Рада Народних Міністрів Народньої Республіки
Державна Канцелярія
Департамент Законодавчих справ
Закон про встановлення Плингасових
правил сплати позикон та платіжків
по позиках Державному Земельному
Банкові.
Петропавл. Державний
Історичний Архів УРСР
м. Харків
Полтава - 9 - IX - 1919 р.
РАДА НАРОДНИХ МІНІСТРІВ УНР м.м.Київ,Вінниця,
Ровно,Кам"янець-Подільський
Закон Ради Міністрів УН
про встановлення тимчасових
правил сплати позичок та плабежів по позичках державному зе-
мельному банку
9 вересня 1919 року
на 9 арк
Міністр Фінансів
Української Держави
9 вересня 1919 р.
№ 62
До Державної Канцелярії
Подати при цьому "Законопроект про тимчасову зміну умов виплати капітальних боргів та платіжів по позичках Державному Земельному Банку" і пояснення записку до нього в 16 примірниках, маю за честь просити, Державну Канцелярію внести цей законопроект на розгляд Ради Народних Міністрів.
М. Тарасов
(підпис)
ЗАКОНОПРОЕКТ
ПРО ТИМЧАСОВУ ЗМІНУ УМОВ ВИПЛАТИ КАПІТАЛЬНИХ БОРГІВ ТА ПЛАТІ-
ЖІВ ПО ПОЗИЧКАХ ДЕРЖАВНОМУ ЗЕМЕЛЬНОМУ БАНКУ.
В зміну і доповнення відповідних артикулів статутів Держав-
ного Земельного Банку та особливих Відділів його по завідуван-
ню справами сказованих "ОТДІЛЕНІЙ Всеросійськаго Государствен-
наго Дворянскаго Земельнаго и Крестьянскаго Поземельнаго Бан-
ков" на Україні тимчасово постановити:
I/ Позичальники Державного Земельного Банку та особливих
відділів його по завідуванню справами сказованих "Отдѣл.
Всерос. Государ.Дворян.Земельн.та Крестьян.Позем.Банков" на
Україні можуть сплачувати борг Банку цілком або частками кож-
ного часу шляхом дострокових виплат золоток чи срібною монета-
ми або зерном збіжжа-пшениці,жита,вівса,проса та гречки.
2/ Залеглі за позичальниками Державного Земельного Банку
та особливих відділів його /арт.І/ недоплатки за часу до 8
січня 1919 року позичальники повинні сплачувати з нарахованою
по день сплати пенею золотою чи срібною монетами або зерном
збіжжа-пшениці,жита,вівса,проса та гречки.
3/ Позичальники, за якими лишилось право користування за-
ставленою Банку землею,мусять сплачувати Банку за користува-
ння нею строкові платіжі по позичках,починаючи з 8 січня 1919
року способом зазначеним у попередньому /2-му/ артикулі цієї
постанови.
4/ Належне Банку, згідно попереднім артикулам, збіжжа по-
зичальники здають Продовольчим відділам Народних Управ лід
належні квітанції в кількості по розрахунку-пів пуда збіж-
жа без ріжниці роду його за кожний карбованець платіжа.
5/ Коли платіжі і недоплатки з нарахованою пенею позичаль-
ники не випладять в призначени Банком строки то правів цих
сум переводиться на загальніх основах тим же порядком що і
державні податки, але натурою, як зазначено вище.
6/ Продовольчі Відділи Народних Управ сплачують Банку за прийняте від позичальників його збіжжа, по твердій ціні.
УВАГА: З цих сум належна частина залічується по особи- стим рахункам позичальників, а лишки, зрідно арт.8 статута Державного Земельного Банку, поступають до ре- версового капіталу, на цілі передбачені 9 арт.статута
Банку.
2/ Якщо переведу. С.Київ . п. Вітневський
МІНІСТР ФІНАНСІВ Ге. Мартин
Уряд видає Державного Земельного Банку Пільгову
ЗАКОН-ПРОЕКТ
про визначення тимчасових правил сплати порів
прес тимчасу зміну умов виплати капітальних боргів та пла-
тіжів по позичках Державному Земельному Банку.
На зміну і доповнення відповідних артикулів статутів дер-
жавного Земельного Банку та особливих відділів його по зави-
дуванню справами скасованих "Оддѣленій Всероссійськаго Госу-
дарственнаго Дворянскаго Земельнаго и Крестьянскаго Поземель-
ного Банков" на Україні тимчасово постановити:
I/ Позичальники Державного Земельного Банку та особливих
відділів його по завидуванню справами скасованих "Оддѣленій
Всероссійськаго Государственнаго Дворянскаго Земельнаго та
Крестьянскаго Поземельнаго Банков" на Україні можуть сплачу-
вати борг Банку цілком або частками кожного часу шляхом до-
строкових виплат золотою чи срібною монетами або зерном збіж-
жа,пшениці, жита,вівса, проса та гречки.
2/ Залеглі за позичальниками Державного Земельного Банку
та особливих відділів його /арт.І/ недоплатки за часу до 8
січня 1919 року позичальники повинні сплатити з нарахованою
по день сплати пенею золотою чи срібною монетами або зерном
збіжжа,пшениці, жита,вівса, проса та гречки.
3/ Позичальники, за якими лишилось право користування за-
ставленою Банку землею, мусять сплачувати Банку за користу-
вання нею строкові платіжі по позичках, починаючи з 8 січня
1919 року способом, зазначеним у попередньому /2-му/ артику-
лі цієї постанови.
4/ Належне Банку, згідно попереднім артикулам, збіжжа по-
зичальники здають Продовольчим відділам Народних Управ під
належні квітанції в кількості по розрахунку-пив пуда. збіжжа
без різниці роди його за кожний карбованець платива.
5/ Коли платіжні і недоплатки з нарахованою пенею позичаль-
ники не виплачать в призначенні Банком строки, то правім цих
сум переводиться на загальні основах тим же порядком, що 1
державні податки, але натурою, як зазначено вище.
6/ Продовольчі Відділи Народних Управ сплачують Банку за приняте від позичальників цього збіжжа, по твердій ціні.
УВАГА: З цих сум належна частина залічується по особи- стим рахункам позичальників, а лишки, згідно арт.8 статута Державного Земельного Банку, поступають до резервового капіталу, на цілі передбачені 9 арт. Статута Банку.
Тобто Ради Народних Міністрів
Міністр Фінансів В
Оригинал підписано:
Міністр Фінансів Г. Мартос
Управитель Державного Земельного Банку И. Майник
З оригіналом згідно.
Управитель Державного Земельного Банку Майник
ЗМІСТ АРТ. 8 та 9 СТАТУТА ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО БАНКУ
АРТ. 8.
Резервовий капітал складається:
а/ з передбачених п. в арт. 6-го цього Статуту відлічок до запасного капіталу на досягнення останнім певного розміру / арт. 7 цього Статуту/;
б/ з прибутків Державного Земельного Банку в окремих його Відділах;
в/ з призначень Державної Скарги, і
г/ з інших капіталів і коштів Державного Земельного Банку.
АРТ. 9.
Цей капітал має участь у всіх операціях Державного Земель- ного Банку і, на випадок, коли не вистачить призначених на те сум, підповідає за запасний капітал і слугує для покриття видатків по порядкууванню, а також можливих утрат Державного Земельного Банку в Окремих його Відділах.
Крім того, як набирається резервового капіталу до розміру, котрий Комітет Догляду і Банкова Рада визнають достатнім, части- на цього капіталу може бути повернена на утворення спеціального меліораційного фонду і надальший розвиток діяльності Банку на користь його позичальникам.
З оригіналом згідно.
Управитель Банку Пшеничний
В заставі Державного Земельного Банку по особливим відділам його по завідуванню справами скасованих "Всероссійських Государственного Дворянского Земельнаго и Крестьянскаго Поземельнаго Банков" на Україні знаходиться 7.950.900 дес.землі з боргом на ній Банку 793.355.600 карб. На відповідну суму Банком випущені різного наймення заставні папери, які забезпечені заставленими маєтками і всім майном Банка, а по затим і всім майном Держави.
За часів війни і революції позичальники ставились до своїх обов'язків досить недбало, наслідком чого по 1 січня 1919 р. на них стоїть недоплатка платіжів Банку понад 75.000.000 карб.
Після ухваленого Високом Директорією 8 січня 1919 р.закона про землю, згідно якому приватна власність на всі землі скасована, а визначення її переводиться без викупа, заставлена земля перестає бути забезпеченим боргових з обовязань Банка і останній мусить сплачувати їх своїми власними коштами, а якщо їх не вистачить,- лишку повинна перевести Держава.
Аби заспокоїти зазначені борги з найменших для Банка і Держави втратами Банк мусить взяти собі за обов'язок вити всіх заходів, аби бувші позичальники сплатили Банку всі ті суми, які йому від них по закону правдиво належать.
На перший погляд здається, що при істнуванні закона про землю ніяких платіжів Банку не повинно бути, бо іпотечний борг не є особистий борг власника землі, а забезпечується тільки землею, під заставу якої власник одержав позичку.
Одначе, приглядаючись до ества іпотечного кредиту, ми бачимо що в дійсності воно не так є, як здається. Банки іпотечного кредиту дають позички під заставу землі не тому, що вона є власність заставника, а в залежності від прибутку од користування землею. Коли власність не дає зиску, або коли користування нею незабезпечене,- під таку власність ніяка
іпотечна установа позички не дасть. Виходить, що центр ваги в справах іпстечного кредиту полягає не на власності, як такій, а на користуванні землею. Коли стари на сю точку погляду, то всвсім виразно освітлюються взаємовідносини між Банком і заставниками і обов'язки останніх перед Банком. Звідсиль випливає по перше, що Банк має законне право вимагати від всіх позичальників виплати недоплаток цю нагромадились за часів до 8 січня 1919 р. По цей термін заставлена у Банку земля була у воло- дінні і користуванні заставників і тому немає правник основ звільняти їх від обов'язку заспокоїти зазначені недоплатки тепер, коли вони не виконали своїх обов'язків вчасно і було б вже всесім несправедливо пе- рекладати ці обов'язки на кошти Держави. Теж саме поширюється і на по- зичальників-дрібних землевласників, за якими закон залишив в користу- ванні дрібну їх власність - до 15 дек. Справедливо буде, щоби ці за- ставники сплатили Банку цілком позички які вони одержали від Банка на купівлю чи під заставу землі. Справедливість такої вимоги доводиться ще тим, що, лишаючи в користуванні цих власників бувшу їх власність і даючи им через це значну перевагу перед загалом працюючого селянства, закон безумовно мав на увазі, що дрібні власники придбали собі землю коштами здобутими свою працею. Як стати на цей грунт, то виходить,що для того, аби залишити за собою право користування бушею своєю землею дрібний власник повинен дійсно 17 сплатити, а як що вона в заставі,- то сплатити борг Банку. Вирішити це питання в інший спосіб виходило б, що Держава власними коштами утворює несправедливість в земельних відно- синах,даючи незаслужено таким дрібним власникам перевагу перед линком трудового селянства.
Одначе, встановивши таким чином з кого і які суми Банк по справед- ливості має одержати, цим справа остаточно не вирішується. Потрібно ще добрать способу, аби належні гроші позичальники виплатили і прито- му в тій вартості в якій в свій час Банк видав їх в позичку.
Що до першого питання, то,-в випадках неплатіжка,Банк згідно статуту вживав примусового засобу-повертає землю недбалого заставника у про- даж з прилюдних торгів. Вживати тепер цього способу неможливо, як неможливо також припускати,що позичальники почнуть вносити недоплатки по своїй волі коли земля у них вивласнена, а ссібно як нею вони взе і не користуються. В цим становищі може бути тілько, щоби правж не- доплаток платіжів Банку провадився на загальних основах порядком на- рівні з державними податками.
6
Що торкається вартості грошей то, з огляду на сучасний мент, справа потребує пильної уваги.
Для пояснення ненормальності становища наведем такий приклад:
Селянин для купівлі 6 дес. одержав повичку в 1200 карб. Як би він за- хтів сплатити цей борг до 1914 року, то при найвищій тоді ціні - 2карб. пуд пшениці /в дійсності хліб досягав такої ціни лише в сутужні не- врожайні роки, звичайно ж вона не перевищувала 1 карб.25 коп. за пуд/ Йому необхідно було б продати 600 пуд., а в сучасний мент, коли риноч- на ціна пшениці 800 карб. для тої ж цілі досить І І/2 пуда-тобто за- платити Банку по тодішній ціні пшениці замість повичених 1200 карб. тілько 3 карб. Лишати справу на такому становищу виходило б, що кошта- ми Держави будуть абогачатись окремі особи, а щоб цього не сталося Держава мусить захистити своє фінансове становище в цій справі в пов- ній мірі. Тому, вважаючи що вартість грошей тепер значно менше ніж за часів коли віддавались повички /до 1914 року/ бо тоді гроші лічились на золоту валюту, а таксю що дострокова сплата боргів по повичкам при таких умовах доведе Державу до великих втрат, виникає нагальна конеч- ність змінити умови сплати Банку як строкових платіжів, так і лишку капітальних боргів в той спосіб, щоб виплата та провадилась золотою валютою, або зерном збіжжа-пшениці, жита,вісса,проса та гречки по най- вищій доведенній ціні-4 гривні за пуд збіжжа, яке повичальники мусять здати продовольчим відділам Народних Управ в кількості по розрахунку- І пуд зерна за кожних нележних Банку 2 карбованців.
Така зміна умов виплати зовсім справедлива, бо вносячи платіжі Бан- ку вчасно повичальники дали б Державі можливість випускати менше гро- шових знаків через що вартість їх була б вища. А коли своєю недбели- стю вони спричинилися такжому фінансовому становищу Держави, то тим менше підстав щоб це тяже становище Держави було ними використано. В разі ж повичальники визнають дострокову сплату капітальних боргів зазначеним способом для себе невигодною то закон до цього й не приму- шує їх, залишаючи за ними право переводити сплату боргу строковими платіжами.
Що стосується платіжів Банку за користування землею після 8 січня 1919 р. то і в цім питанні не повинно бути винятків, бо коли за кори- стування землею з державного фонду Держава бере частину врожаю, то не- має підстав звільняти від оплати повичальників, що користуються за- ставленою у Банку землею. В цім разі робиться лише та полегкість, що
показав бувший власник заплатив при купівлі землі частину ціни з сво-
їх коштів, то з нього береться не третина врожаю, а тільки яких не-
будь, середнім ліком, 3 пуда збіжжа з десятини.
В довершення проектуємих змін доцільно встановити щоби продоволь-
чі установи переводили розрахунки з Банком за принятє від платниківБан
ку збіжжа по твердим цінам, або цінам, що встановлюються для розрахунку
по хлібній повинності.
Орігінал підписаний: Міністр Фінан-
сів Т. Мартос
З оригіналою згідно:
Управитель Банку Мшевські
ЗМІСТ АРТ.8 та 9 СТАТУТА ДЕРЖАВНОГО ЗЕМЕЛЬНОГО БАНКУ.
АРТ.8
Резервовий капітал складається: а/з передбачених п.а арт.6-го цього Статуту відлічок до запасного капіталу по досягненню остан- нім граничного розміру/арт.7 цього Статуту/; б/з прибутків Держав- ного Земельного Банку в окремими його Відділами;в/з призначень Державної Скарбниці, і г/з інших капіталів і коштів Державного Зе- мельного Банку.
АРТ.9
Цей капітал має участь у всіх операціях Державного Земельного Банку і, на випадок, коли не вистачить призначених на те сум,відпо- відає за запасний капітал і слугує для покриття видатків по поряд- куванням, а також можливих утрат Державного Земельного Банку з Окре- мими його Відділами.
Крім того, як набирається резервового капіталу до розміру, кот- рий Комітет Догляду і Банкова Рада визнають достатнім, частина цього капіталу може бути повернена на утворення спеціального меліорацій- ного фонду і надальший розвиток діяльності Банку на користь його позичальникам
З оригіналом згідно
Управлінський Банку П.Мешков
В заставі Державного Земельного Банку по особливим відді- лам його по завідуванню справами скасованих "Всероссійских Государственного Дворянского Земельнаго и Крестьянскаго Позе- мельнаго Банков" на Україні знаходиться 7.950.900 дес.землі з боргом на ній Банку 723.355.600 карб. На відповідну суму Банком випущені різного наймення заставні папери, які забез- печені заставленними маєтками і всім майном Банка, а по ватим і всім майном Держави.
За часів війни і революції позичальники ставились до своїх обов'язків досить недбало, наслідком чого по І січня 1919 р. на них стоїть недоплатка платіжів Банку понад 75.000.000 карб.
Після ухваленого Високою Директорією 8 січня 1919 р.закона про землю, вгідно якому приватна власність на всі землі ска- сована, а вивласнення її переводиться без викупа, заставлена земля перестає бути забезпеченим боргових з обов'язань Банка і останній мусить сплачувати їх своїми власними коштами, а як що їх не вистачить,- лишку повинна перевести Держава.
Аби заспокоїти зазначені борги в найменьшими для Банка і Держави втратами Банк мусить взяти собі за обов'язок взяти всіх заходів, аби бувші позичальники сплатили Банку всі ті суми, які йому від них по закону правдиво належать.
На перший погляд здається, що при істнуванні закона про землю ніяких платіжів Банку не повинно бути, бо іпотечний борг не є особистий борг власника землі, а забезпечується тільки землею, під заставу якої власник одержав позичку.
Одначе, приглядаючись до ества іпотечного кредиту, ми ба- чимо що в дійсності воно на так є, як здається. Банки іпотеч- ного кредиту дають позички під заставу землі не тому, що во- на є власність заставника, а в залежності від прибутку од ко- ристування землею. Коли власність не дає змогу, або коли користування нею незабезпечено,- під таку власність ніяка
іпотечна установа позички не дасть. Виходить, що центр ваги в справах іпотечного кредиту полягає не на власності, як такій, а на користуванні землею. Коли стали на сю точку погляду, то зовсім виразно освітлюються взаємовідносини між Банком і заставниками і обов'язки останніх перед Банком. Звідси випливає по перше, що Банк має законне право вимагати від всіх позичальників виплати недоплаток що нагромадились за часів до 8 січня 1919 р. По цей термін заставлена у Банку земля була у володінні і користуванні заставників і тому немає правник основ звільнити їх від обов'язку заспокоїти зазначені недоплатки тепер, коли вони не виконали своїх обов'язків вчасно і було б все зовсім несправедливо перекладати ці обов'язки на кошти Держави. Теж саме поширюється і на позичальників-дрібних землевласників, за якими закон залишив в користуванні дрібну їх власність - до 15 десятин. Справедливо буде, щоби ці заставники сплатили Банку цілком позички які вони одержали від Банка на купівлю чи під заставу землі. Справедливість такої вимоги доводиться ще тим, що, лишаючи в користуванні цих власників бувшу їх власність і даючи їм через це значну перевагу перед загалом працюючого селянства, закон безумовно мав на увазі, що дрібні власники придбали собі землю коштами здобутими своєю працею. Як стати на цей грунт, то виходить, що для того, аби залишити за собою право користування бувшою своєю землею, дрібний власник повинен дійсно її оплатити, а як це вона в заставі, - то сплатити борг Банку. Вирішити це питання в інший спосіб виходило б, що Держава власними коштами утверджує несправедливість в земельних відносинах, даючи незаслужено таким дрібним власникам перевагу перед лишком трудового селянства.
Одначе, встановивши таким чином з кого і які суми Банк по справедливості має одержати, цим справа остаточно не вирішується. Потрібно ще добрать способу, аби належні гроші позичальники виплатили і притому в тій вартості в якій в свій час Банк видав їх в позичку.
Що до першого питання, то, в випадках неплатіжма, Банк згідно статуту вживав примусового засобу-повертає землю недбалого заставника у продаж в прилюдних торгів. Вживати тепер цього способу неможливо, як неможливо також припускати, що позичальники почнуть вносити недоплатки по своїй волі коли земля у них вивласнена, а осібно як нез вони вже і не користуються. В цім становищі може бути тілько, щоби правж не доплаток платіжів Банку провадився на загальних основах порядком на- рівні з державними податками.
9
Цо торкається вартості грошей то, з огляду на сучасний мент, справа потребує пильної уваги.
Для пояснення ненормальності становища наведем такий приклад:
Селянин для купівлі 6 дес. одержав позичку в 1200 карб. Як би він за- хтів сплатити цей борг до 1914 року, то при найвищій тоді ціні - 2карб. пуд пшениці /в дійсності хліб досягав такої ціни лише в сукупні не- врожайні роки, звичайно ж вона не перевищувала 1 карб.25 коп. за пуд/ Йому необхідно було б продати 600 пуд., а в сучасний мент, коли риноч- на ціна пшениці 800 карб. для тої ж цілі досить І І/2 пуда-то-то за- платити Банку по тодішній ціні пшениці замість позичених 1200 карб. тілько 3 карб. Лишати справу на такому становищу виходило б, що кошта- ми Держави будуть збогачатись окремі особи, а щоб цього не сталось Держава мусить захистити своє фінансове становище в цій справі в пов- ній мірі. Тому, вважаючи, що вартість грошей тепер значно менше ніж за часів коли видавались позички /до 1914 року/, бо тоді гроші лічилось на золоту валюту, а також що дострокова сплата боргів по позичкам при таких умовах доведе Державу до великих втрат, виникає нагальна конеч- ність змінити умови сплати Банку як строкових платіжів, так і лишку капітальних боргів в той спосіб, щоб виплата та провадилась золотою валютою, або зерном збіжжа-пшениці, жита, вівса, проса та гречки по най- вищій доведенній ціні-4 гривні за пуд збіжжа, яке позичальники мусять здати продовольчим відділам Народних Управ в кількості по розрахунку- І пуд зерна за кожних належних Банку 2 карбованців.
Така зміна умов виплати зовсім справедлива, бо вносячи платіжі Бан- ку часно позичальники дали б Державі можливість випускати менше гро- шових знаків, через що вартість їх була б вища. А коли своєю недбалі- стю вони спричинились тяжкому фінансовому становищу Держави, то тим менше підстав щоб це тяже становище Держави було ними використано. В разі ж позичальники визнають дострокову сплату капітальних боргів зазначеним способом для себе невигодною, то закон до цього й не приму- шує їх, залишаючи за ними право переводити сплату боргу строковими платіжами.
Цо стосується платіжів Банку за користування землею після 8 січня 1919 р. то і в цім питанні не повинно бути винятків, бо коли за кори- стування землею з державного фонду Держава бере частину врожаю, то не- має підстав звільняти від оплати позичальників, що користуються за- ставленою у Банку землею. В цім разі робиться лише та полегкість, що
показк бувший власник заплатив при купівлі землі частину ціни з сво-
чх коштів, то з нього береться не третина врожаю, а тільки яких не-
будь, середнім ліком, З пуда збіжжа з десятини.
В довершення проектуємих змін доцільно встановити щоби продоволь-
чі установи переводили розрахунки з Банком за принятe від платниківБан-
ку збіжжа по твердим цінам, або цінам, що встановлюються для розрахунку
по хлібній повинності.
МІНІСТР ФІНАНСІВ
ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ, ВИЩИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ І
ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНСЬКОЇ РСР
В даній справі № 215
Фонду № 1015 Опису № 1
Пронумеровано 9 (дев'ять) аркушів = 18
(цифрами і прописом)
з них літерні №№
продушені №№
Вкладення
Брошур, газети:
Графічні матеріали:
Інші особливості документів
Документи із згасаючим текстом: 1/4
2 вересня 1996 р. Підпис Ауценок
ПІДГОТОВКА СПРАВИ ДО МІКРОФІЛЬМУВАННЯ
(що зроблено і вказівки оператору)
не лічор - 4,8,9
19 р. Підпис
