Лист-доповідь до генерала Юнакова про діяльність армії УНР та становище на фронті , 1919, 11 арк.

Ф - 1078 О - 2 Спр - 25 Ф - 1078 О - 2 Спр - 25 ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ УНР Лист-доповідь до генерала Юнакова про діяльність армії УНР та становище на фронті 1919р. на ІІ арк. Головне Управління Генерального Штабу армій УНР. Оперативний відділ ДЕЛО №_ Лист-доповідь до генерала Янакова, про діяльність армії і становище на фронті за 1919 рік. Начато _ 194г. Оканчено _ 194г. Іла 12 _ листах Лист подібно Докладові. Справа №6 12 Високоважливому Генерал-майору Головному Танові Професорові Військової Академії генерального штабу, Генштабу генерал-полковникової М. Юмакову З цього місяця я одержав від Вас рекомендованний лист із запитаннями, а 8-го свої документи та ви- тяги з автобіографій. Будь ласка, Вами за шану, ожакуванні Вами моїх творів, як рівною і за привітання. Засилаю та- кож циру подяки за пам'ять Вашої небозі 10-ти Вірі Силеновній. Визнаю Вас своєю найкращою. З огляду на Ваше оголошення здоров'я та он, прошу у Вас щирого продаження за те, що я потурбував Вас, приславши Вам свої твори, які Вам очевидно було також читати. Я роблячи це, досвід Ваший оцінки щодо моєї національно-політичної праці. Стежу приносу Вам велике Спасибі за приймання Вашої оцінки. Глибоко вдячний Вам за те, що Ви любите тих самих думки про національну справу, що і я. Безмежно задоволений, що разом з Вами та багатьма іншими йдемо ми вдячними, широким світлими і прямими державно-національним шляхом, який був напрямлений Мейєнчиком С.В. Петлюрою ще в 1905 р. и особливо в 1907 р. в старого Укряй- ською Національною безвартійною ероладою, що при- цовалися в справі висволення України, з якій я був тавлиним опівробітником. Зв'язкових ліній С.В. Пет- люрою, М. Ямптрівим, М. Міхновським, М. Шрагою і П. Киневським. Цю працю я виконував з 1905 по 1914 рік, а з 20-го квітня 1916 р. і до 25 травня 1926 р. був тавлиним радником С.В. Петлюри. Про мою працю при небіжчикові С.В. Петлюрі знав п. голлов. Всунено та О. Виговський Я відкрив вірно недіяльності С. В. Петлюри та от. В. Котюкнцького, бо наші погляди та думки були однакові, та працювали ми по одному шляхові, який вів до У. Н. Р. що мала в центрі по системі національної делократії. Тому я й працював при ньй не втрачає ради. Про Вашу вірність Немця - Україні та щиру відданість святій ідеї виволення я знав зі слів Медіцина С. В. Петлюри та адміністратора О. Виньського, який Вас глибоко знайомий від щирої думки таї мені пропонував зв'язатися з Вами, як зі щирих патріотів. Узагалі до Знайомства з Вами, як Вас відомо, третилася 30 жовтня 1922 р. в м. Тарнові. З нашого балакан я винію як найкраще погублення того, що Ви в цьому і вірно Немця - Україні та народові людиною. От тому я радо згодився бути старшинкою для доручення у Вашому персональному розпорядженні, якщо і був проведений наказом по Канцелярії Військового Міністерства з того умовою, аби я не вирушав на Велику Україну, а залишився для праці в таборі Шипіорно, та й до цього часу я пурт передбував в Українській станиці завше готовий до виконання Ваших і повноважень Соботарів розпорядження. Перебуваючи в станції, я не випускаю пера з рук, глистиуюся зі щирих патріотами та поступово склав свою автобіографію, яка дбіймав весь перебіг мого життя з дня мого народження, ось то від 1 квітня / ст. ст./ 1879 року і до 2-травня 1924р. Ця автобіографія дбіймав 14/5 сторінок зошиту, і написана в двох примірниках: в черновику - власноручному оригіналі, та в копії, знаної на чисто моїм співробітником журналістом. Ктів написаних в зошитах на 1475 сторінках, на одному боці листа; вона є такими типови ціл- ком готова до друку, бо написана чітко для лег- ного набирання. Цю автобіографію в мислийтньо- му я було б видрукувати в 200 примірниках для моїх родин, знайомих та державних ліцей, де це буде потрібним, як рівном і для Вас, коли діждемо ми слушного часу та матеріального засобі. Друк свої автобіографій думаю розпочати разом з друком творів „Мета", яку після остаточної переробки мислю видрукувати в 500.000 примірниках. Чи діждуть цього зробити, не знаю, але снується ліри про це, разом з великими бажаннями виконання. Ви зауважили, що я до свого списку не занів р. проф. Рещенка-Сопівського. Ви цілком праві, але я проф. Рещенка-Сопівського мию в своєму спис- кові складу мислийтнього Уряду УНР як кандидата на посаду міністра пошт і телеграфів, або народ- ного господарства. На превеликий жаль мені ні разу не прилучилося з ним бачитись та звести з ним знайомство, а тому я не хотів брати на себе моральної відповідальності заносити проф. Рещенка- Сопівського у список заключених українських діячів. Коли ж Ви мені про це нападали та до того ж охарактеризували проф. Рещенка-Сопівського з найкращого боку, то я його даневу в список без дальнішої ваги, як рівною підповню списку тими особами, що до нього це не занесені, а зацерговують того, аби були занесеними. Крім того де-які з занесених в список осіб будуть переознановати- ся при укладанню остаточної редакції. Крім того Ви налагодьте про мертвих ліцарів, але ційво справою займатися пан Зубенко, який вже випусків 2 частини маленької книжки під назвою „Наші лікувачі і музичніки“ це по перше. А по друге, уя справа доручена Військовим т-воло вув. важкі армії У.У.Ф. полковником Генштабу Савченкові, який мав збірати відомості про т- мерних лікувачів та діячів, та повістити спо- гади про них в Військовому Журналі, що нині мав в недалекому майбутньому вийти у світ, а чи буде це зроблено, наявно не знаю. У моєму власному списку вміщені такі пош- ші українські лікувачі та діячі : полтавський адвокат М. Клип'ріев, інженер Бородай, черни- говський адвокат М. Шрага, селянин М. Онуцький - член державної думи, проф. Сулицов - з Харківського Університету, який мене виховував, проф. Науменко, Отаман В. Потоцький генерал О. Пількевич, п. М. Василько з Буковини , літтрополит Юрій, Хар- ковський адвокат М. Міхновський, письменник Христя Ангельська О.Х. Виліковський, П. У. Ішкев - ський С.В. Петлюра , та інші видатні діячі та лікувачі. Що ж тичиться до померлих лікувачів армії У.У.Ф. то про це повинні матися докладні відомості і військовий нагальний, а чи це ро- биться, не знаю, бо це не входить в моє завдання. Оприй того Ви вказали на те , що я не бував, як ставилося населення, особливо селянство України. до армії Невіжича С.В. Петлюра та до партізан. Коротенькою перегляду нашої визвольної боротьби остан- них років вистарить на те , щоб аскерово підкресли- ги прихильність і співучасть селянства у наших визвольних змаганнях. В есіні липці 1918 року, коли червоні вояки вкупі з жидами , катишами та битайбазами повали несподіваний навтуп на молду державу- У.Н.Р. яка не встигла організувати міцної регулярної армії, Уряд У.Н.Р. заложений несподіваним нападом, і ма- ленькою армією мусив залишити 24 січня 1918 року столицю України, місто Київ , при чому армія відступила до Житомира, а Центральна Рада перенеслася до Берестя-Литовського. Складивши в березню угоду з нільцями, Центральна Рада та українська армія почали контр-навтуп і 13 лютого 1918 р. Київ був звільнений від большовиків. В цій акції селянство, хуторянство та дуберніяльни і повітові Народні Управи щиро пішли на зустріч армії У.Н.Р. поста- чання й необхідними засобами відряджування. В той час я був харковий квартирмейстер при дич запорозькому Республіканському палку отамана Гольвана і мені доводилося мати вповнів з селя- нством та земськими народними Управами починаною з Житомира і Бердичева і Кінчного Харькового, Білго- родол. Старобільська, Славянського та биндеропо- лем на Кримі. Весь час з 10 лютого по 18 серпня 1918 р. селянство допомагало нашій армії ,чили тільки моло не виключаючи і активно виступив, і лише завдяки щирій допомозі і при співучасті селянства, ми могли вигнати большовиків з цілої території України; не визволено залишалась тільки Нубинь, де панували монархисти , що рівною були нашими ворога- ми, вороже ставлення яких до наших змагань війські виявилося в вересні м-ці 1919 р. у м. Київі. Отже в той час ми мали 3-4 ворогів : московських большовиків , півночі, московських монархистів з південною слобу та поляків з заходу, але лише зав- дяки вирядній підтримці селянства , змогли утри- лувати в своїх руках майже всю територію України, аж поки на великий жаль несподівано на арену політичного життя України не виринув самований гетьман Павло Скоропадський, який при допомозі німецьких батальонів розвивав Центральну Раду та погасив негубане лордування селян та хуторян за їх прихильність до Центральної Ради та нашої армії; контрибуціями та нагальним гетьман Скоропадський дужав здійснити селянства, які вирвавно скликалися в бік У.Н.Р. Я, знаючи про вороже ставлення селян до гетьманщини та про істотні зміри гетьмана Скоропадського, відловився прийняти приказу на вірність гетьманові в місці розташування 2-го запорожського полку отаман Бєлбасанова в м. Білогрудку Старобільського повіту на Харківщини 5-го липня 1918 р. Залишивши приказу в згаданому полку, я вийшов до Харькова, куди прийшов 24 серпня 1918 р. на спіткання з інженером с. Пилип- шенком та іншими для обговорення справи про підготовлення повстання проти гетьмана Скоропадського. Зібравши відомості про стан гетьманського війська в Харкові та Полтаві та заручившись допомогою з боку селянства, яке горяло бажанням виступити проти гетьмана, а 22 жовтня 1918 р. здав відомості от. Бєлбасанові 6 м. Воронок на території вузли, місця по- дійного розташування 2-го Запорожського полка. 1-го листопаду 1918 р. в м. Києві я здав В.В. Петлюрі відомості про стан гетьманських військ в Полтаві та Харкові, як і про настрій селянства, що вирвано був проти гетьманських. При тих зв'язках я от. Бєлбасанову. Публічно в м. Київі був накрес- лений план діяльності і утворення Директорія У.Н.Р., яка вийшла відтак до Білої України, щоб звідти керувати повстанням проти гетьмана. Повстання розпочали 6-го стрічку до яких масово прибувалося селянство, концентруючись в Білій Церкві. Я же разом з 2-м запорозьським полком наступав на Харків, який був зайнятий масово без бою. Частини тилу пішла на Полтаву, а хвостик під командою Шелестаї ділилися в Харкові. Уро коспільну кілку роззбройлі і запечували тимчасово в Харкові. Оф. Балбашин в гуртожні як ці взяв Полтаву і прилинив, а я приїхав до м. Лубен, де був центр протиєврейських руху та гитаб повстанської селянської армії Лівобережжя, на колі з сот. Сигалі. З м. Краматорска Мавринський полк повів наступ на Хорол, Рогодин і м. Лубни, які і були взяті в ній з 15-го на 18 грудня 1918 р. Я замінив м. Лубни і поїхав як звязок через Київ до станції Мотовилівки, де і залишився стирличною для доручень при оф. В. Тютюнниківі для звязку з оф. С.В. Петлюрою. Це право я виконував до самої смерті оф. В. Тютюнника. Отже, коли Директорія оголосила повстання проти гетьманщини, то першими відкликалися селянство, яке масово йшло в ряди повстанської армії і майже безвиручне, лише палаючи горячою любов'ю до батьківщини та Уряду У.Н.Р., дружно виступило проти гетьмана. На противі ліссядці від гетьманщини і ніглув не залишилася й сліда. У такому стійкому зв'язку селянства виявилася вповні та щира прихильність до Уряду У.Н.Р. та до головного Офіцера С.В. Петлюри, ільо якою лунало по всій Україні зус за часів Центральної Ради а під час збройного виступу проти гетьмана, тим більше. Після повалення гетьмана, вибрання 1-го Національного Конгресу та проголошення Самостійності України з її Урядом Директорією, селяне і хусторане роззбройлися по своїх селах, гадаючи що їх діло поки закінчене і що Уряд У.Н.Р. доведо справу до кінця, але медіа ця несе селян та хутірські завдання, а саме: в опорії часи появилися таветні відгови від лівого крила українських політичних партій з під червоного простора, і ці відгови, що випускалися від імені Українського Радянського Уряду, в складі Володимирка, Мужківського, Тригорьова, Петренко, Степаненка та інших , яких пригальником був проф. Друцьевський. спіралися скопіролітувати Високу Директорію У.Н.Р. в охах селянства, називання її дурнуванням Урядом, та домагалися від неї передачі влади терновому Урядові. Висока Директорія одназно непохитно стояла на рав зняття позицій, особливо Небіжинка С.В. Петлюра. Разом з тим і від кадетів, так звані Остапенкові та Андрівківці за допомогою Бєльгана і Осикова різною старалися запалювати Директорію У.Н.Р. а особливо Небіжинка С.В. Петлюру. До ускладнення ситуації багато сприятилося те, що голова Директорії В. Вінни тельно став виправно схилатися на бік Радянського Уряду, а член Директорії Андрівський став на боці кадетів. Кадети обвинувачували Директорію в большевизмі і хотіли захопити державну владу в свої руки , і коли чутки про це доходили до селян та хутіроран, то вони не бурили поінформовані про правдивий стан речей, почали хвилюватися, не дістови на якому боці правда і за кого піреба їти. Я , як родерент поміт селянства , як і інші, не встигли поінформувати селянство про дійсну ситуацію, щоб такий чином заручитися вірністю селян Директорії У.Н.Р. та захистити їх відки пуртів від себе відгови радянського і кадетського напрямку. Ми саме всітили зробити і поінформувати від імені Директорії проміж військовими відділами У.Н.Р. і проміж незначною частинною населення . Не встигли ми розпочати інформаційну кампанію серед селянства, як в середині січня 1919 р. московські большовики вкупі з українськими зітроданцями, на чолі з Петровським і Кочубійським повели наступ на Україну і 30-го січня захопили м. Київ. Уряд У.Н.Р. перенісся до Винниці а потім до Калинця - Подільського, де і протримався до 21 листопаду 1919 року, коли мушв шукати прихилку за Збручем у польської влади, бо вони були не в стані боротися на 3 фронтах: з боль- шовиками, деникінцями і поляками. До нашої невдачі багато сприятило зрада Ємельянового дипломатора д-ра Євгена Петрушевича, який пере- дав Галицькому армію в руки Деникіна. Лише частина армії під командою зрадника Омелянови- на - Павленка), щоб був навпаки прихильником укра- їнських монархистів, залишилася вірною директо- рії У.Н.Р. Ця армія під зверхнім керовництвом голов- ного Оталина С. В. Петлюри сконцентрувалася в м. Любарі, де 6 грудня 1919 р. було вирішено, або Уряд разом з Головним Отаманом виїхав в Польщу до Марнова і Варшави, а рештками армії У.Н.Р. йти в запілля ворога. В цей надзвичайно скрутний момент знов було урачено посприяло ножам в спину нашої справи, та армій У.Н.Р. Цим ножем була зрада от. Волоха і Одинця, які враз з цих гайд- мацьких підпалили, огризувавши в листі Любарі державну скриньку Уряду У.Н.Р. перейшли на бік большовиків. Рештки армій під командою ген. Омеляновича - Павленка і ген. Юрка Мютонника пішли в запілля ворога, в так званій Зимовий По- хід, що продовжувався від 6 грудня 1919 р. до 6 тра- вня 1920 р. Цей похід, при підтримці селянства, був одним з самих блакитних героїчних епізодів нашої визвольної боротьби за власну державність. В той час я в Любарі не був, бо після смерті от. В. Протопопника мені було прикомандировано до складу Військового Міністерства у відділ зв'язку, який перебував Отаман О. Шатовий. Фейєвське міністерство мала землячена фелганця - Подільського відступу на от. Сретені а з неї до Сусатина, де 26 листопаду 1919 р. було польською владою імперновано і відправлено до м. Марнополя. В Марнополі разом з нами мав дився зуб. військовий міністр ген. Петрів, з ген. Сальським та іншими. В Парнополі 8-го грудня 1919 р. мені було депортовано, аби я вирушив в огненній похід на Велику Україну з завданням до Штабу Мартинського відділу ген. Симановиця-Павленка та 10. Протопопника. Я дав на це Згоду, надаючи, що смерть, що слава, до цей похід був надзвичайно ризикованим: то перше треба було витягти польські застави від Марнополя до містечка Лебедин. Уряд заспівав було всього 5; тоді треба було перед тим спочатку дентинськи а потім і болговицькою захистити. Для виконання цього плану треба було мати велику відву, твердість духа та розторопність, бо перенести виголиве Аеросвітне Завдання було різко не з легкою. Мут треба було показати себе як усмійливим розворотним і опережним, і я взявся за цей виконання, бо цього вимога від мене національна честь і сумління. З Парнополя я мав вирушити 9 грудня 1919 р. в який то день о 10 годині ранку мав пригуріти до п. Письменного, для одержання від нього зразка на дорогу. Прибувши в той день в готель до пана Письменного, я зобачив тільки картинку: поважні опечатали пропову скриньку Військового міністерства і вивезли її до Полтави Скарбниці. Пан Письменний заявив мені, що у нього не мав ожидних зрозумів, бо поляки опоготали скрипку цілого несподівано, а тому він не вміє личи дити ані шаш , і що наколи я маю змогу без цих зрозумів вирішувати, то щоб виручав як найскорше, наздогнав ген. Ю. Мготьонника, передсв полку повідомлення про місце перебування Уряду У.Н.Р. і такий чином установив звязок. Я згодився, бо мав до- сить власних зрозумів, а саме: 100.000 гривень, 1000 ав- стрійських корон, та 2000 карбованців узарського. Ця сума в той час була досить значною. Узнавши про це п. Письменний і от. Штабал були дуже ура- довані. Після цього Письменний разом з поляками відправив опекатуну зрозумів скрипку до Полтавської Окрадниці, і о 12 години дня повернувся до готелю, де я на нього чекав. Одержавши завдання, а роз- прощевся і в ніч на 10 червня 1919 р. виручив з Та- рнополя, дивув шляхом Заставу палаків і прийшов до Збираєка, в якому відпочив одну добу у знайомих, ще за часів мого перебування в московській серлії весною 1914 року. В ніч з 12 на 13 червня ці знайомі провали мене мимо польських застав і такими чинами я шов до самого Ульяна, де й знайшов Штаб переписан- ської армії ген. Окляновича-Павленка 6 липня січня 1920 року, а 18-го січня 1920 р. я прийшов до штабу партисанського відділу ген. Ю. Мготьонника, до якого було адресоване завдання, бо ген. Окля- нович-Павленко був знаний, як прихильник українських монархістів , а ген. Ю. Мготьонних вважався за людину більш лівого настроя, більш певною і кірною Урядові У.Н.Р. При цьому Штабі я і залитився ми весь час Зимового Походу, приймавши на себе обов'язки контр-розвідки в дитячої боль- бовиків та інформацій серед населення, яку мав провадити фасоли з п. Скларові. За все це похваль я постійно перебував в ризикових одиничних походах в зетілля бойовиків і метою розвідки про стинь бойовицької сил та інформацій селянства відносно завдання партисанської армії. В цих походах я виявив енергій та здібності, за що ген. Омелянович-Павленко та Плотник мене дуже плачували, вважаючи мене за найкращого розвідника, що завше досягав до цілі був партисанської армії літво правдиві відомості. За мою зуру і відвагу прагну ген. Ю. Плотник в м. Євпаторія в жовтні 1920 року підвищив мене в сотню. Після здобуття 15 квітня 1920 р. м. Вознесенська, де ми запасали вдосі набоїв і м. Вознесенськ було взято завданні письм правдивих відомостей, які меню були здобуті під час розвідки; ми почали відходити від Вознесенська. Під час переправи через Кубань ген. Омелянович-Павленко в присутності ген. Ю. Плотникова, прийшов мене за плече, сказав: „Не ми в проводниках цього походу, а фактично проводарем є великий ліцар-старшина О. Богун, який за свої подвиги заслужив биської рани і всю українську орден, честь пам'яті і слава!“ У фактично, багато розвідників повтікало під Зарозовою покарання за дельники відомості, а як за весь час походу здобувши Як важливий розвідок, подавав цілком правдиві відомості, чому в свідок, тетерешній командир Най-Київської Стрілецької дивізії, полковник Шременко. Отже, бачите Пане Генерале, як під час цього походу, в невеличкому розвідках селянство і хутірництво переховувало мене від полаків, бойовиків і деникинців више тому, що воно знано мене, як дійсного старшину армії У.Н.Р. під зверненням керовництва Головного Остаплана С.В. Петлюри. В цьому виявлялось щира прихильність селянства до висвободження змагань нашої лицарської армії. Рівною і під час останнього походу ген. Ю. Мгтонника в жовтні та листопаді 1921 р. в якому я приймав участь, як інформатор від Міністерства Вправ Внутрішнього і Головного Остаплана, селянство і хутіоранство надзвичайно прихильно ставились до Головного Остаплана С.В. Петлюри, його Уряду та до армії, і лише брав маленької попередньої інформації про завдання походу ген. Мгтонника, брав повністю серед селян, що це іде військо У.Н.Р. та страх перед тим аби не попасти в зетабки яку частину виявляли болговицькі для так званого проголошення непевного для них елементу серед селянства – спірнували селяни від відкритого ставлення по нашому бою. Маленько перед походом була проведена всіповідна інформація серед селянства що намагалися усунув, що селянство масово приєднувалось в до нас, поповнювало ряди партізанських кідділів і робило повстання у короткому запізнені, і я певний що похід Мгтонника залав би на Великій Україні зрештою позитивну стихійно-го повстання серед селянства, але все було на нашому боці, і горіло ваншанське скнирття з себе ненависне болговицьке Ярло. Отже вина в невдачі походу падає на нас самих, а не на селян, бо до того ж серед наших партізан досить часто траплялися приключення монархій, особливо кінотинки, які стратегично економірували армію У.Н.Р. певно з метою нептоддити Урядові У.Н.Р. візьми у і в регулярній Армії і в партізанщині, де біннопиття висновали безправними грабунка- ми і насильством. Селянство ними було незадоволене і їх болгся. В деяких селах після таких самочинств кисть кіннопитів, мені лише з вали- дними перуднощами удавалося застосувати селянство шляхом відповідної інформації, бо селянство мене шанувало і мені вірило, як певній людині. Що усів тих, свідчить те, що під час мого перебуван- ня на Великій Україні з 25 червня по 9 вересня 1921 р. селянство разю перевозувало мене від болговиків, наколи довідалося, що я приїхав з метою організації повстання проти болговиків, та просило мене аби поветинна відлогнити до серпня 1922 р. щоб краще до нього підготовитися, та повстали, разом з грузинами, які рівною сопівувалися до збройного виступу проти болговиків / про це докладно скажено в автобіографії /. Бачить, почав генерал, але ген. Ю. Мтянник не подававши ради селянства, самочинно виступив в 1921 р. і провалив , як нашу справу так і справу грузин, які потерпіли невдачу в 1922р. через те, що не дочекалися спільного виступу проти болговиків Україною і Грузією. Певно ген. Ю. Мтянник робив це з метою остаточно звести на нівець справу висвлення; йому певно не хотілося щоб Україна була під державною владою Апекторії У.У.Р. на той з Б.В. Петлюрою. Правдиве своє обличчя він остаточно виявив в жовтні 1922р. переймовши на бік болговиків). Він мадуїть гадав стати на лісці Фрунзе, але усе йому не вдалося, і він тепер провадить кайнову працю , демонструючи фільмами, як нібито О.В. Петлюра продавав полежки і т.д. У ця генеб на робота Ю. Мюнхенника не приносить однако ба- жання наслідків, до селянства 'вперто чекав на по- короть своєї рідної влади - Високой Директорії У.Н.Р. селянство українське дорожило імени С.В. Петлюри бо знало цину і влету його щиро-національної дія- льності, а тому воно не могло вірити Ю. Мюнхен- никову й не вірить . Селянство вірить лише в тіє, що повинна бути Великості на, Великос- борна і Незалежна Україна У.Н.Р. тій знову- дослідження пристороли-символом нашої державно- сті і суверенитети , і того моменту, коли одвіні мрії нашого народу перетворяться в сяну сла- вою дійсність, наша хвальство з надією чекав. Вони рівною чекав на Величний Уряд У.Н.Р. що втілине вище партійних і класових інтересів. Селянство добре розуміє, що понад інтересами пар- тій та окраїнах суспільних верств, стоїть вищі інтереси нації та Держави. Вони чекав , що мислительний Уряд У.Н.Р. впорядкув державний устрій по сюетелі національної - демократії, та віддасть землю, щобро скроплену потою і кров'ю нашого народу, без жодного викупу, до кращого викупу, як кров кращих синів нації , не мав-тільки, хто їй обробляв власними, або родити молочними руками. Як і забезпечить громадянству виборче право ма засаді рівності, таємноти і вільності. За це боровся і Медіончик С.В. Петлюра , до він цілком розумів селянству, зрозумів под бажання і конечну мету всіх пов стримань). Селянство неперервно очікує переможного закінчення висвольних діяльність, а як прискорити цей етап, про це нехай подумають вищі наші державні керовники, які мають високу освіту, всебічний практичний досвід, про це рівною мірою нехай уділяють військові Офіцери, бо селянство та хуторянство зявляє з себе лише той сприб матеріал до май- дутньої державної будівлі, який чекав довгих років, які з цього європейського матеріалу створили величезну Державну Хату для всієї Національної Української селян. Є во приглібля, що діло має стра- виться, а коли листопад бойових дій по тут вже нічого доброго не видно. (Опісне селянство У.У.Р. чекав на прихід того велик- ного листопада - провідника майбутньої, який би вогневим своїм словом і власним прикладом важного чину, збудив весь український народ, запалив його нестрим- ний ваганняний щирій праці над утворенням власної державності. Цей важливий листопад мусить роздурхати національну стихію, що спить вже на протязі 300 років, заколисана узелевилими піснями ворогів нашого, щоб ця стихійна сила виборала собі одвінне право нації, як що не малах культурної доротеди, тіло сплю з доброго чину, бо зі всього видно що рішуче слово окається в полону гострих багнетів, бо вже на вістрях багнетів али почесають в май- бутність повідну пісню висвободження, лише багнети продовжують ворогами нашим національне і державне право. Велике це добре розуміють, та й чекають у них гострих багнетів. Коли ж прийде слушний час, то вся земля українська вкриється здобреною силою завзяття і лютими воїнами. Кожна українська хата дасть козака, а на місці всіх і хуторів встануть міліції фортеці на посправ ворогам нашим націй. Величезною силою вирити, що настане день коли в кожному громадянинові воскресне дух славного предків - лицарів-козаків і з долобним вестиме біль- на і незалежної України. У цю вірну листа наші селансько і лише звідки й терпить недолюдські знищення ворога. Про цю віру в описійтніх відроджен- ньо України сказав і наш ченці і пророк П. О. Шев- ченко, а його слова не пішли незарало, десь у повітря, вони глибоко запали в душу кожного селянина, який розуміє свого пророка так як і пророк розуміє душу кожного селянина, бо він був єдиною своєго народу. В цих радках я написав Вами, Пане Генерале, правдиве обличчя нашого селянства і хутопоранентва. Що ж тищиться прикрій витадків серед селянства на Поділлю під час оголібляції, оголошеної нашим Урядом, то лише завдання своїх темноти та дегорівництвій селанство піддавалось впливові т.зв. Комітету Охоро- ни Республіки з під червоного пратора, що склибав 22 березня 1919 р. в м. Кам'янці-Подільському під головуван- ням Чеховською / заступника Степаненка/, та в складі 9 членів. Цей комітет, який виразно стояв на боці Радянського Уряду, намагався захопити державну вла- ду в У.Н.Р. за воюку ціну сперснить заплямувати, та сколироглітувати Законоправний Уряд У.Н.Р.- Високу Кирикторію . Цей Комітет підбурював селян та робітників до виступу против Уряду У.Н.Р. та загов- ного Об'єднання С.В. Петлюри, і це до деякої міри йому вдалося. Такі впливіти мали лише кого Желеринки, Прокурова і Метюлира, але вони були швидко ліквідовані. Селянство звідоляло свої свою політику, бо лише завдання своїй темноти воно далося на споку нашого ворогів, біля кадетів та нашого-українських капурністів, що мріяли про створення Радянської України. Під впливом шаленої агітацій селянство здійшло на ро- ротний час свій правдивий пилак, і хов спору потім розібрали в чин справа, але було вже дитіно. Має Генерале! Ви написали мені, що стан вашого здоров'я недостатньо поважний, що навкіль притукають можливість смерті, зазначивши при тім, що майже надію, що Валл після смерті знайдеться лігце вічної спокину на Військовому Цвинтарі в Шипцаро. Коли правду кажуть, що смерть жартувати не любить, бо вона забрала всіх несподівано від нас таких чудових паперів, як ген. О. Милькевич, або О.Х. Саліковський. Це можна простити з розумом з нас, але я надіюсь, що Бог не потретить сьогодні беззаконної смерті забравши Вас з наших рядів. Це буде для нас незалежним втратою, бо у нас такого генерала, як Ви, не мав. Ви повинні бути в нас українців 1-м маршалом, бо Ви на це маєте цілковите й заслужене право. Най Вам Боже узго, а не смерті. Коли ж наші молитви не будуть почути, і смерть навіки вирве Вас з наших заслужених рядів, то я бажав би, щоб Ваши останки були поховані на цвинтарі у м. Варшаві разом з погиблими О.Х. Саліковським, щоб звідти, при першій можливості, перенести його до Золотоверхової, старої столиці України - м. Києва, та поховати й на горі, над бурхливими Відол-Дніпром, щоб він спивав Вам пісню, повну глибокої вдячності і вічної пам'яті, яку Ви заслужили серед нащадків. Улюбленим до Вашої небогу Уряд У.Н.Р. мусить забезпечити до самої смерті, аж небогу 1-го Українського Маршала. В цьому палав моє лірія про Вас, якою бажаю сил і здоров'я від щирого серця. Ма підстави слів Небіжника С.В. Петлюри, Ви "de iure" рахуватиме і тепер Військовий міністром У.Н.Р. обов'язки якого, з огляду на Вашу недугу, тимчасово виконував ген штабу, Генерал-хорунжий В. Сальський Зо щирою почестю до Вас і Вашої Небоги 11/2/47р. О Богу Цей лист в копію, знатою з мого власноручного оригіналу, який залишавться в моїйм архиві. Копія, яку Вам надсилано, є написана, як і ко- пія моєї автобіографії, моїми улюбленними стівровіт- никами, зрадовуючи Степаном Фост-Костендр, який добре володів льовали: українською, московською, поль- ською, німецькою, французькою та латинською. Він в довсіли молодою /мав всього 26 років/ надзвичайно енергійного та здібного людини до літературних праць, мав багату техніку в узарині праць джце- лярійною, та такий до складання літературних творів, а цих людей у нас в мало. Я його тримав весь час при собі, як незамінну людину в процесах канцелярійною. Він охов перетинув мої твори і спогади, бо вони йому до вподоби, як люди, що хоча все рідне. Додаток. Влідовано в на своїй листі приходять про неспо- дівання та тяжкий для Уряду У.Н.Р. випадок, що протікав на ст. Ваннарки, лисці розташування Штабу південного фронту армії У.Н.Р. в березні 1919 р. Штаб Рівної Армії на чолі з от. (В. Мюлленкінгом, що був розташований у Мюлеринці, коли шифрував мене 1912 березня 1919 р. в спільному порядкові, окре- мим пороталом), до ст. Ваннарки з завданнями по- відомити Штаб південного фронту, аби він разом з'їхала військовими частинами відступив до ст. Мюлеринці. Я прибув до Ваннарки ранком 20-го бе- резня і доручив пакет полков. Мінковському, на ім'я якого він був адресований. Полковник Мінковський на похор був задоволений наказом про відступ до ст. Мюлеринці, а ти в душі він поділяв його, невідомо. Ма превалий жаль, залість того, щоб відступати, де-які з генералів та полковників тут же на ст. Вапнярці 21 березня 1919 р. склали Революційну Раду, з радянських забарвленнями. До складу її увійшло: 5 отаманів /генералів/ і 10 полковників. З генералів відомі: Волох, Нени-Винченко, Запродський, Колодій, Ослаловський . У ця Рада розпочала самотично пере- говори з Радянським Урядом і на оголосила свій універ- сал, не звертаючи жодної уваги на наказ Штабу Нієвої Армії про негайний відступ. З цієї авантю- ри скористувалися бойовики, і замість переговорів з цими самозваними Революційними Комітетами, повели впертій наступ на Вапнярку і Желеринку, і з 24 на 28 березня несподівано захопили Вапнярку, взявши в полон майже в повному складі 1-й Республіканський полк за винятком де-яких старшин. Цей полк був розтішований в той час в с. Колодіївці, і разом з полком до полону попав і мій молодий 14 літній син Іван , який був полковим писарем. Штаб півден- ного фронту вкруп з рештою військових частин відсту- пив на Тирасполь і балтили військового майнової і був імперований в Рудній. Це пратилось зав- дяки авантюристичному вибіркові навання отама- нів південного фронту, що не виконали наказу Шта- бу Нієвої армії, а виконання його , і такими чином братування дорогоцінного військового майна було ціл- ком можливим . 28 березня 1919 р. на ст. Кривопіль я довідався про полонення мого сина, а тому повернув всі на ст. Вапнярку , де вже попували бойовики, щоб урятувати свого сина. Жуїй я побачив, що бойовики, зінсивши до курті більше 500 на- ших воїнів, знущались над ними , роздягали їх з гарного вбрання та взуття , а залишь нього да- вали лахмани. Жуїй же я побачив свого сина, що стояв разом з іншими , оточений ді всіх боків бой- шовицькою стороною. Був рівною але здавив. Я мав вигляд цілком приватної людини, а тому болговики нічого не заподозривали. Я весь смаком намагався вирвати сина з болговиць- ких рук, щоб рисув з ним впійти до Олімбу Віввої Армії, який відступив ді Молерини до Кроснурова. Зробити цього мені однак не дове- лося, бо полонені охоронялися дуже сперечено внічною болговицькою вартою. При переказі по- лонени до Київа, від Молеринка Каратин, Ра- стів, я весь час їхав разом з ними тим же шляхом, незаподозрений болговиками. Це давало мені можливість бачити свого сина ,як і йо- му - мене. Увіть свої мій подібний дражевий обстан, як і цей малюнок, що наслудує собою малюнку зображений воголом в "Марасі Бур'яви" коли Марац даний свого сина в польський неволі датить його му- ки і не може йому допомогти, бо не-сила. Лише тобі, малюнок склався в творчий уяв письменни- ка тут мав місце листонок взяти з наших вої дійсності. В м. Києві , до якого прибув полонені 3 квітня 1919р., а довідався від сина, що він певний в тому, що згрий вирватися з неволі та знайти прихудок у певних людей. Застосо- ваний умами життєменними , я виїхав з Києва, до Здолбунова, і 23 квітня 1919р. прибув до Олімбу Віввої Армії У.К.Р. Мені вневдовз довелося приймати участь у лінві дубанні авантюристичного виступу на кадетів під керуванням В. Осиплюка, який ого- лосив себе Соловним Отаманом , прибувши мимо в порядкові самолюбності всього одру добу. Уяв виступ був лише виконаним дуже наслідженого надетами плащі, який був складений ще в грудн 1918 р. при епібучасті от. Галивського. План цей напередодні боротьбу Згурядов У.К.Р. та головними Останками С.В. Петлюрою. За постійну зрадницьку прислу поглибився своїм життям сам Баган. Остаточно був уцунений з Господь Правдера, а ви- дрівський - члена Директорії, так само був уцунений з Апекторій і В. Винниченко за прихильність Радволоді. Коли, як тежно було Медзянової С.В. Петлюри серед ворожого оточення проводити національну працу, про те він не відійшов від видання калічених державних пасивів, а ж поки смерть луренка не змусила його відмовитися від дальшої вибрання. Він вимер, але не зрадив. Пухли і перел межай буде для нього святи дали, а зрадників мехай вкрив бійна пляма ганьби. Пане Генерале! нас перемогла не турка ворожа міць, ся влашні наші, долашні вороги - зелляки, "малороси" і "южноросії" як правого, так і лівого петралану. Однак їх жодна робота не вбила нашого непереможного національного духу, і ми рівною барело, але не зрадили. Я вірю, що в май- бутньому нашу прислу вкури у Великі запише голо- тими літерами на своїх сторінках історія України Істоть і Слава Валд. Пане Генерале, як і всій піш старшинам, козакам та громадянам, що в борон- ся до кінця Урядові У.К.Р. що во ім'я виборен- ня національних прав нашого народу, вимирення під холодними неболю турками, але ми не липть не думати про Зраду. П.К./Укр. Український етапус при м. Ковелі О. Бодо адміністративний отарник 1078 оп. № 2 переправлено 19 лютого 1988 року з них літерні №№ 1а пропущені №№ 15- 08 1988 р. Кахлиш, Оцифрування 13.01.2011 Сид Центральний держ. Житлового, рем. і соціального будівництва РСФР ПЕРЕВІРЕНО Акт 15.06.92 Центральний держ. Житлового, і соціального будівництва РСФР ПЕРЕВІРЕНО Акт 2306.92 13.11.95 20.11.95 25.02.96 5.03.96 24.12.96 Фомін 28.02.97 Підпис Глишко 13.08.97 Глишко 15.08.97 Центральний державний архів військових органів влади та управління України ПЕРЕВІРЕНО Дата 23.09.99 Підпис Л.Т. 15.04.99 Бачко 20.04.99 Бачко 08.09.99 Бачко 26.02.2000 Бачко 16.03.2001 Бачко 30.04.2001 Бачко 10.04.2002 Бачко 25.04.2010 Бачко 26.04.2010 Бачко Центральний державний архів військових органів влади та управління України ПЕРЕВІРЕНО Дата 23.09.99 Підпис Л.Т. 110.03 Бачко ДО УЗ. 6.07.05 Косюк УЗ 12.04.2005 К ЦЕНТРАЛЬНИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХІВ ВИЩИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ В даній справі № 25 Фонду № 1048 Опису № 2 Пронумеровано 12 (дванадцять) аркушів (цифрами і прописом) з них літерні №№ 1а пропущені №№ Вкладення Брошури, газети: Графічні матеріали: інші особливості документів Документи із згасаючим текстом: "16" листопада 2004 р. Підпис Вахов - ПІДГОТОВКА СПРАВИ ДО МІКРОФІЛЬМУВАННЯ (що зроблено і вказівки оператору) " " р. Підпис СПРАВУ ПЕРЕВІРЕНО: | Видачі | Під час повернення | | Видачі | Під час повернення | |---|---|---|---|---| | підпис, дата | підпис, дата | | підпис, дата | підпис, дата | | 250/1487 Веселов | кер.328, 11. СД Хе9 | | | | | Лідою - 9/04 | кер.329, 01/324 | | | | | 26.01.10 Е | | | | | ВІДМІТКИ РЕЄСТРАЦІЙНИХ МАЙСТЕРЕНЬ: | Консервація | Опрацювання | Мікрофільмування | |---|---|---| | (Дата) (Підпис) | (Дата) (Підпис) | Оперування 18.01.2011 Сирів (підпис) |