду з Кам'янця, він приглов (вони) прив. піверя і Василев Линківському та Макарову Степанову повідомлення про цього зоборону правленим службі Богу і рез не, що вони правили службу Богу з українською битвою, не політичною. сховочного панпропрха і будь-якими ми рилом. Методичського Братства на свя- 40. иченного Церковного Синоду. Днів через де- сять після цього маку, в саме заборону і за ніяких сами привчин Епископ Гилек прислав і провом до Ізенківці: Божего своюо фракуєб телій, протиїерей Св. Сигін- ською, який правив службу Богу з укра- їнською виловою вже два роки. Стала оце видно, що Епископ Гилек рішучий борог українізований Церкви, борог укрвінебкового національного руху і після 3-го спроху перед українською владою вік має свої провдиви: почувтя на Думку; коли ж не стає кашово уряду, він роспорав боротьбу з українськими відродженнями. Тіл не бороли до українства виступу Епископа Гімеко припинили діяльність Міністерства Істоб'диче; воно перервало свою роботу зважки політичним обсяг. Втам: після 16 листопаду 1919р. На- мінень з значкою течиникого Поділья, як Колицько чи Волинь, Суботку по- важний полокали. Польська влада в ді- ламбах випадках підприємства Еписко Придобила йому комітет і тим самим Допомагали йому провадити руйнування церковної справи роду- ть. Українське громадянство було обурено махно поведінкою єпископа Пілена, він сповідяв проти нього обвинувачення в державній зраді (єпископ в своїх проповідях дав накази на український уряд та громадянство), а нам виставив необхідним зв'язкути влади від завідування справами єпархії. З 1 проєна 1920 року український уряд вкотре придбав можливість розпоряджатися частинною православної України; міністерство єпископа Пілена створило свою організаційну роботу над зруйнованням завдань божественних церковних липтям, тих йти всі рази через флоту Соломенську кабалу і перейшов до уряду з місця на місце робота міністерства єпископа не мала можливості виявитись в самонай формі і розмірах. За останні три місяці міністерство єпископа Пілена вдома вжилось тих перекази закону Земля 1920 р. про скасування духовних консисторій і зведення на місце них цер. 42. ківних енергіальних рад, які й заведені вже в Києві та Майданцях: Подільському. Одночасно з цим (липня 5 р.) було все видано закон про переповнення Кияндзих, ді- ворих духовних шкіл на перших тонирьох класів духовних семинарій в за- галько-освітні, так звані брамські школи. ми і передаю їх до міністерства освіти. На терзі стоять питання про спори Два киян духовних семинарій та при під- готовку кандидатів священства, але його треба віднести до лінії часів так саме, як дбалися відношення до інших ми Пас спробу придбання православних син- еконів, укріплення по переконаннях і сім. пам'ятах, і спробу видання церковного ор- логу. Весь час перебування своєї міні- стром і сподівань прор. Озієнко мріяв залежати дві ці справи, але зовнішні умови, що утворилися на Україні завдя- ки Законопечний варіант з Соболевським, поки що не дозволяли йому це зробити. Так працювало Міністерство Генвідання протягом останніх п'яти рокадцяти мі- сяців. Але діяльність цього міністер - 43. ства поширювалися Катевеліну письму Українцю, більша ж її гасетика, захоплене на болєшовиками, була по за його впливом міс. Там, де потрібали москали-болєшо- вичи, церковне справді стягновище було также. Болєшовики говорили, що вони не втручаються в церковні справи, і в той - же час своїми рішеннями чинили декре- тами руйнували церковне життя на Україні. Духовні шкіли було закинено, церковні й монастирські землі відібрано, відомки організ преси на книжок релі- гійного змісту заборонено, друкарні Київо-Теребовля Лаври, Свято-Володимирського і Життя на Хрещатику з ізкильних полем- кань викреслено, і навіть самі церковні бу- ло каяйоналі зобачено і передано в розпо- рядження місцевих совдепів з тим, щоб вони доручили їх тим організаціям, які перші, як 5 то собєтні, визнають певну- ли з болєшовицькою повяду. Багато й інших наказів комуністичного уряду руйнувало утворену віками церковну ор- ганізацію. Утворювалися цілком нові умо- ви церковного життя і до цих умов тре- 44. ба було присутствуватися. До всього збіго прибавилось ще неприємне відношення до оборонців церковного відродження на Україні Єпіскопів нашої Церкви: вони не погоджувались на відправу служби Божої з українською більшовою. Ми допущення до церковного вчення стародавніх українських збігань між тим, як українське громадянство бажало українізації Церкви. Най-більш іменевне життя церковне виявлялось в Києві, де перебували члени Всеукраїнської Церковної Ради та Кирило-Мефодіївського братства. Тут, в Києві, виникало найбільше непорозумінь між українським Єрмолою Дарством і московським Єпіскопом. Серед київських призьольників церковного відродження вперше заманувало думка про відправу служби Божої на українській мові. Цей святої літургії Іонко Зеленого було переконане, що на нашу мову ж небудь буде перекладено часу, пасхини, утрек та інших служб церковних і події приєдналися до відправ служби Божої на українській мові. Вікарні Єпископи київські, освятиво Єпископ Назарій, що залізня відсутнього ми про полемто, не давали українською духовенству та парафіяльним церков, але божевільній декрет про передачу цер. кв місцевим совдам допоміг україн- кам придбати собі церкви. Різ в тім, що на практиці совдени передавали церкви по переданні парафіяльним, як мусили, по божевільному порядку, реєструвати- ся, як релігійні промадські організації. У Києві, крім парафіяльних церков, були церкви так звані безприходні. Цими цер- квами й захопили скористувавшися укра- їнці, до них ні було власників. Вони організувалися в окремі парафії і поч. ли клопотатися перед Київським совдом про передачу їм тих же безприход- ніх церков. Прохання їх було задо. втлено і вони придбали собі Софрійський Собор, збудований Мазепою, Мико- лаївський собор, Андріївську та інші, в Київкості мешти, церкви, і в них робило. тами відкриву українською літою. Спершу 46. Було укріпнізовано Софрійський собор на Спряженному тижні 1914 року. Живе у кра- їнська мова, прервана межи українські співці, протидоб чи зрозумілі для нас. 20 лютого люби - ви як надзвичайно захо- плювало Боломольцев і прибавлення до Софрійських собору велику кількість коро- ду, число парохів'ян зросло до того, що не мігли стіни собору, а новітні і со- борний цвіт папер не вміщали. Модей. Ми сковене духовенство неспівчувало збому і пробували перешкоджати українському руху: різними заявами Боломольцев- кий владі; сам владика Назарій писав скаргу, але з цього нічого не висходило і українські парохів'яне моди (9 поспір. спілку провин) взяли соб: Николаєвський, собор, відправивши той в цей день над- звичайно угрожено службу Богу; за Нико- лаєвським собором наступили через Андреївської та інших церков. Українська відправа дуже припадала до серця населен- ня: церкву заповнювали й святині, й несвіт. 47 чени людей міщане й священники вимоги на тяжкі матеріальні статковиці яке випадає на долю всього населення під владою бойових, порахв'язне не має владу колишніх на забезпечення своїх церкв ків по духів експерт. Селанство, одержуючи Київ, йшло до українських церков, зако- ристовувалася українською відправою і переконанням її на села. Справа українізації Церкви ставила на місцевий уряд і й не могло припинити, вороги до неї патрування Денікина. З початку вересня Київ захопили реанцийні війська Денікіна; уряд останнього переслідував всі українське і ки- муральне не співчував і справа церковного відродження України. Взя українців було одержано їх церкви з образом колих священників (як, наприклад, священника Николаївською собору патріарха Павла- ського побито калайкою), але українськи порахв'язне настільки сильно виявили свої бажання мати церкви святі, що митрополит Архондій, який на той 48. тас до Київа, визнав необхідним віддати їм так звану маху Софрію, невеличку церкву на цвинтарі Сорвйської собору, тут при Великодньому каловні правилася по-українськи служба Божа ведлася перебування в Києві деникінців. У грудні 1919 р. Сольшовики знову опанували Київом. Тоді українці знову забрали собі церкову і знову стали з великим успіхом провадити свою церковну справу. Деякі священики, що переслідування з боку де- никінців, замінили дум Київ; тепер вони по- вернули назад і знову стали до роботи над переведенням українізації Церкви. Очисливши від деникінців Київ, бойовики скоро виняли їх з усієї України. Нове понування Сольшовиків на Україні вносило лише сильне дезорганізацію в загальну церковну справу. Разом з деникінцями пішло багато московської інтелігенції з Києва та інших великих міст, бо ця інтелігенція виявляла велику прихильність до Деникіна і через те боялася великої помсти з боку бойових. 49. вицької влади. За інтелігенцією посунуло не- мало й духовенства, яке теж підтримувало Декілька воладу, що килила бойових зв'язків і не співчувала українцям. Митрополит Анто- ній, Єпископ Кикоди, деякі київські свя- щеники пошондрували за Декілька воладу військом. Залишили свої спорожні влади - Ки: Євлогий волинський, Платон - Херсон-Оде- сний, Агапит - Камерунськовський, Тео- франк - полтавський, Митрополит - харківський межи володіли свої спорожні; Анастасій - Холм. свято зробив ще чернігівщина, а Гохома і горки. півбокого було забито боєм виками; ма- ким пином, з усіх Спаржальних орхієре. і6 на Україні та своїй канадрі зоставовся ка кінець 1919 року один лише кевизконий укра- їнський урядом Єпископ Пілек на Поділью. Зменшилося й число вікарних орхієре в дво завдяки смерті деяких з них (наприклад Св. маленій повновладською на Камерунськовиці. ні), або завдяки тому, що ка вакантне віка- ріатство не було призначене нових осіб це Загинула на прикладі Салтевского вікаріат. 50. Свято на Поділлі). Катеринчанська Спожива Зор ставалась зовсім без оркієря, велінки-Зез провінціях сладих. Споржіальні устакову, як консенсори, дуже: школи на князі прийш кили свого діяльності. Багато парохів за- мінилися без священиків: багато з них поб- лерило від страшної почасти (тифу), що що молодьов по всій Україні, німало було за- денно болюшевиками, або втікали з деяких кра- слям. Через це православне українське населення зустрігало велики перешкоди в задо- воленню своїх релігійних потреб. Втім, було не явище, що серед населення зрояся по- вага до своїх духовних опцій, піднівся дуже високо авторитет священиків, не вважаючи на промирелісійку агітацію болюшевик. Релігійна спроба та пивання релігійні: засо- ляютське м'якку короди кла, а і інтелі- генцію, що перед цим ставилась або недірє. рактно, або неприхильно до Церкви. В той час коли взагалі церковна спроба, зав- дяки умовам життя, переживала дезорганіза- цію, українське промадленство, що ціновило. за релігійною справою, утворилось схему орга 51. нізацій й усвідомило ті непорозуміння, що виникали на грунті обставин літургічного мовлення. Українські парафії зміцнили, орг. кізувалися надзвичайно шарово, зрощення мафарійне, заспевнуло себе матеріально. Ворожнечою з боку московського духовенства й омовленню чомадження Засновани поділ- нок; наші парафії об'єдналися в спільну, яка підлягає Всеукраїнський Пробословний Раді, що складається з мирян та духовних і зноситься по справах церковних з Довбешевиць. Хто владою та місцевими вікорками архи- Єремії. Останні: дуже неприємність вида ставляється до діяльності Всеукраїнської Церковної Ради; їх неприємність довела до Довгої упертої боротьби Ради з владика- ми, і ця боротьба закінчилася тим, що конференція представників українських православних парафій в Києві травня 1920 року в Києві винесла постанову не мати ніяких зносин з вікорками архи-Єремії, а Данн при те, щоб мали своїх єпископів українців, які б допомагали калій церков. ний спроби. Для саме Всеукраїнська Цер- 52. котра Православна Рада вимився захистити про- погулення від прав на український мови, і зі заходу має дуже гарні насадки. Зараз с. ред нашого народу помітно зростають са- мосвідомість та нова до рідного слова, а раз вом з цим і бажання мовитися на своїй, зрозумілій, а не черковній вже слов'янській мові; Рада одержує з усіх кутків України- з міст, сіл і хуторів заяви про приємну українську церковно-службових книгок. Для задоволення таких письменних вимог Все- Українська Православна Церковна Рада збору, 1920 р., року приєднувала до видання най- попрідніших церковно-службових книг; пр Раді було організовано секцію по перекла- ду Св. Письма; вона ж переходила і службу Божі. Євтима 1920 р. Церковна Рада ухва- лила до другу першу перекладену цією сек- цією книжку "Тик Богослужебної Літургії Омеля Камсько-Горка Золотоустого". Загнарену книжку було видруковано в Ки- їві, і вона поцілувалася по всій Україні, допомагаючи розвитку діяльності храму Божого 53. на українській мові. Вся ця робота проводилась там, де почуття московської боязливості, проводились її саме промадження при несприятливих умовах, і земні цієї роботи свідчить про те, що над нею позивався Свято-російський Боже. Виявило свою самодіяльність в церковних справах українське промадження, окрім Києва і в деяких місцях. В школу від моменту інтересно місто Кам'янка-Подільська; що місто тільки півтора місяця 1919 р., все ж то, було під владою болшевиків, а потім по під владою українською, то - польською. У серпні місяці прихильники церковного відродження України зкупилися біля Крупа Миролю. Методичеством братства, яке ставило собі тільки саме завдання, що й київське; і склад його увійшов багато мирян; приєдналася кілька й духовенства; але не всімим вдалося цю першу, організаційні збори, як місцевий Епископ Заборовський священикам та діякоам були чинами цього братства, під справою заборони священнослуження. 54. Спробу братства перерзумілися з Епеком пол. Пілеком не дали Багатих каскід- ків, і меж братством та владикою рос. почалася боротьба. Епекон Пілен, споч вачив урязуду до Кам'янця Деніка зневажав українську не мільки релігій- ну, але й державну справу, а це обурюва Касків в Братстві, особливо найбільш пал ких. Кам'янецьке Чернім Мендітськє брат- ство прийдало великий вплив на україн- ське громадянство і новіть уряд Української Народної Республіки, рахувався з ним. Ми містом Генвідань було призначене реко- мендованого братством привережа 16. О ві- снки. Особливо вероломне спіл поводитися Епекон Пілен з пол. Гас, як в Кам'ян- ці з'явилася польська влада. Український уряд, покидатогу Кам'янець, залишив там свої. Довівноуповноваженого; обляжки останнього було доручено Міністрові Генвідань, який мав зоби- дування всім справами українського населен. на на окупованій польками території. Еп- екон Пілен не розчувався з довівноуповаже- 57. ким Української "Кородньої Републіки", а робив що хомів, зневажав український уряд, відно- сився нелюбляво до нашої справи. Довело до того, що бік Сп.Стубов полюван; коли То- ловщукова мені дав наказ передати зі справи по церквах уроці на Червоний Хрест Українську Червоному Хресту, то він був дов Червоному Хрестові полюван. Прия- мели владики - російське-зверталися до пред. ставників польського уряду з скоргами на Толовщукова мене та українське сро. мадження й пресу; був подано ков, що Да- ка про те, що Толовщукова мені веде серед дружинства акти польської оліга- цію. Вчинки Спискова Гімека були настіль- ки неперемні, що Толовщукова мені мусив кибопайтися перед Директорством Укра. їнської Кородньої Републіки про зв'язання Спискова Гімека на спокій, і відповідно до казу був донь. При владики Гімек не є споко. ївся й продовжував ображати російські й національні Адвокати українського короду. Кирюл. Метод: Всюке Сротство Кайдівське ре- зультат на такі вчинки владики, і за це бік 57 86 responso de Nino period marron. prochowich Hunta 56 закінчив тиждень Громадства, кедившись на те, що Громадство скупило врупом себе все Українське Уповаження в Кам'янці; і поширювало свій вплив навіть на села. Захидали ми Кирило-Мефодіївської Громади. Свято було закінчено в Кам'янці; перший уроч. їхньою порожнію, осередком якої був св. Мик олаїтесь Університетська Церква; дозволяє сять в церкві було дуже загалом, спроби розб. лаб важко письмо порожняк здійснювалися, а вон- Дика Знебовна Варвара; і те духовенство, що стягувало український церковний справи; вік заборонив Порохв'янову обмежених! При- вину сьогодні боду, а поміч загороджов поза. бувши його священного сану, укріплення не було. тубов на дівочку або священника, а вта мови на велику попрелю хоккодом і священство, пороб признатами та виставляли боїєве! на дівочки, людей цінних до того не провадит. ких, неписьменних, незнакомих з черковки- ми службами та ринок. Особливо багато він вставляв деякічнових старших, які ви яви. мі впроваджую до української, завдяки тому 57. приємний до кожної церковної справи елемент серед подібського духовенства знову здійснився. Мови втіки єпископа Фіменка не мали задоволення українського чоловічества, яке й без того було обурене ким. Коли до команда 12 липня 1920 р. прийшли московські болшевики, Фімен з своїми присічками рівно- тов допровадив з Києва. Меморіал святого Громета - етвою. Скинкури збори своїх однодумців, як вони ставилися різко обвинувачення проти братства, котрі прибільшали його подальше дослідження влади до церковних справ, обвинувачуючи їх "непри- в'язані" на ворогами болшевизму, якщо не було ставилися проти братства мови обвинувачення. Кд, які болшевики розстріляли їх людей. Тобто Кирило-Меморіал святого Громета прийшли, ні були оборонялися від таких обвинувачень і докладалися прудбом для першої української революції церкви, бо утворення московських земель. Вдогову сегідатовиць обвинувачень з боку присічних владики проти братства, болшевицтва влада прийшла ще справу Основ- них і в серпні місяці передала українській 1920 р. 58. в Кам'янці 60 Підмосковній православній парохії кагедральний собор. Вороги укріплення дум квентивки роздрамовані, чією пере- Дарен собору, що підпалуло його, баба укріплення парохія не мала провини в колму сиджли Бог. твої. На цьому, очевидно не бачив зробити великих шкоди, і укріплення парохівне має можлив- вість хвалити. Евенда бога відправили на сво- їй рідній мові. 21 вересня 1940р. Укріпленці збивши Кам'янець від Собешевиків; коти влада пригадали всі шкод- ливі: з образли: для неї вчинки єпископа Пілена, і Горопин йою від митниць епіцей, і Форелін кубала його; одвезено його Суло до Прод- скуроба і розгорано селенство по обвинуваченню єпископа в державній зраді. Коти ковали собешевиків в миспоноді не дав можливості довести скропи до кінця; камі виїхала на уряд одні. чим ще раз за Збруз, камій єпископ Пілен зами- нився в Прокурорі; але тепер все ясно, що така- му ворогу: нашої конціональної та церковної скропи, як єпископ Пілен, нема місця на Україні; йому необхідно повернути ся до себе на Мос- ковщину, бо він, он і взагалі владики мол склі, порушує своїй церковний, оновлення роздраним 59 на впровадження серед православних населення дуже. Чи і зобов'язав творіні роботи українського про- модекенту та уряду Української Народної Рес. На підставі всього вказаного вище церковне сповіщення України можна так сформулювати: 1. Український Кордон неохоче ствоїмс на пункті своєї божественної православної віри, бо. все її своїм кошторисним спортом. І однаково велику думку про унію з Римом із-за конфу- бляцій не до Риму, а на схід до Європи, 362. ку приєднала до свого православного християнського віри. 2. Український Кордон в церковному відношенні не бажає залучатись до Москви, до Епископу- мостини, по своїм політичним переконанням на настрою, не співчуватиме українському дж церковному, так і Космополиту відповідно, переможеного останнього і своїми вчинками. обраною кошторисним поглядом Українського Короду. Через це він бажає, щоб православна 60. звернення до Уряду: Суди автономізації; за про- вадження автономізації Директорство має корд кадровою вдячної османській. 3. Бажання церковного відродження, український корід боявся єпархіальні свої церковні збирання; оне великі думки та діяльність колишніх своїх братств і для сугубо волевиразу, живу українську мову: ще не мільки не порушув церковних догматів, не підкидає криків дуже провеслових обрядів, а встановлюють їх більш зрозумілими для кориду і піднімають його релігійний настрій та нозуття. 4. Українське громадянство та уряд бажають мати свій єпископат, який би співчував справ. відродження України і замінює за них вих дик, каліх ворогів, що колишнього розуміють ся каменем постиряли, а фактично з'їде. нцій періодично переубовоми далеко б. д своєї пасти. 5. Збори і громадянство, і уряд український бажають заходу реорганізування церковне управління на началах свободності й володіння. місце провесловну Українську Церкву Свійських на церковно-службових, вчилами та українській з мови. ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ В даній справі № 166 Фонду № 1072 Опису № 29 Пронумеровано 62 (шістдесят два) + 386 аркушів (цифрами і прописом) з них літерні №№ пропущені №№ Вкладення Брошур, газет: Графічні матеріали: інші особливості документів Документи із згасаючим текстом: "21" лютого 2009 р. Підпис Ігорь ПІДГОТОВКА СПРАВИ ДО МІКРОФІЛЬМУВАННЯ (що зроблено і вказівки оператору) " " р. Підпис СПРАВУ ПЕРЕВІРЕНО: | видачі | Під час | | | видачі | Під час | |---|---|---|---|---|---| | підпис, дата | повернення | підпис, дата | | підпис, дата | повернення | | | підпис, дата | 7.02.02 Тоболчук 13/08-02 Тоболчук 20.10.03 ДТБ 6.04.05 Коваль 19.03.07 Сміт 9.12.08 ро Марків 22.04.2009 Волош | | | | | 503.02 Тоболчук 14/08-02 Тоболчук 21.10.03 МКБ 7.06.05 Коваль 7.10.30 Сміт Перз кел 14.9.09 перші досон ВІДМІТКИ РЕЄСТРАЦІЙНИХ МАЙСТЕРЕНЬ: | Консервація | Опра́ва: | Мікрофільмування: | |---|---|---| | (Дата) (Підпис) | (Дата) (Підпис) | 13.01.10 Степанов (Підпис)