Листування з Міністерством ісповідань УНР про діяльність Всеукраїнської церковної ради та її чергові засідання, організацію Автокефальної Української православної церкви, церковний склад тощо. Витяги з протоколів З'їзду військового духовенства, 07.06.1920-28.12.1921, 428 арк. — частина 1/4

Центральний державний архів Жовтневої революції, вищих органів державної влади і органів дорожнього управління Української РСР № Фонду 1429 Опису 2 Справи 39 Канцелярія Дирекції Української Народної Республіки. Загальний відділ. Листування з Міністерством Ісповідань Про діяльність Всеукраїнської Верховної Ради, міністерства ісповідань та інших завдань щодо їх, організацію Всеверховної Української православної церкви та Церковний Синод та інше. Вимаги з пропозицій з'їзду військового духовенства. 296 листов. Глобалю 7 червня 1920. Закінчено 28 грудня 1920 ІНТЕРНАЦІЙНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ Київ. д/р Революції Сонячного сонця 1180/1429, № 2 ст., бк. № 39 КАНЦЕЛЯРІЯ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ Листування з Міністерством ісповідань про діяльність Всеукраїнської церковної ради та її чергові завдання, організацію автокефальної Української православної церкви, церковний склад та інше. Витяги з протоколів з"їзду військового духовенства. 7 червня 1920 р. - 28 грудня 1921 р. ВІД ВСЕУКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКОВНОЇ РАДИ ПО УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОГО ГРОМАДЯНСТВА ЛІСТ І.Є.Р.Ш.І.- Дорогі брати та сестри українці- діти православної нашої церкви. З давніх давен український народ має одну прикмету, пок- ладену в основу його натури, це не зламану прихильність до полі та незалежності. Ця його прикмета цілком виявилась і в ст справі будування устрію своєї церкви. Оскільки відомо, од по- чатку на Україні християнства і аж до прилучення її до Москов- щини, т.б. протягом біля 600 літ, українська церква не знала над собою чужоземного ярма - була фактично автокефальною - перебувачи лише в де-якій мірі в духовній підлеглості царе- градським патріархам. За прикладом перших християн, українська людність вибра- ла собі духовних владик і панотців і сама-ж через своїх об- ранців, які складали духовний собор, керувала всіма церков- ними справами тоб-то соборноправною. Беручи живу і безпосередню участь в церковному будівні ві, український народ досить повно виявив свої національні здібності в різних ділянках церковно-гормадського побуту: в будуванні шкіл для народу і утворенні досить високої для ти часів культури і освіти, - установленні різних звичаїв і об- рядів, з якими відбувались свята і відправи Божих служб, в спорудженні чудових церковних співів - дійсних зразків бого- натхненної творчості- і т.и.. Тоді і всі тодішні відправи Бо- жих служб уяляли в себе справжні акти єднання людності з Богом, а Христові заповіті глибоко проймали народне життя. Але після прилучення України до Московщини, духовна влада останньої за допомогою влади цівільної шляхом заборон, заслань, насильств і терору, крок за кроком скасували не тіль- ки незалежність і соборноправність Української церкви, а мало і все те, що мало на собі хоть які будь прикмети національної творчості властивої українському народові. Дуже сумні наслідки для української церкви мало оте московське господарювання: нарід було цілком усунено від порядкування церковними справами, а керовництво ними перейшло до владик чужинців; на парафія посили в більшості чужі народові, а то просто й ворожі йому, призначені владиками, панотці; замісць живої української мови та мови славянської з українською вимовою, заведено мову славянську з вимовою московською, українському народові зовсім не зрозумілою; заборонено відправу Божих служб з стародавніми обрядами та звичаями, а також український спів і т.и. Таким чином Українську церкву спокола було обернено в пустиню велелюдну, де з одного боку нарід, а з другого чуже йому духовництво, замісць духовної єдності уявляли в себе два ворожі табри. Інакше кажучи, живу церкву було забито і Дух Божий відлетів від неї. Історія українського народу дає багатько прикладів героїчної боротьби його за свою церкву і ідея визволення церкви з чужоземної московської неволі і повернення всього того, чого вона була позбавлена, ніколи не вмирало серед кращих його представників. В 1917 році, коли впали пута самодержавного московського царату, на який, головним чином, спралась вся духовна влада, та ідея стала провідним гаслом за для певної частини українського духівництва і інтелегенції, заходами яких було скликано Всеукраїнський Церковний Собор, але ж через інтриги московських владик той Собор вийшов лише на шкоду українській церкві і навіть церковний рух на деякий час було спаралізовано. Але уже весною 1919 року рух прокинувся з новою силою, головним чином серед дрібної інтелегенції та робітництва м. Києва і незабаром охопив широкі верстви людності, як великих міст Полтави, Камянця, Одеси і инш. так і багатьох сел України, маючи своїм гаслом автокефальність і соборноправність. У м. Київі та його околицях церковний рух зразу ж набрав організованих форм, людність почала засновувати на зразок стародавніх українських братств т.з. українські парафії, які потім об'єднались у спілку, а спілка для керування церковними справами утворила Всеукраїнську Православну Церковну Раду, в яку ввійшли представники всіх об'єднаних парафій. Шість Київських Нра Paraфiй одержали в своє користування шість храмів, де і розпочали українські відправи Божих служб. Оскільки дозволяли умови і обставини часу в цих парафiях українська людність почала відновляти свій стародавній церковний устрій: встановила обрання причетів, завела до вжитку у відправах українську мову і спів, відносила також український обряд і звичаї і т.п.. Всеукраїнська Церковна Рада розгорнула широку діяльність по організації і упорядкуванню українських парафій і керуванню ними, по перекладу на українську мову богослужбових книг, покладення на ноти перекладених співів, критактуючи, таким чином, всі ділянки церковного життя. І от певне нема тепер на Україні такого кутка, де-б людність не чула про те, що майже на протязі цілого року в Київських святих храмах - Катедральному Соборі св. Софії,Соборі св. Миколая, церкві св. Апостола Андрія Первозванного і инш. лунає Слово Боже і свята молитва на рідній живій українській мові, длються співи богонатхненного співу і людність, одвідуючи ці храми молитовно лине серцем до живого Бога. Лише в житворчих українських відправах Божих служб українська православна людність знаходить для своєї душі справжню духовну поживу. Провадячи в такому напрямку свою діяльність, українське православне громадянство, керуючись заповітами Святої Апостольської Церкви зовсім не мало на меті відокремлюватися від вищої Духовної влади, а навпаки, всю свою працю по відродженню церкви бажала провадити в погоджені з епископами, делегуючи для порозуміння з ними кращих своїх людей. Як же поставилась до цього визвольного руху вища місцева духовна влада - єпископат. Вихований в традиціях московського самодержавства Київський єпископат, розуміючи що справа йде про дійсне визволення української церкви з під церкви московської і про цілковите позбавлення московської влади всіх її прав і привилей, виступив рішуче проти українського народу, не визнаючи за ним жадного права на втручання в справи церковні. Так, наприклад, коли українські парафії на підставі закону, добували в своє користування храми, які до того були безпаразіяльні, єпископат, в особі Назара Єпископа Черкаського вживав всіх заходів, щоб тих церков українцям не дано, не давав благословення українським священникам на відправи Божих служб, віз отверту агітацію через підкладне йому московське духівництво по Київських церквах проти українського церковного руху, трактуючи українців боговідступниками, уніята ми, то що. Почасту Єпископ Назар не бажав розмовляти з представниками українських парафій, навіть були випадки, коли він їх гонив. Але ця атмосфера гороженчі до українського церковного руху не була особливо гострих форм підчас т.з. денікінщини Тоді Антоній, що прибув на Україну разом з денікінцями відібрав від Українців всі храми і, маючи на меті придушити цілком церковний рух, виголосив заборону українським панотцям священнослужити. Зі звільненням України від денікінських загонів, коли церковний рух пішов ще жвавішим темпом, єпископат все-ж не лишав своїх старих методів боротьби з українським народом. З Травня він виголосив нову заборону українським панотцям, поставивши таким чином українське громадянство перед ділемою: або підлягти волі єпископату і зректись від справи визволення своєї церкви, або зректись ворожого єпископату і йти своєю дорогою, яки- ваючи заходів до набуття єпископату власного. І в особі свого вищого керівничого органу Всеукраїнської Православної Церковної Ради, воно вибрало останнє. Всеукраїнська Православна Церковна Рада, яка є дійсним виразником волі і бажань організованої української православної людності і яка стоїть на сторожі інтересів рідної церкви, мусила прийняти зухвалий виклик, зроблений епископатом українській людности і дати йому належну відповідь. Церковна Рада твердо переконана, що ті кроки, які вона вжила в наслідок епископського виклику, єдине в цей момент можливі і доцільні і що вони знайдутьть в серцях всієї української православної людности ширий відгук співчуття і моральну підтримку. От-же маючи на увазі: 1.- Що український рух у всіх своїх проявах по суті не має в собі нічого антиканоничного, позаяк базується на підвалинах свого стародавнього церковного устрою і лише відновлює тим свої каноничні права самовладно знищені московською владою. 2.- Що український церковний рух - є живий народній і йде повним і твердим шляхом до цілковитого визволення Української Православної Церкви від підлеглості церкві московській і повернення її устрою автокефального і соборноправного. 3.- Що Київський Епископат, будучи представником московської духовної влади, постійним гальмуванням українського церковного руху і врешті заборонами священиків виразно виявив себе не пастирем добрим, а ворогом українського народу і цим своїм вчинком відійшов від української церкви. 4.- Що в наслідок вищесказанного Українська Православна Церква залишилась без епископів, в той же час безперервно перебуваючи в лоні єдиної Соборної і Апостольської Церкви. Церковна Рада ухвалила: 1/-Визнати розпорядження представника московської духовної влади Київського Епископату в особі Назара Єпископа Черкаського про заборону священнодійства українським причетам актом антиканоничним і антиморальним і через це нікчемним, якому не повинні коритися заборонені члени причетів. 2/ Вважати, що ві нині Українська Православна Церква, яка складається з українських парафій, не має епископів і тому Всеукраїнська Православна Церковна Рада визнає неохідним тимчасово до обрання Українського Епископату і утворення Всеукраїнським Церковним Собором належних органів керовництва, взяти на себе головне порядкування справами Української Православної Церкви, як по містах, так і по селах України. Тому ніяких розпоряджень Єпископату, представника московської духовної влади, Українські парафії і причети не повинні виконувати і ні в якіш стосунки з ними не входити, звертаючись по всіх своїх справах виключно до Всеукраїнської Православної Церковної Ради. 3/ Від нині вважати Українську Православну Церкву в складі парафій, які входять у спілку, звільненою від московської зверхності - автокефальною /незалежною/ і соборноправною. 4/ Вжити належних ір негайних заходів до підготування і законного переведення українською православною людністю виборів українських епископів. 5/ Закликати українську православну людність поставитись з належною свідомістю до робого, що подіялось і підтримувати Всеукраїнську Православну Церковну Раду, як в її боротьбі з ворогами церкви, так і великий роботі по відбудуванню полього церковного устрію, а також пеклугатись про сроч Божі храми і за виконанням релігійних треб звертатись лише до причетів українських парафій. С/ Запропонувати парафіяльним радам всіх українських парафій, як по містах, так і по селах, вжити належних заходів, аби цього листа Всеукраїнської Православної Церковної Ради було негайно, після його одержання, оголошено у святих храмах і парафіяльних зборах. Презідія Церковної Ради. м. Київ. Травня 5-го дня 1920 р.- СТАТУТ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВНОГО БРАЦТВА ІМЕНІ СВ. КИРИЛА ТА МЕТОДІЯ В м. НАБУЧИНЦІ-ПОДІЛЬСЬКОМУ. I. НАЗВА БРАЦТВА. Брацтво визнає своїми небесними заступниками святих бра- тів Кирила та Методія, перших творців слов'янської національ- ної просвіти і їх іншим називанням. II. МІТА БРАЦТВА. 1. Мета Брацтва відбудування Православної Церкви на Україні 2. В сфері практичної діяльності Брацтво науковими та про- світними засобами допомагає виконанню принципів, які повинно покласти в основу устрою Православної Церкви на Україні, щоб вона стала національною та українською, особорно-правною і ав- тономною. 3. В твердім переконанні, що тільки ведучи народ шляхом на- ціональної освіти до релігії в національній формі, можливо роз- будувати в народі відповідні творчі сили, Брацтво має кирити про- світничими засобами провідні думки, що до устрою Православної Церкви на Україні і християнську культуру в національній Ук- раїнській формі. 4. Пам'ятаючи заповіді Христові, Брацтво кирити буде ідею всоди, християнської любові та братства всіх народів, суших на Україні, всіх славян і народів всього світу. 5. Брацтво має: а/ видавати книжки, журнали, часописи і т.п. б/ заводити свої бібліотеки, музеї, читальні, кнігарні і т.п., в/ впорядкувати публічні лекції і відчити, нацельно-просвіт- ні курси, літературно-музичні вечери, концерти, мистецькі і т.п., г/ заводити освілендії, школи, виховники для дітей і дорослих, боро праці і т.инші просвітні й добродійні заклади, д/ опові- щати конкуренції і премії за найкращі твори письменства та умін- ня. ...ЗАСОБИ БРАЦТВА. 6. Засоби Братства складаються: а/ в членських вкладок, корти, процентів в капіталів і прибутків від наїна, видань / підприємств Братства / і з зборів од кистав, концертів, відчи- тів і т.п., що будуть впорядковувати від Братства на користь йому. 7. Грошовими трата ми Братства порядкується Загальні Збори, або Рада у тих межах, які визначили із Загальних Зборів, або на під- ставі листання тих Зборів. IV. СКЛАД БРАТСТВА. 8. Членами Братства можуть бути повнолітні особи обох полів православної віри, одрічо тих, які не мають права належати до Товариства на підставі загальних законів. УВАГА: Членами Братства можуть бути окремі ін- ституції. 9. Члени Братства діляться на почесних, дійсних і членів- співробітників. Почесних членів приймає Рада по рекомендації не менше, як 3 членів, і імена кандидатів Рада оповіщає за тиж- день перед виборами. 10. Почесних членів вибирають Загальні Збори з членів, які й з почесних Братства на особливі заслуги Братства, або на велики користу роботу на мах літератури, науки, умілоїсті, або громад- ській діяльності. 11. Дійсні члени платять по року до каси Братства членську вкладку по 100 карбованців. Дійсні члени, які вроблять вклад- ку не менш, як 1000 карб. за один раз, звуться довічними члена- ми. УВАГА: Загальні Збори можуть своєю постановою по- дільшити, або винести членську вкладку. 12. Члени-співробітники допомагають Братству своєю працею і з опрахах Братства мають право дорадчого голосу. 13. Члени Братства почесні й дійсні мають право рішати всі справи Братства на Загальних Зборах і подавати їм через Раду свої заяви й пропозиції. 14. Вибрані члени одержують права дійсних членів Братства то- ді, як виплатять членську вкладку, або частину її, коли вона платиться частинами. 15. членів, яких діяльність не відповідає статутові, або су- перечить межі Братства, Загальні Збори можуть виключити більшістю 2/3 голосів присутніх членів. 16. Братство може заводити місцеві філії, які приймають загальну статут Братства. V. ПОРЯДКУВАННЯ СПРАВАМИ БРАТСТВА. 17. Справами Братства порядкуєть Загальні Збори членів і Рада його, що працюває в Кам'янці. 18. Рада порядкує всіма справами Братства і являється його за- ступником скрізь і завжди. 19. Рада Братства складається з 6 членів, яких вибирають За- гальні Збори щороку, не трьох кандидатів на члени Ради, щоб за- ступники тих, які підуть в Ради до часу, на який їх вибрано. УВАГА: Коли треба буде, число членів Ради і їх ква- ліфікація може бути змінено по словом Загальних Зборів. 20. По року в Ради входить 1/3 членів, перші рік по черзі, однієї новій по черзі. На місце тих, що пішли, Загальні Збори вибира- ють кандидатів і можуть вносити вибраних тих самих, що залишили. 21. Рада вибирає щороку сприймі себе головного голова, синь- кого секретаря і поділяє справами себе всі інші обов'язки. УВАГА: Голову Ради вибирають Загальні Збори. 22. Засідання Ради бувають приймай, не менш одного разу на місяць, і надзвичайні, які силькає голова або його товариш тоді, коли цього треба з місцевої ініціативи, або коли вважать про те 1/3 членів Ради. 23. Засідання Ради стають правовладними, коли дбереться не менш, як 5 із 6 членів, в тому числі голова або його товариш. 24. Всі діла у Раді розв'язуються звичайною більшістю голосів на присутніх на засіданні членів; коли голоси поділяються на-рівно, мав перевагу два голоси голови. 25. Оприч Ради, Загальні Збори вибирали щороку ревізійну комісію в трьох членів і двох кандидатів до них. 26. По річні справовдання і обрахунки Ради повинна повереду розв'ялнути Ревізійна Комісія, яка подає до Загальних Зборів свою посудку про них. УВАГА: Для справоздання рік лічиться з 1-го січня до 31 грудня. 27. Щоб улаштувати окремі справи і порядкувати окремими ін- ституціями Братства, Рада може вибрати окремі комісії волонтерів спеція, або інших членів Братства. Такі ж комісії можуть вибирати в Загальні Збори. 28. Загальні Збори бувають звичайні /скликане їх Рада по ро- ку/ і надзвичайні, які скликає Рада, коли треба в власного при- воду або-я коли того вимагатиме, поломляння мегу чаких зборів, не менш, як 15 членів Братства, або ревізійна комісія. В такому разі збори повинні бути скликані не пізніше, як через місяць після та- кого вимагання поданого на письмі. УВАГА: Урочисте свято Братства відбувається в день св. Кирила та Методія. 29. Перші Загальні Збори складатимуться з фундаторів Братства, які у тому ж чині засіданні вибирають нових членів Братства, без звичайної (п.6) рекомендації. 30. Про день, годину і місце Загальних Зборів Рада оспончає зачасу всіх членів Братства, визначаючи всі справи, що мають бу- ти поставлені до розгляду Зборам. 31. Загальні Збори сьомить дійсними, коли на них буде не менш, як 5 Ради і число членів Братства, рівне І числа членів, що ми- нуть у Камянці. Коли збори не могли відбутись через те, що не ві- бралося на них визначає дание число членів, то не пізніше, як через два тижні, мусять бути скликані другі збори, які вважаються дій- сними, скільки й не признако членів. 32. Загальні Збори вибирають по разу голову і писаря Зборів з присутніх членів. 33. Загальні Збори порядкуються ось якими справами: виби- рати голову Ради, членів Ради, Всевільної Комісії та інших органі нів і кандидатів до них; виробляти накази для діяльності цих органов, провірять і затверджувать справоздання і обрахунки Ра- ди, вибирають нових членів Братства з рекомендаціями кандидатів; визначають порядок грошових трат /з капіталів Братства: розвалу- неть питання про придбання, продаж і властиву вайна про повинки/ і зварали різнить усаки питання що до діяльності Братства. 34. За Загальних Зборах всі сприя й питання опріч зазначе- них в § 32, розв'язуються більшістю голосів /часними чи приклад- ними голосуваннями/ працютих на зборах членів, які мають право голосу. УВАГА: Право голосу на Загальних Зборах мають тіль- ки ті члени, які залишили постачену член- ську вкладку на той самий рік. 35. Под рішати питання про продаж нерухомого майна, про тре- ти в основний капітал і про повички, про зміну статуту й ска- сування Братства, треба не менше, як 2/3 голосів всіх присутніх на Зборах. VI. ПРАВА ТА ОБОВ'ЯЗКИ БРАТСТВА. 36. Братство виявляє юридичну особу і має право на закон- них підставах набувати для своїх потреб рухоме й не рухоме майно а також продавати й заставляти його, робити повички-унови і т. н., що буде треба для нього Братства, в своєм оборонному свої спра- ви через підпоручників Ради у всіх інституціях скрізь, де може бути в тому потреба. 37. Члени Братства мають золотність к, як купують видання Бра- тства 1 у всіх інституціях його, в мірі, яку споживає Загаль- ні Збори. 38. Братство має печать в своїм названні. 39. В своїй діяльності Братство підлягає всім існуючим доре- ним законам. VII. ПРО СКАСУВАННЯ БРАТСТВА. 40. Коли Братство перестане існувати, все майно його постано- вою останніх Загальних Зборів членів Братства, передається одно- му в релігійно-просвітніх товариств за для сії і саме мета. Підписали: Професор Василь Олексійович Відов, прив-доцент Ясен Федорович Окіпч, пр.ден. Леонід Тимофієвич Віленьський,пре- дс. Іван Антонович Лобарський, пр.ден. Михайло Панасевич Драх- Мара, старший помічник Бібліотекаря Кам'янцького Церковного Ук- ралії. Літер. Іван Григорович Олійка, учительниця Міділ Григо- ровна Каручкан. Згідно постанови Кам'янць-Подільського Окружного Заду на це вільному віддалу, підбувся 19 вересня 1919р. Українське Брат- ство «Зодчо» імені святих Кирила та Методія, яке належалася у Кам'янці на Поділля, внесено в реєстраційний реєстр "р" 06- 1-3 земель, які не мають за ноти одержування на продуктів, в межах 1 під № 168-1919 року. Вересень 20 дня 1919р. м.Кам'янць- Подільський. Член суду /підпис/, помічник секретаря /підпис/(м.11) № 157 оригіналом відно. /а Народній Ради-від директора/ Штабель - Телеграма. Городок Шитаберії Арикмамсау. Ко Казанову Наштавліну («Квартира Уфу»). З наказом: «Вивезти Овдійшина цунтя». Волостний військовий комендант Нама в двадцять п'ятої години перекрити арешт Сліпченким сина Клима Васильєва Прокурорською Лобою Вільшева Левицького і Калинушка Олександра Никитича за антидержавну діяльність і вивезти їх на сім'ї арешту Куп Те виконання телеграфувати мені. № 1068 Кер. Св. Д. Повідомити Арм. Маркелова. ДО ПАНА ГОЛОВНОГО ОТАМАНА УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ від представників українського право- славного громадянства в м. Винниці ПРОХАННЯ. Винницьке українське православне громадянство на зборах 4 сього Червня ухвалило: заснувати українську парадію в місті, відправляти службу Богу лише україн- ською мовою, а коли і славянською – то в українському вимові. Завдання цієї парадії є задовольняти релігійні потреби всіх українців міста, а в окремих випадках – застосувати у Винниці Головна ж мета – виховува- ти українську людність в національному дусі та приму- вати до автокефалії української церкви. Вибране на зазначених зборах парадіяльна рада 5-го сього Червня визрілося з проханням до місцево- го епископа Амвросія відвести для цього один із все- лищних великих місцевих храмів – собор або Казанську церкву, одною з утеплення епископом Амвросій рішуче в цій просбі відмовив. В своїй відмові він яскраво виявив своє обличчя ставлення Московської церкви, бо головними підвали- нами мотивами цієї відмови він виставив те, що парадія ця засно- вала на принципі автокефалії, і не визнання патріар- хом Тихоном, і в відправі на українській мові та.п., таким чином цей відмова він не визнав декрета Високого Директорію про автокефалію української церкви, який ще ніхто жоден рішучостів поперек дороги нашого національно-цер- ковного визволення. Тут же вжиті не канони, на які стосується церковні питання, а політичне ставлення: затримати в лабетах Москви наш нарід як по не фізично, то хоч духовно, пам'ятаючи істину, що над ті- лом панує душа і що тіло льне туди, куди належить душа, а це все зводиться до єдиної мети "єдина неділямая". Вважаючи, на що стояв епископ Амвросій став по- вказівкам злого генія і духовного нашого гнобителя впин- скопа Пимена, який бравирує своєю безкарністю за анти- українські злочинства. Бо епископ Пимен, окрім того, що не звертає ніякої уваги на наказ про його усунення з епископської катедри Подільської та Брацлавської і "- керує цією єпархією, він надіслав своєго наказа і епископу Амвросія: за всякую ціну недопускати ніякої україні- зації церкви. Взагалі ж він веде надзвичайно шкідливу, та руйнуючу для української справи політику. При сьому додаємо, що перебування на довший час на Поділлю цього ворога України, окутує його ореолом не- поборності,- бо часто приходиться чути: "побольше би нам Пименов и тогда они гораздо больше бы сдѣлали для Матушки России - Видито, как на нем украинцы ломают зубы". В тому ж зібранні 4 червня Винницького українського громадянства було одноголосно ухвалено: приєднатись до постанови Київської Всеукраїнської Церковної Ради про відокремлення Московського єпископату і про оголо- шення української церкви вдовствуючою, себ-то, без епи- скопів. Разом з тим, зупинившись перед фактом надзвичайної ваги негайного прийбання власного єпископату, україн- ське громадянство страшенно стурбовано чуткою із Кам'ян- ця, що там кимось виставляються кандидатами на єпископ- ські катедри України али україножери: архімандрит Ва- леріан і протосіерей Маньковський, між тим як на цю ка- тедру від Кирило-Мефодіївського Братства вже виставлено національно свідомих громадян України чесних і достай- них пастирів: протоїерея Липківського та пан-отця Погорілка, кандидатури яких підтримуються і Винницьким же громадянством. Отже, зазначене примушує нас, уповноважених від громадян, широ прохати Вас, БАТЬКУ ОТАМАНІ, 1/ аби було відведено за- для українського громадянства в м. Винниці Казанську церкву; 2/ зробити розпорядження, аби єпископ Пимен був висла- ний до своєї батьківщини Москві, як ширий 19 патріот / най він там навчає своїх земляків большаків бути християнами, а не гунами/; і 3/ дати свою згоду на висвячення єпископатом Румунської православної церкви українських кандидатів на православ- ні українські вакантні єпископські катедри. Зібранням від 4 червня українського православ- ного громадянства м. Винниці делеговані: О. Клєф Євген Монярко Ганна Собачка Михайло Мелешковський У. Сукманська Петро Гордійович Року 1920 Місяць Червня "4" дня. м./Винниця. ЗАТВЕРДЖЕННЯ ВОЛЫНСЬКОЮ ПРАВОСЛАВНОЮ ЦЕРКОВНОЮ РАДИ ВІД 5-ГО ТРАВНЯ 1920 р. "Маючи на увазі: 1. Що український церковний рух у всіх своїх проявах по суті не має в собі нічого антиканоничного, повинен базуватися на підвалинах сво- го стародавнього Церковного устроя і лише відповідає тим своїм канонич- ні правам, самовладно знищені московською владою; 2. Що український церковний рух - є рух живий, народний і іде певними і твердим шляхом до цілковитого визволення Української Право- славної Церкви від підлеглості Церкві Московській і повернення її уст- рою автокефального і соборноправного; 3. Що Київський епископат, будучи представником Московської ду- ховної влади, постійним гальмуванням Українського Церковного руху і врешті заборонами священиків, виразно виявив себе не пастирем добрим, а ворогом українського народу і цим своїм вчинком відійшов від Укра- їнської Церкви; 4. Що в наслідок вищесказаного Українська Православна Церква, залишилася без епископів, в то' же час безперервно перебуваючи в лоні єдиної Соборної Апостольської церкви, Церковна Рада УСАВЛІЛА: 1. Визнати розпорядження представника Московської духовної влади Київського епископату в особі Назара епископа Черкаського про заборону священнослужінства українським причетам актом антиканоничним і антиморальним і через це нікчемним, якому не повинні коритися заборо- чені причети. 2. Вважати, що від чини Українська Православна Церква, яка ск- дається з українських парафій, не має епископів і тому Всеукраїнська Православна Церковна Рада визнає необхідним тимчасово, до обрання у- їнського епископату і утворення всеукраїнських церковних Собором н- лезних органів керовництва, взяти на себе головне порядкування сп- ми української Православної Церкви, як по містах так і по селах. Тому ніяких розпоряджень епископату, представника Москов- духовної влади, Українські парафії і причети не повинні виконувати в якій стосунки з ними не входити, звертаючись по всіх своїх справах виключно до Всеукраїнської Православної Церковної Ради. 3. Від нині взяти Українську Православну Церкву в складі па- 4. Вжити належних і нерайних заходів до підготування і закон- ного передведення українською православною людністю виборів українських єпископів. 5. Закликати українську православну людність поставитись а належною свідомістю до всього, що подіялось і підтримувати Всеук- раїнську Православну Церковну Раду, як в її боротьбі з ворогами Церкви, так і великий роботи по відбудованию всього церковного уст- рію, а також не клуватись про свої Божі храми і за виконанням релі- гійних треб авертатись лише до причетів Українських парафій. 6/ запропонувати парафіяльним Радам всіх українських парафій, як по містах, так і по селах, вжити належних заходів, аби цього лис- та Всеукраїнської Православної Церковної Ради було негайно після його одержання оголошено у Святих храмах і парафіяльних зборах.- ВСЕУКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКОВНА РАДА СПІЛКИ УКРАЇНСЬКИХ ПАРАХІВГИ 25-го Травня 1920 року № 440. м. Київ.- З початку визволення України з під московського по- неволення, в різних містах і селах серед православної української людності прокинувся великий визвольний цер- ковний рух. Лодність зрозуміла, що державність України матиме під собою лише тоді міцний ґрунт, коли українсь- кий нарід матиме свою власну, цілком незалежну націона- льну церкву. Цей церковний рух не новий; він іде від далекої ста- ровини від тих часів, коли тільки почалась праця україн- ського народу по будуванню своєї державності, проходить черезоню ниткою через всю його історію, і набуває най- більшої сили тоді, коли розпочинались замахи різних чу- линців на незалежність української церкви - на її по- неволення і на знищення вольностей українського народу. Мета цього руху завжди була і тепер є одна: утворен- ня автокефальної соборноправної національної українсь- кої церкви, яка разом з тим мусить бути одною в голов- них підвалин державності українського народу. Для досягнення цієї мети українська православна грома ність як раніш так і тепер вживає одні і ті ж засоби, які перетворилися вже в непохитне стерно українською церковного життя, а саме: 1/ Цілковита демократизація церковного устрою, бо нарід український ніколи не розумів церковну працю інакше як працю всенародню і керував сам всіма церков- ними справами в особі своїх представників, якими в рів- ній мірі були, як духівництво так і громадянство. 2/ Всенародня виборність всіх осіб і установ, які виконують волю народу в керуванні церковними справами: духівництва всіх ступнів, церковного причету, в старовину старших братчиків, тепер церковних рад і т.п. 3/ Відправа Божих Служб на живій українській мові з вживан- ням по за каноничними відправами цілком народних побожних спі- вів і кантів. 4/ Відновлення тепер в церковному житткові, скасованих мос- ковською церковною владою старовинних українських обрядів та звичаїв і утворення нових по потребах живого церковного життя , бо український народ по слову Христовому завжди був вільним творцем свого обряду і ніколи не був рабом церковної букви / як московський/. Працюючи в цьому напрямкові українська православна незалежна церква твердо стає нога в ногу в єдиний національний фронт з другими верствами народу по утворенню його державності і своїми власними силами буде своє внутрішнє життя. Але роботу українського народу по відновленню і будуванню своєї національної незалежної церкви гальмують і нищать цер- ковно-адміністративні старорежимні установи, утворені і силоміць накинуті українському народові московською монархичною владою, які ще й досі непохитно істнують на Україні, а саме: епископати, епископські совіти, духовні консисторії, благочиння, мисції та інші, в яких всі посади заступають агенти московської влади, вороги нашого народу, його церкви та державності, і які в цілому в"являют в себе міцний ворожий табор. Всі інші галузі церковного життя укр.православна людність має змогу утворювати сама власними силами, але скинути з своїх плечей московські старорежимні антинціональні установи для неї дуже трудно без допомоги з боку державної влади, яка це може зробити швидше і цім скасувати найбільші перепони на шляху ук- раїнської державності. Чужа ворожа влада посадила на українську церкву ці свої установи, а тому влада рідна народові повинна від них церкву звільнити. В сучасний мент український церковний визвольний рух набув найбільш організованих форм в м. Києві – в цьому предковичному осередкові України. В Києві до цього часу заснувалось шість ук- раїнських пара хвій, які шляхом упертої боротьби в місцевих єпископатом добули соціальність храмів, де і відбуваються відправи Божих служб українською мовою. Для керування своїми справами українські пара хви утворили Спілку пара хвій, виконавчим органом якої є Всеукраїнська Православна Церковна Рада. Самим пекучим питанням чергі дня став зараз розрив українських пара хвій м. Києва в місцевих московським єпископатом, який в постійно ворожим і глумливим відношенням до українського церковного руху не спинився навіть перед забороною служби Божої священикам українських пара хвій. Цим вчинком єпископату Спілка пара хвій примушена була порвати всі зносини з ним і 5-го цього травня проголосити повну незалежність від нього своїх пара хвій, останнім безумовно цілком на лоні православної вселенської церкви, і визнати Всеукраїнську Православну Церковну Раду вищим керуючим церковними справами українських пара хвій органом, до здобуття власного єпископату і скликання Всеукраїнського Церковного Собору. Всеукраїнська Православна Церковна Рада зараз вииває заходів до здобуття українського єпископату і в цій справі дуже потрібує допомоги з боку державної влади. До здобуття власного єпископату Всеукраїнська Православна Церковна Рада прохає Вашого, Дяке Головний Отамане, розпорядження аби органи державної влади захували Всеукраїнську Православну Церковну Раду вищим тимчасовим органом української православної церкви і по всіх церковних справах мали б з нею безпосередні зносини. ДОДАТОК: Витяг з протоколу Всеукраїнської Православної Церковної Ради від 5-го Травня 1920 року. ГОЛОВА РАДИ Товариші ГОЛОВИ: Секретар Ватько Отамане Ми ,представники Кирило-Методієвського Братства й члени I-ої Української Православної Церкви, звертаємось до Тебе з проханням, щоб Ти допоміг нашій справі .Вона ось в нім: За часів большовицького панування Українське Громадянство здобуло собі в м.Кам'янці Катедральний Собор Казанської Божої Матері.Вороги нашого церковного й національного відродження, щоб позбавити нас цієї Фортеці вільної Української Церкви на Поділлю ,підпалили наш Собор.Його потрібно негайно відремонтувати, інакше він може ,як тільки підуть осінні дощі ,обвалитися .Але ж в громадянстві зараз ніяк коштів немає ; нема,значить , і змоги перевести цей ремонт його власними коштами .А тому ми звертаємось до Тебе ,батько Отамане ,Оборонцю Цільної України і ii вільної церкви з проханням ,допомогти нам перевести цей ремонт. Члени Ради Української Парафії С. Макарєв М. Дзінькович-Галіченко КЕРУЮЧИЙ СПРАВАМИ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ Жовтня 19 дня 1920 р. ч.810 м. Камянець. Вх. 494 копія До Пана Голови Ради Народних Міністрів. Надсилаючи при цьому копію подання до ПАНА ГОЛОВНОГО ОТАМАНА представників Кирило-Методієвського Братства й членів І-го Української Православної Парафії в Камянці, про допомогу переведенні ремонту собору, маю за честь повідомити. Вашу Екцеленцію, що на оригіналі подання , по доповіді моїй 17-го цього жовтня, ПАН ГО- ЛОВНИЙ ОТАМАН зволив покласти таку резо- люцію: "Раді Міністрів. Вважаю потрібним допомогти в цій справі. Оригінал підписали: Керуючий Справами ДИРЕКТОРІЇ Мироновськ Начальник Канцелярії Криштапенко З оригіналом згодно прийняв О.Дмитрович У. Н. Р. ОСОБИСТА КАНЦЕЛЯРІЯ ГОЛОВИ РАДИ НАРОДНИХ МІНІСТРІВ. 25 ЖОВТНЯ 1920 р. ч. 164/4 М. Станиславів. НА Ч: 810. Особиста Канцелярія Голови Ради Народних Міністрів має за честь повідомити, що прохання Представників Кирило-Мефодіївського Братства і членів першої Української православної парафії в Камянці передано п. Міністру Ісповіда для внесення відповідного законопроекту в Раду Міністрів. Т.В.О. ДИРЕКТОРА КАНЦЕЛЯРІЇ СТАРШИЙ ДІЛОВОД У. Н. Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ 21 "Грудня" 1920 р. м. Чернівці. До пана Того ви Дирек- торії Української Народної Республіки - Надсиланню прикладу витягу з протоколу Ради Міністра Ісповідань від 7-го грудня, пр. підр.1,- маю шику повідомити Вас, пане То- гло в Директорії О.Н.Р., що зв'я- зу Міністерства вживатимася всі Закони, аби справу автокефалії Української Православної Церкви поставити на реальний шлях і Зарв виконуються всі ті Ва- Дання, що надійшла Рада Мі- ністра в зазначенім вищепрото- колі. Міністр Ісповідань, професор Г. Дзюбич Прийомок з.1. Засідання Ради Міністрів Геновідано в м.Мар- кові 7 Грудня 1920 року Присутні: Міністр Геновідано Т. Ойсико Радник В. Бунюк і Віце-Директор Міністерства Генові- дана П. Сікорський Секцеймировав Петро Сікорський Засідання почалось об 11½ год. дня і скінчилося о 12½ годині пополудні. Слухали: I Повідомлення п. Міністру про проведене в'яштій авіакесдалі Української Радос- лавної Церкви. По думці п. Міністру слухав авійокесдалі Української Церкви молна би бути посилання на реальний цикл: - пруда щоб до Царгород- -кого пайріярхату було післяно депутацію від Українських громадян і духовенства, бо зас. тупник пайріярха Калеє, що він не даги- модей, який мійли б авійокесдалі Україн- -сії Церкви. Через це необхідно пошлідно піс- лаши Депутацію, ака в поїндоушуванні Царгородський пайріярхати про синан Укра- їнської Церкви і робіжна б тій нагасон, що роступене корновсаблення духовенства про Українську Церкву. Правда зараз У.Н.Р. не має території, але це не може шкодити пошлі Депутації, коли у не мілько повинна мати на мейн інформації, але й повинна підговивийти зручні у пайріаджанні для передеведення в життєвий айпокесудалі. Депутація повинна майже іейдужну записку про Українську Церкву і уповноваження від Уромадженства. Вона повинна повестися звіза- цію в часописах. Їхні до Царярада Депутацій на повинно заїкати до Миколополіта Фрумкевсько-го Бураємий та довідайся, чи не міг би Митро- політ висвятити Дич України Епіскопів. Про це розмову повинна вона повести і в Царго- раді. Крім цього, в Царгороді Депутація по- винна повести розмову і про призначення на Україну председавника Царгородського пайріад- жання, як це зробив Римський пресвіт, вищевши Делегація на Україну - Дженокі. Як Депутація від Кам'янцького Подільського Державного Укра- їнською Університету т. Міністр пропонує піе- лайи Іскана Богословського факультету про- фесора В.Віднова, койрий міг би бути і пред- ставником від Міністра і від Українського Уромадженства. Председавники від Духовенства поведейся письми и о. Малінською. Депутація має виказати до Царгороду піді, коли Міністерство Головідань майшне для цього зрозумі. Термін на який треба уквавати передбування Депутації в дорозі до Царгороду, передбування таш і поводовий нагад - місячний. Професор В.Віднов згаднується з п. Міністром, що найрідно заввзати зносини у Царгородським пайріаджанням і письми Делегацію - це буде найкращий засіб для заввзаних зносин. Те, що У.Н.Р. не має твердожи", не може бути перешко- дою в цій справі, бо айпокесудалі Українські Церкви могли бути і в Радянській Україні. На погляд професора В.Віднова склад Депутації повинен бути з турек головик і він пропонує третім делегатом уромаджени Моделей Левицького, колишній д-р в Аоннак і знатний у цьому мову. У всіх раях делегації пошукав друго- ман, який умів би мову. Коли потрібно буде ще делегація від духовенства, то також можна буде знайти на Волині. Місцевого тюзінку на цьому справу буде досить. Делегації повинно буде інформувати паніріяжки про Українську Церкву і завітати з усіма з пропонованими бого- словенними докуметами Аоннакою Університетом, який вижавлений Українською Церков'ю. Послання: Звернувшись до Міністерства закордонних Справ, аби пропеседові В. Біднову і п.о. Табінка-Кону були видані загарданні пошкодження. Просили Модемий Левицький звітати до м. Міністру для визначення угоди його в складі делегації і в справі подорожей до Цариграду. Пропеседові В. Біднову видано уповноваження на подачу пашіржкинської докладної записки від Міністру Есповідань і він буде мати право важливих від пропеседованих Ради Кашкенця По- Дільського Державного Українською Університету, як доклад богословського училища. П.о. Табінковий повинен мати уповноваження від Києво-Меодівського Братства православного і від Українською Учительства взагалі, для того він повинен пайкий туди, де розміщовані українські училища і збирає належні підписи. Делегація повинна мати: 1) записку від Богомола святого французького Кашкенца Подільською Укра- їнською Державною Університету про автобо- дралії Української Церкви, яку смилися майже туди. В. Біднов і п. о. П. Табінковий; 2) записку про справи церковні спроби на Україні Синоду- 1908 3) Працювання про авійокасацію Православної Церкви на Україні: від Кирило-Мефодієвської Братства, українського Учительства, Українського Вісника, учительства, зацілених і Кашмінею. Подано сьогодні Державному Українському Університету. Всі ці документи Міністерство Сполучення має передсамий при відповідних відношеннях до най- джеркай. В офіційному звіті: Згірьов Старший Вітовод М. Романський У.Н.Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ "1" Лютого 1921 р. ч...91... м. Тарнів. ПАНУ ГОЛОВІ ДИРЕКТОРІЇ. Канцелярія Директорії ОДЕРЖАНО Лютою 2 ки 192 р. Вх. Ч. 160 ВИСОКОПОВАЖНИЙ ПАНЕ ОТАМАНЕ. При цьому посилаю ВАМ доклади: І/ Автокефалія Православної Церкви в Річі По- сполитій Польській, і 2/ Комісся по перекладу Св.Письма та Богослуж- бових книжок на українську мову.- З правдивою до ВАС пошаною Міністр Ісповідань, Професор 7. Ор-вич АВТОКЕФАЛІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ Поїздка Міністра Ісповідань Професора І.І.Огієнка до Варшави 27.XII.1920 р. - 6.I. 1921 р. АВТОКЕФАЛІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛІТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ Поїздка Міністра Ісповідань Професора І.І. Огієнка до Варшави 27.XII. 1920 р. - 6.I. 1921 р. АВТОКЕФАЛІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ. Поїздка Міністра Головідань Професора І.І. Огієнка до Варшави 27. ХІІ. 1920 р. - 6. І. 1921 р. ВАГНІСТЬ СПРАВИ. Той чи інший стан Православної Церкви в межах сучас- ної Польщі для У.Н.Р. справа великої ваги. На сучасним терені Польщі православних нарахується до 5 мільонів, з них українців 3 мл. і білорусів 2 мл.; отже, право- славна людність в Польщі -праважно українська і У.Н.Р. повинна хоч з моральних обов'язків подбати про цю люд- ність. Автокефалія православної Церкви в межах сучасної Польщі була б великим культурним чинником для всєї України. В той момент, коли відроджується українська культура, своя національна церква в цій справі відігра- вала б першу роль. Не був би закуток, де можливо було провести українські церковні національні бажання, це був би закуток, де можлива була б культурна українська праця для будучої Великої України. Виходячи з цих міркувань, Міністр Ісповідань увій- шов 22 грудня 1920 року з відповідним докладом до Ради Народних Міністрів, який постановила командирувати Міністра Ісповідань до Варшави для відповідних акцій, куди Міністр і виїхав 27. ХІІ. НАРАДА В ВАРШАВІ В Варшаві, 28.ХІІ., Міністр Ісповідань скликав нара- ду, на яку прибули: Керуючий Справами / Голови немає/ Української Дипломатичної Місії в Річі Посполитій Польсь- кій Л. Михайлів, Міністр Народнього Здоровля С.Г.Стемпов- ський, Товарищ Міністра Закордонних Справ Проф. О.О.Віхель- -2- ман і Старий Урядовець Місії, громадський діяч на Холмщині Т. Олексюк. На цім засіданні Міністр Ісповідань зробив детальний доклад про справу автокефалії Православної Церкви в Річ Посполитій Польській, підкресливши всю важу її для У:Н:Р: Присутні на нараді цілком погодилися з важністю піднятої справи і вирішили прийняти міри до здійснення автокефалії. Постановлено було: 1/ Керуючий справами Місії Л.Михайлів по-дасть Міністру Закордонних Справ Річі Посполи-тій Польській відповідну вербальну ноту, до якої, як додатки, додасть історичну записку про автокефалію Православної Церкви в Річі Посполитій Польській, постанови з"іздів 9 червня в Варшаві і 12 - 13 грудня в Луцьку і етнографічну таблицю населення Холмщини, Сідлещини і Берестейщини.. 2/ Поперед мене у Міністра Визнань Рантая побуває Міністр С. Стемповський, і як поляк під-готовить грунт і для мене і для всієї справи. 3/ У всій цій справі Л. Михайлів побуває у Б. Савинкова і запитає його, хто видвинув кандидатуру Еп. Володимира на керуючого єпархіями Варшавською, Городненською та Холмською. Коли буде потреба, в цій справі має відбутися побачення Міністра І. Огленка з Б. Савинковим. 4/ В справі автокефалії Православної Церкви в Речі Посполитій Польський обов"язково повинно порозумітися з перебуваючими в Варшаві білорусами для цього побачиться з ними Міністр І.Огленко. 5/ Міністр С. Стемповський негайно приме міри, аби Еп. Володимир на своїй посаді не був за-тверджений Начальником Панства. 6/ Клопотатися, аби при Міністерстві Визнань в Річі Посполитій Польській був референтом по справах Православної Церкви українець, і 7/ клопотання, аби в Варшаві було закладено українську парафію і аби для цього Польський Уряд віддав одну з пустуючих московських церков. на нараді биявилось, як повідомив п. Стемповсь- кий, що справа про автокефалію Православної Церкви вже підносилася польським урядом / Міністром Мінко- вичем/, але зреалізована не була. ВЕРБАЛЬНА НОТА. Вербальну ноту до Міністра Закордонних Справ Річ Посполитої Польської Ки. Саніги взявся склас- ти по моїх матеріялах про. Війхельман. Така нота є складена про . Війхельманом і Проф. І. Огієнком і всі матеріали до неї пішли як додатки. Увесь цей матеріял породився перекласти на польську мову п. С.Стемповський. На складання вербальної ноти, а особливо на переклад матеріалу на польську мову і на друкування його пішло багато часу - справу за- кінчено тільки 2.1. 1921 року. ВПИСКОП ВОЛОДИМИР. під час перебування в Варшаві, удалося розізна- ти багато цікавих відомостей про єп.Володимира. Виявилося, до це безвільна, безхарактерна людина, нерозвумний і недалекий. Ість поголоска, що поляки умисне вибрали його, бо за громі та почесті Воло- димир зробить все, що тільки полякам буде потріб- но. Володимир монархичних переконань і в свій час був головою Пілостецького Союзу Руського Народу. В польській пресі уже появилися протести проти до- ручення Володимиру керування єпархіями Варшавською Холмською та Городненською. єп. Володимир прилюдно заявив, що він визнає свою церковну залежність від московського Патріяр- ха, про що було надруковано в московських часопи- сах в Варшаві / "Свобода" і , "Варшавське Слово"/. В.Варшаві і досі існує якийсь черносотенний „Русскій Комитет“, що складається з декількох осіб, Комітет цей жадного політичного впливу не має. Ось цей Комітет і виставив кандидатуру # Еп. Володимира, інсценував навіть якісь вибори і подав Польській Владі свого кандидата на затвердження. Влада особливо в цій справі не міркувала і прийняла Еп. Володимира. Фактом обняття керування і Холмською Єпархією Володимир мусив стати в натягнені відносини з Еп. Кременецьким Діонісієм, який тимчасово керував і Холмською єпархією. Українське громадянство хотіло побачитися з Еп. Володимиром і вивидати його думки про його майбутнє управління українськими єпархіями. Володимир їм одповів, що він ще не бачився з „своїми“, а тому з ними говорити не може... Про відношення Еп. Володимира до українців свідчить цей факт. Студент Кам'янецького Університету Рідан просив Володимира висвятити його в українські священники; той погодився, але з умовою, що Білан дасть писемну підписку в тім, що за службами поминатиме патріарха Московського Тихона та єпископа Подільського Пімена... ПОБАЧЕННЯ З В. САВІНКОВИМ. В піднятті справі Л. Михайлів двічі бачився з В.Савінковим - 29 і 30 грудня. При першому побаченні Савінков заявив, що нічогісінько про справу Володимира не знає і, як соціяліст, мало взагалі цікавиться церковними справами. Просив залити до його ще раз, а він розізнає про все це. При другім побаченні В. Савінков заявив, що справа призначення Володимира - справа чорнсотенного „Русского Комитету“. Але він, В.Савінков, приме всі міри, аби Володимир на своїй посаді не був затверджений. Просив назвати українських кандидатів на цю посаду і добрe було, колиб цих кандидатів хтось обрав. Сацьков категорично підкреслив ще раз, що про призначення Володимира ні рін, ні політичний руський комітет нічого не знав. Січня 2 до Міністра І.Орієнка заходив секретар руської політичного Комітету А.Вем і теж заявив, що прийме міри для ліквідації інциденту з призначенням Еп.Володимира. В БЕЛЬГІЇ. С. Стемповський. 28. XII був в бельгедері і росповів там про піднятну справу. Обцяно спра- ву Еп. Володимира припинити. Січня 3 вербальна нота зо всіма до неї додатками була вручена Начальнику панства Шлюдському, який цю справою дуже зацікавився. КОНФЕРЕНЦІЯ З БІЛОРУСАМИ. Зичня 3 відбулася конференція Міністра Ісповідань І.Орієнка з двома членами Найвищої Ради Вілоруської Народньої Республіки - п.п. Дубиківським і Смоличем, найповажнішими діячами білоруського національного відродження, які пребувають в Варшаві. Виявилося, що національний білоруський рух не торкнувся це церкви. Духовенство в Білорусі продовжує обмосковлення народу через церкву: Службу Божу правлять з московською вимовою, казані ведуть московською мовою, в цій же мові ведуть і церковне діловодство. Духовенство білоруське православне стоїть проти національного відродження; цікаво підкреслити, що католицьке духовенство до цього руху відноситься як раз навпаки - оберо в ньому активну участь і взагалі воно національне. -6- нально свідоме. Багато ксендзів - білорусів ви- значать себе білорусами, промови в церквах виго- лошують білоруською мовою. Серед позашних діячів білоруського відродження зараз багато католиків / сам ,убиківський - католик/. В свії час пробували білоруси притягти до національної справи єп. Мінського Мелхиседека; то спочатку прикидався білорусом, але з цього нічого не вийшло. З"організували білоруси церков не Братство Кирла Турівського в Мінську, але єп. Мілхиседек довго справу проволикав і в кінц все - таки не дав свого благословення братству. Так ця справа й загинула... Взагалі, із інформації виярилось, що націо- налізація церкви у Білорусів - це не почата спра ва і вони не зовсім ясно уявляють, як за неї взя- тись. Міністр І. Огієнко детально з"ясував цер- ковну справу на Україні, чим представники Біло- русів були дуже зацікавлені. Реально Міністр за- пропонував білорусам слідуюче /на що представ- ники дали свою цілковисту згоду/: 1/ Розпочати негайно справу націоналізації білоруської церкви. 2/ Служби Божі правитися білоруською вимо- вою, і 3/ Проповіді в церкві виголошувати білорусь- кою мовою. Білоруси просили про слідуюче: 1/ Написати їм брошуру про білоруську цер- кву і про білоруську вимову, і 2/ Обов"язково прислати їм священника українця, який поїхав би в деякі місця і правився би Службу Божу українською мовою і навів би агітацію за білоруську мову в Вогослуженні. Реально, зазначені п.п.,убиківський і Смолич як повновласні представники білоруського народу, в присутності Пр. О. Ейхельмана, що був присутнім увесь час конференції, цілком погодилися зо мною в слідуючим: 1/ Церковна залежність від Москви шкідлива білорусам. 2/ Обов'язуються працювати на заснування автокефалії Православної церкви в межах Річі Посполитої польської; з цією метою подадуть відповідний меморандум Міністру Сапіги і писатимуть в пресі. 3/ Вживуть заходів, аби Еп. Володимир був усунений, і 4/ Цілком погоджуються на те, щоб на чолі автокефальної Православної Церкви в Річі Посполитій Польській стояв українець, помічником його має бути білорус. АУДІЄНЦІЯ У МІНІСТРА САПІГИ. Січня 4-го п. Л. Михайлів був на аудієнції у п. Міністра Закордонних Справ Річі Посполитої Польської Ки. Сапіги і вручив йому вербальну ноту про автокефалію Православної Церкви в межах Річі Посполитої Польській за всіма додатками. Міністр Сапіга дуже зацікавився цею справою, розглянув її уважно і сказав, що принципово він цілком згоден з побажаннями, висловленими в ноті. Піддержить, де слід, цю справу охоче. На його думку справа може йти лише про те, як цю автокефалію здійснити, як її перевести в життя. Просив дать йому декільки день для ґрунтовного ознайомлення з цею важкою справою, а потім він запросить до себе Міністра Визнань п. Ратая і п. посла Л. Михайлова і тоді втрьох вони обсудять, як реально переводити в життя зміст поданої вербальної ноти. На цій аудієнція закінчилася. АГІТАЦІЯ ЗА АВТОКЕФАЛІЮ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ. Під час перебування Міністра Ф. Огієнка в Варшаві -8- ві в відповідь на міцна була поведена агітація за автокефалію Православної Церкви в Річ Посполитій Польській. 1/ Міністр С. Стемповський погодився виступити з публічною лекцією в цій справі. 2/ В редакції журналу Ризумність буде одна з субот присвячена цій справі / по суботах в вечері до редакції приходять всі відповідальні чинники новоствалих на теренах б. Росії Держав/. 3/ Налагоджена справа з агітацією в пресі. 4/ Були поінформовані в цій справі потрібні сеймові послі, професори Університету / напр. не- тражицький. Водун-де-Куртжене, Ректор Варшавського Університету і інші / і окремі громадські діячі як польські, так і нових держав, що повстали на теренах б. Росії. ІНФОРМАЦІЯ. Під час перебування в Варшаві Міністр Огієнко одержав дуже багато цікавих інформацій про церковне життя на Волині і Холмщині. Ось деякі з них: 1/ Єп. Кременецький Діонисій - розумна і поетична людина. До поляків ставиться косо. Останніми часами почав вести українську лінію, але не з симпатій до українства, а тільки тому, що ця лінія дає опір Полякам. Діонисія оточує де кілька українців, і можливо, що українофільство Діонисія - їх вплив. Записався членом місцевої української "Просвіти" Визнає автономію Української церкви, але не автокефалію. 2/ Громадські кола на Волині і Холмщині виставляють таких кандидатів во єпископи: а/ Громадський - Кременецький катедральний протоїєрей. Дивно бажає стати українським єпископом. Аскез, з дружиною не живе. Серед духовенства сливе радикалом. Має великий вплив на Діонисія. Українець став недавно. За Вологія був -9- persona grata і керував Холмською єпархією як член Духовної Консисторії. б/ прест Мільков - років під 50. Удівець. Був наблюдателем церковно-парафіяльних шкіл. Гарний промовець, розумний, дуже жвавий. Політик. Добрий адміністратор. Скінчив Духовну Академію; тепер парафіяльний священик під Холмом. Цілком певний українець, але дуже хитрий. в/ Герушинський Дєм'ян - удівець, живе в Володимирі Волинськім; старий. Член другої думи. З середньою освітою. Серед духовенства користується великою повагою. г/ Бордогоровський Арсен - удівець, живе в Володимирі Волинськім. Як українець цілком певний, але занадто старий. 3/ Уклад Варшавської Духовної Консисторії Голова - архімандрит Сергій з Лбочинського монастиря; товариш Голови - Микола Семенович Серебренников; члени: протоієрей Рудлавський, свящ. Іван Коваленко, представник від мірян - В.В. Бурман і член від Холмської єпархії А. Козловський. Консисторія стоятиме на чолі з єпархій - 6. Холмської, Варшавської і 3 повітів Городенецької. В Варшаві буде головна Консисторія, в Городні - друга. Членів Консисторії призначив єп. Володимир. ЦИГАРНА ПОЛЬСЬКА ПОЛІТИКА. Політика польська в церковних справах тепер для нас зла. До наших церковних справ Поляки ставляться індиферентно і ніякої ініціативи проявляти тут во- ни не хотять. Вони прихильні до автокефалії Православної Церкви в Нічі послолитій Польській, але не бажають бачити на чолі її українця; таким скоріше б для їх підійшов москаль, який буде слухатися їх вказівок і вестиме відносно українців і білорусів політику divide et impera так малюєть польську церковну -10- ПОЛІТИКУ ГРОМАДСЬКІ ДІЯЧІ ЗОЛИНЯ І ХОЛМЩИНИ. ПРОВОДЖЕННЯ СПРАВИ. Повинно підкреслити, що той час, коли до Варшави приїхав Міністр І. Огієнко, дуже незручний для ведення справ,- це Різдвяні свята, зза чого багато осіб, з якими треба було вести справу, не були присутними в Варшаві або не урядували. Зза цього виходило проволікання справи і ведення її из з відповідним темпом. ПОТРІБНА НА РАЗ 1-ХАТИ ДО МАГАВИ. Справа автокефалії православної церкви в Річі Посполитій польськін поставлена цілком нормально; поведена відповідна агітація, справа викликала зацікавлення. Підготовча праця такої великої ваги справи зроблена; для переведення справи в життя потрібна нова посадка до Варшави. МІНІСТР ІОСИФ ДАНЬ ПРОФЕСОР 10 січня 191 року м. Тарнів. КОМІСІЯ ПО ПЕРЕКЛАДУ СВ. ПИСЬМА, ТА БОГОСЛУЖБОВИХ КНИЖОК НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ. КОМІСІЇ ПО ПЕРЕКЛАДУ СВ. ПИСЬМА, ТА БОГОСЛУЖБО- ВИХ КНИГОК НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ. ДОКЛАД МІНІСТРУ ІСПОВІДАНЬ. I. Історія Комісії. Визначивши велику потребу перекладу Св. Письма на українську мову, Міністр Ісповідань професор І.І. ОГІЕНКО в осені 1919 року звійшов до Ради Міністрів з законопро- єктом про утворення Комісії по перекладу св. Письма та Богослужбових книгок на українську мову. На жаль, листо- падова катастрофа не дала Раді Міністрів розглянути цього законопроєкту; тільки пізніше він був передедений в життя наказом Головноуповноваженого Уряду У.Н.Р. проф. І. ОГІЕНКОМ. Тоді було організовано спеціальну Комісію з завданням пе- рекладати на українську мову Св. Письмо, церковні чини та служби, складати і друкувати книжки богословського та релі- гійного змісту. Роловою Комісії породике бути проф. Е.К. ТІЛЧЕНКО, який і був призначений на цю посаду наказом Міні- стра Ісповідань. Приць Комісії роспочалася 1 грудня 1919 року. Перед початком засідань було відправлєно в Університетсь- кій Св.-Миколаївській церкві прот. Е. ОГІНЕНЬКИМ урочисто- го молебна, а потім в кабінеті докана Богословського 'а- культету відбулося перше урочисте засідання Комісії. Як на молебні в церкві, так і на першому засіданню був присутнім і п. Міністр Ісповідань професор І. ОГІЕНКО; при ньому об- рано « секретаря Комісії та завідувачого справами і7. Се- кретар мав вести протоколи засідань, а завідуючий - дбати про придбання всього потрібного для перекладу, переховувати зроблені вже переклади, мати справу з друкарнею, завідува- ти прочим, та взагалі господаричими справами. Секретарем обрано було урядовця для доручень У класи Міністерства Закордонних Справ п. ЛИСЕНЦЬКОГО, завідувачем справами Комісії Начальник Інформаційного Відділу Міністерства Ісповідань священика О.МАРИЧЕВА. Членами Комісії було призначено: відомого поета і знавця української мови В.І.САМІЛЕНКА, - знавця мов п. ЛИСЕНЦЬКОГО, прив.-доцента Богословського факультету Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету, протоієрея В. СІНІНСЬКОГО, Ректора Подільської Духовної Семінарії священика М.КРАМАРЕНКА і декана Богословського факультету проф. В. ВІДНОВА. Перед Різдвом 1919 року - свящ. о. КРАМАРЕНКО та свящ. О. МАРИЧІВ виїхали з Кам'янця, і тоді склад Комісії трохи змінився: завідувачем справами обрано було проф. В. ВІДНОВА, а членами Комісії запрошено прив.-доцентів Л.Т.ВІЛЕНЬКОГО, П.М. ДРАЙ-ХМАРУ та священика П. ТАВИНСЬКОГО. В такому складі Комісія працювала до кінця травня 1920 року. Спершу Комісія рахувалася при Міністерстві Ісповідань; але перед новим 1920 роком, по наказу Головно-уновноваженого Уряду У.Н.Р. на окупованому Польським Урядом терені проф. І. ОГІЄНКО Комісію було передано, разом з коштами Богословському факультетові Кам'янць-Подільського Державного Українського Університету, при чому розпорядження коштами було покладено на Правління цього Університету. У жовтні 1920 року за виїздом з Кам'янця Голови Комісії проф. В.К. ТИЧЧЕНКА та де-яких членів, змінився склад Комісії Головою, по наказу п. Міністра Ісповідань, призначено було проф. В. ВІДНОВА, а членами прив.-доцентів Кам'янць-Подільського Державного Українського Університету: протоієрея археолога В. СІНІНСЬКОГО, прив.-доцента патрольогії свящ. ІІ. ТАВИНСЬКОГО, прив.-доцент загальної церковної історії .Х.ОЛІЙНИКА, прив.-доцент. Св. Письма нового завіту І.А. ЛИБАРСЬКОГО, прив.-доц. літургіки - А.З. НЕСЕЛЕВСЬКОГО прив.-доц. єврейської мови - О.В. ПРАХОВА, прим. доц. історії й літератури Л.Т. ВІЛЕНСЬ- КИГО та прив. доц. слав'язознавства Н.М. ДРАГ-КМАРУ. Утако- му складі Комісія працювала до 15 листопаду 1920 року, себ-то до останньої евакуації з Кам'янця нашого Уряду. 2. Діяльність Комісії. На першому засіданні Комісії було ухвалено підгото- товити для церковного вжитку апостольські читання на ці- лий рік, щоб можна було дати церквам недільні та святкові Апостоли. Для цього вирішено було взяти текст листів Апо- стольських та Діяній в перекладі КУЛІНА та ПУДЯ, звірити цей текст з текстом грецьким і надати йому придатну до церковного вжитку редакцію. Роботу в назначенному напрямі розпочали з книги Діяній Св. Апостолів. Але з перших же засідань стало видно, що роботи швидко проводити неможливо: перевірка текстів й редагування перекладу вимагали дуже багато часу, практичне завдення Комісії не буде скоро до- стигнено і тому Комісія ухвалила спиритися виключно на кни- зі Діяній Св. Апостолів. При перекладі книги "Діянії" Ко- місія орала в основу український текст КУЛІНА і ПУДЯ, пе- ревіряючи його по текстах слов'янському, латинському та грецькому в виданню Найсвятішого Синоду Російського, текстом польським ВУ-КА, російським синодальним та фран- цузьким. Спочатку Комісія збиралася двічі на тиждень - по четвергах і суботах в 10 год. ранку до години, а то й до 2 пообідні, потім ухвалено було звіратися в ті-ж самі го- дини ще й в понеділок. На кожному засіданні перевіряли стихів 20-30. Справа йшла жваво, нехоплювала всіх учасни- ків й часто викликала надзвичайно палкі дискусії. До великого посту 1919 року перевірили до 20 розділів - "Діянії" і тому було ухвалено приступити до другу перших їх розділів. Переклад читавши протіверей В.ЗІНІНОВСЬКИЙ, священик П.ТАВІНСЬКИЙ і проф. В.БІДНОВ, але й Комісія в цілому складі переглядала набраний вже текст. Друкарня провадила справу друкування надзвичай- номдльво і протягом посту вона набрала лише І-ХІІ розділів. До липня 1920 року було закінчено друкування всієї книги, „Діяній". Переклад надруковано в У томи "Записок" Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету," а одночасно в тим зроблено і відбитки в кількості 2000 примірників. На жаль, умови праці в друкарні не дали можливості зброшурувати відбиток, і книга "Діяній" в перекладі Комісії її досі не побачили світу Божого, а тепер болявники, напевне, знімать її.. У відбитні книги "Діяній" має 67 сторінок звичайного книжного формату / м.8/. Одночасно з перекладом книги "Діяній" провадилася й інша робота. В.І. САМІЛЕНКО переклав амавеста Іисусові Найсолодшому; переклав з церковно-слов'янської мори і за відсутністю грецького тексту, в Кам'янці, до того не звортался. Комісія переглянула цей переклад, а до друку не давала його, важаючи ще перевірити його по грецькому оригіналові. Священик М. КРАМАРЕНКО переклав на українсь- ку мову житіє Св. Пантелеїмона з Четьих - Міней Св. Димитрія Ростовського; цей переклад йому доручено скоротити і вже тоді видрукувати. Комісія поставили собі завданням підготовити до друку ті житія святих, що нині наряд особливо понятне, наприк. Чуч. Варвари,Св.Миколая,Илікії чуд., & Пантелеїмона і ини, і підшукувала придатних до того людей. Де-які особи /от як асистент Університету А.П. ЧЕРНІВСЬКИЙ/ збралися скласти такі житія, але ж готови вже приїзд до Комісії не поступило. Той же священик М. КРАМАРЕНКО запропонував Комісії написати історію української церкви; Комісія погодилася з його пропозицією, і дала йому таке доручення, видавши йому аванс в розмірі 20 тисяч карбованців. Член Комісії ЛИСІЦЬКИЙ переклав на українську мову неконопничні книги Старого Завіту, але Комісія не встигла переглянути його перекладу. Протоієреєві Е. СІЦИНСЬКОМУ доручено перекласти панахиду, Б. ВІДНОВУ - третій та постий часи, і ніх не кладів Комісія тем ще не переглянула. Вої згадані вище переклади залишилися в Кам'янці разом з іншими матері- ялами Комісії. У кінці травня 1920 року Голова Комісії, проф. В.К.ТРИЧЕНКО виїхав з Кам'янця до Києва; останнє засі- дання під головуванням його ухвалало прийняти працю Комісії до осени і тоді приступити до перекладу листів Апостола Павла. В осені 1920 року Комісія відновила свою діяль- ність в повній мірі і з наказу п. Міністра Ісповідань, приступила до перекладу чину літургії Св. Іоанна Золо- тоустого. В основу цієї роботи положено було друкований текст літургії, виданий 1920 року в Київі Всеукраїнсь- кою Церковною Радою. Комісія мала під руками текст слов'янський /московського та київського видання/ нелих чи- сів, слов'янський текст львівського видання 1891 року і два тексти греків - венеціанського видання 1537 року та другої половини XVII століття. При перекладі уривків псалмів та місць з пророка Ісаїї брався на увагу її текст єврейський. Комісія збіралася двічі на тиждень - в понеді- лок та суботу, з 10 годин ранку до І- І½ год. по обіді. За час своєї діяльності / до 15 листопаду / Комісія встигла переглянути проскомідію. Праця викликала бага- то розмов та дискусій з царини філології та археології Але, на жаль, зав листопадової катастрофи на фронті до- велося кидати Кам'янець і праця Комісії, таким чином спричинилася. Голова Комісії по перекладу Св.Письма та Бого- службових книжок на українську мову Професор Віднов 10.I.1921р. м. Тарнів. У.Н.Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ „ 9 " Лютого 1921 р. Ч..89. м. Тарнів. ПАНЕ ОТАМАНЕ. Вважаю за честь повідомити ВАС, що Міністерство Ісповідань, маючи на увазі застарілість церковних законів що до розвязання церковного шлюбу, вживало заходів, аби це справу полагодити. Так, ще в січні 1919 р. в Раду Міністрів був внесений законопроект про розвязання церковних шлюбів на Україні, але цей законопроєкт був переданий Міністерству Костиції для перероблення і, здається, звідти не повертається. В засіданні Ради Міністрів 7-го грудня 1920 р. мню було піднято про це питання, при чому було визначено, що розвязання шлюбів повинно робитися цивільною владою. Увесь процес розвязання шлюбу повинен би проходити через цивільний суд і тільки на підставі судових матеріалів церковна влада розвязує церковний шлюб. Крім того обов'язково потрібно узаконити цивільний шлюб, чого вимагає саме життя. По цьому питанню необхідно було знати погляди Міністерства Костиції, для чого до Міністерства було послано листа 12 грудня Ч.82, аби воно надіслало свою думку що до розвязання шлюбу на Україні, а також що до розроблення закону про цивільний шлюб. Про це ж мню було післано листа 11 січня цього 1921 року Ч.10 і до п. Міністра Костиції /додам тут, що про цей саме я писав до п. Міністра Костиції ще в літку 1920 р./. Крім того, мню було написано листа 11 січня цього року Ч.9 до Правничого Товариства щоб воно видило свою думку що до вироблення закону про цивільний шлюб та розвязання його. Треба було мати матері- яли про цівільний шлюб і розв'язання його в інших христі- янських державах, для чого мною було післано листа II-го грудня 1920 року Ч.78 до п. Міністра Закордонних Справ з проханням зробити розпорядження, аби закордонні Місії ві- дкрили матеріали про цівільний шлюб і розв'язання його в кожній державі, де тільки єсть орган, що репрезентує Уряд У.Н.Р. і такі матеріали почали вже одержуватися Міністер- ством Ісповідань. 18 січня цього 1921 року за Ч.42 мною одержано від Керуючого Міністерством Юстиції листа з повідомленням, що на моє прохання під його головуванням утворено Комісію для обговорення питань що до розроблення законопроекту про цівільний шлюб і його розв'язання і з проханням призначити до Комісії представника від Міністерства Ісповідань. Таким представником я привинчив своїм наказом 17 січня цього року Ч.3 Радника професора В. БІДНОВА. З правдивою до ВАС пошаною Міністр Ісповідань, Профессор У. Орлівський У.Н.Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ, "Лютого 1921 р. ч..92 м. Тарнів. На листа ВАШОГО від 24 січня цього 1921 р. за Ч.І44, вважаю за честь подати до відома слідуюче: Нові церкви на Україні будувалися з розрішення Кон- систорій. Плани церков розроблялися Епархіяльними Архітекторами, звичайно москалями, котрі мали монопо- лію на будівлю і на догляд за судівлєю церков. У архітектора було наперед заготовлено де-кільки пля- нів, звичайно в московсько-суздальському стилі, які він і давав на вибір уповноваженим від громадян, що зверталися до нього в цій справі. На вибраний упов- новаженими план він складав кошториса і всю справу посилав до Консисторії. Після затвердження плану і кошторису "строителним отдѣленіем губернскаго прав- ленія", Консисторія дозволяла під доглядом епархі- яльного архітектора будувати церкву на церковні чи инші кошти. Таким чином Консисторія мала право на підставі Консисторського Уставу тільки дозволяти будування церков і витрачати на це діло церковні чи инші кош- ти, спеціальних же законів або приписів, що нормували си будівлю церков і забороняли той чи інший стиль, вона не мала. Мною ще в 1919 році було зроблено розпоряджен- ня Кам'янець-Подільській Духовній Консисторії, щоб нові церкви будувалися тільки після ухвали плана Міністерства Ісповідань, малось на увазі дозволяти будувати церкви лише в українському стилі. Але тепер будування церков на Україні припинилося цілком і ніхто до Міністерства не звертався. Зараз Міністерством Ісповідань робляться заходи що до вироблення нових планів церков в суто національному українському стилі, для чого будуть запрошенні до роботи українські архітектори, які зараз пробують в Тарнові і Ченстохо-ві, а також в свій час будуть запрошені і члени Академії Мистецтва. В свій же час всім Епархіяльним Церковним Радам, які тепер істнують замість Консисторій, буде зроблено відповідні розпорядження в порядку адміністративному, що до будівель нових церков на Україні /таки розпорядження Подільській Епархіяльній Раді вже дано/. До цього додам, що Міністерство Ісповідань уже має в своєму розпорядженні дуже гарні плани українських церков, зібрані протоіереєм о.Е.СІЦИНСЬКИМ і о.Урядовцем Міністерства прив.-доц. ЦЕЛЕНСЬКИМ, на жаль, ні плани залишилися по частини в Кам'янці, почастини взяти п. ЦЕЛЕНСЬКИМ. Міністр Ісповідань, професор 1 Орлов У.Н.Р. Міністр повідомляє 5 Лютого 1921 р. р 102 м. Першів Високоповажний пане Отамане! При цьому надсилаю Вам копію мого листа до п. Над- звичайного Поваги У.Н.Р. в Пу- речині. Міністр Ієновдана, професор Т. Озарський У.Н.Р. МІНІСТР ІСЛЮВІДАНЬ. "5" Діючого 1921 р. Ч. /03. м. Тарнів. ВИСОКОПАНОВНИЙ ПАНЕ ПОСЛЕ. Вам, певно, добре відомо, що на Україні національний рух виявляється не тільки в державному будівництві, але і в будуванні Української Православної Автокефальної Церкви. Досвід трьох останніх років переконав наше громадянство, що без автокефальної, незалежної від московського патріарха православної Церкви не може бути успішним і загальне державне будівництво, бо залежність від Москви духовенство на Україні, особливо вища церковна ієрархія, негативно відноситься до нашого національного руху, не визнає нашої мови та культури і провадить цілком шкідливу для нашої справи московську централістичну, русифікаторську політику. Спираючись на свою владу та церковні канони, москали-єпископи забороняють священикам брати участь в українських організаціях, наприклад в церковних братствах, і підтримувати український національний рух. Тих священиків, що пристають до нашої справи і боронять наші інтереси, єпископи карають переміщенням на гірші парафії та посади або забороняють їм відправляти Службу Богу, загрожують позбавленням сану і т. д.; свідомих українців не висвячують во діакони та священики. Були навіть випадки, що єпископи-чужоземці відкрито йшли проти Верховної Влади на Україні. Так, після того, як Висока Директорія в 1918 р. КО ПАНА ПОСЛА ГАДЗВИЧАЙНОГО В ТУРЧИНІ. роспочала боротьбу з колишнім гетьманом П. СКОРОПАД- СЬКИМ, так званий Всеукраїнський Церковний Собор в Київі, в архивереями на чолі, розсилав по Україні ві- дозви, в яких закликав населення підтримувати лише СКОРОПАДСЬКОГО і не визнавати Директорії. Де-які єпископи забороняли підвладному їм ду- ховенству поминати в церквах Українську Владу. Так робив на Поділлі єпископ Німен; він навіть виступав в церкві з проповідями, в яких виявляв зневагу до Па- на Головного Отамана та наших Міністрів /зимою 1919- 20 років/. Вороже відношення єпископату до малої держав- ної справи та національно-культурних завдань примуси- ло верховну Владу Української Народньої Республіки стати на грунт рішучих заходів. Ще 1 січня 1919 року було видано закон, що Українська Православна Церква в цього часу стає автокефальною, а тому ні в якій за- лежності од Всеросійського Патріярха не стоїть. Укра- їнська Православна Церква управляється Всеукраїнським Церковним Собором, що періодично скликається в певні часи, а його виконавчим органом повинен бути Церков- ний Синод. Політичні та військові події 1919-20 років не дали можливості організувати церковну владу згідно з законом І січня 1919 р.; не було скликано Всеукраїн- ського Церковного Собору, не було організовано в від- повідному складі повного Церковного Синоду. Вільшість ієрархів України, всі правлячі архие- реї /за винятком Подільського/, втікаючи від большови- ків, виїхали за межі України, а ті що тут залишилися, не рахуються з каноном про автокефалію української церкви, не поривають зв'язків з московським патріяр- хом і вперто поминають його за обгослуженням як "рос- подина нашого", примушуючи до того і нижче духовен- ство. Взажаючи на все це, українське свідоме громадянство з незвичайною кількістю священиків само вияслося за переведення в життя автокефалії. Громадянство організувалося в Кирило-Митодієвські церковні братства та українські парафії. Київ, Кам'янець Подільський та Винниця стали осередками цього церковно-громадського руху. Спочатку прихильники українського церковного руху відправляли Службу Божу на церковно-слов'янській мові з українською вимовою, Євангеліє читали по українському, проповіді виголошували теж на українській мові; але з весни 1919 р. Київське церковне громадянство рішуче перейшло до вживання української мови за Службою Божою; вони перекладають церковно-слов'янський текст богослужбових чинів на українську мову і вживають цього перекладу в церквах. Київські вікарні єпископи-москали не дозволяли вживати в церкві не тільки української мови, а навіть вимови, а також вимагали обов'язкового поминання московського патріарха Тихона за службами як "господина нашого"; тим священикам, що не поминали патріарха, покликавшись на закон І-го січня 1919 р., та вживали за Службою Божою української мови, єпископи забороняли священослужіння. На цьому грунті поміж українським громадянством та київськими єпископатом виникли дуже серйозні непорозуміння. Кінчилось тим, що православна українська людність, скористувавшись радянським декретом про націоналізацію церков, придбала для себе кілька церков у Київі / Софійський собор, військовий Миколаївський собор, що збудував гетьман МАЗЕПА, Андріївська церква та інші/ і утворила свої власні українські парафії. Служби Божі на українській мові приваблювали до себе велику кількість громадянства-інтелігенції, робітників цтва, селянства і робіли на їх надзвичайне враження. З Київа служба українською мовою переноситься на села Київщини і в інші міста України і викликає до себе велику прихильність з боку українського гро- мадянства і запеклу ворожнечу з боку єпископату. Особливим україноборством вславився єпископ Німен Подільський, з яким довго боролося українське громадянство. Він дуже гальмував нашу національно- церковну справу, агітував проти української влади, забороняв прихильним до нас священикам правити Служ- бу Божу, має зв'язки з денікінцями і коли останні хо- валися зимою 1919 - 20 р.р. в Кам'янці, від больщови- ків, він багато з них вислятив на священиків, не ра- хуючися з тим, чи вони здатні до того, чи ні, а ра- діючи, що вони будуть "поддерживать русское дѣло" на Поділлю. І в Кам'янці українці примушені були порва- ти з цим єпископом, бо він забороняв навіть українсь- ку вимову. За час больщовицького панування в Кам'янці літом 1920 року українська парафія, що до того часу купчилася коло університетської церкви, придбала собі місцевий собор і розпочали тут свою працю; во- роги наші, піменовані, щоб не дати цій парафії мож- ливості користуватися собором, підпалили його і со- бор був досить зруйнований, але парафіяне відремон- тували його й все-таки правлять в ньому українську Службу Божу. Поведінка єпископа Німена та його прибіч- ників настільки була неможливою з погляду наших дер- жавних інтересів, що Уряд Української Народньої Ре- публіки був примушений в жовтні минулого 1920 року, аби уникнути небажаних ексцесів, вивести його в Кам'- янця до Проскурова, де він і залишився після намого відходу за Збруч в листопаді 1920 року. Зараз церковну справу на Україні в коротких словах можна охарактеризувати так.Український Уряд та національно свідоме громадянство й має стоять на ґрунті автокефалії, бажають, щоб наша церква була цілком незалежною від московського патріярха, автокефальною, щоб Служба Божа відправлялася на живій українській мові, ті ж епископи, що не втікли за межі України, не погожуються з цим, не поривають церковної залежності від Москви й забороняють правити Служби по українському. Ізза цього почувається велика потреба в епископах – українцях, що підтримували би нашу справу, нашу державність та нашу ж церковність. Українське громадянство, а з ним разом і Міністерство Ісповідання ще з осені 1919 року робить енергійні заходи придбати свій власний єпископат та, на великий жаль, всі ці заходи не дали й досі бажаних наслідків. Була думка звернутися до румунського митрополита з проханням висватити во архиєреї двох наших кандидатів, велися відповідні переговори з ним через нашого посла в Бухаресті, але большовицьки навали, військові події та нам державне становище заважали й заважають нам в цій справі. З осені минулого року дійшла до Міністерства Ісповідань чутка, ніби архиєпископ Парфеній, відомий перекладчик Св. Письма на українську мову, що перебував на покой десь на Полтавщині, погодився підтримувати наш церковний рух і керує за в справами українських парафій у Київі та його колицях, але ж певних доказів цього Міністерства не має, і справа придбання українського єпископату залишається гострим, пекучим питанням, яке необхідно яко мога швидче розвязати в бажаному для нас напрямі, бо без власного епископату не може відбудовуватися Українська Церква, а без цього справа загального дер- жавного будівництва нашого зустрічатимемо великі переш- коди з боку московської ієрархії. Вважаючи на все це українське громадянство разом з Урядом, дбаючи про зміцнення автокефалії Пра- вославної Церкви на Україні, шукає моральної піддер- жки Царгородського Патріярха. Для цього Міністерство Ісповідань має намір вислати до Патріярха в Царгород делегацію /в складі двох осіб/, якій доручає вияви- ти відношення Вселенського Патріярха до справи автоке- фалії Української Церкви. За все цього ласкаво прошу Вас, Ви- сокоповажний Пане После, надіслети мені детальні ві- домості про слідуюче: 1/ Хто зараз Царгородським Патріярхом. 2/ Коли і як відбулися вибори Царгородського Патріярха. 3/ Як Патріярх відноситься до Української Цер- кви. 4/ На який прийом Патріярха може рахувати наша делегація; 5/ Яке політичне становище самого Царгород- ського Патріярхату; 6/ Стан церковної справи серед москалів - бі- женців в Туреччині та Греції; 7/ Які єпископи перебувають в Царгороді, на Атоні та Атенах і що вони там роблять; 8/ Де б. митрополит Київський Антоній; 9/ Де архиєпископ Володимирський Олексій /Дородниця/, українець? Чи правда, ніби він помер на Катеринославщині?. Всі ці відомості в негайному часі дуже потрібні Міністерству Ісповідань. Взагалі, було б дуже бажаним, коли б Ви увійшли в постійний зв'язок з Міністерством Ісповідань і інформували Його про церковні справи. Ласкаву Вашу відповідь прошу прислати Міністерству Закордонних Справ на моє ім'я. З правдивою до Вас пошаною Міністр Ісповідань, Професор 1. Олійник. У.Н.Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ "8" Лютого 1921 р. ч. 115. м. Тарнів. Комісарія Директорії ОДЕРЖАНО Лютого 8 дня 192 р. Вх.Ч. 174 ВИСОКОПОВАЖНИЙ ПАНЕ ОТАМАНЕ. Подай ВАМ інформацію, якими ВІ цікавились при моєму ВАМ докладі 5 лютого н.р. В Сербії, в Білграді тепер проживає єпископ Гавриїл ЧЕПУР, бувший Ректор Полтавської Духовної Семинарії. Сам українець, стає витвір прихильно до українського руху. В Новім Йорку, в Америці православною парафією керує тепер єпископ Олександр НЕМОЛОВСЬКИЙ, волиняк, українець. Міністр Ісповідань, Професор І. М. Свіч ДО ПАНА ГОЛОВИ ДИРЕКТОРІЇ. У.Н.Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ "5" Лютого 1921 р. ч...125... м. Тарнів. Керуючи Справами Директорії повідомляю мене листом від 31 Січня Ч.ІЗ7, що постанова Ради Народних Міністрів про звільнення 300.000 марок польських на подорож депутації до Царгородського. Петріярха затримана поки що затвердження, до пред'явлення інформації про умови висвітчення українських епископів, виставлених в боку заступника Петриярха бувшому послу в Царгороді ЛОТОЦЬКОМУ. Вважаю за честь повідомити Вас, що під час мого посвячення в бувши надзвичайним послом в Царгороді п. ЛОТОЦЬКИМ, цей останній, докладно розказавши мені про відмовлення Царгородського Петріярха ту до Української Церкви, ні про які умови висвітчення українських епископів не казав,- казав лише, що заступник Петріярха зазначив Йому, що це справу може буде порушити після обрання Петріярха. Міністр Ісповідань, Професор 10.2.21 Високоповажаний Іване Івановичу. У відповідь на лист в 10 цього лю- того, маю за честь повідомити Вас, Пане Міністре, що постанову про асигнування грошей на погорож Депутації до Царгороду, ПАН ГОЛОВА ДИРЕКТОРІЇ зволив затвердити днем 2 лютого ц.р. Первопис затвердженої постанови одно- часно з цим надсилається до Гержавного Секретаря. Користуючись з нагоди, прошу прийняти вислови моєї глибокої до Вас пошани. Мироновий (в.п.) УНР. Міністр Ісповідань „10“ Лютого 1921 року т. 122 м. Париж. Високоповажний Миколо Дмитрівичу! Гаївний Опаман, при останньому моєму докладі йому 5 Лютого, сказав мені, що, після моїх паперень, у його немає перешкод до затвердження законопроекту про делегацію до Царгороду. За тое маємо прошу Вас, Високоповажний Миколо Дмитрівичу, подати Гаївному Ота- ману вищеназваний законопроект на за- твердження.. З правдивою до Вас пошаною, Міністр Ісповідань Професор Д-р. Керунчого Справами Дп. ректорії УНР. Канцелярія Директора ОДЕРЖАНО Лютого 10, 1921 р. Вх. Ч. 41 До Пана Міністра Справ Закордонних. Тарнів. Міністр Ісповідань подав ПАНОВІ ГОЛОВІ ДИРЕКТОРІЇ звіт, в якому між іншим зазначив, що Міністерство Ісповідань, бажаючи звернутись до Британського Біблійского Товариства з проханням надрукувати де-які книги Святого Письма, обговорило цю справу з Вами, Пане Міністре, і на спільній нараді вирішено, що цю справу буде вести Український Червоний Хрест через Міністерство Закордонних Справ, яке дасть відповідні доручення нашому послові в Льондоні. Ознайомившись з цим уступом доповіді, ПАН ГОЛОВА ДИРЕКТОРІЇ вволив покласти резолюцію: "А які мотиви у М.З.Спр. доручити цю справу "Черв.Хр.? Чрому пояснень. ПЕТЛЯРА." Про вищеозначене, маю за честь подати до Вашого, Пане Міністре, відома. Керуючий Справами У.Н.Р. МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ Департамент Чужоз.Зносин. "4" Березня 1921 р. ч..1338/458 Тарнів. На ч.255 від II/II-21 р. ПАНОВІ КЕРУЮЧОМУ СПРАВАМИ ДИРЕКТОРІЇ У.Н.Р. 43 Міністерство Закордонних Справ має честь повідомити Вас, Вельмишановний Пане, що справу надрукування де-яких книжок Св.Письма Британським Біблійним Товариством буде вести Український Червоний Хрест з утилітарно-тактич- них мотивів, причому зауважується, що цій спра- ві буде наданий характер гуманітарної допомоги громадянам і інтернованій Армії У.Н.Р. Пересилаючи Вам ці данні для докладу ПАНОВІ ГОЛОВНОМУ ОТАМАНОВІ, прошу Вас прийняти запевнення в глибокій пошані. МІНІСТР ЗАКОРДОННИХ СПРАВ, /м. Клобук/ Директор Департаменту Чужоземних Зносин. У Н. Р. Міністр Теновидано "8" Лютого 1921 року м. Магнів Високошанований Пане Обіцяно! Зважаючи на той поданий Вами при зборах Доклад про діяльність Міністр-рейсув Теновидана за м. Січень 1921 року До п. Голови Дирекції" Вдячно в громадському зв'язку Міністр Теновидано Г. Матієв Лист до п.Ф.Сташинського. ПАНЕ ДОБРОДІЮ. В "Українському Вістникові" ч.90 за 17 травня було уміщено за Вашим підписом артикул під назвою "УКРАЇНІЗАЦІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ". В тому артикулі Ви оповідаєте, що в м.Херсоні на зборах, які відбулися з приводу бажання українських громадян мати свою окрему парафію, Ви зазначили шлях до скоршої українізації православної церкви на "Великій Україні і запропонували таку резолюцію: а/ погодитись з Унією та передати всі церковні справи мітрополиті Шептицькому і с/ доручити переклад церковних російсько-славянських книжок галицьким о.о.Васильяном - і ніби то збори цю Вашу резолюцію ухвалили. Очевидно, Пане-добродію, на Великій Україні Ви були випадково і церковного життя її не знаєте, бо іначе не писали би такої нісенітниці. Щоб Україна та погодилась на Унію, на Шептицького, на галицьку мову - це ж вигадати треба. Ваш артикул можна б було залишити без уваги, як би польська преса не підхопила думки Вашої і не почала мусіровати чутки, що Україна бажає Унії. Нас Ви не обдурити, але поляки і справді можуть по-думати, що ми хочемо бути католиками і ще, не дай Боже, почнуть якусь акцію в цьому напрямку і тільки зайвий заколот може вийти. Ще гетьман Хмільницький, після битви при Повтіх Водах, писав королеві польському вимоги, "ЩОБИ НА УКРАЇНІ УНІЇ І СЛІДУ НЕ БУЛО!". В пісні співається: "Немає краще, як у нас на Україні, бо немає ляха, немає жида, НЕМАЄ УНІЇ". Прочитайте у Куліша "Мальована Гайдамачина". Там є такий образ: .....На костельних одвірках повішано пса, а поруч з ним жида і попа-уніту. Омелько частує Мирона оковитою. ОМЕЛЬКО. Покрепись по трудах, Мироне. Годі бо. Чого ти знай сумуєш. МИРОН. Як же мені не сумувати, брате. Літ моїх мало, а гріхів багато. Це ще тільки другого попа вішаю. ОМЕЛЬКО. Не журись, отамане-батьку, як Бог поможе, так не втіче від нас ні один уніта........ Цього, здається, цілком досить, щоб зрозуміти, що ні Шептицького, ні о.о.Васильян шукати на Україну не можна. Дивно справді, як ще й досі Ви, галичане, підходите до україн - ських справ зі своїми рецептами. Але не жаль нам релігійні рецепти тільки шкодять. 1919 рік, коли ми відкрили галичанам широкий шлях до лікування України, ясно показав всю недоречність і нездібність галицької інте- лігенції пристосуватися до життя України. Були у нас галичане і ад- міністраторами, і судовиками, і пресою керували, і робітництво наше організували, і у війську заправляли, але вийшла з цього мильна бань- ка. Отак і Ви, пане добродію, вискочили з своїм рецептом, як горобець в конопель. Смішно покумати, щоб наш селянин погодився на відправу служби Бо- кої на галицькій мові. Пригадую собі, як в кінці 1919 р., коли га- лицькі війська або свій менаж /sic/ на Україні, наші селяне говорили: Ну і спосібний це народ оті галичане: так швидко навчились розуміти І навіть де-що говорити по нашому". І звичайно, наш селянин галичан не вважає за своїх і галицька мова для нього чужа. Це з жовніром га- лицьким наш селянин та козак розмовиться, але з галицьким інтеліген- том - це зайва річ. Такі слова, як: менам, раупткоманда, олбримий, рецевистий, ростригнути, вепровий, саморутний, денунціація та ин. - це ж така абракадабра, якої ми ніколи не перетравимо. Як що пустити о.о. Васильян в справу перекладу церковних книжок, то селянин наш і церкви відцуряється. Широ дякуємо Вам, пане добродію, за бажання допомогти нам, але не треба нам ні галицького попа-уніти, ні галицького монаха, ні галиць- кого мітрополита. Якось вже самі собі порадимо і свою справу розвя- жемо без чужої помочи. Є в нас свої слова українські, своя віра бла- гочестива предківська, а Унію, Шептицького та Васильян споживайте самі, пане добродію, на здоровля. Ви, галичане, хоч і ненавидите поляків, але тримаєтесь віри поль- ської католицької і нам ще й хочете пришепити, нас ополячити. Ми ж проти поляків нічого не маємо, ставимся до них добре, але з поляків перероблятися не хочемо. Хочемо залишитись українцями і віру мати свою благочестиву, а не католицьку, церкву мати національну україн- ську, а не польську. Шляхи наші, панове галичане, різні. Один одного ми не розумієм, бо ми люде різного виховання і нема чого один одному голову морочити Мрії про якусь єдність, спільні інтереси, спільні завдання, мрії про Соборну Україну - це все нісенітниця. Єсть і буде одна лише Велика Україна, яка тепер немає нічого спільного з Галичиною, яка може і підгорне під себе колись Галичину, але примусом, а не шляхом добро- вільного порозуміння з нею. Вибачте, пане добродію, що написав де-кільки слів ріркої правди, але, як що не від мене, то від іншого наддніпрянця, а Ви б таки ко- лись їх почули. З поваженням т. Ко р е ч к о. Тарнів. 21 травня 1921 року. ДІЯЛЬНІСТЬ Міністерства Ісповідань Української Народньої Республіки за місяць січень 1921 року. ДІАЛЬНІСТЬ МІНІСТЕРСТВА ІСПОВІДАНЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ЗА МІСЯЦЬ СІЧЕНЬ 1921 РОКУ. I. АВТОКЕФАЛІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ. в зазначеній справі Міністр Ісповідань виїхав до Варшави /27/ХІІ-1920р.- 6/1 -1921 р./, про що див. спеціальний до цього доданий доклад. Справа ця поставлена на цілком реальний грунт і коло неї в Варшаві працює Міністр Народного Здоров'я С.Г. СТЕМПОВСЬКИЙ, Заступник Голови Укра- їнської Дипломатичної Місії Л. МИХАЙЛОВ і особ- ливо п. КУТИЛОВСЬКИЙ . П. КУТИЛОВСЬКИЙ - впливовий депутат Польського Сейму, який завше ставився і стається прихильно до української справи. Цей п. КУТИЛОВСЬКИЙ 22 січня ц.р. по тих матеріалах, які Міністр Ісповідань привіз до Варшави, зробив дуже цікавий доклад в редакції тижневика "Przemierze " про автокефалію православної Церкви в Річі Посполитій Польській. На докладі були присутніми всі впливові чинники Держав, по-вставших на терені б.Росії. Доклад викликав загальне зацікавлення і приняття тих чи інших рішень в цій справі відкладено на 2 лютого. Згідно умови з Міністром Ісповідань від 3 січня ц.р., представники Білоруського Комітету, п.п. ДУБИНІВСЬКИЙ і СМОЛІЧ уже роспочали свою акцію по утворенню Автокефалії Православної Церкви і подали Міністру Закордонних Справ Р.П.П. ки. САНІЗІ відповідну записку. За всього цього епископи Володимир і Діонисії повели більш "українську лінію". Епископ Кременецький Діонисій 25 січня був на вечері у п. Л. МИХАЙЛОВА в Варшаві і тут же були: Товариш Міністра О. ЕЙХЕЛЬМАН, міністр С.СТЕМПОВСЬКИЙ, Управляючий Мистецтвом П.ЗАЙЦІВ, посол КУТИЛОВ-СЬКИЙ і інші. Діонисій виявив цілком прихильне до українців відношення. Одним з дуже важних завдань, які все-таки мають увагу українських громадян православної віри в Росіє, єсть підчинення української церкви в конопничого боку, в особі єпископату, Московсько- му Патріархові. А це, звичайно, надзвичайно шкідливо відбивається на нашому політичному життю та на справі закріплення автокефалії Української Церкви. Теж саме помічається і у всіх інших держав, що повстали на терені б. Росії, а тому справа відірвання громадян православної віри всіх таких держав повинна у високій мірі зацікавити їхні Уряди. Коли ж постане автокефальна православна церква і у всіх таких державах, це саме закріпить становище української автокефалії: мали автокефальні церкви, що відірвуться від Москви, краще розумітимуть потреби одна одної. Виходячи із цього Міністерство Ісповідань звернулося до Міністерства Закордонних Справ, аби воно в такому напрямі дало вказівки українським послам. Міністерство Закордонних Справ 3 січня п.р. запропонувало своїм представникам в Латвії, на Кавказі, в Естонії і в Фінляндії „в спосіб дуже обережний" розвинути в Державі, в якій вони акредитовані, відповідну акцію за автокефалію та монітьої Православної Церкви. „Така акція повинна виявитися в 2-х напрямках, а саме: відповідні чинники треба переконати про: 1/ високі, як моральні так і політичні користі, які випливають з визнання автокефалії їхньої православної церкви і 2/ шкідливість дальшої церковної зв'язи і валентності даної Держави" від Московського Патріарха". Пеки що відповіді від посляв в цій справі немає. На теренах теперішньої Польщі, на Волині і Холмщині, проживає більше 3 міліонів православного українського люду. Доля церкви цього люду дуже обходить Міністерство Ісповідань, зва чого воно піддержує в Волиню та Холмщину постійний контакт. В цих місцях розпочалася вже досить інтенсивний національний церковний рух під гаслом автокефалії і незалежності від Москви. Про весь цей церковний рух місцеві діячі інформують Міністерство і запитують його поради. Аби бути в курсі всіх церковних справ на Волині і Холмщині, Міністерство командирувало туди п.-о. П. ТАВИНСЬКОГО, який побував у єпископа Діонисія і привіз цікаві відомості про церковні справи. До Кременця ж виїхав 23 січня Радник Міністерства Ісповідань проф. В. БІДНОВ. Законопроект Міністерства Ісповідань, про посилку депутації до Царгородського Патріарха, пройшовши фінансову Комісію, був обміркований і ухвалений Радою Народних Міністрів 25 січня п.р. Рада Міністрів асигнувала на цю справу 300.000 польських марок на посилку двох осіб до Царгороду. Але за відсутності конституції Міністерству доводиться чекати з посольством, ротуючи все таки відповідні матеріали. Січня 28 виїхав до Львова Радник Міністерства проф. В. БІДНОВ, який надрукує у Львові на французькій і українській мові прохання від громадян до Патріарха, а також закінчити по матеріалах Львовських бібліотек з записку до Патріарха в справі автокефалії української церкви / на коничні та історичні підстави ІІ/. У. ВАТИКАН. Міністерство Ісповідань дуже заінтересоване нормальними і постійними зв'язками з Ватиканом, який молодії Держави нашої міг би стати в великий пригоді. Свою прихильність до України папа виявив не тільки визнанням суверенності України, але й значною матеріальною допомогою і призначенням апостольського візитатора для України в особі дуже поважного професора о.І.ДЖЕНОКИ. На таль, українська Місія при Ватикані давно все виїхале з Риму і ця важна справа занедбана. За цього Міністерство Ісповідань просило Міністерство Закордонних Справ як найскорше упорядкувати справу української місії при Ватикані і наказати цій місії бути в постійному контакті і з Міністерством Ісповідань. VI. ЦЕРКОВНИЙ РУХ В ЧЕХІЇ. Все рік тому, «в Чехії розпочався надзвичайно цікавий церковний рух. Рух цей відбувається на національному ґрунті.- більше 200 чеських священиків кинули Службу Богу на латинській мові і почали правити її рідною чеською мовою. Чеський єпископат не пішов вкупі з своїм народом і вперто стоїть на латинській мові. Таким чином по зовнішньому своєму вигляду цей-чеський церковний рух цілком нагадує церковний український рух. От вза цього Міністерство вжито заходів,аби зв'язатися з діячами чеського церковного руху і по- розумітися з ними в справі введення рідної мови до Служби Бога. Крім цього, Міністерство звернулося до нашого Посла в Празі, аби він зібрав всі потрібні Міністерству відомості про чеський церковний рух. Брак українських священиків,- особливо таких, що цілком пройняті українською ідеєю,- дуже почувався як в Кам'янці - Подільському, так і на інтернації за кордоном. Тарнів і Ченстохів зовсім не мають священиків, хоч тут уже засновані україн- ські парафії і де-які з лагерів українських також не мають священиків. От взає цього Міністерство Ісповідань вживає заходів побільшити число україн- ських пан-отців і з цею метою 28 січня Міністер- ство відправило до Кременця до єпископа Діонисія громадлинина Івана ГУБУ, діяльного члена Кам'янець- Подільського Кирило-Методіївського Церковного Братства, скінчившого Пастирські Курси при Вого- словськім факультеті Кам'янецького Університету. Зазначений громадлини Іван ГУБА виїхав до Кремен- ця з посвідками Міністерства і в проханням грома- дян Ченстоховської та Тарнівської української па- рафії до єпископа Діонисія про висвячення його ГУБИ, во священика. Крім цього , Міністерство уже допомогло студенту Кам'янецького Університету ВІ- ЛАЧУ висвятитися во священика у єпископа Володимире в Гродні. І на далі Міністерство ставить собі зав- данням допомагати переконанним і випробованим укра- їнцям висвячуватися во священики і займати україн- ські парафії. VII. ЗАХОДИ ПО ДЕРЖУ- ВАННЮ СВ.ПИСЬМА УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ. Потреба в українській біблії взагалі, в Євангелії і в Псалтирі з окрема в теперішній час надзвичайно велика. Скрутне матеріальне становище і постійні розрухи за останні часи не дали змоги Міністерству Ісповідань видати євангелію українсь- кою мовою; до того ж і відсутність технічних засо- бів теж стояла на перешкоді виданню такої кілько- сти євангелії, яке задовольнило б потреби людності в цім відношенні. От із за цього Міністерство Іспо- відань вважає потрібним звернутися до Британського Біблійського Товариства з проханням надрукувати українську Біблію взагалі, а св. Євангеліє і Псал- тир в першу чергу з окрема, і поширити ці видання, коли тільки Товариство прийняло залишки своїх ви- дань, серед українців-біженців і козаків по табо- рах. Міністерство не вважало можливим, зза політичних міркувань, самому безпосередньо зверта- тися до Біблійського Товариства, а тому, після наради з п. Міністром Закордонних Справ, вирішено вести всю цю справу через Український Червоний Хрест, голова якого звернеться до Біблійського Товариства через Міністерство Закордонних Справ У.П.Р., яке цю справу доручить вести українсько- му посолові в Львові. Такий план праці був докладений Міністром Ісповідань в Раді Міністрів 29 січня, яка цей план ухвалила. Січня 31 Міністерство одіслало до Голови Українського Червоного Хреста всі від- повідні матеріали. Українське громадянство на еміграції, особливо наше козацтво, відчуває велику потребу в образі Божої Матері. Міністерство Ісповідань вважає заходи видати Образ Божої Матері в циро українському стилі з якимис патріотичним підпи- сом слов'янськими літерами, скажемо: "Під Твою охорону прибігаємо, Богородице Діво, Заступнице Боголюбивої України". Такий Образ Божої Матері, гарно виконаний, притоптав би собі широку стежку до селянської хати на Великій Україні і безумов- но ширив би саму ідею українську. Серед нашої еміграції, відірваної від Рідного Краю і духов- но зголоднілої, особливо серед козацтва, такий Образ стріне теж цілком прихильне відношення. Такий Образ Міністерство 29 січня ц.р. за- мовило двом українським художникам, -відомій ма- лярці Олені КУЛЬЧИЦЬКІЙ в Перемишлі і відомому X. КОМІСІЯ ПО ПЕРЕ- КЛАДУ ПИСЬМА СВЯТО- ГО І ВОРОСЛУЖБОВИХ КНИГ НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ. XI. ЗАКОНОПРОЕКТ ПРО ЦІВІЛЬНИЙ ШЛОБ І ПРО ГО РОЗВ'ЯЗАННЯ. XII. ПРАЦЯ РАДИ МІНІ- СТРА ІСПОВІДАНЬ ЗА СІЧЕНЬ 1921 РОКУ. Крім МАГАЛІВСЬКОМУ в Ченстохові. На жаль, праця цеї комісії, за відсутністю потрібних на це коштів, в січні місяці майже спини- лася. Для праці потрібні відповідні матеріали, яких в Тарнові немає і дістати ці матеріали поза Тарновом Міністерство не має змоги, бо нема потрібних на це коштів. Міністерство переконалося, що Комісію по перекладу Письма св. та Богослужбових книгок найкра- ще було б перенести до Львова, де єсть необхідні для цього і факові люди і матеріали. Але брак коштів не дає змоги Міністерству вдійснити цю надзви- чайної ваги справу. На прохання Міністерства Ісповідань до Міни- стра Юстиції від 12 грудня 1920 року Ч.82 і II-го січня 1921 року Ч.10 в Міністерстві Юстиції вже засновано Комісію по виробці законопроекту про ци- вільний шлюб і його розв'язання. Відбулося вже і одно засідання, на яке був командирований від Мі- ністерства Ісповідань Радник Міністерства проф. В. ВІДНОВ. Всього засідань Ради Міністра Ісповідань за січень б.р. відбулося 3. / II-21 і 26/1-1921 р./ Було обговорено такі справи: 1/ закріплення Авто- кесалії Української Православної Церкви, 2/ утво- рення Автокефальної Православної Церкви в Річі Порополітій Польській, 3/ відновлення українського епископату, 4/ видавнича діяльність Міністерства Ісповідань, 5/ Праця Комісії по перекладу Св.Пись- ма на українську мову, 6/ видання "Вістника Міни- стерства Ісповідань", 7/ підготовка законопроекті 8/ духовна освіта на Україні, 9/ про пропоганду автокесальних ідей, 10/ Українська Воля Мати, II/ Народний Календарь Міністерства Ісповідань, 12/ Британське Біблійське Товариство, 13/ Епископ Пі- мен, 14/ Патріярх Тихон, 15/ зв'язки з Ватиканом і 16/ доручення професору в. ВІДНОВУ під час подоро- жи його до м. Львова й Кременця на Волині. XIII. СКЛАД МІНІСТЕРСТВА. На перше січня 1921 року склад Міністерства Ісповідань був такий: Міністр професор І. ОГІНЬКО, член Ради Міністра професор В.ВІДНОВ, по Департамен- ту Загальних Справ - В.об. Директора П. СИКОРСЬКИЙ, вик.об. екзекутора урядовець І ранги В.КВАСНИЦЬКИЙ; по Департаменту Православної Церкви: В.об.Директо- ра В. САМІЛЕНКО, Ст. Діловод Л. КЕНСІЦЬКИЙ. В мі- сяці грудні прибула з Кам'янця до Міністерства дру- карниця урядовець І ранги Д. КВАТКОВСЬКА, котра була 18 січня відкомандирована для праці до Держав- ного Контролю з ветого, що в розпорядженні Міні- стерства Ісповідань не було друкарської машини; з 1 січня в.об. директора Департаменту Православно- Церкви В. САМІЛЕНКО перейшов до Міністерства За- кордонних Справ. Таким чином в місяці січні 1921 року Міністерство працювало в складі всього лише п'ять осіб: Міністр, Радник, В.об.Директора Загальни- Канцелярії, в.об. екзекутора і Ст. Діловод. Міністр Ісповідань, професор І. ОГІНЬКО УНР Міністр Іповідань "16 лютого 1921 р. а 137 м. Чернівці Високоповажний пане Отамане! При цьому посилаю Вам витяг з привітання всьому Ук- раїнському Громадянству єпі- скопа Кременецького Діонісія. До п. Івова Директорії УНР Міністр Іповідань, професор Г. М. Лемко Привітання всьому Українському Громадянству від епіскопа Крашевського Діонісія:- (Витяг з листа єп. Діонісія до Міністра Ісповідано-професора І. Огієнка - з 7-го листопада ч. р. № 397.) „...Разом з тим користуюся бути приємною для мене нагодою вислови- ти Вам, Пане Міністре, свою поща- ну і перев Вас передати всім нашим українцям щирій мій привіт і ба- жання усього найкращого. Хай хра- нить Господь Україну, дзюдрить і вопоможе їй правителям, вождям і главним козакам, а також най утішита і порадує все українське громадянство.“ З привітанням рідно: Старший Діловод Мещеряк Міністр Головідана "16: Маяю 1921 року м. 152... и. Магніт Високоповажний! Миколо Дмитрівичу! При цьому посиланню Ваш військ з привітанням всьому Українському Громадянському Виборчому Крещенсько-церковному Діонісію- З прадобою до Вас Положено Міністр Головідана Продесар 1. Остапенко Привітання вважаємо Українсько- му Грамадянству від єпископа Країненецького Дівосія. (Витяг з листа єп. Яковиця до Міністра Ісповідань Професора І. Олійника з 7 Лютого у р. КЗ74). "Разом з тим користуюся дуже приємною для мене нагодою висловити Вам, Пане Міністре, свою пошану і через Вас передати всім нашим українцям щирий мій привіт і ба- жання усього найкращого. Хай хра- мить Господь Україну, зміцнюйте і допоможе її правителям, вихован і славити козакам, а також наш утішнень і порадує все українське грамадянство." Від привітання згідно: Із Діловодя Квасницького До Пана Міністра Ісповідань. Маю за честь повідомити Вас, Пане Міністре, що на доповіді Вашій з 16 цього лютого ч. 136, ПАН ГОЛОВА ДИРЕКТОРІЇ зволив по- класти резолюцію: "В додаток до тих завдань, які ставить собі Міністерство Ісповідань, слід ще додати охорону, збереження пам'ятників церковної старовини, особливо церков старо-київських, в українському стилі збудованних; де які з цих церков перебувають в занедбаному вигляді. Належні заходи слід би було, в порозумінні з відповідними установами, виробити, щоби після вернення на Україну можна було взятись до практичної праці в цьому напрямку. "16/11. 1921р. ПЕТІЗРА." Миронов Керуючий Справами Клименко V Нар Канз УНР Міністр Ісповідань „16“ лютого 1921 р. р 136 м. Мервік Високоповажний пане Отамане! При цьому надсилаю Вам записку про чергові завдання Міністерства Ісповідань. Міністр Ісповідань, професор До п. Галови Директорії УНР К зборах до тих багатих, як єдине собі: між ін. слід узя добри охорону, зберегення пам'ятників верховної (Тараса), особливо церков, штодовицьких, в українському стилі будівель; де які із цих церков перебувань в баченням у винайд. Наметити: щоби слід би було, спиромишого /Відповід вами убранками, варовими, щоба після повернення на Україну, можливо було зберегти до прикрайній груп. в цьому напрямку. 16-2-1921р Підписаний від Директорії Б. Толстий Загородний Сергія Ткачуков Вибачаю, що не підписався. ЧЕРГОВІ ЗАВДАННЯ МІНІСТЕРСТВА ІНОЗЕМНИХ У.Н.Р. ЗМІСТ. I. Воля віри………………………………………1 II. Український Національний Епископат………………..1 III. Зносини з православними автокефальними церквами……2 IV. Зносини з неправославними церквами…………………3 V. Звілки з Ватиканом………………………………4 VI. Автокефалія Православної Церкви в державах, що пов- стали на терені б. Росії………………………………5 VII. Пропаганда автокефальних ідей……………………6 VIII. Заснування церковних Братств по Україні……………7 IX. Богослужбова мова………………………………8 X. Церковний спів……………………………………10 XI. Церковне будівництво……………………………11 XII. Церковний Коліндар………………………………11 XIII. Збори по церквах………………………………..12 XIV. Духовна освіта на Україні………………………..13 XV. Комісія по перекладу Св. письма та Богослужбових кни- жок на українську мову……………………………15 XVI. Шлюб і їх розлучення…………………………….16 XVII. Утримання духовенства…………………………..16 XVIII. Церковне управління……………………………17 XIX. Український Священний Синод……………………18 XX. Інструктори Міністерства Ісповідань………………19 XXI. Загальна діяльність Міністерства Ісповідань…………19 XXII. Британське Біблійське Товариство……………………23 XXIII. Українська Божа Мати……………………………24 XXIV. Народній Коліндар Міністерства Ісповідань…………..25 XXV. Епископ Півень………………………………….26 XXVI. Петріярх Тихон…………………………………26 XXVII. Помазане нашим героям…………………………27 XXVIII. Церковне Законодавство…………………………27 ЧЕРГОВІ ЗАДАННЯ МІНІСТЕРСТВА ІСПОВІДАНЬ У.Н.Р. I. ВОЛІ ВІРИ. В Українській Народній Республіці повинна бути повна воля віри: всім народам, що живуть в Україні, повинно дати повну волю в ісповіданні і виконанні тєї чи іншої віри і релігійних обрядів. Міністерство повинно провести в зако- нодатному порядкові основні закони про віру на принципі повної волі віри. В свій час Міністерством ці основні за- кони уже були вироблені, але на політичних катастроф спра- ва залишилася незакінченою. II. УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕПІСКОПАТ. Церковна політика Москви відносно України увесь час нахилялася до дого ж самого, що цілі загальна державна політика: ґрунтовно обмосковлювати Україну, рішуче душити всякі прояви національного життя. Одним із засобів такої церковної політики було те, що всі єпископи – українці по- силалися на службу далеко за межі України, кудись вглиб Росії, а єпископи-москали запосідали Україну. І коли на Україні знялася національна революція і ця революція охо- пила і церкву, то до цього національного церковного руху не пристав а ні один єпископ.... Навпаки,- єпископи-моска- лі повели боротьбу з українізацією церкви, а коли на Украї- ну набаліли большевики, єпископи-москали покинули чужу їм паству і постікали за кордон... Питання про рідний український єпископат -болюче наше загально-державне питання. Відсутність свого націо- нального єпископату постійно псує нам церковні справи, гальмує відродження української церкви і відповідним чином відбивається й на справах загально-державних. Утворити такий свій український єпископат - це перше завдання праці Міністерства Ісповідань. Міністер- ство над цим працювало і постійно працює, але на жаль, в цій справі зустрічає багато непереборимих перешкод, головна в яких - відсутність своєї постійної території. Не раз уже в цій праці Міністерство наближалося до бажаного наслідку, але часті державні катастрофи руйнували все попереду зроблене... Проте Міністерство не мусить покладати рук в цій справі, а повинно уперто провадити підготовчу працю, аби, коли настане слушний для того момент, мати змогу дати нарешті осиротілій церкві українській рідний єпископат. Ш. ЗНОСИНИ З ПРАВОСЛАВНИМИ АВТОКЕФАЛЬНИМИ ЦЕРКВАМИ. Для закріплення ідей автокефалії Української Церкви надзвичайно потрібні постійні зносини української церкви з іншими православними церквами. Такі зносини в першу чергу повинно провадити в церковному Царгородськом. Вселенський Царгородський Петріярх на всім православнім світі користується великим впливом і великою моральною пошаною. Зносини Міністерства з Царгородським Петріярхатом роспочалися вже давно, але за то-го, що в Царгороді не було ще обрано постійного патріярха - був лише його заступник митрополит Доротей - зносини ці не могли придбати актуального характеру; проте все-таки і ці зносини привели до того, що митрополит Доротей, як місцевоститель Вселенського Престолу, при-слав Міністерству Ісповідань У.Н.Р. свою грамоту Ч.1776 з благословенням українському народові, що вробило наше духовенство досить помітний вплив. Надалі Міністерство повинно ці зносини з Константинопольським Петріярхом піддержувати постійно і добиватися благословення ним автокефальної Української Церкви. Крім зносин в Царгородським Патріярхом, Міністерство -5- ство повинно налагодити зносини Української Церкви і з іншими православними церквами, от як: Буковинсь- кою, Румунською, Сербською, Грецькою, Грузинською і ін- шими; безумовно, невиключається і церква Волгарська, з якою церква українська повинна нав'язати добрі відно- сини. В справі зносин з автокефальними Православними Церквами "тонким" питанням являється для нас питання про те, хто буде вести ці зносини, бо голови церкви, за відсутністю рідного єпископату, ми ще не маємо. Проте звз цього спиняти ці зносини неможливо і для нас не корисно. Ці зносини тепер можна вести двійним шляхом: 1/ Міністр Ісповідань звертається з меморандумом, в якім роскаже про становище української церкви, до від- повідних Міністрів Ісповідань Православних Земель і просить їх про це становище поінформувати церкву, і 2/ українське громадянство, в особі церковних братств і культурно-освітніх установ, звертається просто до відповідних Православних церков в особі їх голов. Ці зносини безумовно будуть на користь укра- їнській церкві: в першу чергу вони розвіють небажані нам поголоски, які розпускають про нашу Церкву епис- копи-москали, що покинули свої єпархії, втікли в Укра- ни і засіли по монастирях православних слов'янських земель. IV. ЗНОСИНИ З НЕПРАВОСЛАВНИМИ ЦЕРКВАМИ. З менту свого нового державного життя Укра- їна тягне на Захід; вся попередня історія України до XVIII віку теж саме каже про цей нахил на Захід. І в даль- шому своєму будівництві Українська Народна Республіка безумовно буде завше рівнятися на Захід, закріплюючи для цього всякі можливі з ним зв'язки. От ізза цього самиим ходом історичних подій і Українська Церква буде змушена увіходити в ті чи інші зносини і в неправославними західними церквами. Серед цих західних церков англіканська церква притягає до себе найбільшу увагу церкви української. Не зовсім чула нам по своєму внутрішньому устрою і по своєму духу, церква ця в свій час звернула на себе увагу навіть консервативно московського Св. Синоду. Отже Міністерство ставить собі черговим завданням нав'язати певні зв'язки заангліканською церквою, передбачаючи від цього користь не лише церковну, але і загально державну. У. ЗВЯЗКИ З ВАТИКАНОМ. В міжнародній політиці Ватикан відгораєв і тепер відгорає дуже велику і поважну роль. Через своїх агентів, які роскінені по всьому світові, Ватикан кріпко держить в своїх руках усі нитки міжнародної політики, дуже добре у всьому орієнтується, за чого всі держави, навіть першорядні тим чи іншим відношенням до них Ватикана. За того, скажемо, Франція знову налягає зносини з Ватиканом. Телерешній Папа Бенедикт XV, по всіх попередніх відомостях, прихильний ставиться до України і навіть як відомо, секретар сталу еміненція Кординал Гаспарі відрученим листом до Голови директорії С. ПЕТЛЮРИ визнав суверенність України. Міністерство Ісповідань дуже зацікавлене добрими і нормальними зв'язками з Ватиканом, який молодій державі нашій міг би стати в великій пригоді. Свою прихильність до України папа виявив не тільки визнанням суверенності України, але й матеріальною допомогою. В лютому 1920 року папа офірував для України 100.000 лірів, в готівці і ліках. Разом з тим -5- для нав'язання правильних дипломатичних відносин з Україною і для орієнтації в становищі краю пала призначив епістольського місітатора для України в особі дуже позашного професора о.І.ДЖЕНОКИ. Крім цього, конгрегація для східної Церкви при Ватикані передала нашій Місії 50.000 лірів на служби духовенству. На жаль, зза того, що місія при ватикані складається з невідповідних осіб, духовенство Наддніпрянське нічого рісення в цих офір не отримало. і нічого про їх не знає. Міністерство Ісповідань, дуже зацікавлене правильними зносинами і зв'язками з Ватиканом, не раз зверталося в цій справі до Міністерства Закордонних Справ. Але матеріальна скрута нашого Держави спричинилася до того, що в теперішній час ми не маємо своєї Місії при Ватикані,- зона давно вийхала з Риму і перебуває у кідні, не одержуючи від Уряду ніякого утримання. Обов'язково потрібно, аби наша Місія при Ватикані була в постійному зв'язку не лише з Міністерством Закордонних Справ, а й з Міністерством Ісповідань. VI. АВТОКЕФАЛЬНІ ПРАВОСЛАВНІ ЦЕРКВИ В ДЕРЖАВАХ, ЩО ПОЗСТАЛИ НА ТЕРЕНИ Б. РОСІЇ. Черговим завданням Міністерства Ісповідань єсть допомога відповідним чинникам в утворенні автокефальної Православної Церкви в Річ Посполитій Польській. Про все це справу див. осібний до цього додаток. Але Міністерство повинно це завдання поставити собі значно ширше: повинно дбати про утворення автокефальних православних церков у всіх державах, що постали на теренах б. Росії. Автокефальні малі церкви, -6- що підірвуться від Москви, краще розумітимуть потребу одна одної, більше допомагатимуть одна-одній, а все це в кoнeчному ітогi спричиниться на користь автоке- фалії української церкви. Міністерство Ісповідань 1 само і вкупі з Міністерством Закордонних Справ ктo поробили відповіднi заходи в цiй справi,- i заходи цi дали добpі наслідки. На особливу свою увагу,звичайно,Міністерство помилко взяти Православну Церкву в Польщі,бо церква ця тут нараховує більше 5 мiллiонiв українцiв,- тому той чи інший стан цеї церкви Міністерству не все Ціно. Соманий Уряд Річі Посполитої Польської безумов- но не ставитиме перешкод в нацiональних церковних потребах своєї людностi. У великому разі - церковна справа на Болинi i на Холмщинi не повинна рипадати в ока Міністерства Ісповідань. УП. ПРОПОГАНДА АВТОКЕФАЛЬНИХ IДЕЙ. Інтелігенція українська, як і інтелігенція iнших країн,часто проливляє великий iндиферентизм в справах церковних. Правда, релігійна iндиферент- ність української інтелігенції значно менша, нiж це, скажемо, помічається на Заходi Європи,- уже в 1919 році наша інтелігенція почasti приступила до преці по відродження своєї національної церкви i зробила в цiм відповіднi досить багато. Міністерство Ісповідань,користуючись пере- буванням української інтелігенції в одному місцi, має в порядкувати ряд лекцій по церковно-релігій- них питаннях, зв'язаних з відродженням нашої церкви. Треба прочитати такi лекції: 1/ Права української церкви на автокефалію. 2/ Рідна мова в церквi. 3/ Як словянські народи здобували собi автоке- фалію. -7- Ці лекції мають бути прочитані в Тарнові, Ченстохові і в таборах для старшин. Крім цього, дуже потрібно автокефальні ідеї ширити і серед нашого козацтва; вернувшись додому, воно понесе 17 по селах і спричиняться до утворення в народі того грунту, який потрібен для звідкавлення автокефа- лії нашої церкви. Для цього по всіх таборах має бути прочитана лекція, загально-дослідна і патріотична по амісту, про українську церкву і її відродження. Крім цього, Міністерство Ісповідань повинно ви- робити меморандум, в яким зазначить коротко і ясиро всі питання по відродженню нашої церкви і в цим мемо- рандумом звернеться до всіх культурно-освітніх і про- фесійних організацій з закликом допомагати як найбіль- ше великій справі відродження української церкви. Всі ці організації, повернувшись на рідну землю, повинні широко повести працю по укрвїнізації церкви, скрізь закладати Кирило-Методіївські великі братства і взага- лі допомагати, аби само громадянство, сама церква взяла в свої руки відродження її на національних підставах. VI. ЗАСНОВАННЯ ЦЕРКОВНИХ БРАТСТВ ПО УКРАЇНІ. Правильно дужкою всієї праці Міністерства Іспові- дань повинно бути притягнення до церковної праці широ- ких громадських кол. Лише тоді, коли ширший загал грома- дянства зацікавиться відродженням української церкви і лабор стане коло цієї роботи, цей-то коли сама церква стане на твердий ґрунт (таке мічне Корівляння, що вже цій справі не страшними будуть чужоземні впливи чи чу- жоземні насокки. На Україні повинна звільно втворюватися собі своя національна жива народня церква, як Церква Бога Живого. Коло такого діла має стати сама церква,- -8- Міністерство в цій справі повинно бути лише першим най- більшроботяжким слугою. Заснування чи відбудова старих церковних братств сприяє цій справі як найбільше. І Міністерство повинно подбати, аби церковні братства було засновано по цілій Україні і аби ці братства незабаром приступили до роботи. Закон про церковні братства 2 липня 1920 р., проведений Міністерством Ісповідань взаємину старого закона, дає повну можливість широкій церковно-культурній діяльності таких братств. Ці братства самі як найкраще зможуть зреалізувати і українізацію церкви і автокефа- лію Української Церкви. Братства можуть стати тими міц- ними національними органами, спираючись не які Міністер- ство зможе повести свою справу в самих широких розмірах. Тому завдання Міністерства буде не тільки допомога в утворенні братств, але і матеріальна підтримка в разі потреби, уньогої церковно-культурної праці. IX. ВОРОСЛУЖБОВА МОВА. Нині народна церква на Україні повинна кори- статися і тимою народною мовою. І уживання різної мови в церкві нема нічого дивного: Гукуни все біль- ше ліку як перейшли на рідну мову, замінили нею мо- гу церковно-слов'янську; на наших очах Чеська церква помалу міняє латинську мову на рідну. У всій цій справі - справи зміни традиційної вікової церковної мови на живу народню мову - врачає незвичайних лише новини справи, неважка до неї. Проте справа ця надзвичайно трудна; труд- ність збільшується тими непоромальними умовами, в яких Міністерству Ісповідань доводиться провадити уесь час свого істнування. Щоб перейти на україн- ську мову в церкві, повинен бути певний текст, певні -9- книжки, а між тим як раз цього, за браком спокійної роботи, і неможливо дати громадянству... Переклад богослужбових книжок на українську мо- ву потрібуватиме що найменше рік спокійної, але впертої праці. Виготовлені тексти треба віддати на ухвалу Українському Священому Синодові і лише тоді можна ці тексти друкувати. І тільки такий шлях цей надзвичайно важкої справи дасть добри наслідки і черпав без зайвого тертя перейде на живу народню мову. Правда, чисто приватним шляхом окремі церкви вже помалу переходять на українську мову. Міністерство допомагає цим церквам чим може- і нарально і матеріально. Зате Міністерство вимагає від усіх церков української мови богослужбового тексту. Загалом православних Церков Служби. Вони правлять церковно-слов'янською мовою, але вимовляють що мову по-своєму: Церкви по-сербськи, Болгари по-болгарськи, Українці / в Галичині і Вуковині/ - по українськи. Тому Міністерство ще своїм розпорядженням від 24 вересня 1919 року ч.1062 наказало церковно-слов'янський службовий текст читати з українською вимовою. З того часу по багатьох церквах українська вимова дуже пришипилася і знаходиться пан-стіні в надзвичайно гарному рідності вимови. Міністерство вважає українську вимову службового тексту лише шаблем в переході на українську мову. Вимова не лякає духовенства і народ, призначене їх до новини - а з ними Міністерству доводиться рахуватися, коли тільки воно бажає будувати /відбудовувати/ кили церкву не на піску, а на твердому ґрунті. Послідовність і еволюція в справах церковних - разом з впертим прогресом - дадуть добри наслідки, Україні і Церкві на користь. -10- Х. ЦЕРКОВНИЙ ОПІВ. На добру організацію церковного співу Міністерство Ісповідень повинно звернути як найпильнішу свою увагу. Праця Міністерства має йти тут в двох напрямках: І/ Повинно відновляти на Україні народній церковний спів. Мотиви українських колядок, Козацьких дум, а то й деяких народів пісень часто вражають нас своєю по- важністю, викликають у слухачів високий релігійний настрій. От ці мотиви і треба переносити до церковних співів,- повинно будувати живу народню церкву українську в живим на- родним співом, на вразок, скажемо, співу київського лев- рельского. На жаль, в цім напрямі зроблено не багато, бо це не прийшов такий церковний музика, що сміло і вільно пристосує український народній спів до співу церковного. В цій справі Міністерство повинно вести перед, поглино за- охочувати до таких праць, оголосити відповідний конкурс, з організувати при Департаменті Православної Церкви відділ церковного співу для постійного розроблення цеї справи. Раз розпочата праця в цім напрямі ніколи не спиниться, бо і буде передано самій церкві, цебто симому народові, а в українського народа співоча творчість бездонна. 2/ при заведенні української мови в богослуженні великою перешкодою стоїть церковний спів,- він ще не пере- кладений на українську мову, а коли й перекладений, то не зовсім ще пристосований до співу й церковного вжитку. Річ в тому, що не досить перекласти на українську мову якусь церковну пісню,- її треба або пристосувати до пев- ного напіву, або написати новий напів, краще останнє,- то не буде вливатися нове вино в старі міхи. І з цим напрямі повинно Міністерство вести свою працю,- заохочувати від- повідних людей до неї, замовляти потрібні збірки церков- них пісень. До цих двох завдань Міністерства треба додати третє - видання зоїрників церковних співів. Звичайно, в -//- 62 цим напрямі повинно будити як маленергічніше приватну ініціативу, але в телеромній час небувалої дорожнечі приватній людині з такими завданням спрятиться недорого. Дещо Міністерство в цим напрямі вже зробило, і в своєм роспорядженні має збірку українських церковних пісень. XI. ЦЕРКОВНЕ БУДІВНИЦТВО. Церковне будівництво Міністерство повинно кріпко тримати в своїх руках. В свій час, з початку XIX-го століття центральна московська влада заборонила будувати на Україні церкви в українському стилі,- був вироблений тоді чужий нам т.з. "свидельний стиль", який за сто років тепер дуже поширений по Україні, так що старі церкви українського стилю позибується лише як залишки старовини. Звичайно, всьому цьому, коли в роспорядженні У.Н.Р. буде рідна територія, Міністерство покладає кріп, не дасть дозволу на будування церков в московському стилі, а буде шаряти лише свій український стиль. Для цього при Міністерстві має бути хоч невеличкий будівничий відділ, в роспорядженні якого будуть українські плани і ескізи різних церков, дзвіниць і т. ин. І в цьому напрямі Міністерство повинно нести перед, заохочувати людей до такої праці, будити ініціативу, оголошувати конкурси, друкувати кращі ескізи і т. ин. Крім цього, Міністерство повинно переглянути все попереднє московське законодавство в справі церковного водочества і відкинути все те, що тепер непотрібне або нам шкідливе, замінивши все це українськими формами. XII. ЦЕРКОВНИЙ КОЛІНДАРЬ. Справа церковного календаря дуже важна справа для церкви. Українська Народня Республіка завела у себе ко- -12- ліндар по новому стилю, але церква нового стилю не прийняла і користується стилем старим. За цього виникає багато незручностей, а навіть шкоди, але це питання може бути вирішеним лише Українським Священним Синодом, а може Всеукраїнським Церковним Собором. Крім цього, в нашому церковному календарі рідко кидається ввічі велике число чужих нам святих, скажемо московських. Український Церковний Календар повинен бути складений так, щоби в ньому домінували українські святі, яких до речі, дуже у нас багато. Буває, що на Україні святкуєть сяятих чужих, обмінюючи своїх. Звичайно, і цей бік календаря може полягати лише вища церковна влада. В український церковний календар повинно занести і ті цивільні українські республіканські свята, які почалися вже встановлено і які будуть встановлені Урядом V.Н.Р.. Ці свята, аби притягнути до їх широкі народні кола, найкраще приєднати, по скільки це можливо, до свят церковних. Упереджування цього останнього справи Міністерство ставить своїм церковним завданням. XII. ЗБОРИ ПО ЦЕРКВАХ. На організацію різних зборів по церквах треба звернути як найпильнішу увагу. Збори допускаються лише на українські культурно-освітні та благодійні цілі, на збори на всякому ім'я мету повинен бути спеціальний дозвіл відповідної влади. Збори на Український Червоний Хрест треба завести по всіх церквах і зробити їх постійними. Крім цього, треба церковні збори "націоналі зувати" - до певної міри зробити їх засобом пропаганди українських ідей,- перед зборами обов'язково відповідає слово пан-отця, листи збірні тільки в українськими написами і т.п. XIV. ДУХОВНА ОСВІТА НА ЗАГАЛЬНІЙ. в звязку з особливим станом церковної справи на Україні, на духовну освіту повинно звернути як-най- пильнішу увагу. всі духоьного відомства школи -низчі і середні,хлопчи і дівочі законом 2 липня 1920 року уже передано Міністерству Освіти,де ці школи підлягли загальній реформі шкільної на Україні. Міністерству Ісповідань залишалися спеціально духовна освіта, в якій в найближчий час треба зробити: 1/Повинно заснувати при всіх Університетах Вого- словські факультети,які будуть дивати духовенство з ви- шою спеціальною духовною освітою. Треба дати повну амо- гу концесму,одержати виду освіту. Це нове духовенство,з вищою духовною освітою,одержаною в українських вищих школах,в українських вихованнях, це нове наше духовен- ство стане міцною основою відродження української цер- кви. всю справу що повинно повести так, всі духовенство з видом освітою служило не тільки по містах, але і по вістечках і селах. в б.Росії бив у віці малый від- соток духовенства з видом освітою,- цього в вільній Україні бути не може. 2/ Але великі простори України,і 40 мільйонова кількість населення ще довго не дасть змоги Україні ма- ти духовенство лише з видом освітою. Останні три роки усили завсім духовну освіту на Україні,духовні Семина- рії випусків не давали, і тому по всіх єпархіях помича- ється великий брак духовенства. От ізза цього Міністер- ство Ісповідань повинно утворити короткосрочні курси по підготовці священиків. курси ці мають бути організо- вані як при вищих класах духовних Семинарій, так і при Богословських факультетах; на курси приймаються особи лише з середньою освітою. Крім цього,повинно дати різні пільги для вступу до старших класів духовних Семинарій, -14- аби їхні випуски були більш численними і аби вони оправдували державні кошти, що відпускаються на їх утримання. Організовані в 1920 році пастирські курси при Богословському акультеїті Кам'янець-Подільського Уні- верситету дали дуже добре наслідки: наплив бажаючих вчитися був такий, що довелося багатьох за браком мі- сця не прияти і успіха тих, що вчилися і скінчили кур- си цілком задовольняючі. 3/ Міністерство повинно звернути свою увагу і на підготовку нижчого персоналу церковних служачих, особливо дяків. За того, слуга Боже на Україні про- водиться переважно або українською мовою, або в укра- їнськом вимовом церковно-словинського службового тек- сту, до нього треба добре привчати і дяків, як чита- чів і співів церковних. От же короткосрочні курси для них обов'язково потрібні. 4/Перехід в Службі Божій з мови церковно-сло- винської на українську, або в вимови московської на вимову українську службового тексту, відбувається не легко і при добрій волі священика. Як при великомо новому ділі, так і тут виникає сила непорозумінь, сила залитань, недоречностей і т.ін. От же Міністер- ство обов'язково повинно утворювати трьохденні курси для розв'язання всіх питань. Спеціальні лектори. Міні- стерства Ісповідань повинні об'їжджати місто на місто, і скрізь проводити такі курси, на які скликати. Все місцеве духовенство; крім міст, лектори повинні об'- їжджати і провінцію і улаштовувати відповідні лекції для духовенства багорочий. Організовані в жовтні 1919 року Міністерством Ісповідань такі трьохденні курси в Кам'янці дали добрі результати: вони познайомили духовенство на практиці в українському вимову, після чого прийнялася розго- вори на цю тему, ніби "ми цього не знаємо". -15- XV. КОМІСІЇ ПО ПЕРЕКЛАДУ СВ. ПИСЬМА ТА ВОРОСЛУЖБОВИХ КНИГОК НА УКРАЇНСЬКУ МОВУ. Історія цеї Комісії та та огляд її дотеперешньої праці дав. в спеціальному додаткові до цього. Міністерство Ісповідань не повинно прийняти і за- кордоном в сучасних важких обставинах праці Комісії по пе- рекладу; брак придатних для цього сил не повинен спиняти цілком роспочатої важкої справи. Коли знайдуться відповід- ні комит, Міністерство повинно перенести працю Комісії до Львова, де знайдуться потрібні для цього і фахові сили і відповідні джерела і матеріали. В першу чергу треба ванятися перекладом на україн- ську мову Служби Божих, бо в цьому телер помічається над- звичайна потреба. Переклад повинен бути науковим, зробле- ним на порівнянні різних відповідних текстів. В кінці, коли вся праця по перекладу буде скінчена, вона поступає на бла- гословення Всеукраїнського Церковного Собору, після чого по всій Україні вводиться Служба Божа українською мовою. XVI. ШЛЮБИ І їХ РОЗВІДАННЯ. Світова війна і революція зруйнували багато різних попередніх правових і моральних норм, що до шлюбу і його розв'язання. На Україні в теперішній час неможливі все старі закони, як цивільні так і церковні, що нормували досі шлюб і його розв'язання. Само життя внесло чудов сотні поправок і ці поправки тепер мусять взяти на увагу. Міністерство Ісповідань повинно настояти, аби Мі- ністерство Юстиції як найскорше виробило відповідні зако- нопроекти, приймаючи на увагу і сучасний стан на Україні і законодавство в цій справі за Заходи. Міністерство Іспо- відань допоможе Міністерству Юстиції в цій справі з церков- ного і каноничного боку. Передбачаючи за кордоном, Міні- стерство Ісповідань зібрало відповідні Заходних Держав що до шлюбу і його розв'язання. -16- ХІП. УТРИМАННЯ ДУХОВЕНСТВУ. за останній рік /1920 -й/, коли У.Н.Р. фактично обіймала всю дорогу декільки повітів на Поділлі, припинився майже цілком зв'язок Міністерства в Духовними Консисторіями Київською та Волинською, за чого припинилася фактично і видача утримання духовенству. Духовенство вже звикло до цього, особливо сільське, бо являтися за мізерним утриманням до міста просто неблагодарно. Проте Міністерство не повинно узаконювати такого ненормального і тимчасового становища. В.У.Н.Р. церква не відділена від держави і пі дві інституції мають свої обов'язки одна до одної. Держава повинна платити духовенству, раз воно виконує і свої обов'язки відносно У.Н.Р. Під особливу свою опіку Міністерство повинно взяти міське духовенство,- воно тепер цілком незабезпечене і матеріально оцінилося в дуже гіркому стані. Багато осіб міського духовенства перейшло на село, на сільські парафії, а хто залишився в місті той бідує, і часто бідує надзвичайно. Сільське духовенство живе в значно кращих матеріальних умовах, але і серед його єсть не мало осіб, дуже пограбованих більшовиками: і таким особам сесам Держава повинна допомогти хоч в незвичайних мірі. От ізза всього цього чергового справи Міністерства Ісповідань єсть зроблення законопроекта про утримання духовенству, в окремо міському та тому, що потерпіло від більшовицьких навал. -17- ХУШ. ЦЕРКОВНЕ УПРАВЛІННЯ. Організація церковного управління на Україні - одно з найбільших завдань Міністерства Ісповідань. До вироблення статуту церковного управління Міністерство приступило негайно по вступи до Міністерства Міністра Ісповідань про I.ОГІЄНКА, який особисто, на основі тих матеріалів, які можливо було роздобути в Кам'янці, взявся за цю справу. Де-кілька засідань Ради Міністра Ісповідань в жовтні 1919 року були спеціально присвячені цій справі. Проект Церковного Управління на Україні, вироблений Міністром I.ОГІЄНКОМ, в головних рисах такий: а/ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ЦЕРКОВНИЙ СОБОР, найвищий орган церковного Управління на Україні. Збирається він періодично, раз на рік. Його виконавчим органом єсть підлеглий йому. б/ СВЯЩЕНИЙ ЦЕРКОВНИЙ СИНОД, вищий церковний орган по справах церковно-богослужбових, догматичних, в питаннях віронавчання і т.ін. в/ МІНІСТЕРСТВО ІСПОВІДАНЬ, найвищий орган по справах адміністраційних, освітніх, судових і т.ін. г/ ЕПАРХІЯЛЬНА ЦЕРКОВНА РАДА - найвищий церковний орган в епархії, д/ ОКРУЖНА ЦЕРКОВНА РАДА-церковний орган певної округи, е/ ПАРАФІЯЛЬНА ЦЕРКОВНА РАДА - орган для парафій. По кожній з зазначених тут інституцій Міністр I.ОГІЄНКО виробив, на основі певних матеріалів, відповідний повний статут /парафіяльний статут склав приват-доцент Кам'янецького Університету ОКСІНК/. Але листопадова катастрофа 1919 року припинила цю роботу. Пізніше, в травні і червні 1920 року праця ця відновилась, було зорганізовано де-кілька Комісій по виробці законопроектів по Цер -18- ковному Управлінню; в основу праці Комісії взяли виго- товлені Міністром І. ОГІЕНКОМ статут, але евакуація 9-го липня 1920 року Камянця знову припинила цю працю... Міністерство повинно закінчити справу вироблення статутів Церковного Управління на Україні, хоч тепер, за- кордоном, ця праця для його майже не посилалась, бо всі від- повідні матеріали, всі вже вироблені статути залишилися в Камянці... Міністерство вже було виробило всі форми для церковного діловодства українською мовою, виробило зраз- ки відповідних бланків іт.ин., - і все це знову таки за- лишилося в Камянці... XIX. УКРАЇНСЬКИЙ СВЯЩЕНИЙ СИНІД. Церковна праця взагалі, праця по відродженню української церкви в окрема, неможлива без св- украї- нського Священого Синоду. І а чолі Синоду повинен бути епископ, а в склад його повинні входити представники від епископату, ойлого духовенства і мирян. Відчува- ючи неможливість відродження української церкви без Синоду, Міністерство Ісповідань ще в серпні 1919 року з-організувало і скликало У-країнський Священий Си- нод, але листопадова катастрофа, на жаль, розбила все, що було зроблено Міністерством. XX. ІНСТРУКЦІЇ МІНІСТЕРСТВА ІСПОВІДАНЬ. Відбудова Української Церкви - праця довгих років, праця, яка відбувається і буде відбуватися в великих труднощах. Ці труднощі різного характеру: політичні,- з упертого нехотіння цього ворожого нам духовенства; історичні - звички до старого і боязнь повинни, а також велике число стороннього нам маско- вського духовенства на Україні. -19- 66 Ці дві причини єсть такі, з якими ще доведеться мати діло і в якими буде веститися невпинна боротьба в дер жавному масштабі. Але єсть причини, що гальмують відрод ження української церкви, які легко усунути без жадної боротьби. На Україні все таки єсть багато духовенства цілком нам прихильного, але це духовенство не вміє, не знає як приступити до справи. Руйнація поштових зв'яз ків допомагає тому, що жадні розпорядження, центральної влади не доходять на місця і провінція живе цілком віддана сама собі. Отже черговим завданням Міністерства Ісповідань єсть створити спеціальний кадр освічених інструкторів які будуть роз'їжджати по повіту, інформувати і інструк тувати духовенство. Такий інструктор не тільки відвезе на місце всі розпорядження центральної влади, але й роскаже і навчить, як ці розпорядження перевести в життя. Такий чином будуть постійні живі зв'язки між Мі ністерством і народом, і Міністерство завше буде детал но поінформоване про патрої духовенство і про його персональний склад. Відповідний законопроект про інструкторів Міністерства Ісповідань в свій час був внесений в Раду Міністрів, але листопадова катастрофа 1919 р. знову та ки зруйнувала і цю справу... XXI. ВИДАВНИЧА ДІЯЛЬНІСТЬ МІНІСТЕРСТВА ІСПОВІДАНЬ I. Агітаційна. Міністерство Ісповідань, як і Міністерство Освіти, не може істнувати без добре поставленої видавничої діяльності. Велика справа відродження Української Цер кви лише тоді буде реальною, лише тоді буде йти більш менш нормально, коли вона справді стане справою не ли ше урядовою, а справою всенародною. Міністерство Іс повідань вело цю справу і дальше її вести лише в цьому -20- му напрямі,- притягатимемо до відбудови рідної церкви всі верстви широкого громадянства, справу церкви віддаватимемо самій церкві. Але для такої користної в цій справі полі- тики потрібна широка агітаційна праця Міністерства і в першу чергу агітація друком. Для цього КОНЧЕ потрібно: 1/ Спеціальний періодичний орган Міністерства Ісповідань повинен задовольняти всі потреби цер- ковного життя. В цім органі повинно не тільки опо- віщати духовенство про розпорядження Уряду, але - що важніше- виховувати духовенство в дусі нових ідей автокефальної української церкви. На гарну поста- нову такого органу, на притягнення до праці в ньому кращих сил Уряд не повинен пожаліти коштів, бо разом з закріпленням в народі автокефальних ідей йти- ме її закріплення ідей Самостійної України. Міністерство Ісповідань в 1920 році вже було приступило до цеї праці і випустило три №№ "Вістника Міністерства Ісповідань", приступило було і до видання журналу "Українська Церква", але, на жаль, політичні катастрофи обірвали цю працю. 2/ Крім спеціального духовного органу Міністер- ство Ісповідань повинно заняться видавничою діяльні- стю для потреб широкого громадянства України. Єсть довга низка справ, які потрібно популяризу- вати серед народу, для чого треба випускати полу- лярні брошюри і ширити їх поміж народом. В теперш- ній час помічається пекуча потреба в таких книжеч- ках: 1/ Автокефалія Української Церкви, 2/ як словянські народи здобували свої авто- кефалію. 3/ церква українська і церква московська в їх різницях. -21- 4/ Біографії давніх українських славних церковних діячів. 5/ Окреєм яскраві моменти з життя української церкви 6/ Українська вимова церковно-слов'янського службово- го тексту. 7/ Рідна мова в церкві, і т. ін. На ці теми Міністер- ство повинно замовити статті і ці надруковані статті поширяти по всій Україні. 3/ Варто, аби Міністерство видало українською мо- вою китця українських святих і святих, яких народ нам особливо шанує,- Св.Миколая, св. Пантелеїмона, св. Варва- ри, св. Антонія і Тодосія Печерських і т. і. Гарно написа- ні китця святих з яскравою проведеною національною дум- кою, зроблять своє діло в справі закріплення і автоке- фалії Української Церкви і Самостійності України. II. СПЕЦІАЛЬНА. Спеціальна видавничая діяльність Міністерства Іс- повідань повинна охопити: 1/ видаання книжок, потрібних для богослуження, 2/ видаання біблійських книг, 3/ окремо- видаання Евангелія, Апостола і Псавтари, 4/ видаання мо- литвеника і 5/ шкільних духовного змісту книжок. Звичайно, в час, коли настане на Україні лад і спокій, тоді можливо буде до видавничої діяльності при- тягти приватні організації, але на перших порах, беручи на увагу матеріально і технічне зруйнування України, доведеться самій державі, цеб-то Міністерству Ісповідань доброго провадити видавничу діяльність. Друкарня Київо- Печерської Лаври і всі технічні засоби її будуть до по- слуг Міністерства Ісповідань і воно повинно використати Їх як найкраще. - 22 - I/ Видання книжок, потрібних для богослуження, повинно буди першим завданням Міністерства. В теперішній час друк богослужбових книжок в б. Росії майже припинився, тому потреба в цих книжках і на Україні буде надзвичайною. Нові книжки Міністерство буде випускати лише українською мовою,- цеб-то з українськими заголовками, а сам богослужбовий текст повинен бути український згідно з українською вимовою: мати українські наголоси і де-які риси українського правопису. Все те в книжках, що немає літургічного значення, повинно бути на українську мову. Коли буде виготовлений текст українського перекладу служб Божих і буде прийнятий Вищою Церковною Владою, Міністерство повинно на-друкувати його і розсилати по церквах, де в цьому буде потреба. 2/ Міністерство повинно видати Біблію українською мовою, в чому на Україні давно вже почувається велика потреба. 3/ З окремо в першу чергу треба видати св. Євангеліе. українською мовою для церковного вжитку. Таке надречене Євангеліє своїм виглядом повинно відповідати тому завданню, на яке воно призначається,- повинно бути великого розміру, в аркуш надруковане будь-яким пристрою, з українськими оздобами в тексті, гарно оформлене і т.и. Треба також подбати про негайне практичне видання книги Апостольських читань, не-дільних і на свята - Апостола, бо в Ному почувається велика потреба,- такого окремого видання на Україні ще не було. Псавтир, якщо всім відомо, користується на Україні великою пожалою і простий народ завжди його читає. В гарному українському перекладі Псавтир знайшов би собі дуже добрий грунт на Україні. Отже Міні- -23- стерство повинно подбати, аби був добрий переклад Псавтира на Українську мову, повинно надрукувати такий переклад і поширити його в народі по Україні. Особливо рисьмований Псавтир для цього стане у вели- кий пригоді /хоч би в перкладі П.КУЛІША/. 4/ Обов'язком Міністерства єсть також видання повно- го гарного молитовника. Цей молитовник має бути по- ширеним по школах, серед широкого громадянства і се- ред українського війська. В свій час, в жовтні міся- ці 1919 року Міністерство уже було приступило до видання такого молитовника в Кам'янці-Подільському, але одержало від Управління Головного Військового священика повідомлення, що це Управління уже видає подібний молитовник, на що має навіть потрібні кошти. Тоді Міністерство, аби не витрачати і так обмежених державних коштів, цю справу припинило і такого моли- товника немає і сьогодні... 5/ По школах в теперішній час немає ніяких книжок з духовно-церковного забоду. Хоч школи духовного ві- домства і перейшли до Міністерства Освіти, проте і Міністерство Ісповідань повинно подбати про задово- лення шкіл відповідними підручниками і помічними книжками, як от: шкільна Евангелія, старий та новий завіт, відповідні мали та малонки, підручник богослу- ження, катехизис і т. д. Правильна ініціатива, звичайно, в цій царині гро- бить більше всього, але Міністерство Ісповідань по- винно пробудити цю ініціативу, а до того часу повин- но попрацювати само. XXII. БРИТАНСЬКЕ БІБЛІЙСЬКЕ ТОВАРИСТВО. Потреба в українській Біблії ввагалі, в Еван- гелії і Псавтирі в окрема в теперішній час надзвичай- -24- по велика. Скрутне матеріальне становище і постійні розрухи за останні часи не дали змоги Міністерству Ісповідань видати Евангелія; до того ж і відсутність технічних засобів теж стояло на перешкоді ви- дачі такої кількості Евангелія, яке задовольнило б потреби людності в цім відношенню. От ізза цього Міністерство Ісповідань вважає потрібним звернутися до Британського Біблійського Товариства з проханням надрукувати Українську Біблію взагалі, а св. Євангеліє і Пса́втир в першу чергу з окрема, і поприяти це серед українців біженців і козаків по таборах, а також понирити це по самій Україні, де потреба в цьому надзвичайна. Частина видатків на це могла би повернутися з продажу цих книгок. А взяв того, що цю справу не вручно провадити самому Міністерству, не вручно самому Міністерству звертатися до Британського Біблійського Товариства,- ії можна вести при допомозі або громадянства або Українського Червоного Хреста. XXIII. УКРАЇНСЬКА БОЖА МАТИ. Українське громадянство на еміграції, особливо наше козацтво, відчуває велику потребу в Образі Божої Матері. Міністерство Ісповідань вважає заходів видати Образ Божої Матері в широ українському стилі з якимось патріотичним підписом слов'янськими літерами, скажемо "Під Твою Охорону прибігаємо, Богородице Діво, Заступнице Боголюбивої України". Такий образ Божої Матері, гарно виконаний, протоптав би собі ши- року стежку до селянської хати на Великій Україні і безумовно ширив би саму ідею українську. Серед нашої еміграції, відірваної від рідного Краю і духовно зголоднілої, особливо серед козацтва, такий образ стріне -25- 69 теж цілком прихильне відношення. Образ такий! Міністерство замовило відомій українській малющої Олені КУЛЬЧИЦЬКІЙ, в Перемишлі і художнику крізь Олександровичу МАГАЛЕВСЬКОМУ в Чен- стокові і відомому худ. Новаківському у Львові. Взагалі Міністерство вважає, що саму цю ідею - поширення серед народу образів з патріотичними українськими підписами - треба широко розвинути на рідній території. парвара , св. Миколай, св. Пантелеймон, Антоній та Євдокія і т.п. образи, виконанні в українському стилі, з гарними патріотичними українськими підписами, безумовно понесли б українську ідею в широкі народні маси і вважали б саму ідею в самих ре- лігійних почуваннях народу. Які гарні результати для самої державності дає це об'єднання ідей національних з релігійними. АРОМО-типо-літографія "БЕСІНКА в Одесі дуже допомогла б цій справі. XXIV. НАРОДНИЙ КОЛІНДАР МІНІСТЕРСТВА ІСПОВІДАНЬ в цілях пропаганди автокефальних ідей і вага- лі ідей, зв'язаних з відродженням української церкви, Міністерство Ісповідань повинно пороку видавати свій Народний Коліндар. В цим коліндарі в загально при- ступним викладі треба змалювати історію нашої цер- кви, подати відомості про наших давніх українських церковних діячів, про церковні руки на Україні; особливо треба звернути на них тенерішній церков- ний рух, на відправу Служби Божої рідною мовою і.т.п. Рарно поставлений коліндар, ілюстрований відповідними малюнками, лісом бк в мирокі народні маси і допоміг би нам в закріпленні ідей української державності взагалі і в справі відродження української церкви в окрема. - 26 - XXV. ЕПІСКОП ПІМЕН. Епіскоп Подільський Пімен став ває свої постій- ної і впертої боротьби з українізацією нашої цер- кви символом московського спору і моськовської ре- акції на Україні. Серед консервативних московсь- ких кол Пімен має досить прихильників. Сам він лю- дина дуже недалека, обмежена на розум, але вперта і не чесна. В теперішній час ширяться різні пого- лоски, ніби українська влада звудалася над ним, ніби його видали бойовикам і т.і., що може робити його в очах широкого простору люду мучениками за ідею. Все це нам не корисно, і в повирванням чут- ки про мученечество Пімена Міністерство повинно боротися в той же спосіб,- треба в пресі розказати правду про Пімена, розказати в ній, що він такий і які його вчинки і правду цю повиряти серед грома- дянства. XXVI. ПАТРІЯРХ ТИХОН. По слову високому становищу московський Патріях Тихон, призначений уже Царгородом / такі жут- ки єсть/, на довго буде дуже впливати на українське духовенство, як вище, так і нижче. Авторитет мо- сковського Патріярха серед простого народу на Укра- їні зараз немає ніякого значіння, бо народ про його нічого не знає і до такої особи в церкві ваа- гелі непризичаний. Треба боротися в пресі проти впливу московського Патріярха на Україні, вилеити громадянству незаконність його вибору, розказати, поскільки він загрожує демократичності нашої і т. и. XXVII. ПОЧАТА НАШИМ ГЕРОЯМ. Відбудовуючи національну українську церкву і закріпляючи самостійність України, треба скори- -27- 10 рістети в церкви, як з місця постійного зібрання віруючих. Міністерство Ісповідань, чи може і Міністерство Освіти, повинно варотовити маршруви / чи інші/ домаш - пам'ятники з біографіями українських героїв або з описом патріотичних подій знаменує борець- бій і ці донки роставити по цвинтарях коло церкви як пам'ятники або поприбізати їх на стінах церкви згод- вору і всередині. Це буде добрий засіб і навчануван- ня самих героїв і на популяризацію їхніх імен і на поширення патріотичного настрою широких кол. XXVII. ЦЕРКОВНЕ ЗАКОНОДАВСТВО. Черговим завданням Міністерства Ісповідань єсть також переглянути все московське законодавство по церковних справах і відкинути чи змінити все те, що не відповідає часу і добрі Української Народньої Республіки. Глиотно 1921 М. Терпів. Міністер Ісповідань, професор І.ОГІЕНКО У. Н. Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ "14" лютого 1929 р. Ч. Ксенофонтові Миколо Дмитрівичу! Мені відомо, що п. Ганчар пий диван належить збірці "Київ". Забираючи мені сьогодні Книжку "У. Н. Р." в розділі IX про Богомильську леву майже таку розповідь: "Потрібні закрити думки, якщо пекли би вимови з зрозумі- ля". Ласкаво ціную Вас, Миколафантин Микола Пос Для підтвердження, що вибрана дата не змінена. З повагою до Вас отаман Михайло Телебіда Курінь 7. Освітня До Пана Міністра Ісповідань. Тарнів. В додаток до відношення мого в 17 цьо го лютого ч.305, маю за честь повідомити Вас Вельмишановний Пане Міністре, що по окремих розділах Вашої доповіді ПАНОМ РОЛОВОЮ ДИРЕК- ТОРІЇ покладено такі резолюції: а/ до розд. IX про богослужбову мову: "Потрібні практичні друковані підручники "для вимоги в єравами." б/ до розд. Х - про церковний спів: "Роз- робити докладно проекти до цієї справи "дотичні було би доцільною мірою вже те- "пер." в/ до розд. ХІІ - про церковний календар /останній уступ/: "Цілком доцільно і слу- "но." Керуючий Справами Начальник Канцелярії До Пана Керуючого Міністерством Народньої Освіти. Гарнів. Міністр Ісповідань надіслав ПАНОВІ ГОЛОВІ ДИРЕКТОРІЇ копію листа свого на Ваше імя з 23 цього лютого ч.190. Ознайомившись з цим листом, ПАН ГОЛОВА ДИРЕКТОРІЇ цікавий був знати, що може зробити Міністерство Освіти в порушеній в згаданому листі справі допомоги національно-культурному рухові на Волині і Холмщині. Подайчи про це до Вашого, Вельмишановний Пане Міністре, відома, ласкаво прошу Вас не відмовити про Вани передбачення в цій справі повідомити мене для доповіді ПАНОВІ ГОЛОВІ ДИРЕКТОРІЇ. Миронович (в.р.) Керуючий Справами М. Крип'яновський (в.р.) Начальник Канцелярії У. Н. Р. МІНІСТЕРСТВО НАРОДНОЇ ОСВІТИ ДЕПАРТАМЕНТ Відділ С1 № 289. Київ, 7-го січня 1921 р. № 349. До Пана Верхового Справами Директорії Кор. Офіц. Директора СЕРЖАНЧО ВЧ. № 192 р. БУЧ. № 275 Міністерство Освіти повідомляє Пана Верхового Справами Директорії, що воно має відомості про стан Національно-Куря- турного руху на Волині і Холмщині, знаючи, також, що там відбувається великий брак шкільних підручників ізагалі української книги. Про заходи Міністерства Освіти в справі допо- моги зазначеному рухові буде зроблено доновір Панові Голові Суперкторії в пмінцю 4 дерези, в червоний день для гановідей по Мінсь- тереву Охини. В.О. Міністра Народної Освіти і Хтум, В.О. Суперктора Департам- менту Вагальних Справ Уллими Діловий Групко УНР Міністр Іновідзане "В" Лютого 1921 року п. 192 м. Київ Капіталіст Директора ОДЕРЖАНО Лютою 24-го 192 р. Вх. ч. 207 До п. Голови Директорії УНР При цьому надсилаю Вам: 1) Копію вебальної ноти в справі Православ-ної Церкви в Польщі. 2) Копію мого листа до п. Міністра Шляхів в справі виготовлення проектів церков в Українському стилі. 3) Копію мого листа до п. Міністра На-родньої Освіти в справі недостатку шкільних підручників на Величі; 4) І копію мого листа до п. Міністра Закордонних Справ про склад посольства в Царгороді.- Міністр Іновідзане, Професор 7. В. Шим АВТОКЕФАЛІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ. У.Н.Р. УКРАЇНСЬКА ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ В. РІЧІ ПОСПОЛИТІЇ ПОЛЬСЬКОЇ дня 8 січня 1921 р. м. Варшава. ВЕРБАЛЬНА ЛІСТА. Українська Місія Дипломатична в Річі Посполитій Польській має щоду звернутися до Вас, Пане Міністре, з шоком ласковою заявою: До динамового виконання обов'язків зв'язаних в спир- Хідьльним утіленням, церковною православною на цілім те- рені Річі Посполитої Польської працює Епископ Грод- ненський Володимир, який виразно заявив, що вважає себе з какордного року валежним і підлеглим патріарху москов- ському. Відношення епископа Володимира до українства цілком ненав'язне. З-за того, врідно в отриманні маю предложенням Уряду Української Народньої Республіки, ми чесь ласкаво звернути увагу Вашу, Пане Міністре, на це не відповідний стан справи Православної Церкви в Польщі і просити зробити відповідні ресоціяльня, аби сприяти організації управління Православної Церкви на території Річі Посполитої була розв'язаною вищим орбоведливий об- жанням українців, османляки, мідком відповідаєть доо- ре зрозумілий інтересам державності польської. П. Отеренячарських віків і як до ХІІІ ст. польське державне думка постійно працювала в напрямі відокремлен- ня Церкви Православної на території Річі Посполитої від всякої уявність каноничної/ валежності від Москви. Додана до цього коротка історична оповідка "Ас- токоселля Православної Церкви в Річі Посполитій Польсь- кій" - яко-створджує про постійну, послідовну засаду польської державної політики. Думка про потребу повної незалежності від церкви московського для забезпечення нормального і користного життя церковного в нових обставинах, в яких знаходиться Православна Церква в Річі Посполитій, виразно виявилася в ухвалах діях 3' їздів представників всіх верств українського православного громадянства, що відбулися в 1920 році в червні в Варшаві і в грудні - у Луцьку. Ухвали, які прийнято на тих З'їздах визначають кінечну потребу Автокефалії Православної Церкви на території Польщі визнається разом з тим потребу заведення Служби Божої і церковного діловодства на мові українській для православного люду, більшість яко- ро єть українці. Як за честь долучити до свого копії постенов певних З'їздів, а разом з тим і статистичну таблицю про людність українську на території Річі Посполитої Польської. Посполитій Автокефалія Православної Церкви в Річі Польсь- кій цілком відповодила б і тому церковному устрою, який існує в сусідній Польщі України, де ще 1 січня 1919 р. проголошено церкву автокефальною, дія Московської патріархії. При таких обставинах не тільки внутренні справи Польщі, але й інтереси добросусідських взаємовідносин в Україні диктуєть Польському Урядові в церковній політиці тільки той шлях, який ще з'ясовано. Шляхом церкви гера продовжується саме рух- боке обмеження православної людності, що живе в Річі Посполитій Польській. Служба Божа скрізь по церквах в мешках сучасної Польщі "проводиться ніби по церковно-слов'янські, але з Московською вимовою". Такий стан річі абсолютно недопустимий: всі православні слов'янські народи: болгари, серби, українці, і москали - свою Службу Божу провадять в рідною вимовою дарбо євангельского тексту і тільки для московської православної людності в Річі Посполитій Польській Службу Божу чомусь провадять в мо- оковською вимовою. На Україні в сільності церков С Службу Богу вже давно правлять в українському вимо- ві милою і порядньою серцю нашого українця. Таку саме вимову церковно-славинського тексту повинно забе- сті і для української православної людності в Річі Пое политій Польській. Проповідь в церкви і досі по православних церква в Польщі чомусь ведеться московською мовою. Це дивне явище: католицька церква свою паству навчає тільки рідньою польською мовою, а православне населення чо- мусь випадкує проповіді в незрозумілій йому московсь- кій мові. Навіть за парських часів на це було зверне- но увагу і, скажемо, на Холмщині допускалася проповідь рідньою українською мовою. Уряд Польський повинен не- гайно припинити таке шкідливе оомосковлення православ- ної людності Польщі і скрізь забести проповіді рідньою для народу мовою. Діловодство по православних церквах і досі скрізь ведеться московською мовою - цей мовом пишуть- ся метрикації, виділяться відповідні посвідки і т.п. І цьому повинно покласти край і забести церковне діло- водство тільки рідньою мовою. Зазначений тут устрій Православної Церкви в ре- жах сучасної Річі Посполитої Польської відповідав -би тому устрою, який католицька церква має в Українській Народній Республіці: там рідньою мовою католицького на- селення не насилують - воно має і дозволчні служби і проповідь і діловодство в рідній їм мові. Уже це примуше Польський Уряд дати такі саме права і сво- му православному населенню. На підставі всього вищезгаданого Уряд Україн- ської Народньої Республіки просять Уряд Річі Посполи- тої Польської прийняти і провести в життя такі заса- ди: I. Православна Церква в Річі Посполитій Польській повинна бути автокефальною. 2. В місцевостях, де українці складають більшість людності православної в межах сучасної Річі Посполи- тої внутрішній устрій Церкви повинен бути українським. 3. Міністерство Визнань повинно зараз же припинити далше обмосковлення свого православного населення і наказати Службі Божій превити в рідньому вимовок, про- повіді виголошувати тільки рідньою вимовою і все цер- ковне діловодство вести в рідній мові. 4. При виборі кандидата на єпископа або Митро- полита Церкви Православної в Дольщі повинно мати на січ тільки такого кандидата, якого прихильне відноше- шення до української людності і української культури не підлягало б жадному сумніву. Передаю живчливому і компетентному ніклуванню Вашому, Пане Міністре, вищезазначену справу, яка маючи метою ведовольняти справедливі і слушні побажання на- роду українського, разом з тим має значення політичне і для Польської Держави. АВТОКЕФАЛІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ. Короткий історичний огляд. Православне населення Галичини, України і Білоруси зазнавало коли в Церковному відношенню від Константино- польського Православного Патріарха, а релігійне з'єднан не було в Москві де в XIV ст. найчастіше в-за різних обставин мешкав Київський Митрополит, що керував церков ними справами всіх українських та білоруських земель, які входили в склад Польсько-Литовської Держави. Як ставалося до церковно-адміністративного єднан ня цих земель в Московщину польський Уряд. Цілком нега тивно. Коли тільки Казимир Великий в половині XIV століт тя прилучив до Польщі Червону Русь, сес-то Галичину, він зараз же звернувся до Царгородського патріярха Філофен в прохання дати для Галича окремого митрополита, бо він, король не одаве, щоби православне населення Галичини під- лягало владі митрополита, що мешкає в чужій державі - в Москві- Патріярх Філофей задовольнив вимогу короля Кази- міра Великого і висвятив для Галича окремого митрополита Антонія. В XIV та XV ст. литовські великі князі, щоб не мати спільного в Москві Православного митрополита, доби- лися від Царгородського Патріярха того, що той породив- ся висвячувати для Литви й Пошви окремих митрополитів, щоб розірвати єднання українсько-білоруських земель в московськими. Політичні міркування заставляли великих ля товських князів домагатися цього поділу єдиної Київської Митрополії на дві - Київську, що охоплює всі українсько- білоруські землі в Литві та Польщі і Московську, що почи рхвалася на заселені великоруською людністю землі. Політичні роловим чином міркування заставляли Уряд Сігізмунда III піддержувати церковну унію православ- ної церкви в Римом оо ця унія нищила релігійну єдність України в Московщину та Царгородом. Коли ж берестей- ська церковна унія не дала бажаних наслідків для поль- ських політиків, останні за часів Владислава IV під- носить справу окремого, незалежного від Царгороду Па- тріярхату в межах Польсько-Литовської Держави, який би об'єднував все населення грецького обряду, що під- лягало владі Річі Посполитої. Киття попередніх років показало, що Царгородський патріярх мав великий вплив на православне громадянство українсько-білоруських земель, а це з польсько-державного погляду здавалося шкідливим для Польщі явищем і утворення окремого для польсько-литовської Держави патріярхату могло паралі- зувати цей вплив. Але в цих заходів нічого не вийшло, не дивлячись на те, що кандидатом на патріярха наміча- лася така впливаюча серед православних особа, як Петро Могила. Не вважаючи на невдачу попередніх спроб Поль- ського Уряду розірвати зв'язки православної церкви, що находилася на території Польсько-Литовської Держави, в Царгородським Патріярхом та в Московщину, думка про таке розірвання не покидає польських політиків. Вони піднімають цю справу на багатьох сеймах і 1676 року їм пощастило провести сеймову конституцію, якою було заборонено православному населенню Польщі зноситися як особисто, так і листовно з Царгородським Патріярхом. На цей раз Польський Уряд досяг свого: зно- сини православних його підданих в Царгородським Патріяр- хом було перервано, але зате залишилися це зв'язки в Москві, вплив тої на справи православної церкви в Річі Посполитій починає вбільшуватись. По Андрусівському договору 1657 р. Лівоережна Україна відходила від Поль- щи до Москви, до неї ж відходив на два роки і Київ, місто переєднання Київських митрополитів, що керували право- славними єпархіями в польсько-литовській Державі. Московський Уряд користуючись політичними обставинами, затримав соці Київ й після того як минуло 2 роки, в самим ставить митрополита Київського озвпосередньо залежність від московського патріарха, а цей останній через митрополита Київського вливав на всі церковні справи в Річ Посполитій. Щоб надати цим впливам свого патріярху цілком правний та каноничний характер, Москву, пляхом підкупу великого візіря Туреччини досяглася того, що Цар- ріях Царгородський Досифей породився уступити владу своє над православною українською церквою патріярхові москов- ському. В 1603 р. представник Польщі в Москві Гришмультовський вироодливав акт "вичного мирку" між цим двома державами і оув примушений внести в цей акт дев'ятий його параграф по якому Московський Уряд стримував право охорони православного населення Річ Посполитої та право втручання у внутрішні справи Польщі, коли того вимагатимуть інтереси православного її населення. Плачуці підписав акт "вичного миру" король Ян Сосецький критично став новище Польсько-Литовської Держави стримана порога в со- ку Туреччини примусили його погодитися з цим договорним актом, аоі втягти Москву в війну з Турками та татарами. Правда, сейм цього акту не ухвалював, але москва визна- вала його цілком правомочним і в своїх дальших відносинах до Польщі базувалася на ньому. "Вичний мир" дав московському Урядові правну підставу втручатися у внутрішні справи Польсько-Литовської Держави. Петро I - союзник Польщі в часи північної війни-вперше починає втручатися в домашні справи польські і роспоряджатися в Польщі, " як у своє дома". Завдяки своїм втручанням в польські справи він через свого посла кн. Доврорукоро досягся того, що сейм 1717 р. ну- сів ствердити акт "вичного миру". Після цього ми бачимо, як Російський Уряд призва- час до Річі Посполитої православних єпископів біло- руських та переселовських / кояд'яторік київського митрополита в Польщі та Литві/, посилають свої рос- порядження, вимагає справоздань від духовних осіо- підданців польських. Це не подобалося Польському Урядові та громадянству, але вони нічого не могли зробити для усунення такого явища. Особливо часто втручалася у внутрішні справи Польщі цариця Катерина ІІ. Досить пригадати, що нею було призначено Георгія Кониського, архієпископа бі- лоруського, Мальхіседема Значка-Прославського та Вік- тора Садківського, єпископа Слуцького. Полякам досре відомі ці імена: польські історики їх часто згадують, наділяючи такими єпископами, як "лихий геній" Річі Посполитої так висловлюється про Георгія Кониського відомий історик польських часів Станіслава Понятовсь- кого-Короси. Всіх цих осіб призначав до Польщі і тут підтримував Московський Уряд, бо православна людність Польщі й Литві в церковному відношенню залежала від Москви. Ненормальність та велику шкідливість такого положення церковної справи добре зрозумів знаменитий чотирьохлітній сейм /1783-1702/ і не тільки зрозумів, а й вжив рішучих заходів, щоб визволити свій край від такої небезпеки втручання Московщини. Сейм дізнався, що вище православне духовенство для Польщі призначалося Московським Урядом, останній через Найсвятіший Синод неделяв до Польщі накази святкувати "табельні" дні, цеб-то дні народження ро- сійських монархів та їх наслідників, вступу на престол, дні їх тєвоїменітства і це все не просто святкувати, а ще й девонити у всі дзвони цілий день і т. ин. Для вияснення такої дивної для Поляків справи, чотирьохліт- ній сейм призначив свою слідчу Комісію, що розглянула оправу надзвичайно мірно і вробила доклад сенсій. І без того настроєний ворог до Москви чотирьохлітній світ стражено обурився на видачі вище приклади втручання московського Уряду у внутрішні справи Польщі й ухвалив вжити заходів, що не допустить надалі таких втручань, найкращим для цього засобом визнано було ввільнити православного населення Річ Посполитої від церковно-адміністративної zaleжності від Роско́вського Православного Синоду й утворення на території Польсько-Латовської Держави автокефальної православної української Церкви, незалежної від чужої церковної влади. Для переведення в життя такої постанови сейму, Польський Уряд звернувся до Царгородського Патріарха апорадою та олагословленням. Патріарх погодився в планами Польщі відносно автокефалії православної церкви і тоді, в грудні 1791 р., постановлено було скликати в червні 1792 р. в Пинську православну конференцію, се-то зібрання православного духовенства та мирян для вироблення нового церковного організації на началах автокефалії Православної Церкви в Польщі та незалежності від чужоземного патріарха або Синоду. Призначено на червень 1792 р. в Пинську конгрегація відбулася і на неї прибуло багато духовних /ігуменів, протопопів, священиків/ та мирян; де-які з них, як напр. ігумен Зана Пальмовський, були великими прихильниками автокефалії Православної Церкви в Польщі. Прибули й представники Сейму. Бажану для автокефальної православної Церкви в межах Польщі та Литви організацію конгрегація виробила. Але, на жаль, всі ці заходи зроблено було занадто пізно: треба було розпочати ще в середині ХVІІ століття, тепер же в цих заходів нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795 р. третій. Польське промадянство й Держава не скористувалися постановами чотирьохлітнього сейму відносно автокефалії православної Церкви в Польщі, як вони не скористувалися й іншими великими його реформами. З усього вищезазаного видно, як стара Польща розуміла всю ненормальність та шкідливість для неї церковної залежності свого православного населення від московської церковної влади. На чотирьохлітньому Сеймі знайдено було й спосіб визволитися від цього лиха шляхом заснування автокефалії Православної Церкви на терені Поль- ко-Литовської Держави. Серед Польського Уряду в різні часи пинувся той поп- лід, що православні ніби шкодять їхній державі і через те православних необхідно навернути, коли не на литовство, то хоч на унію. Але історія Польщі ХУІІ віку ясно свідчить, що не православне само по собі шкодило Річ Посполитій - це церковно-адміністративна залежність ії православного населення від Москви, а за чого Москва широко використовувала Церкву для досягнення своїх імперіалістичних цілей. Автокефалія Православної Церкви в Польщі не допускала б таких вловживань Москви. Отже урок історії і порядки чотирьохлітнього сейму на справу Православної Церкви в Польщі повинні бути прикладом и для сучасної демократичної Польщі: їй теж необ- хідно дбати про утворення в своїх межах автокефальної Православної Церкви, а не віддавати своє православне населення московському патріархові, бо всяка найменша цер- ковна залежність від його дасть можливість повторення тих шкідливих помилок і втрат, які зробила Польща в ХУІІ віці. ПОСТАНОВИ НА КОНФЕРЕНЦІЇ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ В ВАРШАВІ З ДНЯ 9 ЧЕРВНЯ 1920 Р. В СПРАВІ РЕЛІГІЙНІЙ. I. Українській Церкві Православній забезпечується повна свобода в границях Річ Посполитої Польської; 2. Українська Церква мусить бути позбавлена московських рускіфікаційних впливів; а також від утисків і залежності міс- цевої адміністрації; 3. Церковне життя української людности мусить бути нор- моване церковними відомчими: духовенства і прихожан. 4. Назначається на цілім терені з людністю українською епіскопа України в кафедрі в Холмі. 5. Уможливлюється діяльність церковних братств на за- гальних засадах про товариства. 6. В цілі забезпечення українській православній Церкві належно підготовленого духовенства закладається духо́вна се- мінарія в Холмі чи в Володимир-Волинськім. 7. Висвячення православних і бувших уніяцьких церков на костьолі римсько-католицького обряду стримується і забороня- ється. Справа посідлості і власностей православних церков і церковного майна мають розрішатися вищими державними власти- ми, котрі мусять забезпечити українській людности відповідне представництво. 8. Клочи від церкви і церковне майно повертається прихо- жанам. 9. Видача метрик уродження, шлюбу і смерті провадиться на українській мові. 10. Людности визнання грекько-католицького дозволяється з організовування в парафії і підпорядкування їх юрисдикції духо- вній митрополита грекько-католицького у Львові. ВНЕСКА З'ЄДУ ГРОМАДСЬКИХ ДІЛЧІВ ЗАХІДНОЇ ЧАСТИНИ ВОЛИНІ в дні 12-го і 13- грудня 1920 р. в Луцьку. В СПРАВАХ ЦЕРКОВНИХ. "Замовляє Ротафельд І.І. ханжави з обозово Бажаючи не те, що православна церква на Волині, яка в давнину була тут забороном української національ- ності, потім одначе стала русифікація ним чинником і заряддям до збільшування польсько-українського антаго- нізму в обиженням враз в тим і національної свідомості українського народу на Волині, З'їзд звертається до публічної оцінки всього православного населення тих ве- мелль, що входять в склад Річі Посполитої Польської, щоби негайно починені були кроки до цілковитого адміністра- тивно-релігійного розриву з імперіалістичною Москвою, в заснованим натомість в Річі Посполитії Польській Цитро- политу, підлеглого Москві. А поки що З'їзд вимагає від Уряду Річі Посполитої Польської розпорядження про забо- рону волинському православному духовенству русифікацій- ної діяльності через школи так і через церкву, причому виклади релігії в школах усіх типів не повинні провади- тися на мові російській. Казання на російській мові повин- но бути заборонено. Ведення /метрки, шлюбних свідоцтв і т.п. на мові російській як на місцевій, не може мати місця. Нарівні з тим З'їзд домагається, щоби була уможливлена діяльність церковних братств на загаль- них засадах про товариства. СТАТИСТИЧНА ТАБЛИЦЯ етнографічних взаємовідносин в процентах на Холмщині, Підляшшя і Верестейщині, складено по. Українці. Подляки. Меди. Біло-руси. Пімпі. ХОЛМЩИНА. Повіт Трубощивський 55 26 17 - I " Тамашівський 43 40 12 - - " Холмський 37 35 18 - 15 " Білгорайський 26 64 10 - - " Замостський 8 77 18 - - " Красноставський 5 84 II - - ПІДЛЯШСЯ. Повіт Більський 58 13 24 - - " Володавський 53 22 21 - 5 " Костянтиновський 52 32 14 - I " Родинський 16 65 18 - I ВЕРЕСТЕЙЩИНА. Повіт Кобринський 83 I 14 2 - " ПРЖАНОВСЬКИЙ 79 - 13 7 - " Пінський 79 3 13 - - " Берестейський 71 2 22 4 - " Більський 46 9 14 20 - Московської людності в зазначених місцевостях майже немає і її трохи надсибатеться лише по великих містах Польщі. З оригіналом згідно: За Діловод К.Менштейн У.Н.Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ 22 Жовтого 1921 р. ч.185 м. Тарнів. ВЛОБКОНОВАЖЕННЯ Сергію Прокоповичу! Церковне будівництво на Україні в свій час прийдало своєрідні форми, які цілком відповідали в собі риси національної української культури. Архітектурний стиль дерев'яних церков на Україні почав своє існування з невдавань'ятих часів, певне ще в часів кн. Ольги. Виходя надишнішого розвою і розвитку цього стилю припадає на віки ХУІІ і ХУІІІ. Важкій тарар політичного економічного та релігійного пніту московського і інших олеще відчувався в душі вільношлюбивого народу укр. Інського, народу, арти- ства і поета, і часто в хвилини знесилення, суму і одчаю примушував його біль ще звернути увагу на церкву, як на затишок де можна було ховатися з своїми скорботами, виливати свій сум, свої палі перед Голго- фом, де можна було насіратися сили й енергії для нового ще більш завжтої і це більш запеклої боротьби за свою волю, за добробут, за части рідного краю. І справді, ціла архітектура колишніх українських церков відповідала нашому настрою. Пожежна окрема частина цієї церкви, як і вся її архітектура, перейнята одною провідною думкою, має одну мету, одну покриву рису: піднести настрій людини, ДО ПАНА МІНІСТРА ЦИЛЯХ І В. відірвати думки із від землі, захопити всі його туту подеську і надхненою направити і "клопотливої" зем- лі до неся. і/ На Україні церкви будувалися в рідному стил- шо ям до 1800 року, - в цим році московський Уряд руйнувачи культуру українську, заборонив будувати трьохверхі церкви і звагали всікі церкви в українсь- кім стилі. Святіший Синод ревно домогр уряду, - і сув тоді заведений на Україні чужий так званий "си- подельний" стиль, який за сто останніх років силом дуже поширено но. Вкраїні, так що старі церкви укра- їнського стилю тепер подираються лише як залішки старовини... Звичайно, всьому цьому, коли в розпорядженні Уряду У.Н.Р. буде рідна територія, Міністерство Іс- повідань річуче покладе край: воно заборонить буду- вання церков цього чужого нам стилю, а буде дозво- ляти і ширяти лише свій український стиль. От зза всього цього я й звертаюся до Вас, Високоповажний Сергію Прокоповичу, як до відомого українського архітектора, з цирим проханням допомог- ти Міністерству Ісповідань в вищезазначеній культур- ній справі і виротувати де-кільки проектів українсь- ких церков в національнім стилі. З матеріального боку в цій справі Міністерство допоможе Вам всім, що буде в його спроможності. З правдивою до Вас почаною, Міністр Ісповідань Профессор 7. Огієнко 1/Дек. про це Ведим МЕРВАНІВСЬКИЙ: Дерев'яні церкви на Україні і їх типи "записки", Львів, т.74 ст. 10. З орігіналом згодно: 3. Діловод Квасницький У.Н.Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ --:--:-- "23" Лютого 1921 р. ч. 190 м. Тарнів. З моєго доручення Член Ради Міністерства Ісповідань Професор В. ВІДНОВ їздив на Волинь до м. Кременця /28 січня - 12 лютого/ в справах Міністерства Ісповідань. В тому докладі про свою подорож, який мені професор ВІДНОВ представив, він, між іншим, підкреслює, що на Волині зараз помічається великий культурний український рух, який безумовно для загальної ідеї української дасть великі результати. Але на перешкоді цьому рухові стоїть повний брак всяких українських книжок, особливо ж шкільних. Про це ж саме скаржилися мені українські громадські діячі Волині і Холмщини під час мого перебування в Варшаві. Про вищезазначене вважаю своїм товариським обов'язком поінформувати Вас, Пане Міністре. З правдивою до Вас пошаною Міністр Ісповідань, Професор І. Олійко ДО ПАНА МІНІСТРА НАРОДНОЇ ОСВІТИ. Зачерпнутий мною від Вас, Петре Івановичу. Приклад на увагу підприємця? М. Ісповідань? 24/III 1921 рр Копія 45 У.Н.Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ --:Ф:-- "28" Лютого 1921 р. ч..100 м. Тарнів. Високоповажний ПАНЕ МІНІСТРЕ. Вселенський Царгородський Патріярх на всьому Православному світі користується великим впливом і великою повагою. Для української церкви ця повага до Царгородського Патріярха тим більша, що в свій час Церква Українська дуже довго була під владою цих патріярхів, звідки силоміць її відірвано до Москви. Міністерство Ісповідань ставить своїм черговим завданням нав'язати з Царгородським Патріярхом як найтісніші зв'язки, передбачаючи з цього користь як для Церкви Української, так і для Нашої Держави. В цих вносинах з Царгородським Патріярхом наш Посол в Туреччині має відігравати велику роль. Відносячись з повною повагою до п. ТОКАРЖЕВСЬКОГО, теперешнього посла в Туреччині, я все-таки також думки, що віра його – п. ТОКАРЖЕВСЬКИЙ єсть католик, буде перешкодою необхідних Міністерству Ісповідань з носин з Патріархатом. Взагалі в Царгороді, де завше провадилася і провадиться церковна політика на цілий Схід, Українська Народня Республіка повинна мати (православного). Вважаючи своїм обов'язком ці думки подати під Вашу, Пане Міністре, розвагу. Міністр Ісповідань, Професор І. Олійник До Пана Міністра ЗАКОРДОННИХ СПРАВ. До Департаменту Чужоземних Зносин Міністерства Справ Закордонних. З наказу Пана Керуючого Справами ДИРЕКТОРІЇ, Канцелярія ДИРЕКТОРІЇ має за честь просити Департамент Чужоземних Зносин повідомити, яким чином був одержаний Міністерством Закордонних Справ лист Кардинала Гаспарі ч.91664 на імя ПАНА ГОЛОВИ ДИРЕКТОРІЇ. Начальник Канцелярії Начальник Відділу У.Н.Р. МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ Департамент Чужих Зносин "24" лютого 1921 р. ч..../1134/ Тарів Згідно з наказом п. Міністра, Міні- стерство Закордонних Справ має честь пере- слати при цьому переклад копії листа Карди- нала Гаспарі - ого на імя Його Ексец ленції Пана Голови Директорії У.Н.Р. з да- тою 16-го червня 1919 - го року ч. 91664 - для ласкавого відома Пана Головного Отама- на.-. В.o Директор Департаменту Чужоземних Зносин В.o Начальника Дипломатичного Відділу Переклад копії ч. 91664 Ватикан 16 червня 1919 року М О Ц Е Л Е Н Ц І Ї, Святий Престол отримав листа, в якому Ваша Ексцеленція повідомляє, що Директорія Української Народньої Республіки призначила п. графа Тишкевича Головою Надзвичайної Дипломатичної Місії при Святім Престолі. Дякуючи Вашій Ексцеленції за це ласкаве повідомлення, я маю честь і вдосконалення запевнити в тому, що Святий Престол – належно оцінюючи шляхотні якості славного українського народу – висловлює найкращі побажання для його розвитку і цілком не сумнівається в тому, що право на самовизначення, надане їже іншим народам, які належали колись до Російської Імперії, буде так само визнане і за Україною. Мені так само приємно запевнити Вашу Ексцеленцію, що п. граф Михайло Тишкевич виконає ту почесну місію, що йому довірена, з тактом, який призначаний йому усіма. Я спішу скористатись цією нагодою, щоби висловити Вашій Ексцеленції мої запевнення у глибокій повазі. П. Кардинал РАСПАРІ З французьким текстом згідно: В.о. Віце-Директора Департаменту Чужоземних Зносин ЙОГО ЕКСЦЕЛЕНЦІЇ ПАНОВІ ГОЛОВІ ДИРЕКТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ Вінниця. Міністр Тешовдана Керівник Директорії ОДЕРЖАНО "26" Мая 192 р. Вх. Ч. 336 Прикріповано! Мане Ойламане! При цьому надсилаю Вам згодом листа до Пешківка Карговського і копії мого листя до Єпископа Діонісія Кременецького. До п. Томаша Директорії" Міністр Тешовдана Процесор Г. Орлів ДО ЙОГО СВЯТІЙШЕСТВА, НАЙСВЯТІШОГО ПАТРІАРХА ЦАРГОРОДСЬКОГО, АРХІЄПИСКОПА НОВОГО РИМУ. Церква Царгородська була в свій час матір'ю Церкви Православної Української і передала остан- ній за часів князя українсько-київського – Володи- мира Великого, науку християнську, сіма Вселенськими Соборами визнану, передала церковну ієрархію, службу Божу та Святі Таїнства, для спасіння душ християн- ських потрібні. Цілими віками Українська Церква Православна була в тісному звязку та єднанні з Найсвятійшими Патріархами Царгородськими, владі їх корилася, по- радами їх та розумними наказами користувалася для свого розвитку, і для охорони від душепагубних ере- сів. За цей час наша Свята Церква Українська прий- мала з рук патріарших своїх найстарших владик та керовників, митрополитів київських, а коли наші епископи самі вибирали собі Київського митрополита, то просили в богослужіннях патріархів Царгородських всесильного благословення і підтвердження вибраного кандидата. В часи найбільшої скрути та небезпеки для ДО ЙОГО СВЯТІЙШЕСТВА, нашої Святої Церкви Української – в кінці ХУІ та НАЙСВЯТІШОГО ПАТРІ- АРХА ЦАРГОРОДСЬКОГО АРХІЄПИСКОПА НОВОГО РИМУ. початку ХУІІ віків, коли влади зза лакомства пещаного, зза пакства великого градили батьківсь- кій вірі і порвали єднання з святими Царгородським Патріярхами Престолом і пішли до Риму, а оборонця- ми православної віри залишилися самі мирне, згур- товані в церковні православні братства, - тоді богомудри патріярхи - Іеремія II, Кирило Лукарис та інші рішуче стали на боці цих братств і допомагали їм одстоювати від ворогів святу віру християнську. Український народ з великою етіхою та цирвою по- дякою згадує ці славні часи тісного єднання любих його серцеві Українських Братств Православних в патріархами вселенськими, і, навпаки, в сумом пригадує 1635-й рік, коли патріярх Досифей погодився відмовитися від керування Православною Церковою на Україні і переступив це право своє московському патріархові. Часи господарювання в нас на Україні - патріярхів московських, а в 1721 р. Російського Найсвятійшого Синоду; принесли багато шкоди та горя нашій Українській Православній Церкві, бо ми втратили тоді свої стародавні церковні права що до вибору всього духовенства од читача церковного до митрополита включно, втратили свою українську ієрархію, а примушено нас окормлятися ієрархією московською, стародавні наші церковні звичаї знищено, текст наших служб церковних змінено, наші національні братські школи й освіту зруйновано і замінено їх московськими... Ми повсякчасно вживали заходів зберегти й заховати все це, та не сила була наша, бо московський царський уряд відкрито гнітив нас, закидавши, ніби ми не маємо в себе чистоти Вселенського Православля.... І тільки останні три роки, з 1917 р. починаючи, дали нам можливість повернути нашій Українській Православній Церкві те, що було знищено Москвою. Політична свобода та державна самостійність українсько- го народу дають йому нині повну можливість оновити й своє церковне життя. Ми зараз відновлюємо по всіх церквах наші українські стародавні церковні звичаї, ви- роблені ще за часів безпосереднього єднання з Найсвя- тійшими Патріархами Вселенськими; ми правимо службу Богу на зрозумілій для нашого народу рідній мові. Але московська ієрархія творить нам перешко- ди, заважає нашій праці святій на славу Великого Імен- ни Богого. Світлий Уряд Української Народньої Респуб- ліки ще законом 1-го січня 1919 року визнав необхід- ним проголосити автокефалію Української Православної Церкви. Увесь православний український народ і вели- ка частина духовенства минала українську церкву ав- токафальною і непідлеглою московському патріархові. В числі інших громадських товариств, разом з усим українським народом, автокефалію нашої Церкви Української підтримує ………………………………. ………………………………. Працюючи на користь правос- лавної віри, просить ВАШЕ СВЯТІШЕСТВО благословити Його труди і всю церковну справу на Україні. Благослови, Богомудрий Отче, Своїм Святим Па- тріаршим Благословенням, Богу на славу, вселенській православній вірі на користь Автокефальну Українсь- ку Православну Церкву. Закономичність цеї "автокефа- лії" стоїть славний Богословський факультет Кам'янець- Подільського Державного Українського Університету; він докладно вислужив це в поданій до Вашого Свято- го Патріаршого Престолу записці, а змістом і побажан- ням якої ми цілком погоджуємося і цілком підтримуємо їх. Нехай Святий Царгородський Патріярший Престол і тепер підтримає наші всенародні зусилля оберіга- ти Автокефальну Православну Українську Церкву, як він допомагав їй в часи діяльності наших славних Церковних Братств в ХVI - ХVII віках. Римський панський престол, що давно мріє взяти під свою владу український народ, призначив на Україну свого легата – патера ДЖЕНОКІ. Вліговоліт. Ваше Святійшество, тем призначити на Україну сво- їм представником епіскопа, щоб він повсякчасно бачив нашу горливість до предідівської православ- ної віри і допомагав нам охороняти її в непоруш- ній чистоті. Просимо також Вашого Святійшества не од- новити українському народові в хіротонії право- славних українських єпископів, коли буде надісла- но до Патріаршого Престолу вибраних нами канди- датів. Батьківська ласка Вашого Святійшества до синовнопокірної Церкви Української оживотворить працю її, скріпить будову її і тисячими узами знову зв'яже її з Святим Патріаршим Престолом Царгородсь- ким на віки віків. Просили ВАШИХ Святих Молитов і Всесялі- ного Патріяршого Благословення, залишаємося назав- жди покірливими синами ВАШОГО СВЯТІЙШЕСТВА. У.Н.Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ ---:§:--- "24" Лютого 1921 р. ч.22 м. Тарнів. ВАШЕ ПРЕОСВЯЩЕНСТВО, МИЛОСТИВИЙ АРХИПАСТЫРЮ. Мені було надзвичайно приємно одержати листа Вашого від 7-го лютого ч.377, який глибоко порадував все українське громадянство на еміграції. Прийміть від мене, Високоповажний Владико, щиру подяку за Ваш теплий привіт і добрі побажання. Най дорогі нам інтереси Православної Української Церкви стануть міцними узами, що зв'язують Ваше Преосвященство і мене в спільній праці Богу на славу, Україні на користь. Прохалечи святих молитов Ваших і благословення, маю за честь бути ВАШОГО ПРЕОСВЯЩЕНСТВА. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ, Професор J. Олійко ДО ПРЕОСВЯЩЕНОГО Д І О Н И С І Я ЄПИСКОПА КРЕМЕНЕЦЬКОГО. 93 Копія Церковна Справа в Рівному. Одною із навалівних справ - Українців на Волині єть справа ре-форми кілру. Наше духовенство звер- ху до ризу переноситень, реакційне і московське по духу. Такі екзархляри Антонівських клевретів як Рівенський протоєрей Волоський, Остропецький - Плуртевиць ля Луцький - Мінков при всяких урядах провадають свою праце пово- лі, тихенно. Кому медію прото- відс "казатня", де є й про "мазушку Росію" і про "батьківську покой- нітка" і про "нероздумшя, здивав- лих братів нашых"... Казання, звичайно, на російсь- кій ливі. Кожен раз тима міняєся; але завше провідна думка єдина : "нема нічого іншого крім Расії єдиної неділимай". Звичайно, що злословлення людність іноди й має .. З оригіналом згідно: за Диловода. Квасницький УНР Міністр Історії "26" Лютого 1921 р. Ч. 226 м. Київ Високоповажний пане Отамане! При цьому надсилаю Вам До Голови Дирекції витяг з докладу про церковні справи -торій УНР в Івано-Франківську. Міністр Історії Професор П. Волинець У Н.Р. Міністр Тенєвдяна "1" Мая 1932 р. ч. 246. м. Москві До в. Голови Дирекції Канцелярія Директора ОДЕРЖАНО 08.Мая 1932 р. ВУ. Мат. 57/46 пнч При цьому надсилаю Вам Завлу громадян м. Володимір-Волинського в'ємді охорони Українських дітей від викрадення, яке провадиться в. Польських Охоронних Ради Опікуна. Міністр Тенєвдяна Продукт 7.05.32 ТОВАРИСТВО "ПРОСВІТА" В ВОЛОДИМІРІ НА ВОЛИНІ ДО МІНІСТЕРСТВА ПРАЦІ ТА ЗДОРОВ'Я У ВАРШАВІ. Дручену громадянами м.Володимира й Повіту залу для на- правлення, Рада Т-ва "Просвіта" має за честь при цьому наді- слати. м.Володимир 18/II 21 р. Голова Д-р Полянський За писаря В.Комаревич. ДО МІНІСТЕРСТВА ПРАЦІ ТА ЗДОРОВЛЯ У ВАРШАВІ . Українці-мешканці міста Володимира й повіту цим звертають увагу Міністерства Праці та Здоровля на факти глибоко образую- чі наші національні і релігійні почуття, спричинені ополонизаці- єю й католізацією дітей сиріт українського походження й право- славного віросповідання в Охоронках Ради Опікунчої. Будучи щиро вдячні Раді Опікунчій за велико-гуманне діло, яке взяло на себе польське суспільство,- за поміц і фізичну захосону українських дітей сиріт, ми не можимо породитися з тим шовіністичним системом, що ховається по-за гуманною працею. Утворивши велику організаційну роботу матеріальної допомоги ді- тям. Рада Опікунча разом з тим задумала одірвати тих дітей од молодого відроджуючогося українського народу, переробити їх душу - переробити на поляків і католиків. Велика відповідальність перед нашим народом за неуділення своєчасної помочі сиротам - дітям / через матеріальне зниження /біженство та останні військові події/ побуджує нас звернутись до Міністерства Праці та Здоровля в проханням, щоби припинено було винародовлення наших дітей в охоронках Ради Опікунчої. Зоставляючи і надалі дітей під опікою Ради Опікунчої, ми домагаємось, аби в школах Захоронок проводились навчання на рід- ній мові, з обов'язковим навчанням і польської мови. При цьому однак кінець, щоби по неділям водили дітей молитися в право- славну церкву, аби діти вихорувалися в вірі своїх батьків до повнолітнього возрасту, та щоби допущено було православних папотців до навчання дітей релігії. Копію цього надіслати до Володимирської Ради Опіки Суспіль- ної. Місто Володимир на Волині. Року Божого 1921-го Січня 31-го дня. Підписи: Д-р С. Полянський, Хризантій Озерів, Василь Комаревич, був мировий суддя О.Коберник, Семен Абрамович, О.Назарук, Р.Мин..., Надія Ма- сюк, Я. Кимович Матей, Протоїєрей Д.Герштанський, Протоїєрей А.Вор договський, Участники Звізда Луковенства Володимирщини І,ІІ, 1921 Священик Василь Лопухович, /Литовик/Псаломщик Д.Нашкевич, Свяще- ник С.Євітчя Ан.Абрамович, Священник церкви с.Вишнева Н.Дружино нов, Цицкон Григорія Домбровський/Литовик/Псаломщик Вол.Рижковс- кий, Псаломщик Микола Рижковський, м.Горохова св.Іван Веркбіцький Сельця Псаломщик Іван Залупчий, Псаломщик Даніл Плиньжович, святій, С.Мишев Священик Отефан Герасимович, Свящ. Сергій Варшев Вожовський, с.Мокреця Псаломщик Іван Тонов, с.Микulin Псаломщик Еміліян священник Павел Смолер, с.Хворостова Густин Іванович, с.Хворостова жанський, с.Грикевич А.Перебєстов, с.Підгородно свящ.Михаїл Маке- симович, С. Поляні псаломщик Наум Вихор, с.Сковелка Кондрат При- туда, м. Любомль Діакон Александр Левицький, с. Городно свящ. Максим Тул, м. Порицка Свящ. Іван Пампуха, с. Кримка Псаломщик діакон Феодор Зай, Псаломщик Антон Степанов Ворис, с. Лого- ва свящ. М. Процюк, с. Лутовича Священик А. Ратальський, с. Нав- лович свящ. Іоанн Суховей, с. Купичева священик Никифор Вол- чок, с. Дорошин Псаломщик Петру Пелинуєнко, с. Бран псалом- щик Сильвэстр Харчук, с. Подгородно Петро Липук, с. Переря- ли по Сергій Трачук, с. Вужан свящ. Д. Гершановський, с. Любом- ля свящ. Георгій ЯСО.....священик В. Боруцький м. Дружкополь, с. Микулин свящ. К. Ос...., с. Головне Митрофан Туржанський, с. Сельца Никанор Абрамович, свящ., Представник єпископа Кре- менецького Архимандрит Саватій, с. Маттіва свящ. Феодор Кома- ревич, м. Коритниця свящ. Михайл Хрипадський, с. Ворди псалом- щик Конна Гуз, свящ. М. Квасницький с. Біличі. З оригіналом згідно. За Діковода Клишко Міністр Генобідана " 26 Маяго 1921 року м. Марків До к. Томови Дирекції" Канцелярія Директора СДЕРЖАНО день 3 дня 192 р. Вх. ч. 331 Письмовий варіант! Пане Оттамане! При цьому пересилаю Вам Додаток до Меморандуму Рівненської Пробіття. Міністр Генобідана Продеза 7. Олім ПО ПИТАННЮ І.-му. Як за вразок було зазначено, що Рівненський і де-які другі війти не на своїх місцях [підписи не користую- ться впливом на населення, хабарники]. Отже це обличає розслі- дувати, але в чому не можливо і до свого часу ті люди не місцях. Важливо, що ні-в якому випадку своїх, котрий б призвели відповідно підпрозрінню. ПО ПИТАННЮ ІІ.-му. У ринках колицяліріне мистування, несвідома і т.п. тепер навіть і де сюди переводиться польський новий виключе- но. До макер-вдуму і до криї да Між-хабарного перетворилися на нів на українській мові, ніяка природа. Відсуськового тільки на польській. Подання в селом. Староста приймаються тільки на польській мові, по дан населяння з почестю дуже тяжко було, але нехай привикає... Для "Просвіти" Отароста робив виключення, дозволений прийняти наші листи і на українській нові письмен- ники. Урядовці [помісничий реєстратор адміністраційного Ради- нський] коли з подання подали про реєстрацію "Просвіти", прос- читавши пеленя, усміхарився сказав, що "на разумінні, і два тим- дні прострили незер." Просвіта ми не зареєстрована. ПО ПИТАННЮ ІІІ-му. Оприбуття війська було надзвичайно зло настаноло заядня інспектору Олешинському 15 листопада вір не зруйгся з Варшави, зробився нібіж життя других, але це спричинило випадки не перекірно. ПО ПИТАННЮ IV-му. З Українців ніхто ніде не служить, а тим більше у Старості. Не думаю, що народи-б хто-будь з наших був у Ста- рості, чи в дорозі підляканий, то багато чим допоміг-би при нелагодженню добрих взаємовідносин з населенням. Староста зна- зав, ще він ніколи рішучий не робить нік Польщі. Нестален, чи Українець, але де-який інсцицій, це подбали прохання не до встулу на службу до Староста відмовлено, тоді коли їх, розрахунки на їх сторунки по до населення, згід б. до-б прийняти. ПО ПИТАННЮ V-му. Ніяких балакань в Старостою після цього імперат- луму я не мав. Володає приходилось різни з Начальником Канце- лярії, бо завдяки бреперативній форми урядування, до Старост і добратись трудніші, чим до Бору. Вони питання поруччи його розглядають Старостою розбереться Начальником Канцелярії і коли він дозволить тоді лиш можна йти до "самого". Не так ті папки, як підписи..... Можливо, по тепер, коли Вітос ім дав по несі воєни перезум- нійшарть. Зазначу, що серед даджів "Вітос" став чином "Карина- тельний". Де-які референти кажуть, що він міг-би ченниками бу- ти не до традицій, але селяни, участьники делегації, яки дуже задоволені, бачучи особливо то традиції, яке зробив він на традицію. -0....з тим папом можна балакати... Мені кажуть один з дехогат в таке: тін має прись непередукійна на грунті ж- нельних відносин з папом. Небудь у кімнаті до бра Вітос він говорив: коли-б можна було випити по парці з тим Вітосом, то... Предбачає яке дядько, що й не черпі можна випити, а це багато значить -значить, що свій позорін..... Вітан [підпис] З оригіналом згідно: Секретар Місії: У Н. Р. Міністр Єновіану Середня дни 1921 р. Р. 260 м. Марків Високоповажний Пане Отамане! При цьому надсилаю Вам копію листа мого до п. Мікі- стра Закарпатних Справ, а також копію відімки з опра- ві скликаних Зборів Укра- їнських пам'ятників, що не- роздаваної зараз за шемами У. Н. Р. Міністр Єновіану Запереде 1 Октябрь Востана Гончар биредуні. ОДЕРЖАНО для 192 р. Вх. ч. 335 У. Н. Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ. "2" Марта 1921 р. Ч. 257... Кому зам він опис овторого міністерського, щоб уноси один "Назавей" малокол і малої нтос підлягаючи отриманню еналл -дея ось енем итилюдними очитаметом ПАНЕ МІНІСТРЕ! ші. овногодисра хі од „важкої, в ктлих енгои -неходордія іавдо міжних ассоціаціонов осми нй . пакреп Гоманіларху Іональфелота А им ВИСОКОПОВАЖНИЙ ПАНЕ МІНІСТРЕ! Міністерство Ісповідань дуже цікавиться тим, що зараз робиться і що робилося минуло- го 1920 року в церковних справах по всіх пра- вославних і неправославних землях Європи. Піс- ля Великої світової війни церковний рух охопив усі землі, особливо ті, що відчували раніше той чи інший гнів; в руках цьому сеть багато того ж самого, що робиться зараз і у нас на У- країні. Обов'язком Міністерства Ісповідань есть постійно стежити за цим рухом і вибирати з ньо- го все, що тільки корисне для Української Церк- ви і для Української Народньої Республіки. От ізва цього звертаємся до Вас, Високопо- важний Пане Міністре, в щирим проханням дору- чити всім Послам і Головам Місій Української Народньої Республіки по всіх державах скласти широкий звіт церковних подій в державі, де їх акредитовано, за 1920 рік і за початок 1921 ро- ку і прислати його мені якщи во всіма належ- ними до цього матеріалами /Міністерству особ- ливо потрібні офіційні церковні органи/. Коли при Посольствах чи Місіях єсть Пре- сові Боро, то прошу наказати, щоб вони по- стійно збирали всі відомості про церковне жит- тя і присилали їх також мені. За пенормальних Умовин свого життя вбірати ці відомості Міністерство само не має змоги. Взагалі, щиро прошу Вас, Високоповажний Пане Міністре, наказати всім Йослам і Головам місцевим систематично повідомляти мене про церковне життя в Державі, де їх акредитовано. Цим Ви щиро приєднуєтесь великій справі відродження Автокефальної Української Церкви. З прадивом до Вас пошаною МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ ПРОФЕСОР Огієнко 3-й офіційний звіт Ген. Володимир Хвастунов У Н. Р. МІНІСТЕРСТВО ІСПОВІДАНЬ "2" Марта 1921-го року З наказу Міністерства Ісповідань, Департамент Загальних Справ повідомляє: Вас про слідуюче: В справі духовної опіки наших біженців в Укра- їні і інтернованих козаків, а також в справах цер- ковних зв'язків, назріло багато питань, які потрібу- ють дещого обговорення і вирішення. Для цього Мі- ністерство Ісповідань скликає на неділю 13 Березня Збори всіх українських Пан-Отців, що перебувають зараз за межами Української Народньої Республіки, а також і представників світських церковних орга- нізацій і деяких культурно-освітніх установ. Збори розпочнуться в неділю 13 Березня в 10 г. ранку Службою Вожою і урочистим молебнем після неї всіх прибувших Пан-Отців. В понеділок 14 Березня Збори закінчаться. Програма Зборів буде такий: 1. Доклади Професора І.Огієнка: а/Церковне життя в православних і неправослав- них землях Європи за 1920 рік. б/Українізація Церкви Української і в/Українська мова в Церкві і українська вимова церковно-слоненського богослужбового тексту. 2. Доклад Професора Віднова: Українська Автоке- фальна Церква, /зразкова лекція, яку Пан-Отці мають прочитати по таборах для козаків/. 3. Інформації в таборів Пан-Отців про духовне життя козаків і про їхні духовні потреби. 4. Духовна опіка над українськими козаками в та- борах. 5. Заснування церковних Братств по таборах. 6. Потреби військових Цан-Опців. 7. Лист до Царгородського Патріарха з проханням бла- гословити Українську Автокефальну Церкву. 8. Привітання Сербській Церкві і новому Сербському Патріарху Димитрію. 9. Надсилання по Ар-мі Олексіонві, 10. Заснування Української Церковної Ради в Тарнові, яка має вирішити: а/Розміщення Шлюбів. б/Форма поминання влади. в/Нагорода Митроп. т/Відозва Української Церковної Ради до козаків. Пан-Опці, приєднаючи на Збори, мають взяти в собою церковне обличчя. Кожному з Пан-Опців буде повернуто ви- трачені подорожні гроші за проїзд валізницю в обидва кін- ці по 3 копій. В.об. ДИРЕКТОРА ДЕПАРТАМЕНТУ ЗАГАЛЬНИХ СПРАВ Січових :Нинет будь якого вироку :випробування Відділу Грих Цюковський -якообладнен і хищнообладні з пачки епізоду\. .Кр ОСІ за вправої громадян і головного майора лінійних\д лямових аманіфесту і таємців з оном аманіфестування .утонет оповоджудолоб отожженого-опищених -сючтА аманіфесту :згондій вроофої дялюц .С інго-наї ур ,врімом засонаде\,вирішл аналеф .Лінієвою над херобет оп итатироси атоми зниходу оси відто-наї піродет в Гільяргофні .С .пбестон іннохуд інхі одн і візвоям вттям -ат я шизовом иманіфесту дон мійно зниходу\ .А .херод У. Н. Р. Міністерство Споживань березня 29 чис 1921 року Чо 256. м. Париж Виконувачам! Пове Оголашене! Про цюш надсилаю вам доклад про подарун Радника професора К. Віткова до м. Кременчука в справі вивезених українських священиків. Міністр Споживань Приєднав 7.03.21 до Пана Толіна виректації Київський Директор СДЕРЖАНО без 3 липня 192 р. Бх. Ч 358 До Пана Міністра Ісповідань.- Тарнів. Згідно з бажанням ПАНА ГОЛОВИ ДИРЕКТОРІЇ знати, хто такий з походження Архієпископ Минський Георгій Ярошев- ський, маю за честь просити Вас, Пане Міністре, надіслати мені відомості про Його, як що вони у Вас маються.- Керуючи Справами Крип'янович Начальник Канцелярії УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВНЕ БРАЦТВО Св.Св:Кирила й Методія Року 1921 місяця лютого "24" дня Ч.Ю.З м. Ченстохова, Кирило-Методієвське Православне Братство в м. Ченстохові, довідавшись що Міністерство Ісповідань має приступити до друку богослужебних книг церковно-славянською мовою в українському вимовові та що на це відпущено значні кошти – обміркувало цю справу і постановило: висловити Міністерству Ісповідань найрішучіший протест з приводу наміру друкувати церковні книги слов'янською мовою в українському вимовові й вимагати, щоб значені книги були видруковані українською мовою. Ця постанова Братства ґрунтується на наступних міркуваннях: 1. Практика церковного життя за останні роки виявила, що одна тільки українська вимова слов'янського тексту не полегшує для народу розуміння слов'янської мови; 2. духовенство скоріше й легше перейде до служби на українській мові, а не на слов'янській в українському вимовові; 3. всі накази Міністерства про вживання на службі Божій вимови не дали жадних наслідків з причин, зазначених вище; 4. для перекладу на українську мову богослужебних книг при Міністерстві Ісповідань була заснована осібна комісія, яка в цій справі – треба думати – щось зробила. Літургія Ів.Злотоуста вже перекладена Всеукраїнською Церковною Радою в Києві й видана Кам'янецьким К.-Методієвським братством. Отже справа з перекладом уже розпочата й треба тільки продовжувати; Поведомити: Айзенбок Ян, як було на видачі паперів про їх подальшій процес. Зміцдяр (редактор) (підпис) 5. українізація служби Божої є одно з основних завдань Братства і в цій справі Братство піде на зустріч і всіма силами допоможе Міністерству. Але відправлення служби Божої тільки в українському вимові Братство не вважає українізацією Церкви і проти цього боротиметься всіма засобами. Оригінал за належними підписами. З оригіналом згідно: ГОЛОВА РАДИ БРАТСТВА СЕКРЕТАРЬ УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВНЕ БРАТСТВО до пана міністра ісповідань. Св.Св. КИРИЛО І МЕТОДІЙ "24" лютого 1900 р. м. Чистохів Київська Директорія (ДЕРЖАВНО) дня 192 р. БУЧ 367 Пану Головному Отоману. Пану Голові Ради Республіки. Пану Голові Ради Народних Міністрів. Запрошуємо: 2 Березня 1921 р. На наше покоління свідомої української інтелігенції покладено велику й важку, але й почесну роботу – будування УКРАЇНСЬКОЇ АВТОКЕФАЛЬНОЇ ЦЕРКВИ; ця робота провадиться, але провадиться вона по тим чи іншим причинам мляво й взагалі не так, як би це бажалось; в процесі праці раніш виникали й тепер виникають різні питання, і одні дуже важні, великого принципового значення, як не- приклад про відправлення Служби Божої українською мовою, а не церковно-славянською з вимовою, про переклад Св.Письма й богослужебних книг, їх друк і росповсюдження, про український епископат і ин ше. Кирило-Методієвське Братство, серцю котрого близькі й дорогі справи нашої церкви, звертає свою особливу увагу на де-які з цих питань, які, на його думку, зараз вимагають свого розв'язання й негайного проведення в життя. Кирило-Методієвське Братство стоїть на грунті необхідності й додільності, вживання в церкві тільки української мови; підстави цього маються як у Св.Письмі, так і в практиці старо-християнського життя. Христос послав своїх учеників учити всі народи; в найстарійших християнських церквах служба відправлялась на національній мові; Первоучителі славян Св.Св.Кирило й Методій, іменем яких названо наше Братство, переклали Св.Письмо на славянську мову – тоді національну мову славян – і навіть утворили славянську азбуку. інші майже скрізь, де ісповідувуть православну віру, Служба Божа відправляється на національній мові, цього вимагає саме життя: віруючі бажають слухати Богослуження. Слово Боже й свідомо в своїм китті Його триматися. Українській народ у даному разі не є якийсь винятком, — Йому необхідна служба Божа й Св. Письмо на його-ж мові, тим більше, що він мало й розуміє слов'янську, давно все ним забуту мову. Усе це — ехсіоми, кожному відомі, хто жив і працював на Україні. Цілком натурально, що його також не заловольнить, коли служба Божа або Св. Письмо будуть на слов'янській мові з українською вимовою, се-то коли слов'янські слова будуть вимовлятись повкрайнському, як досить штучне, тяжковесне й не- серйозне. Цей, так мовити, "макаронизм", може зле відбутись на послідуючій справі церковного будівництва, внести серед віруючих зайві спори, а може й "соблаан". Слов'янська мова, хоч і з українською вимовою, все-ж таки залишається мовою слов'янською, чужою й незрозумілою для народу. Кирило-Методієв- ське Братство підкреслює, що воно рішуче обстоює й вимагає; аби служба Божа відправлялась на рідній національній україн- ській мові. Друге актуальнее питання — це переклад Св. Письма й ого- служебних книжок на вкраїнську мову. У нашого Братства маєть- ся відомості, що утворена для цього комісія майже зовсім при- пинила свою роботу перекладів. На думку Братства, потрібно не- гайно переконструйровати цю комісію, закликати в склад її на- ших видатніших письменників і взагалі знавців цієї справи, забезпечивши їх відповідними коштами: утриманням і добовими, щоб комісія інтенсивно, з повним напруженням сил, провадила далі справу перекладів, бо час не жде, ми й досі не маємо перекладів навіть самих необхідних книг Св. Письма й служби Божої, тим більше, що млявість і недбалість, які помічають- ся в даному разі, дуже зле відбиваються взагалі на україн- ській роботі. З зазначеним питанням тісно зв'язане питання про друг Священних Книг. Ми є свідками того, як українське громадян- ство захоплюється Св. Письмом і відправою Служби Божої на рідній мові; треба використати цей момент; для цього потріб- но мати таку кількість друкованих книг та церковних нотних співів на українській мові, щоби їх мали не тільки кожна церква, а навіть приватні особи, що цікавляться цією справою. Ми маємо де-які досить гарні переклади, як Св. Євангелія, послання Св.Св.Апостолів, Літургії, маємо церковні нотні співи, павіть композиторські Лисенка, Стенченка й інш., але во- ни це не надруковані, й треба сказати, що в цій справі мало зроблено. Треба негайно приступити до друку книг Св. Лисьма, як Євангелія, Послання Св.Св.Апостолів, Псалтир і инш. бого- службених книг: Вечерні, Утрені, Літургії, Канонів, Молебнів, Акафистів, Вінчання, Христин /"требник"/, молитовника, часослова й инш. та церковних нотних співів. При переведенні цієї справи в життя треба мати на увазі, що наше громадянство старших років, а також духовні особи змікли, що гражданським шрифтом друкується книжки різного змісту, тоді як славян- ським - тілько богослужбені й релігійні, до яких ставляться з особливою повагою; одже, останнє каже за те, що богослу- жебні й взагалі всі церковні книги необхідно друкувати слав- янським шрифтом, звичайно, на українській мові, одначе без значків, до зв'язься титлами. До до техничного переведення цього, то останні є дуже сприяючі: ми маємо до своїх по- слуг друкарню Почаївської Лаври, Дзвівську друкарню й видан- ництво "Зброя", яке також може взяти на себе друкування сла- вянським шрифтом. До до грошей, потрібних на друк, то, га- дається, що у держави для цієї великої й святої справи засо- би знайдуться, тим більш, що вони будуть повернені через продаж книг чи нот. Також не слід забувати, що коли у нас буде надрукована певна кількість книг іа нот і буде хоч невелика частина України /губернія/ на дарить повіт/звільнені від ворога, то треба буде рухати заходів до росповсюдження книг та нот на тих теренах; тобто заздалегідь намітити плани діяльності в цій справі. Справі росповсюдження книжок та нот може допо- могти наше братство. Вже третій рік, як вийшло закон про Автокефальность української православної церкви і її устрій, але й досі Уря- дом мало зроблено що до проведення його в життя - не вико- нано обовязків, не здійснено надій; особливо це помітно в Дізнанні про український епископат, яке питання тепер є, як і три роки тому назад було, якимсь "разслабленним в Каперницумі" і досі ми не маємо українських епископів /марці кандидатів на єпископів/ і це в той саме час, коли зараз церковне життя вимагає епископів: потрібно висвячувати священиків, дияконів; далі млибні справи; потреба подбати про підняття релігійності й моральності серед народу і т.і. Зараз, на думку Братства, треба вжити самих рішучих і енергійних заходів, аби у нас був єпископ, хоч би на правах хорєпископа, який би задовольнив духовні потреби нашої хороброї Армії й сваку-ваного українського громадянства. Дуже було-б бажано, як би до цієї справи, як і до вищезложених, прикладало Міністерство Ісповідань свої руки й старання. Гада Кирillo-Методiевського Братства, згідно постанови загальних зборів братчиків від 13 лютого біжучого року, надсилає чи цього листа, має надію, що він не застанеться "гласом во- піщного в пустині", що зазначені в ньому питання будуть як найскорше розвязані, й таким чином, потреби церковно-релігійного життя будуть хоч частинно задоволені. При цьому додається, що Кирillo-Методiевське Братство зверталось по церковним справам до всіх кабінетів Міністрів, але, на превеликий жаль, наслідків в цій справі не бачило. Живі струмки релігійного життя, на сором нам, проявилися... під большовицькою владою, у Київі,-де справа української церкви стала на певний ґрунт, захопила стихійно наші народні мислі,- бо стала на правдину національну стежку, тоді як ми - все ще мусямо дивитись тут на хитаання: чи мова, чи тільки вимова. / Голова Ради Братства Члени: Секретаръ У. Н. Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ. "2" Марта 1921-го р. Ч.: 2641 и: Кирів. Канцелярія Директорії САДЕРЖАНО дня 192 р. Вх. Ч. 347 ВИСОКОПОВАЖНИЙ ПАНЕ МІНІСТРЕ! Міністерство Ісповідань в теперішній час зов- сім не має ніяких відомостей про церковний стан у нас на Україні, а ми тим самі відомості Міні- стерству надзвичайно потрібні. Особливо цікавився Міністерство Ісповідань церковним рухом в Київі та Винниці. Доручено: Як Міністерство має певні зв'язки з Україною, зав'я того і звертатися до Вас, Пане Мі- ністре, аби при цих зв'язках і вбранню інформа- цій не забувалась також і церковна справа. Зібрані відомості листою прошу переслати ме- ні. З правлінням до Вас шановно МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ ПРОФЕСОР 7.04.21 У Н. Р. Міністр Єновідова Вересень 3 дня 1921 року № 278 м. Оларинь Звсоконовамит? Пане Станисе! При цьому надсилаю Ваш копію мого листа до біскупа Маяковсько- го з подякою за дарунки укра- їнським дітям. Міністр Єновідова, Професор І. Оларинь У.Н.Р. Міністр Ісповідань 26 Лютого 1921 року Ч.-233. м. Київ Вельмишний Ксюнте Гіступе! Ваш ізедрий дарунок відними українськими дітьми дуже звеселив українську еміграцію, бо ми вва- гаємо в цьому ресаноні вислід братніх польсько - українських взаємовідносин. За приєману дто- мого принцну Вам, Ксюнтє Гісту- -пе, свою сердечну подяку. З правдивою до вас пошаною, Міністр Ісповідань Професор У. Віїнко З оригіналом згідно: За Ділова Квасницьку УНР Міністр Ієновідансь 8 березня 1921 р. в Зал. м. Маріїв Високоповажний пане Отамане! При цьому надсилаю Вам: 1-й відомості Міністерства Ієновідансь за м. Лютин крого року № Зал, 2-До- клад синії до Ради Народних Міні- стрів № 244 - про необхідність мати ін. формацій по церковним справам від зсіч Іоселів УНР. і 3- Доклад мий № 265 до Ради Народних Міністрів - про необ- манина від Дипломатичної Місії в Вар- шаві відповіді на мої листи в справі ав. тексораної православної церкви в Річі Полонитий Польський. Міністр Ієновідань, професор Коп. генерал Директора СЕРЖАНО Теремко 192 р. В.Ч. 378 У. Н. Р. МІНІСТР ІСЛОВІНАЛЬ "4" Вересня 1921 р. Ч: 285 до Ради народних міністрів ...мало інших випадків оці втому, що не - охоронен од тих: ІІІ чор. ISEI пиріс от-2 Гільфенотає індою з цього описки о: ,одя окр. .Мінаської міліційної вищої національності птовання випадків :03-71 ISEI пиріс от-22 ...ІІІ чорн. вн итавмосфіон інших: ще 22-го грудня 1920 року я докладав Раді На- родних Міністрів про велике значення для нас засну- вання автокефалії Православної Церкви в Річі Поспо- літій Польській. Обміркувавши мій доклад, Рада Мі- ністрів постановила командирувати мене для полего- -дження зазначеної справи до Варшави. В Варшаву я -лід в інклюсі ,мало тесною містом, щоб уважати -впіхав 27-го грудня, вернувся звідти 6 січня 1921 року. Про наслідки своєї подорожі я робив доклад Ра- ди Народних Міністрів своєчасно. Виїжджаючи із Варшави, я доручив справу авто- кефалії Православної Церкви в Річі Посполитій Поль- ській Голові Української Дипломатичної Місії, п. І.Миколюку, який на мої прохання допомоги в цій справі відповів повною згодою. До п.Голови Української Дипломатичної Місії в Варшаві я писав такі листи: 1/ 20-го грудня 1920 року № 106: телеграма про приємну відомостей про Еншкона Володимира. 2/ 21-го грудня 1920 року № ІІЗ: лист з прохан- ням повідомити про справу Еп.Володимира. 3/ 23-го грудня 1920 року № 137: справа про ут- ворення української парафії в Варшаві. 4/ 23-го грудня 1920 р. № ІЗ8: справа про при- значення референтом Православної Церкви при Міністерстві Визнань Річі Посполитої Польської "України". 5/ 4-го січня 1921 року № 141: прохання присила-ти відомості про польські церковні справи. 6/ 5-го січня 1921 року № 144: лист, де перераховано все, що повинно зробити в справі автокефалії Православної Церкви в Річі Посполитій Польській. 7/ 22-го січня 1921 р. № 50: прохання відповісти на листа № I44. 8/ 1 лютого 1921 р. № 86: прохання поінформувати про пересування з Вермові Епископа Діонісія. 9/ 25-го лютого 1921 р. № 216: прохання підтримати Інспектора Діонісія в його правах на Холмську Епархію. 10/ 23-го лютого 1921 року № 197: прохання надіслати Міністерству ісповідальний матеріали, прикладні в Білоруському краю. На один із зазначених тут письменних мною листів я до сьогоднішнього дня відповіди не одержав. Корунні Справами Функції: Укр. До Пана Міністра Справ Закордонних. з наказу Пана Голови , Директора і при цьому маю за честь надіслати до Вашого, Пане Міністре, відома копія доповіді Міністра Ісповідань до Ради Міністрів з 4 цього березня ч.235. М.Мєркевич Керуючий Справами Укр. Голова від: М.Крижанівський Начальник Війцелярії ДІЯЛЬНІСТЬ МІНІСТЕРСТВА ІСНОВІДАНЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ За Лютий місяць 1921 року. У. П. Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ. "2" Вересня 1921 р. Ч.: 3/2 м. Тернопіль. ДИПЛОМАТИЧНА МІНІСТЕРСТВА УКРАЇНСЬКОГО НАРОДНОГО РЕСПУБЛІКИ ЗА ЛЮТИЙ МІСЯЦЬ 1921 РОКУ. Міністерство Ісповідань звернуло дукову опіку над -од озакони по таборах. Інтернованими козаками по таборах. Міні- :стерство визнає, що Служби Божі по табо- рах повинно вести українською мовою, і -тільки в разі технічної неможливості про- -уд ось якто-неп відходе в (українській) С. азм. -вдостоєння інахуд інші оси і державних релігійних орґанів -ат я нималовсі певними! Історичний канон етнічної онкою. У -козодет он ктолога хиниконосу релігійних вб. щобод -осіл од той V . якто-неп життям ідестрал у д -вимонополізь мінімумом з етнічної озакони. -ОН письменний \ 3. чиновник університету викладача -пинкунає \е . опекунці, інженерів та майстрів умовної додатків -на ем змт , іконогр а цього Гонтомоїл Гоманомоїл том -пиненним місцю \д . якто-неп викладача університету -осутній щодосяч \т , азмови ов засоби ч. індивідуал -да улюнцироп івої е оп козаками. -конфесіонної викладача університету, що розповідь про молитву -11.3 "ЗД УКРАЇНСЬКИХ ПАН-ОТЦІВ. В справі дуковної опіки певних бі- жнців з України і Інтернованих козаків, а також в справах церковних загалі, в -2- окрема в справах військового Духовенства, назріло багато питань, які потребують широкого обговорення і вирішення. Для цього Міністерство Ісповідань скликає на неділю 13-го березня з'їзд всіх українських пан-отців, що перебувають зараз за межами Української Народньої Республіки, а також і представників світських церковних організацій і деяких культурно-освітніх установ. З'їзд розпочнеться в неділю 13-го березня в 10 години. Служби Божі й Урочистим Молебнем після неї всіх прибулих пан-отців. В понеділок 14 березня з'їзд закінчиться. Програма з'їзду буде такий: 1/Доклади Професора І.Огієнка: а/ Церковне життя в православних і неправославних землях Європи за 1920 р., б/ Українізація Церкви і в/ Українська мова в Церкві і у українських пан-отців церковно-слов'янського бо-гослужбового докону. 2/ Доклад Професора Відного: Українська Автокефальна Церква /зразкова лекція, яку пан-отці можуть прочитати по таборах для козаків/. 3/ Інформація в таборах про духовне життя козаків і про їхні духовні потреби. 4/ Духовна опіка над українськими козаками в таборах. 5/ Заснування церковних Братств по таборах. 6/ Потреби військових пан-отців. 7/ Лист до Царгородського Патріарха з проханням благословити Українську Автокефальну Церкву. 8/ Привітання Новому Сербському Патріарху Дмитрію. 9/ Заснування Української Церковної Ради в Тарнові, яка має вирішити: а/Розміщення шлюбів, б/ Форма поминання виданих, в/ відвоза до козаків, г/ нагороди Митрополиту. В кінці з'їзду – покликна по в Возі почесному Архієпископові Олексію, першому Голові Всеукраїнської Церковної Ради, і розсвірленому бойовими та Архієпископом Катеринославським Агапіті. -4- Піна Римський Венедикт XV прийшов узагальнити дії своєю допомогою польським дітям на Україні - ви ідуть або їхні країни, які не мають жодного зв'язку з українською церковною владою. Високий, добре знаючи, про матеріальні нужди і українських дітей на вищих навчальних закладах, прийшов через свого прелата Посольського Міністру Ісповідань У.Н.Р.на допомогу бідним українським дітям двох тисяч польських мірок. Для доцільного розподілу цих грошей Міністр Ісповідань зібрав Комісію під своїм голошуванням із різних громадських представників Ченстохова та Тарнова. Перше засідання Комісії відбулося 27 лютого, друге призначено на 3 березня, коли справа розподілення допомог дітям буде мінімально соразово. Високому Імперському Міністру Ісповідань підав такого листа 26-го лютого № 233: "Вельможний Польський Віскупе! Ваш щедрий да- рунок бідним українським дітям дуже звеселив власної оточення, досягнутих у цьому питанні. Якщо ми вбачаємо в цьому реальний шлях братньо-польсько-українських взаємовідносин. За прикладу допомоги прийшов Ван, Польський Віскупе, свою сердечну подяку. З привітами до Вас пожалую, Міністр Ісповідань Професор I.Огієнко." IV. НАГРАДИ В ТАРНОВІ. Міністерство Ісповідань запросило пон-отця Юліанської Школи, з Ланчута, о. Микитюка. В Ланчуті два священника, так що повна змога одно- му в них приїздати по неділях до Тарнова. На підлозі Римському Юнайкої Школи 5-го лютого р. 107 листа в цій справі відповіді про нема. -4- Міністерство Інопідень видає пов- ше заходів до штормення нових українських священиків і ці заходи вже дають добрі на- слідки. Сичи 4 дні в м.Гродні Єпископ Во- лодимир поставив студента Кам'янецького Уні- верситету Петра Вілена во священика св.Пок- ровської Церкви в 6 стрілецьку дивізію. Георгій кандидат, вільний слухач Кам'- янецького Університету, скінчивши пасторські курси при Богословськім факультеті, Іван Гу- ба втіленений по священника до Ченстохова 27 лютого в Кременці Еп.Діонісієм. Постановою Ради Міністрів, затвердженою 25 січня ц.р. І- кону Губі було пішоно на подоріж 1 на сине- ничеський олар 7.500 польських марок. VI.ЗНОСИМИ З ЦАРТО- РОКСЬКИМ ПОСОЛЬСТВОМ. -103 відправлено цільного інформаційного ли- сту про церковні справи на Україні; в листі пропоновано всі етапи нашого церковного руху і витонено рату для нашої Церкви Царго- родського Патріархату. Серед іншого Посла запропоновано підповісти на такі питання:1/Хто забрав Царгородським Патріярхом, 2/ Коли і де відбулися вибори Царгородського Патріяр- ха, 3/ Як Патріярх відноситься до Українсь- кої Церкви. 4/ На який прийом Патріярха мо- же рахувати наша делегація. 5/ Яке політич- не становище самого Царгородського Патріяр- хату, 6/Стан церковної справи серед моска- лів-сіменців в Туреччині та Греції, 7/Які спілки перебувають в Царгороді, на Афоні та Атенах; і що вони там роблять. 8/ Де б. Митрополіт Кільський Антоній, і 9/Де б.Архи- єпископ Володимирський Олексії /Дородніця/, -6- Українець? Чи правда, щоби він помер на Батершослащині? VII.ЗНОСИЛИ З ДАРГО. Ухвалена Радою Народних Міністрів по- РОДОВОМУ ПАТРІАР- стоном про вступування в розпорядження Мі- ХОМ. нистра Ісповідань 300.000 польських марок на подорож допутній до Царгородського Патріар- ха затверджена 2 лютого Головою Директорії. На жаль, відсутність коштів не дає змоги Міні- стерству видратити цей надзвичайно важкої де- легації... VIII.ПРИВІТАННЯ СЕРБ- СЬКОМУ ПАТРІАР- Шинулого року 12 листопада відбулися прибо- ХОВІ. ри нового сербського Церквірхка Дмитрія. Мі- ністерство Ісповідань посилав новому Патрі- архові привітання від свого імені, а також готовить призначення 1 від громадських церков- них і культурно-освітніх установ. IX.ЗНОСИЛИ З ВІЛ- ГРАДОМ. Міністерство зав'язало постійні зносини в Білградом і отримало звідти надзвичай- но цінні офіційні видання Сербського Патрі- архату "Гласник Српске Православне Церкве и е", так що тепер Міністерство цілком озна- йомлено з переконним життям в Сербії за мину- лий рік. X.ЦІВІЛЬНИЙ ШЛОБ I ЙОГО РОЗВИ- ЗАННЯ. Міністр Ісповідань 6 лютого ц.р. ввійшов до Ради Народних Міністрів з спеціальним докладом про Цивільний Шлоб і його розвизан- ня, просивши Раду Міністрів вжити відповідних заходів, аби в цій справі скоріше було роз- роблено відповідного законопроекта. Рада Мі- ністрів постановила /вийти з журналу № 21/: "Доручити Міністру Юстиції в порозумінні з Міністром Ісповідань нести в Раду Народних Міністрів законопроект про розвизання Цер- ковних Шлобів. Доручити Міністру Юстиції під- нести питання про Цивільний Шлоб." -6- Вважаючи це справу дуже важливою, Міністр Ісповідань відіслав своїм листом від 23 жовтого № 190 запитав Міністра Освіти, що в ній справи робить те-пер долучене йому Міністерство. МОК XI. ЗНОСИНИ З БРІ. - ТАНСЬКИМ ВІБ- відень звернулося до Голови Українського Червоно- літнього Товариства, просячи його взяти на себе поклопотання в справі видання книжок св. Письма українською мовою Британським Біблійним Товариством; - Міністерство подало і відповідні вразки прохань до Біблійного Товариства. Листом 23 на № 201 Міністерство, заслуговуване тим, що від Червоного Хреста до Міністерства Захоронених Справ справа не не поступала, знову звернулося до п. Голови Червоного Хреста /М.П. Лещького/, просячи його приєднатися до справи. - XII. УКРАЇНСЬКИЙ ОБРАЗ БОЖОЇ МАТЕРІ. - Листом своїм від 10 жовтого п.р. Олена Куль- чицька сповістила, що все приступила до написання замовленого їй Міністерством Ісповідань Образа за Божої Матері; сумнівається тільки, чи можливо буде при теперішніх технічних умовах другу видру- кувати Образа. Листом II за № 125 в тій же справі Міністерство звернулося до відомого художника у Львові Новаківського; цей останній, між іншим, має готовим дуже гарно виконаний в українському стилі Образ Божої Матері. З п. Новаківським Міністерство хвилюючись ними підписом уряду, щоб веде переговори, щоб купити у його цього Образа. - XIII. МОЛИТВЕННЯ. - Міністерство звернулося до п. Голови Українського Червоного Хреста, просячи його приєднатися до справи. - Окрім по школах на Вкраїні діти й до цього часу молитви зачають по церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу, поки діти по школах будуть зачають на церковно-слов'янському тексту в іншомовській мові. Мириться з таким станом Міністерство Ісповідань не може. Певно, що тробне багато часу -8-7- тентию церковною владою ухваленого тексту. Аби прийняти обмосковлення українського мову через молитовники, Міністерство вже виготовило Поли- тоник, з переконно-слогинським текстом на укра- інську мову предгований Професором І.Огієнком. Такий молитовник, надрукований слов'янськими лі- терами в паралельному українським перекладом, дасть змогу дітям по школах вчути молитви в справжньої українською мовою, коли тільки вони не вчують української мови. XIV.ЦЕРКОВНІ БУДІВЛИЩА- ВО. Довічки про збірки матеріалів по церковно- му будівництву, Міністерство звернулось листом від 22 лютого К.185 до відомого українського ар- хітекта О.П.Тимошенка, просивши його наготувати декільки проектів українських церков в національ- нім стилі. Про те ж саме Міністерство звертається і до інших архітектів. XV.НАШІРСНІ ХРЕСТИ. Все українське Духовенство це її досі носить московські священничеські й паперсні хрести; ці священничеські Хрести навіть в інціялям Микола II, яких завів їх в 1896 році. Хрести ці - вось- миконечні, "росколици". Міністерство Ісповідань збирає зараз матеріали, щоб приступити до вироб- лення українських священничеських хрестів різних типів - величаних, нагородних і зменших; ці хре- сти мають замінити московські. XVI.ПЕРЕКЛАДИ БОГОСЛУЖІВО- ВИХ КНИГОВ на УКРАЇНСЬ- КУ МОВУ. Остаточно вийшлося, що в Тарнові неможливо заснувати "нормальної Комісії по перекладу бого- службових книг на українську мову", - для цього тут не має ані потрібних матеріалів, ані потріб- них фахових людей. Можливе жаба прийняти працю. Так, Професор І.Огієнко перекладав зараз Літур- гію на українську мову. В недолгому часі Міністерство входить в Ра- -8- ду Міністрів з законопроєктом про утворення Комісії по перекладу у Львові. - бо тільки в великому культурному центрі можлива така праця. Міністерство Ісповідань дбає про те, аби українців Церкви позести в широкому слуховому церковно-слов'янського тексту, перекладеному мештабі. Поняття що не всі богослужбові книжки перекладено на українську мову, і на переклад їх та на ухвалу піде це багато часу. А ми гли завзя по всій Україні слухати по церковно-слов'янськи з московською мовою. Цьому Міністерство бажає покласти рішуче краї і закосяти по всій Україні по всіх перекладах, в яких тільки не слухати українською мовою, українську мову як обов'язкову. Цим Міністерство до часу перекладу богослужбових книжок на українську мову, досить по всіх церквах єдиноси в Службах Божих, і цим повинно приготувати і Духовенство і Нарід до переходу в польському на українську мову. Виконуючи із такими міркувань, Міністерство приступило до виготовлення текстів богослужбових книжок в українською мовою, писаних українським правописом. Редагує ці тексти Професор І.Орієнко. Уже виготовлено таким чином ут- рення. Крім того, аби дати певний підручник української мови, Проф. І. Орієнко написав «Особливу для цього книжку: Українська мова на церковно-слов'янського богослужбового тексту. Порадник для українського Духовенства." Книжка ця не тільки показує, як повинно вимовляти церковний текст, але дає і наукові підстави при вимові. Вміщуючи прі книзьку, в 40 правилах, випущено окремо, як лист "До всіх Преосвя- - питання умовної осіб за оцінкою їх згоди «священиків Віскопів і Архиєпископів на Укра- - іні» (Лист до цього додатковий). - умовної осіб Іншої вон худ. письменником - АЧІО ТИФЕРМ.ІІІХ - до правил додано таку продовжу: Ваше Преосвященство, Милостивий Архієпископ! По - і майжеї відповідності до пісеньок, на якому - зола альбом плоди їониху дітейність оці- - би Вожі правиться в рідному князю богослуж- - -ої й погудки.с.м оточен. і т. ОС мр/0 - -покону, деф'є Миколаєн умовної осіб їхній - -васоф .Київською школою, і чільки останні школи- - -оргу он можлий одуб божественний влас- - -осім п'ять атоїмадія ст сіоном князькі , низем - -ої й філософ .вихованих і оцінкою їхній - -дом відитого, яскраво прошу Вас зробити - -відповідне розпорядження по дорученій Вам - -мамаєрсіоном шкодиць за угоду оцінкою - -спархії, щоб – до часу остаточного перекла- - -ду богослужбових книг на українську мову - -останньою власність змалення і оцінкою осіб - -і уквальн їх відповідною церковною владою. - -поздородія монтажу мандрівників, яких - -ніколи чого всі церкви мають перейти на ук- - -удеї'с оголо ухтнов умовної .сатономоду на - -українську мову, – щоб до того часу всі служ- - -бі Вожі, всі читання і співи в Церкві, всі - -треби неодмінно правити в українською мово- - -всю". - різновидній од отом стоячих антоновія 8 - :мотам маєть атиондія ланжера ХУ СІ мр/0 32 діа - -так попереднього листа до всіх Преосвящен- - -ого очилд сив В істотній онал фінкодавських - -них Архиєпископів і Єпископів на Україні з - -атидокон абортом хі листа ї .Кримов! в повинному - -монасі магі .записано в оголо енекотен джерело містя - -му антонадності княжкад онем, які за всім ср/0 - -са. - отсьом.Ісару огоюю, обов'язко плем оцьому інс - Міністерство такої думки, що всім при- - вано уже зараз особливо прислужився Воли- - -кож: от идтільних поступок монахів і чиновників - -ікон останнього олотостя ,уф! снеч. анналамось - -всє прислужило до Слуги в українському ви- -8 - /10- мовою, але як практично за цю справу взяти- ся — не знають. ХVІІІ. ЦЕРКОВНІ СПРА- ви: утому щодо одного князя ої "ВИ НА ВОЛИНІ". сільсь і захопив широкі кола громадянства. Ой їхкритолицька Митрополія, очевидно-важкі Накази Еп.Донісія про українізацію Церкви і -жудо храмове майно,тобто зміна особистості якої про українізацію духовної школи роблять своє -чудо собою окремих синодів в повертання іхом під діло. Ілім інформація і опис якої : утому очевид Січня 30 і І лютого ц.р.відбувся в Во- -му синоді в києві, де он московським письменником -Інспектора Волинському повітовий з'їзд Духовен- -ства. Про його Міністерству Ісповідань шпуть: -яки схожділо описування окремих московських З'їзд мав вигляд цілком національний. Рефера- -аційну угоду, ніколи Головою од якої ти і промови виголошено було цілком по укра- -нській. Декільки попів та більшість дяків все- -ли схожділо й інспектори од закордону. таки говорили по - московськи. Резолюції й по- моводу, які угоди склали, оточувалися вон самові прояви тенденціями Всеукраїнського мей філарусом ой міжнародною опозицією. -вигорання отончалося угод од - жодної. Значаючи, від перехрещення всього в матері ще у тому ухваленому ан номинально майбутнього ун все дуже далеко, але українське громадянство -сподівається консеквенція зміни належності до церкви і -тому задоволення гарним початком відроджен- -тя ви пейрени альми низки із очев північ на духовенства. Половину успіху цього з'їзду треба по справедливості приписати о.Пиканору іса ,Інспектора в митрополичому ім'я, який не -самою схожділося в письменному обережності нікого не має. ХІХ.ЕПИСКОП ДІОНІСІЙ- -жод і молодий а оцінки очевидно -першосвіт хто од останньої сходи Волинською Пане Міністре! Я ще давно сте- в інспектора в митрополичому князя за поодинокими наших українських біженців,які .5301 П .д СІСІ письменником -ми шляху очевидно названий ім'ям Іржан. -утус і визначаючи ,самові аїнози! , яком через те для мене бажання громадянства ук- -раїнського мали спод себе свого українського вці місяці од ім'я Голає остаточний -щоб постраждалий синодовою вагою яку онка бажання і цілком погоджується пишати по Іерел .підомовно,на ухвалення ої ,як іншівської їм -ми громадянин Гана Губу, котрого особисто пові- -ми схожділося в багато од онезлугований жи -апої винайденою ор умовах підготовки до перебування хворого на території України. Разом з тим користується дуже прийнятно для цен народов місцевих країн, Пано Міністре, своє по- вагу і через Вас передаю всім нашим упра- вним аграріям країни і бажання усього най- кращого. Нам хребет Рослодь Україну, умуд- ряється допомоги її працівникам, водним і сільським мешканцям, а також най утішніше і по- ряджено все українське громадянство. Прихиль- ники на Київ, Високоповажний Пано Міністре, і на діло Ваша дуже благословення, має честь бути Вам покірним слуга Епископ Діонісій. Львово 7 лип. 1921 р. № 377. Кременець, Во- дячської Губ." На прохання Міністр Ісповідаль від- повів своєю манерою від чогото її 212: "Ваше Преосвященство, Миколаївський Архипасторій змог- ли було надзвичайно приємно оцінити письмо Вашого від 7-го лютого № 377, яке чимало порадилося про українське громадянство на е- міграції. Прийняв від мене, Високоповажний Епископ, шкоду подяку за Ваш теплий привіт і добрі побажання. Най дорогі нам інтереси Української Церкви є зміцнення місцевих учасників, як вижить Ваєю Красосплен- ого 1 копея в сильній праці Богу на алаху, України до користь. Проклячі святих моли- тов Ваших і благословення, маю за честь бути Вам покірним слугою Миколаївського Архипасторія Преосвященний Ісповідаль Проф. І. Спієнко". Січня 6 дня кр. В літній мисливць "до Честного Духотворства" своє послання в природу українського Церкви, того ж січ- ня 6 дня - про укріплення духовних шлях. -12- Останніми часами по розпорядженню Поль- ського Уряду Колишньому в церковно-адміністра- тивному відношенні подекуди до єпархії Вар- шавської та Гродненської, на чолі з яких стоїть Еп. Болодинь, то недовжень ставиться до ут- римання ознаки. І інтересах українського на- селення Колишньої необхідно, щоб воно було вися вала в Польщі. Також зв'язку бажає і Цреме- нський православний Єпископ [Демей], що в цій справі подав до Міністерства Визнань Річі Посполитої Польської і Галичини Надсвята про- дест проти вилучення з під його влади Колиш- ньої. Міністерство Ісповідань підтвердило Кре- менецького Православного єпископа і писало в цій справі ли- ше до Міністра О.Остемковського 19 лютого №: 175 і до п.Голови Дипломатичної Місії в Річі Посполитої Польської 25 лютого № 216. Надалі докладу про предм Міністерства Ісповідань повідомив в справі українців Церкви, Рада Міністрів постановила: "Прийняти до відома. Ви- сокопання Міністру Ісповідань подяку за його приму в цій справі"./Уряд № 25/. Добре повідомлялося в церковних справах на Волині і розізнанні справжніх на- стрій духовенства. Міністерство Ісповідань ко- мандувало до Кременця Редника Проф.В.Бідного, який пробув в командировці з 23 січня по 12-го лютого п.р. Детальний відчит про це подорож до цього додається справами додатком. Кінозерезко Ісповідань приймає міру бути на найвищому ознайомленням про церковні справи на Україні, особливо про церковний рух в Київі та Волині. Для цього Міністерство Ісповідань увійшло в цій справі з в'язком в Міністерством -41- Внутрішніх Справ та Преси й Пропаганди, не обіцяє в нім підношення коло дою- щого. ХХІV. ІНФОРМАЦІЯ ПРО ЦЕРКОВНІ ЗАКИ в Європі. Міністерство Ісповідань дуже цікавить - ся тим, що зараз робиться і що робилося між 1920 року в церковних справах по всіх православних і неправославних землях Європи. Під час великої світової війни пер- конний рух охопив всіземлі, особливо ті, що підчували раніше той чи інший гніт; в рухові цьому сеть багато того ж самого, що робилось зразу і у нас на Україні. Обов'яз- ком Міністерства Ісповідань єсть постійно спостерігати за українськими руком і вибрати в цьому все, що підлягає корисне для Українсь- кої Церкви і для Української Народньої Республіки. От ізва цього Міністерство Іс- повідань звернулось до всіх Послів Україн- ської Народньої Республіки і до всіх Голіг Місця, щоби вони доручили підповідному у- рядовому офісу широкий звіт церковних подій в країні, де їх вироджено, за 1920 рік і за початок 1921 року і пересла- ли його Міністерству во всіма належними до цього матеріалами /особливо в офіцій- них церковних органах/. Коли при По- солевих селях Пресове Варо, то проситься постійно збирати всі відомости про цер- ковні життя і присилати їх Міністерству. Всім погоджено Послів систематично повідомляти Міністерство Ісповідань про церковне життя. Про доконому у всій цій справі Міністер Ісповідань звернувся і до Міністра Закордонних Справ. Міністерство -14- Ісповідань вважає, що без широкого освідомлення у пропагандному житті всієї Європи неможлива нормальна і корисна праця його. ХХV. ПІВНІЧНА ДИПЛОМАТІЯ МІНІСТЕРСТВА ТО- виразиво підніти, що Міністерству Ісповідань дель повинно робити в будуччині і як вести цю працю. Міністр Ісповідань Проф.І.Огієнко написав, на основі свого досвіду в цій справі, великого доклада: "Чергові завдання Міністерства Ісповідань У.Н.Р. Міністр Ісповідань Професор І.Огієнко ХХVI. ДОКЛАД МІНІСТРА ІСПОВІДАНЬ В КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІЙ КОНЦЕПЦІЇ РАДИ РЕСПУБЛІКИ. в країні і можна визначити, що доклад відбувся 1921 року, по 2 години кожний раз. Листопада 23 в цій справі була дискусія по питаннях, зазначених Міністерством Ісповідань. ХХVІІ. ІСТОРІЯ МІНІСТЕРСТВА ІСПОВІДАНЬ Перебуваючи в Тарнові, Міністерство хоче на коротких періодах подати історію Міністерства Ісповідань; пізніше, коли будуть під рукою всі потрібні матеріали, Міністерство обирає нову історію; в теперішній же час для цього немає потрібних документів. Плин праці приближно такий: 1/Заснування Міністерства Ісповідань, 2/ Праця Міністерства Ісповідань до Директорії, 3/Праця М.І. в Києві до першої окупації, 4/ від Вінниці до Кам'янця, 5/Праця М.І. від 15 вересня по 16 листопаду 1920 р., 6/ Праця М-ва Ісп. під час польської окупації Поділля Поліками, з 16 листопаду 1920 року по 3 березня 1921 р., 7/ Праця М-ва Ісп. від 8 березня до 9 червня 1921 р., 8/ Праця М-ва Ісп. під час першого побуту в Тарнові, з 9 червня по 31 жовтня 1920 р., 9/ Праця М-ва Ісп. в Кам'янці ланці з 6 по 15 листопаду 1920 р. ІО/Історія Українського Священного Синоду. II/Вільності Ради Міністрів Ісповідань. – Деякі з цих оголошень в Міністерстві уже складено. ХХІІІ.ЗАКОНА ВІТЧИЗНЯНИЙ ПРАВО Брат Фахової бібліотеки при Міністерстві паризькою почувався і почувався. Звичайно, тут, за кордоном, такої бібліотеки не вибрали, але хоч дещо знайти можна. Так, Про-тоїгумен одного із Львівських монастирів, о. Анастасій Галич погодився допомогти Міністерству в цім відношенні і зібрав невеличку бібліотечну наближену потрібних книгок. ХХІХ.РАДА МІНІСТРІВ ІСПОВІДАНЬ Всіх Засідань Ради Міністра Ісповідань за місяць Лютий 1921 р. відбулось 4, а саме: 12-го, 17-го, 23-го та 24-го лютого, на яких було обговорено такі питання: 1/Докладне повідомлення члена Ради Міністра Ісповідань проф. В.Віднова про подорож його до м.Кременця; 2/ Про Церковні Богослужбові книги; 3/ Про Текст поминання влади Української Народньої Республіки і Многоліття; 4/Про Церковну Раду в Тернові; 5/ Про український на- персний /зимчаний/ та наперсний нагородний Хрест для духовенства; 6/ Про росподіл грошей на користь українських бідних дітей за кордоном; 7/ Про сповідь на українській мові; 8/ Про привітання Сербського Патріарха; 9/Про правила української мови словинського тексту Служби Волки; 10/Про прийняття до визнання Текстів: Поширення Влади Української Народньої Республіки та Многоліття. XXX. ОКЛАД МІНІСТЕРСТВА ЗА ЛЮТИЙ 1921 РОКУ. На І березня 1921 року склад Міністерства Ісповідань був такий: Міністр Професор І.Світло, член Ради Міністра проф. В.Віднов, по Департаменту Загальних Справ - вп.об.Директора П.Сікорський, вп.об.екзекутора урядовець І.Ралти В. Квасніцький; по Департаменту Православної Церкви Старший Діловод Л.Левицький. В м.Лютом, І дня прийнято на посаду в об. нач-ка відділу Департаменту Православної Церкви Св.Ділова Міністерства Шляхів Ю. Грок-Грохольського. Таким чином в м.Лютом 1921 р. Міністерство працювало в складі робочої для посади осіб: Міністр, Радник, В.об. Директора Загальної Канцелярії, в об. екзекутора, в об. Начальника Відділу і Старшого Діловоду. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ ПРОФЕСОР I. Орлінський -8/-17- ЗМІНТИ ЦЕРКОВ. I. СЕРБСЬКА ЦЕРКВА. день матеріалів, за іншими 1920 рік в житті сербської Церкви відбулося багато надзвичайно важливих подій. Собор сербських архієреїв на своїм засіданні 13/23 мая 1919 року вище по- становку об'явили сербську Церкву автокефаль- ною і єдиною, на чолі якої має бути патріарх, а поки що Церковною управляти Срединни Ар- хієреїський Собор у єдине єпископське православне церкве". Собор видає до народу і духовенства відповідну грамоту підозову. 28 августа 1919 року був виданий Наслід- ником Престолу Олександром закон, підписаний Міністром Ісповідень Алеуповичем, про "Средин- ни Архієреїський Собор", якому ставилося завдан- ним організувати сербську Церкву і підготовити вибори першого патріарха. "Сабор" складається з інших єпископів. Постанова "Сабора"/Синода/ затверджує Міністер Вера /по § 6/. 17 червня 1920 року в Вілреді нарешті був остаточно ухвалений закон про "Автокефальну Єдину єпископську православну Церкву", підписаний Наступцем Престо- лу Олександром. 30 августа 1920 року в Сербії відбулося ве- лике національне свято, - було відновлено Патрі- архію, переведену туди в 1766 року. Був виданий спе- ціальний наказ і відозва престолонаслідника Олександря і відозна 14 сербських єпископів і митро- политів на чолі з Митрополитом Сербії Димитрієм. -18- В Србії, міжі перебування колишніх патріархів, відбулося надзвичайно урочисте свято порозуміння Патріархії. Між іншими, на святі брали участь епіскопи всікої аРбсії "яких су их назвали гонцями кризе", а "руски извъред- ни посланник и пукомочни министар" Василь Пєрнд- інгт и мф ОСІГ що почелав прийняття до проїдовання Велике Іменине - "Православно Русп'е". Посол Перанд- лінг погодував шляго дапона Сербській Патріар- хії, і подовж, щоб звучить цього двох був од- азуком "справедливике Іскуше Росіє" доти, як ного із впільною Росією не задавонить міцно копштимий првн. Од Амфірський Синод Вселенського Патрі- архату позначив свято під 19 марта 1920 року ІІ : 2056 биологових висловлення сербської Церкви. 23-го снтября цього було королівського на- зивання, колишньою монастирською тубори першого Патріар- ха на 30 октября /12 нояб/ в Вітреді в Церк- ві Содомні і роспушчено було правильне вибо- ри. Бувши підручною незначимою урочисто, - обрання був Митрополит Сергій Данилій, який у "одом" "білово" щоб до цього і був ватермінний ретентом Олексан- дра. До сьогоднішньої зустрічі ауд імена Ігоровиця и урочистий Патріархат Сербської Церкви. З цього природу Міністерство Івановича посвясе привітання Сербській Церкві і Лавріку /дир. 6 VIII/. II. КУЛЬТУРНА -за виконання підози у році Володимир Реп- -Ігоровиця, який останнім оком був обраний митрополитом -ено Іванович ауд .уор із впільною Церквою. Ці дві країни - Вугочина і Польща - раніше складали одну незалежну Церкву, голова якої, Володимир Реп- на, носив чину: Архієпископ Черновецький і Мит- -оледод посольства Імперії до двох російських рополень: Буковинсько-Далматинський. Після розпі- -стеклою християнською і відповідає лу цих країн негайно повело питання і про рос- монахами, Ідея якого і деф'с 50 міл. одинаки переконе. В Бухаресті, 9/22 ноября 1919 зломлено ов підписом російської еміграції року Микрополис Репта шкав німецькою мовою від- -олене ,тхекту і французька посольства пучку премогу, описом який він зрікся од своїх п/4а .межей Гонсалополиса при на Дальному Церкові і відсутність її Славонії. Ко- помоги Імперії тимою і цього білого ролівських наказом з 17 червня 1920 року Далма- -меє відкрити ол " -засновником ового фронту -отом. Є дія " -міжнародної Церкви унійна в склад сербської в'єдна- -тиська Церква унійна в склад сербської в'єдна- -васи, Гонсалополис іншого ступеня - .с.ц. ов III. ЧЕСЬКА ЦЕРКВА. -ою умову опонентів є очевидною збірка -більше широкий по Чехії і внес чеський церков- -ній мовою: якою батьки виникає із оц -досліджень є у руському державному підрозділі -але змінюється он з умови, яка не може бути -святого виникає із оц. святої мовою, мон -анкції ,така життям філософії Гонсалополиса -тендентуючи залежно он з .важкої діяльності про число римо- -аком атомізації і утворення ан енциклопедичної, он -католицького населення. Антикатолицький рух в Че- хії народничий, - цілі села впливають від ка- маятей англосаксонської мови СССР іншого 8 -чопинку, навіть 70 і 80-их років людність. В са -ція ,сональною власне чеською мовою (Польща, а -мій Іванові очало від Римо-католицької Церкви -окуд щ ідол .сональною патріархом Гонсалополиса -80.000 людя. Наші робітники підтримують протести -Гонсалополиса Романовського, дониць ового -проти Римо-католицької Церкви, захоплюють Церк- -ви, випромінюють косніз і вмісість Слуги латинських -най більш од японських мов дониць. Підляй и сод -умиротворюють Богословлення з рідною чеською мовою. -нталі можор ,всемої .многої волелідя олопонес -Останніми часами чеська Церква звернулася до -синього статусу похід Римокатолицької християнської .м.в -сербської, бажаючи влуне в неї. - Нам Посол в -лишено оголошення спомогтів на діяльності -Прези А.Олегинський писав своїм № 91 від 17-го -он ладійого критики власної пошти, фінансування -лого об'єкта розробки Міністерству Існовідань -хвиллями їм хилят -всі потрібні матеріали по освіленню чеського -оди он нижчої Гоміт оголошення динамокове наро під Д -церковного руху. -омар вик потрібно очевидною незалежність якості -IV. ПОЛЬСЬКА НА- -РОДНА ЦЕРКВА. -Польський Блізькон Франциск Годур веде пе- -лику прощо по населенні народньої польської -всібо Італія, Гонсалополис створив фанатиком С -Церкви. До його пристас багато народу. В Америці -91- -20- відбувся з'їзд, на який зібралося багато кобзарів і світських польських делега- тів. Осім цього з'їзд і обрав собі Єпископом Франциска Годура. Виступлення во єпіскопа -для схожих оглядати власні дитячі польські школи, які зв'язано в Голландії, в Утрехті, еписко- пом старопольської Церкви. -ой .Гнозоров 17 штуцера і усіх членів, як В своїй праці в самій Польщі Єпископ Годур стрічав прихильність. По цілій зем- лі польській і шише -ли полський "штат" від 3 лютого ц.р. - непучь справжні релігійної прав- ди уста ощутного і затуманеного доду Вожо- -кошем Більков зовсім і ГКФ он полським емалю ро ті таємніч, великі слова: Польська На- .и інто в , ятва аг низь роских куп що умови ля , озобій фільмом зв'язується такий в .с. -онрігоалоджі в колегіальному мислінні доду пер- -зори Винсен Янновський або очолює ої , увага от -от , індивидуальний викладенням - сховір в минувшому тан -омар оконці осім контейнер кв.к. а нових пинтко- -ої я худ їнглійною миття . інтоксиковане очищенням -ся дія землянська льо від 1920 року Православна Церква В. ЛАТВІЙСЬКА ає в , атейним підрод на -03 і 07 січня , уважаного ЦЕРКВА: в Латвії оголосила себе автокефальною, від московської Церкви незалежною. Тоді ж було птаєлось атегричній іншої фільм -засновано Синод Латвійської Православної -жорді втовищове , який являється вищою церковною вла- -живанням диску днів і атегричних місць, на дою в Латвії. Синод цей запросив до себе Пен- -оном ожлозе еондік в київської атегричної зеньского Архієрея Іоанна Помера, родом Лати- од повукнокс якщо льовер імовір міністеру а посол ше - , син з купів вибрався от-УІ дія 10.91 ного йогонь Михайловича, а разом Латвійський Синод зрікся прияти Середнім по анадіалові університетські мудрощов опублікованих отокосер епіскопа ої низькою індикатором їх I/ Ци один верховний пастор ішої Церкви не має -од одес судді землянської полських київської -стіної і незалежної Церкви Латвії; 2/ Верховний Пастор православної Латвії обра- дірсам в . угоден отлаб озакон очей ої ./.