Постанови польсько-української наради в Варшаві про організацію православної автокефальної церкви в Польщі, правове становище, поїздку Міністра сповідань УНР до Варшави та скликання наради, 23.03.1921-14.11.1921, 172 арк.

ЦЕНТРАЛЬНЫЙ ДЕРЖАВНЫЙ АРХИВ МОБИЛИЗАЦИОННОГО КОМИТЕТА ВНУТРЕННИХ ДЕЛ Будівництво МБС УРСР м. Харків Фонд 1072, оп. 9, спр. 118 МІНІСТЕРСТВО ВІРОСПОВІДАНЬ УНР Постанови Польсько-української наради в Варшаві про організацію православної автокефальної церкви в Польщі та правове становище, про поїздку міністра до Варшави та скликання наради/більшість документів на польській мові/ 23 березня- 14 листопада 1921 р на І72 арк Teczka listowa „Rapid” Річні мандрівки що до авшоме- драми (книжки в Орі Поспомоги Польської) Православна Церква в Польщі. Зносини з польськими посольствами. -Постійні польсько-української [наради в Варшаві. Про архімандрицю православної автокефальної церкви в Польщі та правове становище Гор погляду міністерства історичних [в Варшаві й скликання наради] 1921 рік. Horajo feirus 1920р. Оковченко/Сірський 1920р. з березня 1921 начато окончено 14 лютого 1922 3 серпня 1922 р на 172 екземпляра Schowek L.p. 225 Gr. PODANO W KRAJU KONFEDERACJI POLSKO-UKR. IN. KIEJ z dnia 9. czerwca 1920 r. w sprawie UKRAINIE I/ Ukraińskiej cerkwi prawosławnej zabezpiecza się w granicach niezwypospolitej Polskiej zupełną swobodę. 2/ Ukraińska cerkiew musi być zwolniona od moskiewskich wpły- wów rysyfikacyjnych a także od ucisku i zależności administracji miejscowej. 3/ Życie duchowne ludności ukraińskiej ma być normowane przez zgromadzenia cerkiewne : duchowieństwa i parafian. 4/ Uznaje się na całym terytorium z ludnością ukraińską bisku- pa Ukraina z katedrą w Choknie. 5/ Umożliwi się działalność bractw cerkiewnych na ogólnych zasadach dach o stowarzyszeniach. 6/ Celem zabezpieczenia ukraińskiej cerkwi prawosławnej należycie przygotowanego duchowieństwa, zakłada się seminarium duchowne w Cheł- mie, lub we Koźmierzu Łokyskim. 7/ Przestępczenie cerkwi prawosławnych i bytych unickich na koś- cioły rzymsko-katolickiego obrządku, wstrzymuje się i zabrania. porno sprawy co do posiadania i własności cerkwi prawosławnych i majątków cerkiewnych rozstrzygane być mają przez wyższe władze państwowe, przy których należy zabezpieczyć ludność ukraińską odpowiednie przed - stwicielstwo. 8/ Klucze od cerkwi i majątek cerkiewny zwraca się parafjom. 9/ Prowadzenie metryk urodzin, ślubu i żonu prowadzi się w języ- ku ukraińskim. 10/ Ludności wyznania grecko-unickiego dozwala się na zorganizowa- nie się w parafję orz poddanie ich pod jurysdykcję duchowną metropo- lity grecko-unickiego we Lwowie. 1/ Ukraińskiej cerkwi prawosławnej zabezpiecza się w granicach czeczypospolitej Polskiej zupełną swobodę. 2/ Ukrainska cerkiew musi być zwolniona od moskiewskich wpły- wów rusyfikacyjnych a także od ucisku i zależności administracji miejscowej. 3/ Życie cerkiewne ludności ukraińskiej ma być normowane przez zgromadzenia cerkiewne : duchowieństwa i parafian. 4/ Liczuje się na całym terytorjum z ludnością ukraińską bisku- pa Ukrainca z Katedrą w Chełmie. 5/ Umożliwi się działalność bractw cerkiewnych na ogólnych zas dach o stowarzyszeniach. 6/ Celem zabezpieczenia ukraińskiej cerkwi i prawosławnej należy przygotowanego duchowieństwa, zakłada się seminarjum duchowne w Ch mie,lub we łodzimierzu oły skim. 7/ Trzeiastęczanie cerkwi prawosławnych i bytych unickich na ko: cioly rzymsko-katolickiego obrządku, wstrzymuje się i zabrania.Spo sprawy co do posiadania i własności cerkwi prawosławnych i majątków cerkiewnych rozstrzygane być mają przez wyższe władze państwowe, pr: których należy zabezpieczyć ludności ukraińskiej odpowiednie przed stawicielstwo. 8/ Klucze od cerkwi i majątek cerkiewny zwraca się parafjom. 9/ Prowadzenie metryk urodzin,ślubu i zgonu prowadzi się w jęz ka ukraińskim. 10/ Ludności wyznania grecko-unickiego dozwala się na zorganizow nie się w parafję oraz poddanie ich pod jurysdykcje duchowną metrop lity grecko-unickiego we Lwowie. POSTANOWIENIA NA KONFERENCJI POLSKO-UKRAINSKIEJ W ŚLĄSZCZYNIE z dnia 9. czerwca 1920 r. w sprawie RYZNANIOWEJ. 1/ Ukraińskiej cerkwi prawosławnej zabezpiecza się w granicach nieczypospolitej Polskiej zupełną swobodę. 2/ Ukraińska cerkiew musi być zwolniona od moskiewskich wpły- wów rusyfikacyjnych a także od ucisku i zależności administracji miejscowej. 3/ Życie cerkiewne ludności ukraińskiej ma być normowane przez zgromadzenia cerkiewne : duchowieństwa i parafian. 4/ Mianuje się na całym terytorjum z ludnością ukraińską bisku- pa Ukrainca z Katedrą w Chełmie. 5/ Umożliwi się działalność bractw cerkiewnych na ogólnych zasadach doch o stowarzyszeniach. 6/ Celem zabezpieczenia ukraińskiej cerkwi prawosławnej należycie przygotowanego duchowieństwa, zakłada się seminarium duchowne w Cheł- mie,lub we Włodzimierzu Wołyńskim. 7/ Przeistaczanie cerkwi prawosławnych i bytych unickich na koś- cioły rzymsko-katolickiego obrządku, wstrzymuje się i zabrania. Sporne sprawy co do posiadania i własności cerkwi prawosławnych i majątków cerkiewnych rozstrzygane być mają przez wyższe władze państwowe, przy których należy zabezpieczyć ludności ukraińskiej odpowiednie przed - stawicielstwo. 8/ Klucze od cerkwi i majątek cerkiewny zwraca się parafjom. 9/ Prowadzenie metryk urodzin, ślubu i zgonu prowadzi się w języ- ku ukraińskim. 10/ Ludności wyznania grecko-unickiego dozwala się na zorganizowa- nie się w parafię oraz poddanie ich pod jurysdykcję duchowną metropo- lity grecko-unickiego we Lwowie. ПОСТАНОВИ НА КОНФЕРЕНЦІЇ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ В ВАРШАВІ З ДНЯ 9 ЧЕРВНЯ 1920 Р. В СПРАВІ РЕЛІГІЙНІЙ. I. Українській Церкви Православній забезпечується повна сво- бода в границях Річі Посполитої Польської; 2. Українська Церква мусить бути позбавлена московських ру- сифікаційних впливів, а також від утисків і залежності місце- вої адміністрації; 3. Церковне життя української людности мусить бути нормовано церковними зібраннями: духовенства і прихожан. 4. Назначується на цілим терені з людністю українською епі- скопа Українца з кафедрою в Холмі. 5. Уможливлюється діяльність церковних братств на загаль- них засадах про товариства. 6. В цілі забезпечення українській православній церкви па- лежно підготовленого духовенства закладається духова семина- рія в Холмі чи в Володимир-Волинськім. 7. Висвячення православних і бувших унільких церков на косціоли римсько-католицько обряду стримується і забороняється. Справи посідлості і власностей правосл. вних церков і церковно- го майна мають розрішатися висними державними владами, котрі мусять забезпечити українській людности відповідне представниц- тво. 8. Ключи від церкви і церковне майно повертається прихожанам 9. Видача метрик уродження, шлюбу і смерті провадиться на українській мові. 10. Людности визнання грецько-католицького дозволяється зор- ганізованняся в парафії і підлеглості їх присліджції духовній митрополита грецько-католицького у Львові. Постанова Конференції Польсько-Українській в Варшаві дня 9 червня 1920 року) в справі релігії. 1) Українській Православній Церкві в межах Річ Посполитої "Польської" забезпечувати повна свобода). 2) Українська Церква повинна бути звільнена від епископських русифікаційних впливів, а також від утисків і замислень місцевої адміністрації. 3) Церкови життя української людності має бути регульоване церковними громадами: духовенством і парафіянами. 4) На всій території з модністю українською ставляться єпископа Українця на кафедру в Києві. 5) Дати синодальні діалоги церковних братствам на загальних засадах товарисьтв. 6) В умовах забезпечення Української Православної Церкви навчанню вивченням духовенства закладається в Києві, або в Володимирі-Вашковій Духовна Семінарія. 7) Повстрижувати і забороняються перекренення православних і бувших українських Церквей на костелом римо-католицькою обряду. Сторі сирви, що до посідання влади магнітів православних церков має бути розв'язувати вищою державною владою, при якій повинно бути забезпечено представництво української людності. 8) Церковні книги і магніт повертаються парафіянам. 9) Привадження метрик народження, шлюбів і смерті проводити на мові українській. 10) Людності греко-уніатської єпископа дозволяється організовуватися в парах з підданням із юрисдикції духовної греко-уніатської церкви. WNIOSKI Z ZJAZDU DZIAŁACZY SPOŁECZNYCH ZACHODNIEJ CZĘŚCI POLSKA z dnia 12-go i 13-go grudnia 1920 r. w Łucku . w sprawach Cerkiewnych . Zważając, że Cerkiew prawosławna na okazyniu, która za danych czasów była opłotem Ukraińskiej narodowości, potem jednak stała się czynnikiem rusyfikacyjnym i narzędzium do zwiększenia polsko-ukraińskiego antagonizmu z jednoczesnym obniżeniem świadomości narodowej Ukraińskiego narodu na okazyniu, - Zjazd zwraca się do opinii publicznej całej ludności prawosławnej tych ziemi, jakie wchodzą w skład Rzeczypospolitej Polskiej, ażeby niezwłocznie były poczynione zarządzenia ku całkowitemu administracyjno-religijnemu rozrywowi z imperjalistyczną Moskwą i urzędzeniem natomiast w Rzeczypospolitej Polskiej Metropolii niezależnej od Moskwy. Zanim to nastąpi, Zjazd wymaga od Rządu Rzeczypospolitej Polskiej rozporządzenia zabraniającego okazynskiemu prawosławnemu duchowieństwu działalności rusyfikacyjnej, zarówno w dziedzinie szkolnej jak i cerkiewnej; przy tym wykłady religii w szkołach wszelkiego typu, nie powinny być w języku rosyjskim. Kazania rosyjskie winny być wzbronione. Nie może mieć miejsca prowadzenie cerkiewno-urzędowych ksiąg i wydawanie na podstawie tychże dokumentów / metryk, świadectw ślubnych i t.p. / w mowie rosyjskiej , jako niemiejsceowej. Na równi z tem Zjazd domaga się by była umożliwiona działalność Cerkiewnych bractw na ogólnych zasadach dla Towarzystw. NIOCKI Z ZAPISU LACZY SPOLCZENIÓW ZAMOŚNI I CZĘSCI KOŁINIA z dnia 12-go i 13-go grudnia 1920 r. w Łucku . w sprawach Cerkiewnych. Zważając, że Cerkiew prawosławna na okyniu, która za dawnych czasów była opłotem Ukraińskiej narodowości, potem jednak stała się czynnikiem rusyfikacyjnym i narzędziem do zwiększenia polsko-ukraińskiego antagonizmu z jednoczesnym obniżeniem świadomości narodowej Ukraińskiego narodu na okyniu, - Zjazd zwraca się do opinii publicznej całej ludności prawosławnej tych ziem, jakie wchodzą w skład Rzeczypospolitej Polskiej, ażeby niezwłocznie były poczynione zarządzenia ku całkowitemu administracyjno-religijnemu rozrywowi z imperjalistyczną Moskwą i urzędzeniem natomiast w Rzeczypospolitej Polskiej Metropolji niezależnej od Moskwy. Zanim to nastąpi, Zjazd wymaga od Rządu Rzeczypospolitej Polskiej rozporządzenia zabraniającego okynskiemu prawosławnemu duchowieństwu działalności rusyfikacyjnej, zarówno w dziedzinie szkolnej jak i cerkiewnej; przytem wykłady religji w szkołach wszelkiego typu, nie powinny być w języku rosyjskim. Kazania rosyjskie winny być wzbronione. Nie może mieć miejsca prowadzenie cerkiewno-urzędowych ksiąg i wydawanie na podstawie tychże dokumentów / metryk, świadectw ślubnych i t.p. / mowie rosyjskiej , jako niemiejszcowej. Na równi z tem Zjazd domaga się by była umożliwiona działalność Cerkiewnych bractw na ogólnych zasadach dla Towarzystw. TABLICA etnograficznego stosunku w procentach ludności na Chełmszczyźnie, Podlasiu,i ziemi Brzeskiej złożona p/g "Rocznika Polskiego" B. nomera, Kraków, 1917 r.tablica 15 i 24. | | | Ukrain- ców. | Pda - ków | Zydów | Biało- rusów | Niem ców | |---|---|---|---|---|---|---| | CHEŁMSZCZYŻNA | | | Powiat HUBIĘCZOWSKI | 56 | 26 | 17 | - | 1 | | " TOMASZOWSKI | 48 | 40 | 12 | - | - | | " CHEŁMSKI | 37 | 35 | 13 | - | 15 | | " BILGORAJSKI | 26 | 64 | 10 | - | - | | " Z.ŁOJESKI | 8 | 77 | 13 | - | - | | " KRAŚNOSTAŃSKI | 5 | 94 | II | - | - | | PODLASIE | | | Powiat BIELSKI | 58 | 18 | 24 | - | - | | " ŁODZIŃSKI | 53 | 22 | 21 | - | 5 | | " KONSTANTYNOWSKI | 52 | 32 | 14 | - | 1 | | " RADZYŃSKI | 16 | 65 | 18 | - | 1 | | Z. BRZESKA | | | Powiat KOBRYŃSKI | 83 | I | 14 | 2 | - | | " PIUJZAŃSKI | 79 | - | 13 | 7 | - | | " PINSKI | 79 | 3 | 18 | - | - | | " BRZESKI | 71 | 2 | 22 | 4 | - | | " BIELSKI | 46 | 9 | I4 | 30 | - | Ludności rosyjskiej w zaznaczonych miejscowościach prawie niema, - tro chę spotyka się jej w większych miastach Polski. Внески з'їзду громадських діячів закінченої частини Вали в день 12-го: 13-го Грудня 1920 року в м. Луцьку. В справах церковних. Вважаючи, що Православна Церква на Волині, яка з давніх часів була отобрана Української народності, потім однаково була симоником русифікацією і заряджена до збивання польсько-українського антагонізму з одночасними пониженими національною свідомості Українського народу на Волині — з'їзд звертається до публічних опіній всієї людності православної тих замислів, які входять в склад Ріті Постанови Польської, аби безстроково були вкинуті заходи до цінковитого адміністраційно-районного розриву з імперіалістичного Москви і встановлення замислів тихо в Регі Постанови Польської Матерополії, незалежній від Москви. Закон не це наступить, з'їзд вимагає від Уряду Ріті Постанови Польської росію розрішення, забороненого русифікаційну діяльність Волинському Православному Духовенству, рівно як в областях емісійних, так і церковні; при цьому в школах більшою тиму виклади релігії неповинні бути на мові російській. Російські казання повинні бути заборонені. Умисне мати списки провадженого в російській мові, або нелюбовні, церковно-урядових книг і видавань на тій же підставі друкування (митрополичих свідоцтв і т.д.). Рівно з тим З'їзд закликає, що була потрібна діяльність церковних Братств на загальних діях товариства під час засадок. ВНЕСКИ З, ІЗДУ ГРОМАДСЬКИХ ДІЯЧІВ ЗАХІДНОЇ ЧАСТИНИ ВОЛИНІ з дня 12-го і 13-го грудня 1920 р. в Луцьку. В СПРАВАХ ЦЕРКОВНИХ. Вважаючи на те, що православна церква на Аолині, яка в давнину була тут заборолом української національності, потім одначе стала русифікаційним чинником і знаряддям до збільшування польсько-ук- раїнського антагонізму з обниженням враз з тим і національної свідомості українського народу на Волині, З, ізд звертається до публічної опінії всього православного населення тих земель, що входять в склад Річі Посполитої Польської, щоби негайно починени були кроки до цілковитого адміністративно-релігійного розриву з імперіялистичною Москвою, з заснованням натомість в Річі По- сполитій Польській Митрополиту, підлеглого Москві. А таки що З, ізд вимагає від Уряду Річі Посполитої Польської роспорядження про заборону волинському православному духовенству русифікаційної діяльності через школи так і через церкву, причому виклади релі- гії в школах усіх типів не повинні провадитися на мові російсь- кій. Казання на російській мові повинно бути заборонено. Ведення церковно-урядових книг і видавання на підставі їх документів [метрнк, шлюбних свідоцтв і т.п.] на мові російській як на міс- цевій, не може мати місця. Нарівні з тим З, ізд домагається, щоби була уможливлена ді- яльність церковних братств на загальних засадах про шовариства. СТАТИСТИЧНА ТАБЛИЦЯ етнографічних взаємовідносин в процентах на Холмщині, Підляшшу і Верестейшині, складена по " укра- їнці. Поляки. Жиди. Біло- руси. Німці. ХОЛМЩИНА. Повіт Грубешівський. 56 26 17 - I. " Томашівський. 48 40 12 - - " Холмський. 37 35 13 - 15 " Білгорайський. 26 64 10 - - " Замостський. 8 77 13 - - " Красноставський 5 84 II - - ПІДЛЯШШЕ. Повіт Вільський 58 18 24 - 3 " Володавський. 53 22 21 - 5 " Костянтиновський. 52 32 I4 - I " Радинський. I6 65 I8 - I БЕРЕСТЕЙШИНА. Повіт: Кобринський. 83 I I4 2 - " Пружанський 79 - 13 7 - " Пінський 79 3 I8 - - " Берестейський. 7I 2 22 4 - " Більський. 46 9 I4 30 - московської людності в зазначених місцевостях майже немає- ii трохи надибається лише по великих містах Польщі. NIOSKI ZJAZDU DZIAŁACZY SPOLCZENNYCH Z CHODNIKÓW CZĘŚCI OLIWA z dnia I-go i 13-go grudnia 1920 r. w Lwowie . w sprawach Cerkiewnych. Zważając, że Cerkiew prawosławna na okyniu, która za dawnych czasów była opłatem Ukraińskiej narodowości, potem jednak stała się czynnikiem rusyfikacyjnym i narzędziem do zniekszenia polsko-ukraińskiego antagonizmu z jednoczesnym obniżeniem świadomości narodowej Ukraińskiego narodu na okyniu, - Zjazd zwraca się do opinii publicznej całej ludności prawosławnej tych ziemi, jakie wchodzą w skład Rzeczypospolitej Polskiej, ażeby niezwłocznie były poczynione zarządzenia ku całkowitemu administracyjno-religijnemu rozrywowi z imperjalistyczną Rosją i urzędzeniem natomiast w Rzeczypospolitej Polskiej Metropolji Niezależnej od Moskwy. Zanim to nastąpi, Zjazd wymaga od rządu Rzeczypospolitej Polskiej rozporządzenia zabraniającego woły skieru prawosławnemu duchowieństwu działalności rusyfikacyjnej, zarówno w dziedzinie szkolnej jak i cerkiewnej; przy tym wykłady religii w szkołach wszelkiego typu, nie powinny być w języku rosyjskim. Kazania rosyjskie winny być wzbronione. Nie może mieć miejsca prowadzenie carkiwno-urzędowych ksiąg i wydawanie na podstawie tychże dokumentów / metryk, świadectw ślubnych i t.p. / w mowie rosyjskiej , jako niemiejscowej. Na równi z tem Zjazd domaga się by była umożliwiona działalność Cerkiewnych bractw na ogólnych zasadach dla Towarzystw. U A G L Ę D A stanu rycerskiego stosunku w procentach ludności na Głównym Zjazdzie, podziału i ziemi Brzegiej złożonego w Warszawie Polskiej 1. czerwca, 1917 r.t. bilo 15 i 24. Okręg - Polska - Żydów - Biało- Niemcy Główny Zjazd Powiat HUBIENZOWSKI 56 36 17 - 1 TOKARZOWSKI 48 40 12 - - OHRIMSKI 57 35 13 - 15 BILZOWSKI 36 64 10 - - ZAWOJSKI 8 77 13 - - KRAJNOŚTAŃSKI 5 84 11 - - Powiat BIELSKI 59 18 24 - - LADOMSKI 53 22 21 - b ZONSTY PRACHOWSKI 52 32 14 - i LUDZIKI 16 65 10 - i G. BRZEŚKA Powiat KOCHANKI 63 1 14 - - PANZANKI 79 - 13 7 - PIEŁKI 72 3 18 - - Brodzki 71 2 22 4 - BIELSKI 46 9 14 30 - Ludność rosyjska w zamieszanych miejscowościach przez niem. – trzeba spytac się jej w większych miastach Polski. до Вашихъ деснѣйшіхъ Мин Закупленія Сиб. Кузнецкій, Индикаторъ въ Молы мисо 2.1/3 рм или тихъ позже вязан У.М. Рв и. Вафраві, Ден Зак.Сибт Мин.Левдѣн прущъ надісшь цого миса по- призначеню 13. 15 Огр А. Дукл ді Уряду України м. 113. Висвітлюваний папер. Пише! Мене було почало Вас мелетраних відповідь XII. з 1/68, кращими повідомленнями мене, чи курда, що списковий Комсомоли Варшавських і Заднємських курдяків Володимир, епископа Білоцерківської, що пидляє Московському патріархові Листково пропишу Вас повідомлення мене, як і коли не сіймось, коли не курда, яро припустив в. Володимир на зазначені роки зробити розпорядження або Свят. і на яких умовах і взагалі добрими для мого дохідністю, відомості що це курда пеня. і пересилаю їх мені. Мин. Іллявськ Віце-Голова Профсоюз Варшава ми Постанова Луцького Зіїзду. Грудня 12 і 13 відбувся в Луцьку з'їзд громадян Вани Кресовою Стражем. Зіїзд діяв у складі сімнадцяти членів: А Зіїзду прийняло участь понад 120 делегатів громадських і освітніх інституцій. Винесено багато резолюцій. Резолюція в Чернігових сходах. "За того, що церква проволонна на Вани стала типичним русифікаційним і одноганно тягла до звільнення польсько-українського антагонізму, Зіїзд звертається 90 публічних опіній цілої церковної молодості, меншою того в махах Регі Посольство "Полської", без рішення нації, щоб незаймно було вжито кроки для здійснення одрілення церкви за вимовами" Вір іншівників "Москва" і для посилення народніх роз'їздів мистецтва, незалежного від Москви". "Народ" 21.ХІІ.1920. № 258. Витяг з журналу Засідання Ради Народніх Міністрів 22 грудня 1920 р. в Марнів з. 163. Присутні: Заступник Голови Ради Народніх Міністрів Саліковський, Міністри: Мишченко, Орєнко, Саговський, Ковалевський, Прокопович. Кращий, в.о. Військового Міністра Тимкін, І.М.в.о. Міністра Освіти Залозний, Мишаково Керуючий Міністерством Повит і Палацарів Калинова Заступники Міністрів: Фінанс Лейбс-Юрк, Нестмції Цибушевський, П.в.о. Державного Секретаря Оліхіновський, М.в.о. Державного Конфіскаляра Кабаків, Керуючий Справами Директорії Миронових . Секретаревав в.о. Секреяра Я.М.И. Милкин. Слухали: 1.Доклад Міністра Ісповідань про призначення Калесник Володи вікар- ного Єпископа Військового Володимира – єпископом православної церкви всієї Польщі. Постановили: Допустити Міністеру Ісповідань виставити до Радшабик і на місці З'ясувати і підготувати цю справу. З оригіналом згідно : Старший Діловод М.Менський Письмовому Ганз Голові Углінській Дипломатичній Міс- сії в Різі Посолом Польській. Письмовий Заявки! Пане Господе! На тижнях сучасних у Різі Посполярній Пола- ської заменку дуже бо великої кількості укра- їнської здабиленої людини, залишено до перших місяців початкових. Всі ці уряди виконання погодження з Україною відмовили дозволу на за оптимація, - мене вже із роками і двоє по гра- рій людськості сильні москали-священики. Вся ця українська людність, що складається не виключно з селянства, приймуть урядових і дві слухали листи Бону з письмою посоль- ського вимоги, але хочеться українських поважань, як людської молоко, державних потріб на огурціві музичні документи листа- вання сього мовля. Таке облосковлення українського уча- стю востанньої людини і йсмогодобне і непор на честь любити звільнену цвяку Міжнародного Визнання Різі Посполярній Польській, аби воно розуміє це мило для подальше муніципальні вище. Передпенінтом ми сьогодні зробленої черги при Міністерстві Наукових Різ' Пос- полюві "Польської" визначаємо лосонь полюві "Польської" узгодження місця Ермін ; як москаль, бій, збирають, і не зу- глий і не знає будь-яких підгруп вузла- їнської надходження. Од № чого зв'язувався до Вас, Високо- поважний пане Плоске, вкінці всіх відно- відних заходів, аби на посаду Передпеня візьмуть замовлення при Міністерстві Наукових Різ' Посполитої "Польської" (чи Визначають п. Ерміна, як ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця п. Ерміна, та ми з ним) був замісця ВИСОКОПОВАЖАНИЙ НАГЕ ПОСЛІВ. На теренах сучасної Річі Посполитої Польсь- кої земельну релігію мільність української пра- вославної людності загалом до трьох міліонів лю- дей. Всі на українська людність в церковному від- ношенню зовсім не заснікована, - нер опикується і досі по старій позновельній системі москалі-свя- ченників. "Си на українська людність, що складаєть- ся майже виключно з селянства, прищудується й досі слухати службу Волу з чистою польською вимовою, служити церковне навчання московською мовою, олор- м. всі кострібні йому офіціальні церковні докумен- ти польською мовою. Таке обмеження життя українського православ- ного люду і непотрібні і шкідливі і на не повинно неякуванню звернути увагу Міністерства Визнача Річі Посполитої Польської, якщо рішуче припи- нило подібке ненормальне явище. Референтом по справах православної церкви при Міністерстві Визнача Річі Посполитої Польсь- кої призначений москаль-Бромін; як носиль, рів, звичайно, і не зміє і не зможе боронити інтере- сів української людності. От в-за цього звертається до Вас, Високоповав- жений Наге Посол, усіх відповідних заходів оби не посаду Референта Православної церкви при Міністерстві Визнача Річі Посполитої Польської чи замість Броміна, чи поруч з ним був призначено- ний Українець. З свого боку на таку посаду я кана- діру Приват-Доктора Кам'янець-Подільського Державного Українського університету, Ректора Подільської Духовної Семінарії ієконома Петра ТОВІНСЬКОГО. Ласкаво прошу Вас, Високоповажаний Пане После, аби зазначена справа була вирішена Міністерством Визнань під-час мого перебування у м.Варшаві. З циркою до Вас пошаною Міністр Ієногідень дня 28 грудня 1930 р. № 138. м.Варшава.- Місцеколюванню Пану Голові Унівійської Дипломатичної Місії в Річ Посполитій Польській. Виконуваним! пам'ятною !, По вирощеннях митця-діяча Унівійської ЧНР. залиш у Карпати, позбавлено життя кілька чоловік православного Українського кладу; крім цього, до Карпати на даний час вигнано багато українців. У розгортанні відомостей від усіх Українських людей, що не заспокоювалися, між ними, спамено, продовжується міркування, спамено, продовжується народного уряду, своїх священиків і нових своїх в містах. З цього усього звертаюся до Вас, Ви- сокоповажний пане Тисне, щоб по прикладу всіх інших посолів і цим доверенням Вам Українським Польському в Карпати; Будь ласка, розгляньте Противовагу Української Церкви, що скигтілься всі українці митця на Святого Миколая, і 985 року тут у Карпати; В Унівійському мовленні в Карпати: Українська Церква і інші позбавлено вм. Української Церкові і Засудженою в Малому полтавсь- української паравлій у Карпати, 985 року, помилки, як молото Карпати, даних нові посади для заселення автономній грецької мови і вагані калмуків у Зах автономної грецької мови. Минулою силою Телебідя дипломатич зім вироблено всім речам землі. Поки мій Ванк зали Диктатора кримських для Української мови в Узденеві: від- повірив єврейських-Українець; Кандидатом на посаду Посаду молю вам Наметено цимоф Дучине Канченко-Подільського Державно Української Мови, в.о. Володя Подів- світі Духовній Службі 71-0. Планта То- бінського. Заведено цього ласково писему Вас: 1) Вістка дозвіл від Полонської Млади на сонц Ваня Кузьма, яку об'єднали Вам посоль- стві. 2) Вістка дозвіл замість одног з вільних б. пословських церков. Велик ласково писему Вас, Дичотиньований пан Поля, зробив міг грецької мови кримських в Україні. З повагою до Вас почтенно, Министер Телебідя 28 грудня 1928 р. №137 м. Узденева. ВИСОКОПОВАЖАНИЙ ПАНЕ ПОСЛЕ. По відомостям Міністерства Ісповідань У.Н.Р. в Варшаві зовсім прибуває значна кількість православ- ного українського люду; при цього до Варшави на деякий час тех пріїжджає багато Українців.В релі- гійним відношенням всі ці українське людність підпис не заспокояли, між тим, що, спахано, людність косоворз- ка нає свою церкву, своїх священиків і навіть свого епіскопа. З-за зазлого того звертаюся до Вас,Високопо- важний Пане После, аби по приємній всіх інших По- сольств і при довіренім Вам Українським Посольстві в Варшаві було зазначено Православну Українську Церкву, біля якої в релігійному відношенню скупчи- лись-би всі українці м.Варшави і де-б вони чули сл. жбу Богу і названня Церкви українською новою.Та- ким чином замахали б українську парафію в м.Варшаві. Заснування Української церкви і української парафій в такому політичному центрі, як місто Варша- ва, дало б перші посилля для закріплення автоке- фалії української церкви і взагалі ширило б саму ідею автокефалії нашої церкви: Міністерство Ісповідань допоможе Вам в цім відношенню тим, чим зможе.По першій Вашій заяві иному буде призначений для української церкви в Вар- шаві відповідний священик-Українець; кандидатом на тим, по оду інор же існичено приват-доцент. Кем, якою-Подільського Державного Українського Університету, в.о.Ректора Подільської Духовної Се- мінарії п.о.Петра РОБІНСЬКОГО. З-за всього цього доскаю прошу Вас: 1|Дієтети дозвіл від польської влади на заснуванні церкви при догіреним Вам Посольстві; 2|Дієтети дозвіл зайняти для цього одну з вільних б.православних церков. Все це доскаю прошу Вас,Возьмишноловий Пано После, зробити під-час мого перебування в Варшаві. З широю до Вас поклоном Міністр Існовідськъ дня 28 грудня 1920 р. № 137. м.Варшава. У. Н. Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ 28 грудня 1920 року. № 137 Копія. Високоповажному пану голові Української Дипломатичної Місії в Річі посполитій польській. Високоповажний пане После. Що відомостях Міністерства Ісповідань У.Н.Р. в Варша- ві завше перебуває значна кількість православного Українського люду;крім цього,до Варшави на деякий час теж приїзджає багато українців.в релігійнім відношеннях вся ця українська людність цілком не заопікована,між тим,як,скажемо,людність москевська має свою церкву,своїх священників і навіть свого єпископа. Зза всього цього звертається до Вас,Високоповажний пане После,аби по прикладу всіх інших посольств і при довіренійм Вам Українськім посольстві в Варшаві було засновано православ- ну Українську Церкву,біля якої в релігійному відношеннях скуп- чилися б всі українці міста Варшави,де б вони чули Службу Божу і навчання церковне,українською мовою і таким чином зам клали б українську парафію в м.Варшаві. Заснування української Церкви і української парафії в та- кому політичному центрі,як місто Варшава,дало б певні наслід- ки для закріплення автокефалії української Церкви і взагалі ширило б саму ідею автокефалії нашої церкви. Міністерство Ісповідань допоможе Вам в цим відношенням всім,чим зможе.І по першій Вашій заяві мною буде призначений для української церкви в Варшаві відповідний священник-укра- їнець;кандидатом на таку посаду мною вже намічено приват-доцен- та Кам"янець-Подільського Державного Українського Університе- тету,в.о.ректора Подільської Духовної Семінарії п.о.Петра Тобінського. Зза всього цього ласкаво прошу Вас: I/Дістати дозвіл від польської влади на заснування церкви при довіренім Вам Посольстві; 2/Дістати дозвіл зайняти для цього одну з вільних б.православ- них церков. Все це ласкаво прошу Вас, Вельмишановний пане После, зроби- бити під час мого перебування в Варшаві. З щирою до Вас пошаною мІНІСТР ІСПОВІДАНЬ професор І. ОГІЄНКО /в.р./ З оригіналом згідно: Старший Д і ш о в о д У.н.Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ. 28 грудня 1920 року. ч.138. КОПІЯ. Високоповажному шану голові Української Дипломатичної місії в Річі посполити польській. ВИСОКОПОВАЖНИЙ ШАНЕ ПОСЛЕ: на теренах сучасної річі посполитої польської замеж Куз- велика кількість української православної людності, загалом до трьох міліонів чоловік. Вся ця українська людність в пер- ковному відношенні зовсім не заопікована,-нем онікульться і досі по старій московській системі москалі-священники. Вся ця українська людність, що складається майже виключ- но з селянства, примушується і досі слухати службу божу з чистою московською вимовою, слухати церковне навчання москов- ською мовою, олержувати потрібні йому оріційні церковні до- кументи на московській мові. Таке обмосковлення українського православного люду і непотрібне і шкідливе і на це повинно найуважніше звернути увагу міністерства Визнань річі Посполитої Польської, аби воно рішуче припинило подібне ненормальне явище. Референтом по справах православної Церкви при міністер- стві Визнань Річі Посполитої Польської призначений москаль Бромін; як москал, він, звичайно, і не зумів і не зможе борони- ти інтереси української людності. От зза цього звертаюся до Вас, Високоповажний Шане После, вжити всіх можливих відповідних заходів, аби на посаду Рефе- рента православної Церкви при міністерстві Визнань Річі Посполитої Польської /чи замість п.Бромина, чи поруч з ним/ був призначений українець. З свого боку на таку посаду я командирую приват-доцента Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету, Ректора Подільської Духовної Семинарії пан-отця Петра Тобінського. Ласкаво прошу Вас, Високоповажний пане После, аби зазначена справа була вирішена Міністерством Визнань під час моєго перебування в м.Варшаві. З щирою до Вас пошаною, МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ, професор І. ОГІЄНКО/в.р./ З оригіналом згідно: Старший Діловод міністерства Ісповідань АВТОКЕ АЛІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ. У.Н.Р. ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ РІЧ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ чня 1921 р. ВЕРБАЛЬНА НОТА. Українська Місія Дипломатична в Річі Посполитій Польській має шану звернутися до Вас, Пане Міністре, з такою ласкавою заявкою: До тимчасового виконання обовязків зв'язаних з епар хіяльним управлінням церковною православною на цілім те- рені Річі Посполитої Польської приступив Єпископ Грод- ненський Володимир, який виразно заявив, що вважає себе з каноничного боку залежним і підлеглим патріарху москов- ському. Відношення епископа Володимира до українства цілком негативне. З-за того, згідно з отриманим мною предложенням Уряду Української Народньої Республіки, маю честь ласкаво звернути увагу Вашу, Пане Міністре, на низ че з'єдсований стан справи Православної Церкви в Польщі і просити зробити відповідні розпорядження, аби справа організації управління Православної Церкви на території Річі Посполитої була розв'язаною згідно справедливим ба- жанням українців, бажанням, які цілком відповідають доб- ре зрозумілим інтересам державності польської. Протягом багатьох віків і аж до XVII ст. польська державна думка постійно працювала в напрямі відокремлен ня Церкви Православної на території Річі Посполитої, від всякої /навіть каноничної/ залежності від Москви. Додана до цього коротка історична справка "Ав- токефалія Православної Церкви в Річі Посполитій Польсь- кій" - ясно стверджує про постійну і послідовну засаду польської державної політики. Думка про потребу повної незалежності від патрі- ярха московського для забезпечення нормального і користно- го життя церковного в нових обставинах, в яких знаходитьсяся Православна Церква в Річі Посполитій, виразно виявилася в ухвалах двох З'їздів представників всіх верств українсь- кого православного громадянства, що відбулися в 1920 році в червні в Варшаві і в грудні - в Луцьку. Ухвали, які прий- нято на тих З'їздах визнають конечну потребу Автокефалії Православної Церкви на території Польщі визнать разом з тим потребу заведення Службі Божої і церковного діловодства на мові українській для православного люду, більшість яко- го єсть українці. Мав за честь долучити до сього копії постанов названих З'їздів, а разом з тим і статистичну таблицю про людність українську на території Річі Поспо- литої Польської. Автокефалія Православної Церкви в Річі Польсь- кій цілком відповідала б і тому церковному устрою, який існує в сусідній Польщі Україні, де ще 1 сичня 1919 р. проголошено церкву автокефальною, від Москви незалежною. При таких обставинах не тільки внутрішні справи Польщі, але й інтереси добросусідських взаємовідносин з Україною диктують Польському Урядові в церковній політиці тільки той шлях, який вище з'ясовано. Шляхом церкви зараз продовжується саме глу- боке обмисювлення православної людності, що живе в Річі Посполитій Польській. Служба Божа скрізь по церквах в ме- жах сучасної Польщі провадиться ніби по церковно-слов'ян- ські, але з московською вимовою. Такий стан річі абсо- лютно недопустимий: всі православні слов'янські народи: болгари, серби, українці, і москалі - свою Службу Божу правдиво в рідньою вимовою давньо славянського тексту і тільки для московської православної людності в Річі Посполитій Польській Службу Божу чомусь правлять в мо- сковською вимовою. На Україні в більшості церков є Службу Божу вже давно правлять з українською вимо- вою милою і природньою серцю нашого українця. Таку саме вимову церковно-славянського тексту повинно заве- сти і для української православної людності в Річі По- політій Польській. Проповідь в церкви і досі по православних церквах в Польщі чомусь ведеться московською мовою. Це дивне явище: католицька церква свою пастує навчає тільки рідньою польською мовою, а православне населення чо- муся вислухує проповіді в незрозумілій йому московсь- кій мові. Навіть за царських часів на це було зверне- но увагу і, скажемо, на Холмщині допускалася проповідь рідньою українською мовою. Уряд Польський повинен не- гайно припинити таке шкідливе обмосковлення православ- ної людності Польщі і скрізь завести проповіді ріднь- ою для народа мовою. Діловодство по православних церквах і досі скрізь ведеться московською мовою - цею мовою пишуть- ся метрикації, видавляться відповідні посвідки і т.п. І цьому повинно покласти край і завести церковне діло- водство тільки рідньою мовою. Зазначений тут устрій Православної Церкви в ме- нах сучасної Річі Посполитої Польської відповідав -би тому устрою, який католицька церква має в Українській Народній Республіці: там рідньої мови католицького на- селення не насилують - воно має і добавочні служби і проповідь і діловодство в рідній йому мові. Уже це примушує Польський Уряд дати такі саме права і сво- му православному населенню. На підставі всього вищезгаданого Уряд Україн- ської Народньої Республіки просить Уряд Річі Посполи- тої Польської прийняти і провести в життя такі заса- ди: I. Православна Церква в Річі Посполитій Польській повинна бути автокефальною. 2. В місцевостях, де українці складають більшість людності православної в межах сучасної Річі Посполи- тої внутрішній устрій Церкви повинен бути українським. 3. Міністерство Визнань повинно зараз же припинити дальше обмосковлення свого православного населення і наказати Службу Божу правити з рідньою вимовою, про- повіді виголошувати тільки рідньою вимовою і все цер- ковне діловодство вести в рідній мові. 4. При виборі кандидата на епископа або Митро- полита Церкви Православної в Польщі повинно мати на січ тільки такого кандидата, якого прихильне відноше ння до української людності і української культури не підлягало б жадному сумніву. Передаю живчливому і компетентному піклуванню Вашому. Нине Міністре, вищезазначену справу, яка маючи метою задовольнити справедливі і слушні побажання на- роду українського, разом з тим має значення політичне і для Польської Церкви. АВТОКЕФАЛІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ. Короткий історичний огляд. Православне населення Галичини, України і Білоруси залежало коли в церковному відношенню від Константино-польського Православного Патріарха, а релігійне З'єднання не було з Москвою де з XIV ст. найчастіше в-за ріжних обставин мешкав Київський Митрополит, що керував церковними справами всіх українських та білоруських земель , які входили в склад Польсько-Литовської Держави. Як ставився до церковно-адміністративного єднання цих земель з Московійною Польський Уряд. Цілком негативно. Коли тільки Казимір Великий в половині XIV століття прилучив до Польщі Червону Русь, себ-то Галичину, він зараз же звернувся до Царгородського Патріярха Філофея в проханням дати для Галича окремого митрополита, бо він, король не бажає, щоби православне населення Галичини підлягало владі митрополита, що мешкає в чужій державі - в Москві- Патріарх Філофей задовольнив вимогу короля Казимира Великого і висвятив для Галича окремого митрополита Антонія. В XIV та XV ст. литовські великі князі, щоб не мати спільного з Московою Православного митрополита, добилися від Царгородського Патріярха того, що той погодився висвячувати для Литви і Москви окремих митрополитів, щоби розірвати єднання українсько-білоруських земель з московськими. Політичні міркування заставляли великих литовських князів домагатися цього поділу єдиної Київської Митрополіт на дві - Київську, що охоплює всі українсько-білоруські землі в Литві та Польщі і Московську, що поширювалася на заселені великоруською людністю землі. Політичні головним чином міркування заставляли Уряд Сигізмунда III піддержувати церковну унію православ- ної церкви в Римом бо ця унія нищила релігійну єдність України в Московщині та Царгородом. Коли ж берестей- ська церковна унія не дала бажаних наслідків для поль- ських політиків, останні за часів Владислава IV під- носять справу окремого, незалежного від Царгороду Па- тріярхату в межах Польсько-Литовської Держави, який би об'єднував все населення грецького обряду, що під- лягало владі Річі Посполитої. Життя попередніх років показало, що Царгородський патріярх мав великий вплив на православне громадянство українсько-білоруських земель, а це з польсько-державного погляду здавалося шкідливим для Польщі явищем і утворення окремого для польсько-литовської Держави патріярхату могло паралі- зувати цей вплив. Але в цих заходів нічого не вийшло, не дивлячись на те, що кандидатом на патріярха наміча- лася така впливова серед православних особа, як Петро Могила. Не вважаючи на невдачу попередніх спроб Поль- ського Уряду розірвати зв'язки православної церкви, що находилася на території Польсько-Литовської Держави, з Царгородським Патріярхом та з Московщиною, думка про таке розірвання не покидає Польських політиків. Вони піднімають цю справу на багатьох сеймах і 1676 року їм пощастило провести сеймову конституцію, якою було заборонено православному населенню Польщі зноситися як особисто, так і листовно в Царгородським Патріярхом. На цей раз Польський Уряд досяг свого: ано- сини православних його підданих в Царгородським Патріяр- хом було перервано, але зате залишилися це зв'язки в Москву, вплив тої на справі православної церкви в Річі Посполитій починає збільшуватись. По Андрусівському договору 1667 р. Ливобережна Україна відходила від Поль- щи до Москви, до неї ж відходив на два роки і Київ, місто перебування Київських митрополитів, що керували право- славними епархіями в польсько-литовській Державі. Московський Уряд користуючись політичними обставинами, затримав собі Київ й після того як минуло 2 роки, і тим в самим ставить митрополита Київського безпосередньо залеж ність від московського патріарха, а цей останній через митрополита Київського вливав на всі церковні справи в Річі Посполитій. Щоб надати цим впливам свого патріарху цілком правний та каноничний характер. Москва, шляхом підкупу великого візиря Туреччини добилася того, що Пат- ріарх Царгородський Досифей погодився уступити владу сво над православною українською церквою патріархові москов- ському. В.1686 р. представник Польщі в Москві Гржимуль- товський виробляв акт "вичного мирку" між цим двома державами і був примушений внести в цей акт дев'ятий Його параграф, по якому Московський Уряд стримував право охорони православного населення Річі Посполитої та право втручання у внутрішні справи Польщі, коли того вимагати- муть інтереси православного і її населення. Плачучи підпи- сав акт "вичного мирку" король Ян Собеський критично стає новище Польсько-Литовської Держави страшна погроза з бо- ку Туреччини примусили його погодитися з цим договорним актом, аби зіграти Москву в війну з Турками та татарами. Правда, сейм цього акту не ухваливав, але москва визна- вала його цілком правомочним і в своїх дальших відноси- нах до Польщі базувалася на ньому. "Вичний мир" дав московському Урядові правну підставу втручатися у внутрішні справи Польсько-Литовсь- кої Держави. Петро I - сожиник Польщі в часи лівничної війни-вперше починає втручатися в домашні справи поль- ські і розпоряджатися в Польщі, як у себе дома. Завдя- ки своїм втручанням в польські справи він через свого посла ка. Договорукою добився того, що сейм 1717 р. му- сів ствердити акт "вичного мирку". Після цього ми бачимо, як Російський Уряд призна- чає до Річі Посполитої православних єпископів біло- руських та перенсловських / ковд' історію київського митрополита в Польщі та Литві/, посилаєть свої рос- порядження, вимагає справоадань від духовних осіб- підданців польських. Це не подобалося Польському Урядові та громадянству, але зони нічого не могли зробити для усунення такого явища. Особливо часто втручалася у внутрішні справи Польщі цариця Катерина ІІ. Досить пригадати, що нею було призначеного Георгія Кониського, архієпископа бі- лоруського, Мальхіседема Значка-Ярославського та Вік- тора Садінського, єпископа Слуцького. Полякам добре відомі ці імена: польські історики їх часто згадують, наділяючи такими єпископами, як "лихий геній" Річі Посполитої так висловлюється про Георгія Кониського відомий історик польських часів Станіслава Понятовсь- кого-Короси. Всіх цих осіб призначав до Польщі і тут підтримував Московський Уряд, бо православна людність Польщі й Литви в церковному відношенню залежала від Москви. Ненормальність та велику шкідливість такого положення церковної справи добре зрозумів знаменитий чотирьохлітній сейм /1783-1702/ і не тільки зрозумів, а й вжив різучих заходів, щоб визволити свій край від такої небезпеки втручання Московщини. Сейм дізнався, що вище православне духовенство для Польщі призначалося Московським Урядом, останній через Насвятішший Синод надсилав до Польщі накази святкувати "табельні" дні., цеб-то дні народження ро- сійських манархів та їх наслідників, вступу на престол дні їх тевоїменітства і це все не просто святкувати, а ще й дзвонити у всі дзвони цілий день і т. и. Для виліснення такої дивної для Поляків справи, чотирьоліт- ній сейм призначив свою слідчу Комісію, що розглянула справу надзвичайно мірно і зробила доклад сеймові. І без того настроєний вороже до Москви чотирьохлітній сей стра- шено обурився на згадані вище приклади втручання москов- ського Уряду у внутрішні справи Польщі й ухвалив вжити заходів, щоби не допустити надалі таких втручань, найкра- щим для цього засобом визнано було звільнить православно го населення Вічі Республіки від церковно-адміністратив- ної залежності від Московського Найсвятішого Синоду й утворення на території Польсько-Литовської Держави авто- кефальної православної української церкви, незалежної від чужої церковної влади. Для переведення в життя такої постанови сейму, Поль- ський Уряд звернувся до Царгородського Патріарха за пора- дом та благословенням. Патріарх погодився з планими Пол- щі відносно автокефалії православної церкви і тоді, в грудні 1791 р. постановлено було скликати в червні 1792 р. в Липську православну конференцію, себ-то зібрання православного духовенства та мирян для вироблення нової церковної організації на началах автокефалії Православної Церкви в Польщі та незалежності від чужоземного патріарха або Си- ноду. Призначено на червень 1792 р.: в Липську конгрегація відбулася і на неї прибуло багато духовних /ігуменів, про- топопів, священиків /та мирян; де-які з них, як напр. ігу- мен Сава Пальмовський, були великими прихильниками авто- кефалії Православної Церкви в Польщі. Прибули й представники Сейму. Важану для автокефальної православної Церкви в межах Польщі та Литви організацію конгрегація виробила. Але, на жаль, всі ці заходи зроблено було занад- то пізно: треба було розпочати ще в середині XVII століття, тепер же з цих заходів нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а з 1795 р. третій. Поль- ське громадянство й Держава не скористувалися постановами чотирьохлітнього сейму відносно автокефалії православ ної Церкви в Польщі, як вони не скористувалися й іншими великими його реформами. З усього вищезказаного видно, як стара Польща розуміла всю ненормальність та шкідливість для неї церковної залежності свого православного населення від московської церковної влади. На чотирьохлітнему Сеймі знайдено було й спосіб визволитися від цього лиха шляхом заснування автокефалії Православної Церкви на терені Поль- ко-Литовської Держави. Серед Польського Уряду в різні часи панував той поря- док, що православні ціби шкодить їхній державі і через те православних необхідно навернути коли не на литовство, то хоч на унію. Але історія Польщі ХVІІ віку ясно свідчить, що не православнє само по собі шкодило Річ Посполита - й церковно-адміністративна залежність ії православного насе- лення від Москви, а за чого Москва широко використовувала Церкву для досягнення своїх імперіялистичних цілей. Авто- кефалія Православної Церкви в Польщі не допускала б таких зловживань Москви. Отже урок історії і погляди чотирьохлітнього сейму на справу Православної Церкви в Польщі повинні бути прик- ладом й для сучасної демократичної Польщі: їй теж необ- хідно дбати про утворення в своїх межах автокефальної Православної Церкви, а не віддавати своє православне на- селення московському патріархові, бо всяка найменша цер- ковна залежність від його дасть можливість повторення тих шкідливих помилок і втрат, які зробила Польща в ХVІІ віці. ПОСТАНОВИ НА КОНФЕРЕНЦІЇ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ В БАРШАВІ З ДНЯ 9 ЧЕРВНЯ 1920 Р. В СПРАЗІ РЕЛЕГІЙНИХ. I. Українській Церкві Православній забезпечується повна свобода в границях Річ Посполитої Польської; 2. Українська Церква мусить бути позбавлена московських русифікаційних впливів, а також від утисків і залежності міс- цевої адміністрації; 3. Церковне життя української людности мусить бути нор- моване церковними зібраннями: духовенства і прихожан. 4. Назначається на цілім терені в людності українськом епископом України в кафедрі в Холмі. 5. Уможливлюється діяльність церковних братств на ва- гальних засадах про товариства. 6. В цілі забезпечення українській православній церкві належно підготовленого духовенства закладається духова се- мінарія в Холмі чи в Володимир-Волинськім. 7. Висвячення православних і бувших унійцьких церков на костьоли римсько-католицького обряду стримується і забороня- ється. Справа посідлості і власностеї православних церков і церковного майна мають розрішатися висними державними власти ми, котрі мусять забезпечити українській людности відповідне представництво. 8. Ключі від церкви і церковне майно повертається прихо- жанам. 9. Видача метрик уродження, шлюбу і смерти проводиться на українській мові. 10. Людности визнання грекько-католицького дозволяється з організовування в парафії і підлеглості їх юрисдикції духов- ній митрополита грекько-католицького у Львові. ВМЕСКИ З'ЇЗДУ ГРОМАДСЬКИХ ДІЯЧІВ ЗАХІДНОЇ ЧАСТИНИ ВОЛИНІ в дні 12-го і 13- грудня 1920 р. в Луцьку. В СПРАВАХ ЦЕРКОВНИХ. Взагалі на те, що православна церква на Волині, яка в давнину була тут забороном української національ- ності, потім одначе стала русифікація ним чинником і запарядлям до збільшування польсько-українського антаго- нізму з обниженням враз в тим і національної свідомості українського народу на Волині, З'їзд звертається до публічної оцінки всього православного населення тих зе- мель, що входять в склад Річі Посполитої Польської, щоби негайно починені були кроки до цілковитого адміністра- тивно-релігійного розриву з імперіялистичною Москвою, з заснованням натомість в Річі Посполитій Польській Митро- политу, підлеглого Москві. А поки по З'їзд вимагає від Уряду Річі Посполитої Польської розпорядження про забо- рону волинському православному духовенству русифікацій- ної діяльності через школи так і через церкву, причому виклади релігії в школах усіх типів не повинні провади- тися на мові російській. Казання на російській мові повинні но бути заборонено. Ведення /метрик,шлюбних свідоцтв іт.н, на мові російській як на місцевій, не може мати місця. Нарівні з тим З'їзд домагається, щоби була уможливлена діяльність церковних братств на загаль- них засадах про товариства. СТАТИСТИЧНА ТАБЛИЦЯ етнографічних взаємовідносин в процентах на Холмщині, Підляшшю і Верестейщині, складено по. Українці. Поляки. Інди. Біло- руси. Німці. ХОЛМЩИНА. Повіт Грубошивський 56 26 17 - I " Тамашівський 48 40 12 - - " Холмський 37 35 13 - I5 " Вілгорайський 26 64 IO - - " Замостський 8 77 I3 - - " Красноставський 5 84 II - - ПІДЛЯШЩЕ. Повіт Вільський 58 I8 24 - - " Володавський 53 22 21 - 5 " Костянтиновський 52 32 I4 - I " Радинський I6 65 I8 - I ВЕРЕСТЕЙЩИНА. Повіт Кобринський 83 I I4 2 - " ПРУЖАНСЬКИЙ 79 - I3 7 - " Пінський 79 3 I8 - - " Верейстейський 7I 2 22 4 - " Вільський 46 9 I4 30 - московської людності в зазначених місцевостях майже немає і її трохи надибається лише по великих містах Польщі. У. Н. Р. УКРАЇНСЬКА ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ В РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКОЇ. 3 січня 1921 року. м. Варшава. ВЕРБАЛЬНА НОТА. Українська Місія Дипломатична в Річі Посполитій Польській має шану звернутися до Вас, Пане Міністре, з такою ласкавою заявою: До тимчасового виконання обов'язків звязаних з епархіальним управлінням церков православної на цілім терені Річі Посполитої Польської приступив Єпископ Гродненський Володимир, який виразно заявив, що вражає себе з канонічного боку залежним і підляглим па- тріарху московському. Відношення епископа Володимира до українства цілком негативне. З-за того, згідно з отриманим мною предложенням Уряду Української Народньої Республіки, має честь ласкаво звернути увагу Вашу! Пане Міністре, на письме з'ясований стан справи Православ- ної Церкви в Польщі і просити зробити відповідні розпорядження, аби справа організації управління Православної Церкви на території Рі- чі Посполитої була розв'язаною згідно справедливим бажанням україн- ців, бажанням, які ніяком відповідають добре зрозумілим інтересам державності польської. Протягом багатьох років і аж до XVIII ст. польська державна думка постійно працювала в напрямі відкоренлення Церкви Православ- ної на території Річі Посполитої від вської [навіть канонічної] залежності від Москви. Додана до цього коротка історична справка "Автокефалія Пра- вославної Церкви в Річі Посполитій Польській" - ясно стверджує про постійну і послідовну засаду польської державної політики. Думка про потребу повної незалежності від патріярха московсь- кого, для забезпечення нормального і користного життя церковного нових обставинах, в яких знаходиться Православна Церква в Річі По- сполитій, виразно виявилася в ухвалях двох З'їздів представників всіх верств українського православного громадства, що відбулися в 1920 році в червні в Варшаві і в грудні - в Луцьку. Ухвали, які прий- нято на тих З,іздах визнатьь конечну потребу автоцефалії Православ- ної Церкви на території Польщи визнать разом з тим потребу заведен- на служби Божої і церковного діловодства на нові українській для пра- вославного люду, більшість якого есть укрәїнці.Мар за честь долучити до сього копії постанов названих З,іздів, а разом з тим і статистичну таблицю про людність українську на території Річі Посполитої Поль- ської. Автокефалія Православної Церкви в Річі Посполитій Польській цілком відповідала-б і тому церковному устрою, який істнує в сусідній Польщі Україні, де ще І сичня 1919 р. проголошено церкву автоцефальною,від Москви незалежною. При таких обставинах не тільки внутрішні справи Польщі, але й інтереси добросусідських взаємовідносин з Україною дик- тують Польському Урядові в церковній політиці тільки той шлях, який вище з'ясовано. Шляхом церкви зараз продовжується саме глибоке обмосковлення пра- вославної людності, до кибе в Річі Посполитій Польській. Служба Божа скрізь по церквах в межах сучасної Польщі провадиться ніби по цер- ковно-славянські, але з московською вимовою. Такий стан річі абсолютно недопустимий: всі православні славянські народи: болгари, серби, ук- раїнці і москалі -свою службу Божу правлять з рідною вимовою давньо православної славянського тексту і тільки для немосковської людності в Річі Посполитій Польській службу Божу чомусь правлять з московсь- кою вимовою. На Україні в більшості церков службу Божу вже давно правлять з українською вимовою милор і природньою серця нашого укra- инця. Таку саме вимову церковно-славянського тексту повинно завести і для української православної людності в Річі Посполитій Польській. Проповідь в церкви і досі по православних церквах в Польщі чомусь ведеться московською мовою. Це дивне явище: католицька церква свор паству навчає тільки рідньою польською мовою, а православне населення чомусь вислухує проповіді в незрозумілій йому московській мові. На- віть за царських часів на це було звернено увагу і, скажемо, на Холиця- ні допускалася проповідь рідньою українською мовою. Уряд Польський повинен негайно припинити таке шкідливе обмосковлення православної людності Польщі і скрізь завести проповіді рідньою для народа мовою. Діловодство по православних церквах і досі скрізь ведеться мос- - 2 - ковською мовою церквові пинутися метрикації; видається від- повідні посвідки і т.п. І цьому повинно покласти край і завести церковне діловодство тільки рідньою мовою. Зазначений тут устрій Православної Церкви в межах сучасної Річі Посполитої Польської відповідав би тому устрою, який католицька церква має в Українській Народній Республіці: там рідньою мовою католицького населення не насилують - воно має і добавочні служби і проповідь і діловодство в рідній йому мові. Уже це примушує Польський Уряд дати такі саме права і своєму православному населенню. На підставі всього вищеазаданого Уряд Української Народньої Республіки просить Уряд Річі Посполитої Польської прийняти і провести в життя такі засади: 1. Православна Церква в Річі Посполитій Польській повинна бути автокефальною. 2. В місцевостях, де українці складають більшість людності православної в межах сучасної Річі Посполитої внутрішній устрій Церкви повинен бути українським. 3. Міністерство Визнань повинно зраз ж припинити дальше обмосковлення свого православного населення і наказати службу Божому правити з рідньою вимовою, проповіді виголошувати тільки рідньою мовою і все церковне діловодство вести в рідній мові. 4. При виборі кандидата на єпископа або Митрополита Церкви Православної в Польщі повинно мати на оці тільки такого кандидата, якого прихильне відношення до української людності і української культури не підлягало б жадному сумніву. Передав життєвому і компетентному піклуванню Вамому, Пане Міністре, вищезазначену справу, яка, маючи метою задовольнити справедливі і слушні побажання народу українського, разом з тим має значення політичне і для Польської Держави. АВТОКЕФАЛІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ. Короткий історичний огляд. Православне населення Галичини,України і Білорусі залежало колись в церковному відношенню від Константинопольського Православного Па- тріарха, а релігійно з'єднане було з Москвою де з XIV ст. найчастійше з-за різних обставин мешкав Київський Митрополит, що керував церков- ними справами всіх українських та білоруських земель, які входили тоді в склад Польсько-Литовської Держави. Як ставився до церковно-адміністративного єднання цих земель з Московщиною Польський Уряд. Цілком негативно. Коли тільки Казимір Великий в половині XIV століття прилучив до Польщі Червону Русь, себ- то Галичину, він зараз же звернувся до Царгородського Патріарха Фі- лофея з проханням дати для Галича окремого нитрополита, бо він, король, не бажає, щоби православна населення Галичини підлягало владі митро- полита, що мешкає в чужій державі -в Москві-Патріарх Філофей задоволь- нив вимогу короля Казиміра Великого і виснавтив для Галича окремого митрополита Антонія. В XIV та XV ст. литовські великі князі, щоб не мати спільного з Москвою православного митрополита, добилися від Царгородського Па- тріарха того, що той погодився висвячувати для Литви й Москви окремих митрополитів, щоби розірвати єднання українсько-білоруських земель з московськими. Політичні міркування заставляли великих литовських кня- зів домагатися цього поділу єдиної Київської митрополії на дві- Київ- ську, що охоплює всі українсько-білоруські землі в Литви та Польщі і Московську, що поширювалася на заселені во ікоруською людністю землі. Політичні головним чином міркування заставляли Уряд Сігізмунда III піддержувати церковну унію православної церкви з Римом, бо ця унія нищила релігійну єдність України з Московщиною та Царгородом. Коли-ж берестейська церковна унія не дала бажаних наслідків для польських політиків, останні за часів Владислава IV підносять справу окремого, незалежного від Царгороду патріархату в межах Польсько-Литовської Держави, який би об'єднував все населення грецького обряду, що підляга- ло владі Річі Посполитої. Життя попередніх років показало, що Царго- родський патріарх мав великий вплив на православне громадянство українсько-білоруських земель, а це з польсько-державного погляду здавалося шкідливим для Польщі явищем і утворення окремого для польсько-литовської Держави патріархату могло паралізувати цей вплив. Але з цих заходів нічого не вийшло, не дивлячись на те, що кандидатом на патріярха намічалася така впливова серед православних особа, як Петро Могила. Не вважаючи на невдачу попередніх спроб Польського Уряду розірвати звязки православної церкви, що находилася на території Польсько-Литовської Держави, з Царгородським Патріярхом та з Московщиною, думка про таке розірвання не покидає Польських політиків. Вони піднімають цю справу на багатьох сеймах і 1676 року їм пощастило провести сеймову конституцію, якою було заборонено православному населенню Польщі зноситися як особисто, так і листівно з Царгородським Патріярхом. На цей раз Польський Уряд досяг свого: зносини православних його підданих з Царгородським Патріярхом було перервано, але зато залишилися ще звязки з Москвою, вплив якої на справи православної церкви в Річі Посполитой Ночинне збільшуватись. По Андрусівському договору 1667 р. Лівобережна Україна підходила від Польщі до Москви, до неї ж відходив на два роки і Київ, місце перебування київських митрополитів, що корували православними епархіями в польсько-литовській державі. Московський Уряд користуючись політичними обставинами, затримав собі Київ й нісля того як минуло 2 роки, і тим самим ставив митрополита Київського в безпосередню залежність від московського патріярха, а цей останній через митрополита Київського впливав на всі церковні справи в Річі Посполитой. Щоб недати цим впливам свого патріярху цілком правий та незначний характер, Москва, шляхом підкупу великого візіря Туреччини добилася того, що Патріарх Царгородський Досифей погодився уступити владу свою над православною українською церквою патріярхові московському. В 1686 р. представники Польщі в Москві Гржимультовський виробляв акт "вічного мирку" між цими двома державами і був примушений внести в цей акт дев'ятий його параграф, по якому Московський Уряд отримував право охорони православного населення Річі Посполитой та пра- во втручання у внутрішні справи Польщі, коли того вимагатимуть інтереси православного її населення. Плачучи підписав акт "вічного миру" король Яє Собеський; критичне становище Польсько-Литовської Держави трапна погроза з боку Туреччини примусили його породитися з цим договорним актом, аби втягти Москву в війну з Турками та татарами. Правда, Сейм цього акту на ухвалював, але Москва визнавала його цілком правомочним і в своїх дальших відносинах до Польщі базувалася на ньому. "Вічний мир" дав московському Урядові правну підставу втручатися у внутрішні справи Польсько-Литовської Держави. Петро I-сорзник Польщі в часи північної війни -вперше починає втручатися в домашні справи польські і роспоряхатися в Польщі, "як у себе дома". Завдяки своїм втручанням в польські справи він через свого посла кн. Довгорукого добився того, що Сейм 1717 р. мусів ствердити акт "вічного миру". Після цього ми бачимо, як російський Уряд призначає до Річі Посполитої православних єпископів білоруських та переяславських [код' вторів київського митрополита в Польщі та Литві], посилає свої розпорядження, вимагає справоздань від духовних осіб -підланиців польських. Це не подобалося Польському Урядові та громадянству, але вони нічого не могли зробити для усунення такого явища. Особливо часто втручалася у внутрішні справи Польщі цариця Катерина II. Досить пригадати, що нею було призначено Георгія Кониського, архиєпископа білоруського, Мелхіседека Знайка-Лвороського Та Виктора Садківського, єпископа Слуцького. Полякам добре відомі ці імена: польські історики їх часто знадують, наділяючи такими епітетами, як "лихий реній" Річі Посполитої! так висловлюється про-Георгія Кониського відомий історик польський часів Станіслава Понятовського-Корзон. Всіх цих осіб призначав до Польщі і тут підтримував Московський Уряд, бо православна людність Польщі й Литви в церковному відношенні залежала від Москви. Ненормальність та велику шкідливість такого положення церковної справи добре зрозумів знаменитий чотирьохлітній сейм [1788-1792] і не тільки зрозумів, а й жив різучих заходів, щоб визволити свій край від такої небезпеки втручання Московщини. - 3 - Сейм дізнався, що вище православне духовенство для Польщі призначалося московським Урядом, останній через Найсвятіший Синод надсилає до Польщі накази святкувати "табельні" дні, цеб-то дні народження російських монархів та їх наслідників, вступу на престол, дні їх тесямеництва і не все не просто святкувати, а ще й дзвонити у всі дзвони цілий день і т.ин. Для вияснення такої дивної для Поляків справи, чотирьохлітній сейм призначив свор слідчу Комісію, що розглянула справу надзвичайно широко і зробила доклад сеймов і. І без того настроєний вороже до Москви чотирьохлітній сейм страшенно обурився нав'язані вище приклади втручання московського Уряду у внутрішні справи Польщі й ухвалив взяти заходів, щоби не допустити надалі таких втручань, найкрещим для цього засобом визнано було звільнення православного населення Річ Посполитої від церковно-адміністративної залежності, від московського Найсвятійшого Синоду й утворення на території Польсько-Литовської Держави автокефальної православної Української Церкви, незалежної від чужої церковної влади. Для переведення в життя такої постанови сейму, Польський Уряд звернувся до Царгородського Патріярха за порадою та благословенням. Патріярх погодився з планими Польщі відносно автокефальної православної церкви і тоді, в грудні 1791 ростановлено було скликати в червні 1792 р. в Пинську православну конгрегацію, себ-то зібрання православного духовенства та мирян для вироблення нової церковної організації на началах автокефалії Православної Церкви в Польщі та незалежності від чужоземного патріярха або Синоду. Призначене на червень 1792 р. в Пинську конгрегація відбулася і знаменіла прибуття багато духовних ігуменів, пропонпів, священиків та мирян; де-які з них, як наприклад Сава Пальмовський, були великими прихильниками автокефалії Православної Церкви в Полтці. Прибули й представники Сейму. Бажану для автокефальн ої Православної Церкви в межах Польщі та Литви організацію конгрегація виробила. Але, на жаль всі ці заходи зроблено було занадто пізно: треба було розпочати їх ще в середині XVII століття, тепер-же з цих заходів нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795-98 нічого не вийшло, бо в 1793 р. ві в Польщі, як вони не скористувалися й іншими великими його реформами. З усього видесказаного видко, як стара Польща розуміла всю ненормаль- мальність та шкідливість для неї церковної залежності свого православного населення від московської церковної влади.На чотирьохлітньому Сеймі знайдено було й спосіб визволитися від цього лиха шляхом заснування автокефалії Православної Церкви на терені Польсько-Литовської Держави. Серед Польського Уряду в різні часи панував той погляд, що православіє ніби шкодить іжній державі і через те православних необхідно навернути коли не на латинство, то хоч на унію. Але історія Польщі ХVІІІ віку ясно свідчить, що не православіє само по собі шкодило Річи Посполитиї-й шкодила церковно-адміністративна залежність її православного населення від Москви, з-за чого Москва широко використовувала Церкву для досягнення своїх імперіялистичних цілей. Автокефалія Православної Церкви в Польщі не допускала-б таких зловживань Москви. Отже урок історії і погляди чотирьохлітнього сейму на справу Православної Церкви в Польщі повинні бути прикладом й для сучасної демократичної Польщі : ій тек необхідно дбати про утворення в своїх межах автокефальної Православної Церкви, а не віддавати своє православне населення московському патріярхові, бо всяка найменша церковна залежність від його дасть можливість повторення тих шкідливих помилок і втрат, які зробила Польща в ХVІІІ віці. AUTOKEFALJA KOSCIOLA PRAWOSLAWNEGO w RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ. / Notatka historyczna / U.R.L. MINISTERSTWO SPRAW ZAGRANICZNYCH Ukraińska Misja Dyplomatyczna w Rzeczypospolitej Polskiej. NOTA VERBALNA. Ukraińska Misja Dyplomatyczna w Rzeczypospolitej Pol- skiej ma zaszczyt zwrócić się do Pana, Panie Ministre, z nastę- pującym uprzejmym oświadczeniem: Tymczasowe pełnienie obowiązków, związanych z djecezjal- nym zarządem kościoła prawosławnego na całem terytorium Rzeczy- pospolitej Polskiej, objął obecnie episkop grodzieński Włodzi- mierz, który wyraźnie oświadczył, że uważa siebie za zależnego pod względem kanonicznym i podległego patryjarsze moskiewskie- mu. Stosunek zaś episkopa Włodzimierza do ukraińszmu jest wręcz negatywny. Z tego powodu, zgodnie z otrzymaniem przeznaczenie pole- ceniem Rządu Ukraińskiej Republiki Ludowej, mam zaszczyt zwró- cić najuprzejmiej uwagę Pana, Panie Ministre, na niżej wyłożo- ny stan sprawy kościoła prawosławnego w Polsce i prosić o do- konanie odpowiednich zarządzeń, aby sprawa organizacji zarzą- du kościoła prawosławnego na terytorium Rzeczypospolitej zosta- ła rozstrzygnięta zgodnie ze sprawiedliwemi życzeniami Ukraiń- ców, które to życie w zupełności zgadzają się z dobrze zro- zumianym interesem państwowości polskiej. W przeciągu wielu stuleci i aż do końca XVIII wieku polska myśl państwowa stale pracowała w kierunku uniezależnienia zarządu prawosławnego kościoła na terytorium Rzeczypospolitej od wszelkiej / nawet kanoniczno-dogmatycznej / zależności od Moskwy. Załączona przy niniejszem notatka historyczna o "auto- kefali" Kościoła Prawosławnego w Polsce " stwierdza tę stale i konsekwentnie przeprowadzoną zasadę polskiej polityki państw wowej. Myśl o konieczności osiągnięcia zupełnej niezależności od patryjarchy moskiewskiego w celu zabezpieczenia normalnego i pomyślnego biegu życia religijnego w nowych warunkach, w jakich się znalazł kościół prawosławny w Rzeczypospolitej, ujawniła się wyraźnie w uchwałach dwu zjazdów przedstawicieli wszystkich warstw społeczeństwa ukraińskiego wschodniego ob- rządku, jakie miały miejsce w 1920 r. w czerwcu w Warszawie, i w grudniu - w Łucku. Uchwały przyjęte na tych zjazdach, uznają konieczność autokefalii kościoła prawosławnego na terytor- jach Polski oraz konieczność wprowadzenia nabożeństwa i wykonywania cerkiewnego zarządu w języku ukraińskim dla ludności prawosławnej, której większość stanowią Ukraińcy. Przy niniejszem mam zaszczyt dołączyć odpisy uchwał powyższych zjazdów oraz zestawienie dat statystycznych o ludności ukraińskiej na terytorium Rzeczypospolitej. Autokefalja kościoła prawosławnego w Polsce w zupełności odpowiadały temu ustrojowi kościelnemu, jaki istnieje w sąsiedniej z Polską Ukrainie, gdzie jeszcze I-go stycznia roku 1919 ogłoszono ukraiński kościół prawosławny jako autoke- falny, od Moskwy niezależny. Wobec tego nie tylko wewnętrzny interes Polski, ale i względ na dobre stosunki sąsiedzkie z Ukrainą, nakazywałyby Rządowi Polskiemu trzymać się w polityce względem kościoła prawosławnego drogi wskazanej powyżej. Dziś w Polsce przez cerkiew dokonywa się w dalszym ciągu najzupełniejsze moskwiczenie ludności prawosławnej. We wszystkich cerkwiach Rzeczypospolitej nabożeństwo odprawia się niby po cerkiewno-słowiańsku, ale z wymawianiem moskiewskim. Taki stan rzeczy musi być zmieniony : wszystkie bowiem narody słowiańskie obrządku wschodniego - Bułgarzy, Serbowie,Ukraińcy, Rosjanie - odprawiają nabożeństwo według staro-słowiańskich tekstów, wymawianych zgodnie z duchem języka ojczystego, jedynie tylko dla mierosyjskiej ludności prawosławnej w Polsce nabożeństwo odprawiane jest dla nieznanych przyczyn z wyma- wianiem moskiewskim. Na Ukrainie w większości cerkwi nabożeń- stwo oddawna odprawia się z wymawianiem ukraińskiem, przyro- dzonem i miłym sercu każdego Ukrańca; tę potrzebę serca lud- ności ukraińskiej należałoby uwzględnić i w cerkwiach na zie- miach Rzeczypospolitej. Tak samo do dziś dnia w Polsce kazania w cerkwiach, rów- nież dla nieznanych przyczyn, wygłaszane bywają w języku ro- syjskim. Zajste dziwne zjawisko: kościół katolicki w Polsce naucza swych wyznańców wyłącznie w języku ojczystym polskim, ludność zaś prawosławna zmuszona jest wysłuchiwać kazan w ję- zyku dla siebie nieprizumiałym, moskiewskim. Nawet za cars- kich czasów była już na to zwrócona uwaga i np. w Chełmszczyź- nie pozwolone było wygłaszać kazania po ukraińsku. Rząd Pol- ski powinien natychmiast ukrócić tego rodzaju szkodliwe mos- kwiczenie prawosławnej ludności Polski i polecić wszędy wyglą- szanie nauk w cerkwiach w języku ojczystym danej ludności. Tak samo w języku ojczystym powinny być prowadzone księgi, zapisy metryczne, wydawane świadectwa i.t.p., które dotąd jeszcze wszędzie piszą się po rosyjsku. Zgodny z powyższymi pęstulatami ustrój kościoła prawos- ławnego w granicach Rzeczypospolitej w zupełności odpowiada- by ustrojowi kościoła katolickiego w Ukraińskiej Republice Ludowej; tam ojczystej mowy ludności katolickiej nikt nie gwał- ci, zarówno dodatkowe nabożeństwo, jak i kazania oraz pro- wadzenie ksiąg dokonywają się po polsku. Jużmo samo powinno skłonić Rząd Polski do nadania tych samych praw swojej ludności wschodniego obrządku. Na podstawie wszystkiego wyżej wyszczególnionego Rząd Ukraińskiej Republiki Ludowej prosi Rząd Rzeczypospolitej Pol- skiej o przyjęcie i wprowadzenie w życie następujących zasad: I/ Kościół prawosławny w Rzeczypospolitej powinien być autokafalny. 2/ W miejscowościach gdzie Ukraińcy stanowią większość ludności prawosławnej w obecnych granicach Rzeczypospolitej wewnętrzny ustrój cerkwi powinien być ukraiński. 3/ Ministerstwo Wyższej powinno powstrzymać dalszą rysyfikację prawosławnej ludności, przez cerkwie, nakazać odprawianie nabożeństwa z wymawianiem zgodnym z mową ojczystą, nakazać wygłaszanie kazani wyłącznie w języku ojczystym i prowadzenie ksiąg cerkiewnych również w języku ojczystym. 4/ Przy wyborze kandydata na stanowisko /arcybiskupa lub/ metropolity kościoła prawosławnego w Polsce należy uwzględniać tylko takiego kandydata, którego życiowy stosunek do ukraińskiej narodowości i do ukraińskiej kultury nie ulega żadnej wątpliwości: Polecam życiowej i kompetentnej pieczy Pana, Panie Ministrze, wyżej wyłożoną sprawę, która, mając na celu zaszczytowanie sprawiedliwym i skusznym życzeniom narodu ukraińskiego, nie jest zarazem pozbawiona znaczenia politycznego dla Państwa Polskiego. DO JEGO EXCELLENCJI PANA MINISTRA SPRAW ZAGRANICZNYCH RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ. U.R.L. MINISTERSTWO SPRAW ZAGRANICZNYCH Ukraińska Misja Dyplomatyczna w Rzeczypospolitej Polskiej. KOPA VAB LNA. Ukraińska Misja Dyplomatyczna w Rzeczypospolitej Pol- skiej m. zaszczyt zwrócić się do Pana, Panie Ministre, z następującym uprzejmym oświadczeniem : Tymczasowe pełnienie obowiązków, związanych z djecez- jalnym zarządem kościoła prawosławnego na całem terytorium Rzeczypospolitej Polskiej, objął obecnie episkop grodzień- ski Kodzimierz, który wyraźnie oświadczył, że uważa siebie za zależnego pod względem kanonicznym i podległego patryjar- sze moskiewskiemu. Stosunek zaś episkopa Kodzimierza do ukrainizmu jest wręcz negatywny. Z tego powodu, zgodnie z otrzymanem przezwaniem poleceniem rządu Ukraińskiej republi- ki Ludowej, mam zaszczyt zwrócić najuprzejmiej uwagę Pana, Panie Ministre, na niżej wyłożony stan sprawy kościoła prawosławnego w Polsce i prosić o dokonanie odpowiednich za- rządzeń, aby sprawa organizacji zarządu kościoła prawosław- nego na terytorium Rzeczypospolitej została rozstrzygnięta zgodnie ze sprawiedliwemi życzeniami Ukraińców, które to ży- czenia w zupełności zgadzają się z dobrze zrozumianym inte- resem państwowości polskiej. W przeciągu wielu stuleci i aż do końca XVIII wieku polska myśl państwowa stale pracowała w kierunku uniezależ- nienia zarządu prawosławnego kościoła na terytorium Rzeczy- pospolitej od wszelkiej / nawet kanoniczno-dogmatycznej / zależności od Moskwy. Załączona przy niniejszym notatka historyczna o "au- tokefalji Kościoła Prawosławnego w Polsce" stwierdza tę sta- łe i konsekwentnie przeprowadzoną zasadę polskiej polityki państwowej. Myśl o konieczności osiągnięcia zupełnej niezależności od patriarchy moskiewskiego w celu zabezpieczenia normalne- go i pomyślnego biegu życia religijnego w nowych warunkach, w jakich się znalazł kościół prawosławny w Rzeczypospolitej, ujawniła się wyraźnie w uchwałach dwu zjazdów przedstawicieli wszystkich warstw społeczeństwa ukraińskiego wschodniego ob- rzędku, jakie miały miejsce w 1920 r. w czerwcu w Warszawie, i w grudniu - w Łucku. Uchwały przyjęte na tych zjazdach, uznają konieczność autokefalji kościoła prawosławnego na te- rytoriach Polski oraz konieczność wprowadzenia nabożeństwa i wykonywania cerkiewnego zarządu w języku ukraińskim dla lud- ności prawosławnej, której większość stanowią Ukraińcy. Przy niniejszym mam zaszczyt dokładać odpisy uchwał powyższych zjazdów oraz zestawienie dat statystycznych o ludności ukraiń- skiej na terytorium Rzeczypospolitej. Autokefalia kościoła prawosławnego w Polsce w zupełno- ści odpowiadałaby temu ustrojowi kościelnemu, jaki istnieje w sąsiedniej z Polską Ukrainie, gdzie jeszcze 1-go stycznia ro- ku 1919 ogłoszono ukraiński kościeół prawosławny jako autoke- falny, od Moskwy niezależny. Obec tego nie tylko wewnętrzny interes Polski, ale i względ na dobre stosunki sąsiedzkie z Ukrainą nakazywałyby Rządowi Polskiemu trzymać się w polityce względem kościoła prawosławnego drogi wskazanej powyżej. Dziś w Polsce przez cerkiew dokonywa się w dalszym cią- gu najzupełniejsze moskwiczenie ludności prawosławnej. O wszystkich cerkwiach rzeczypospolitej nabożeństwo odprawia się niby po cerkiewno-słowiańsku, ale z wymawianiem moskiew- skim.Taki stan rzeczy musi być zmieniony : wszystkie bowiem narody słowiańskie obrządku wschodniego - Bułgarzy, Serbo- wie, Ukraińcy, Rosjanie - odprawiają nabożeństwo według staro-ukraińskich tekstów, wymawianych zgodnie z duchem języka ojczystego; jedynie tylko dla nierosyjskiej ludności prawosławnej w Polsce nabożeństwo odprawiane jest dla nieznanych przyczyn z wymawianiem moskiewskim. Na Ukrainie w większości cerkwi nabożeństwo oddawna odprawia się z wymawianiem ukraińskim, przyrodzonym i miłem sercu każdego Ukrańca; te potrzebę serca ludności ukraińskiej należało by uwzględnić i w cerkwiach na ziemiach szczepozpolskiej. Tak samo do dziś dnia w Polsce kazania w cerkwiach, również dla nieznanych przyczyn, wygłaszane bywają w języku rosyjskim. Zajęte dzienne zjawisko ; kościół katolicki w Polsce naucza swych wyznawców wyłącznie w języku ojczystym polskim, ludność zaś prawosławna muszona jest wysłuchiwać kazani w języku dla siebie niezrozumiałym, moskiewskim. Nawet ze carskich czasów byka już na to zwrócona uwaga i np. w Chełmszczyźnie pozwolono było wygłaszać kazania po ukraińsku. Rząd Polski powinien natychmiast ukrócić tego rodzaju szkodliwe moskwiczenie prawosławnej ludności Polski i poleci wszędzie wygłaszanie nauk w cerkwiach w języku ojczystym danej ludności. Tak samo w języku ojczystym powinny być prowadzone księgi, zapisy metryczne, wydawane świadectwa i.t.p., które dotąd jeszcze wszędzie piszą się po rosyjsku. Zgodny z powyższymi postulatami ustrój kościoła prawosławnego w granicach Szczepozpolskiej w zupełności odpowiadałby ustrójowi kościoła katolickiego w Ukraińskiej republice Ludowej; tam ojczyznej mowy ludności katolickiej nikt nie gwałci, zarówno dodatkowe nabożeństwo, jak i kazania oraz prowadzenie ksiąg dokonywają się po polsku. Już to samo powinno być sklonić Rząd Polski do nadania tych samych praw swojej ludności wschodniego obrządku. Na podstawie wszystkiego wyżej wyszczególnionego Rząd Ukraińskiej republiki Ludowej prosi Rząd Rzeczypospolitej Polskiej o przyjęcie i wprowadzenie w życie następujących za- sed : 1/ Kościół prawosławny w rzeczypospolitej powinien być autokafalny. 2/ miejscowościch gdzie Ukraińcy stanowią większość ludności prawosławnej w obecnych granicach rzeczypospolite wewnętrzny ustrój cerkwi powinien być ukraiński. 3/ Ministerstwo wyznai powinno powstrzymać dalszą rysyfikację prawosławnej ludności, przez cerkwie, nakazać odprawianie nabożeństwa z wymawianiem zgodnym z mową ojczyzny, nakazać wygłaszanie kazai wyłącznie w języku ojczystym i prowadzenie ksiąg cerkiewnych również w języku ojczystym 4/ Przy wyborze kandydata na stanowisko /arcybiskupa lub/ metropolity kościoła prawosławnego w Polsce należy uwzględniać tylko takiego kandydata, którego życiowy stosunek do ukraińskiej narodowości i do ukraińskiej kultury nie ulega żadnej wątpliwości. Polecam życzliwej i kompetentnej pieczy Pana, Panie Ministrze, wyżej wyłożoną sprawę, która, mając na celu zdosydczynienie sprawiedliwym i słusznyim życzeniom narodu ukraińskiego, nie jest zarazem pozbawiona znaczenia politycznego dla Państwa Polskiego. DO JEGO EXCELENCJI PANA MINISTRA SPRAW ZAGRANICZNYCH RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ. J . R . L . MINISTERSTWO SPRAW ZAGRANICZNYCH Ukraińska Misja Dyplomatyczna w Rzeczypospolitej Polskiej. NOTA VERBALNA. Ukraińska Misja Dyplomatyczna w Rzeczypospolitej Polskiej ma zaszczyt zwrócić się do Pana, Panie Ministre, z następującym uprzejmem oświadczeniem: Tymczasowe pełnienie obowiązków, związanych z dzieczejalnym zarządzen kościoła prawosławnego na całem terytorjum Rzeczypospo- litej Polskiej, objął obecnie episkop grodzieński, Włodzimierz, który wyraźnie oświadczył, że uważa siebie za zależnego pod wzglę- dem kanonicznym i podległego patryjarsze moskiewskiemu. Stosunek zaś episkopa Włodzimierza do ukraińizmu jest wręcz negatywny. Z tego powodu, zgodnie z otrzymanem przeszmnie poleceniem Rządu Ukraińskiej Republiki Ludowej, mam zaszczyt zwrócić najuprzejmiej uwagę Pana, Panie Ministre, na niżej wyłożony stan sprawy kościo- ła prawosławnego w Polsce i prosić o dokonanie odpowiednich za - rządzeń, aby sprawa organizacji zarządu kościoła prawosławnego na terytorjum Rzeczypospolitej została rozstrzygnięta zgodnie ze spra wiedliwemi życzeniami Ukraińców, które to życzenia w zupełności zgadzają się z dobrze zrozumianym interesem państwowości polskiej. W przeciągu wielu stuleci i aż do końca XVIII wieku polska myśl państwowa stale pracowała w kierunku uniezależnienia zarzą- du prawosławnego kościoła na terytorjum Rzeczypospolitej od wszel- kiej / nawet kanoniczno-dogmatycznej / zależności od Moskwy. Załączona przy niniejszem notatka historyczna o " autokefa- lji "Kościoła Prawosławnego w Polsce " stwierdza tę stale i kon- sekwentnie przeprowadzoną zasadę polskiej polityki państwowej. Myśl o konieczności osiągnięcia zupełnej niezależności od patryjarchy moskiewskiego w celu zabezpieczenia normalnego i po- myślnego biegu życia religijnego w nowych warunkach, w jakich się znalazł kościół prawosławny w Rzeczypospolitej, ujawniła się wyraźnie w uchwałach dwu zjazdów przedstawicieli wszystkich warstw społeczeństwa ukraińskiego wschodniego obrządku, jakie miały miejsce w 1920 r. w czerwcu w Warszawie, i w grudniu - w Łucku. Uchwały przyjęte na tych zjazdach, uznają konieczność autokafalji kościoła prawosławnego na terytoriach Polski oraz konieczność wprowadzenia nabożeństwa i wykonywania cerkiewnego zarządu w języku ukraińskim dla ludności prawosławnej, której większość stanowią Ukraińcy. Ptzy niniejszem mam zaszczyt dołączyć odpisy uchwał powyższych zjazdów oraz zestawienie dat statystycznych o ludności ukraińskiej na terytorium Rzeczypospolitej. Autokafalja kościoła prawosławnego w Polsce w zupełności odpowiadały temu ustrojowi kościelnemu, jaki istnieje w są- siedniej z Polską Ukrainie, gdzie jeszcze I-go stycznia roku 1919 ogłoszono ukraiński kościoł prawosławny jako autokafalny, od Moskwy niezależny. Wobec tego nie tylko wewnętrzny interes Polsk ale i względ na dobre stosunki sąsiedzkie z Ukrainą nakazywały - by Rządowi Polskiemu trzymać się w polityce względem kościoła prawosławnego drogi wskazanej powyżej. Dziś w Polsce przez cerkiew dokonywa się w dalszym ciągu najzupełniejsze moskwiczenie ludności prawosławnej. We wszystkich cerkwiach Rzeczypospolitej nabożeństwo odprawia się niby po cer- kiewno-słowiańsku, ale z wymawianiem moskiewskim. Taki stan rze- czy musi być zmieniony : wszystkie bowiem narody słowiańskie ob- rządku wschodniego - Bułgarzy, Serbowie, Ukraińcy, Rosjanie - odprawiają nabożeństwo według staro-słowiańskich tekstów,wyma- wianych zgodnie z duchem języka ojczystego, jedynie tylko dla nierosyjskiej ludności prawosławnej w Polsce nabożeństwo odpra- wiane jest, dla nieznanych przyczyn, z wymawianiem moskiewskim. Na Ukrainie w większości cerkwi nabożeństwo oddawna odprawia się z wymawianiem ukraińskim, przyrodzonem i miłem sercu każdego Ukrańca; tę potrzebę serca ludności ukraińskiej należałoby uwz- ględnić w cerkwiach na ziemiach Rzeczypospolitej. Tak samo do dziś dnia w Polsce kazania w cerkwiach, rów- nież dla nieznanych przyczyn, wygłaszane bywają w języku rosyj- skim. Zamiast dziwne zjawisko: kościół katolicki w Polsce nau- cza swych wyznawców wyłącznie w języku ojczystym polskim, lud ność zaś prawosławna zmuszona jest wysłuchiwać kazan w języku dla siebie niezrozumiałym, moskiewskim. Nawet za carskich cza- sów byka już na to zwrócona uwaga i np. w Chołmszczyźnie pozwo- lone było wygłaszać kazania po ukraińsku. Rząd Polski powinien natychmiast ukrócić tego rodzaju szkodliwe moskwiczenie prawos- ławnej ludności polskiej i polecić wszędzie wygłaszanie nauk w cer- kwiach w języku ojczystym danej ludności. Tak samo w języku oj- czystym powinny być prowadzone księgi, zapisy metryczne, wydawa- ne świadectwa i.t.p., które dotąd jeszcze wszędzie piszą się po rosyjsku. Zgodny z powyższymi postulatami ustrój kościoła prawosław- nego w granicach Rzeczypospolitej w zupełności odpowiadałby ustro- jowi kościoła katolickiego w Ukraińskiej Republice Ludowej; tam ojczystej mowy ludności katolickiej nikt nie gwałci, zarówno do- datkowe nabożeństwo, jak i kazania oraz prowadzenie ksiąg doko- nywają się po polsku. Już to samo powinnoby skończyć Rząd Polski do nadania tych samych praw swojej ludności wschodniego obrząd- ku. Na podstawie wszystkiego wyżej wyszczególnionego Rząd Ukra- ińskiej Republiki Ludowej prosi Rząd Rzeczypospolitej Polskiej o przyjęcie i wprowadzenie w życie następujących zasad: I/ Kościół prawosławny w Rzeczypospolitej powinien być auto- kefalny. 2/ W miejscowościach gdzie Ukraińcy stanowią większość lud- ności prawosławnej w obecnych granicach Rzeczypospolitej wewnątrz- ny ustrój cerkwi powinien być ukraiński. 3/ Ministerstwo wyznai powinno powstrzymać dalszą rusyfika- cję prawosławnej ludności, przez cerkiew, nakazać odprawianie na- bożeństwa z wymianiem zgodnem z nową ojczyzstą, nakazać wygłasza- nie kazan wyłącznie w języku ojczystym. 4/ Przy wyborze kandydata na stanowisko / arcybiskupa lub / metropolity kościoła prawosławnego w Polsce należy uwzględniać tyl ko takiego kandydata, którego życiowy stosunek do ukraińskiej na- rodowości i do ukraińskiej kultury nie ulega żadnej wątpliwości. Polecam życzliwej i kompetentnej pieczy Pana, Panie Minis - trze, wyżej wyłożoną sprawę, która, mając na celu zadosyuczynie- nie sprawiedliwym i słusznym życzeniom narodu ukraińskiego, nie jest zarazem pozbawiona znaczenia politycznego dla Państwa Pols - kiego. DO JEGO EXCELENCJI PANA MINISTRA SPRAW ZAGRANICZNYCH RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ. УНД Міністерство Закарпатських Справ Українська Дипломатична Місія в Річ Посполитій Польській Найшанована Українська Місія Дипломатична в Річ Посполитій Польській має чану звернути письмо до Вас, Пане Міністре, з відгуком на овідомлення: Пишешовс виконувавши обов'язків, звязаних з керуванням Церковною Православною та всієї території Річ Посполитої Польської, отримав електронний падженець Володимир, який виразив повідомлення, що вважає себе канонично залежним і підлеглим патріархові московському. Відношення не стійка Володимир до українців всього приємно негативне. З того поводу, згідно з отриманими вами повідомленнями Уряду Української Народньої Республіки, маю чану звернути Вашу, пане Міністре, увагу на рішеннязазначеного стану справи Церкви Православної в Польщі і просим про зроблення відповідних розпоряджень, аби справа організації (про) керування Церквою Православною на території Річ Посполитої була розв'язана згідно Запроведливим Рамками Українських, але бажання погодження цього з вповні понятними, інтересами державності громадської. Протягом благають спілкування все до кінця ХІІІ (смоля) виху палестина дертавна думка пайітньо праую- вала в напрямку незалежності керування Церкви Православної на території Вірн Подолійці від великої "повіття канонично-дошнаучного) заввєння) від Москви. Прикладення при звану історична контакта "про автопефалію Церкви Православної в Польщі" підтверджую це етапне провадження засад патріоти- державної політики. Думка про конечність драмнення повній незалежності від московського патріарху в цілі завершення морган- ного; чатаного ходу релігійної життя в нових умовах, в яких очимає Церква Православна в Вірн Подолійці - вияви- лась виразно в умовах двох з'їздів представників цієї вероть населення українсько східного обряду, які мали місце в червні 1920 року в Варшаві, і в Грудні - в Луцьку. Уявим прийнятті на цих з'їздах визнання невибірності автопефалії церкви православної на території Польщі також невибірності провадження віруючих і виконування церков- ного керовництва на нові українські для православної людності, влючає якої становище України. При зволну маю плану прикладеній копії умова зазначених вище з'їздів, також пока- дання статистичні про українську тодрість на території Вірн Подолійці. Автопефалія Церкви Право- славної в Польщі цілком відповіда- лави пану устрою церковному, акий істнує в сусідній з Польщею, - Україні, де ще з 1st Січня 1919 року Пра- вославну церкву Українську оголошено автокефальною, від Москви незалежною. В огляді на це, не тільки внутрішні інде- рен Польщі, але й добрі сусідські відно- сини з Україною казати би Урядові Польському прийняття політики ще до Церкви "Православної" вказаного вище, мляху? Зараз в Польщі : в данинішньому напрямку виконується Церково повне відновлення православної людності. Всі церкви Регі Постанції служба Бога відправляється мібн-то не церковно- словенською, ам з вищовою московською. Маким стан справи слушить бути змінений : всі національні словенські Робладу східної - Болгарії, Сербії, України, Боснією - відправляють службу Богу старо-словенською тектету згідно з будь- мови рідної; єдине мілько в Польщі для православної нересійської людності, з невідомих причин служба відправляється з вищовою московською. На Україні в вільносці церквах служба ведавша відправляється з вищовою українською, рідною і мило серцю кожної Українця; тому потребу серед українського повинне було би взяти на увагу; в церквах на землі Регі Постанції. Мак саме по невідомих причин- - нам і казання в Церквах оголошуються на мові російській. Ідивне явище: Уряд католицька в Польщі навчає своїх вихованців виключно в мові рідній - польській, людність же православна примушена вислухувати казання на мові незрозумілій, московській. Навіть ще за царських часів була на це звернено увага і наприклад, в Холмщині було дозволено вигляшати казання по українсько- му. Уряд Польський повинен безумовно заборонити той гнітівний порядок олесковлення православної людності Польщі і дозволити веду оглашати навчання в церквах в рідній мові даної людності. Так само в рідній мові повинні провадитися книжки, метричні звіти, видаваний свідоцтв і т. д., котрі ще тепер всюди пишуться по російській. Взідно з вищими поступліттями устрій Церкви Православної в містах Річ Посполитає вповні відповодив би централізації Церкви Католицької в Українській Народній Республіці; так місто не змогло б рідної мови людності католицької, рівно як слуга так і казання і провадження книжок рабиться по польській. Це стан саме повинно бути економією Уряд Польський до надання всім своїх прав своєї людності срідньої влади. На підставі везьо висуненого Уряд Української Народної Республіки просить Уряд Речі Постанія "Колескої" про припинення і впровадження в життя слідуючих заходів: 1) Церква Православна в Річі Постанійній Колеській повинна бути автокефальною. 2) В місцевостях, де Українці складають більшість людності право-славної в всіх межах Річ Посполитої внутрішній устрій Церкви повинен бути український. 3) Міністерство визнане повинне стимуляти даний кінець реєстрацію православної людності через церков, маказати відправлень амурей з більшою різною різдвя нові, маказати проголошення казань виключно в новій різдвя і провадження християнських церковних рівне не в новій різдвя. 4) При виборі кандидатів на архієпископа, або електоратом Православної Церкви в Коболці повинен брати участь тільки той панда-дата, який ваганні відносин до української народності і української християнської не підлягають згаданому судиву. Рекомендує миттєвий і календарний опіці Пана, Кане Міністре, випередження справу, яка має на рахунок міністерського задоволення справедливих і заграничних супротивних разом з тим не позбавлена і політичної значимості для Верховної Колеської. Українська Місія дипломатична в Річ Посполитій Польській має ману звернутись до Вас, спомігши Польській має ману звернутись до Вас, пане Міністре, з такою ласковою заявкою. До її виконання повинен бути зв'язаний з епархіальним урядовцем церковного уповноваженого з епархіального урядовця церковного уповноваженого, який на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявкою, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священників Молодиця Слов'янського. За того, що у зв'язку з виконанням ласкової заявки, повинна бути звернута до Вас, пане Міністре, на чиїм місці Річ Посполита Польська, вже виконавши своєю справу, що вважає себе з каламітною радою заявили і погодилися постригнути монастирську доброту. Відповідність священник 1916 Протягом багатьох років і аж до кінця XVIII ст. польська державна думка зосереджено вказувала в національній відповідальності узгодження Церкви Православної на церковній Річ Посполитій, як і всей (навмись католицької) загальної держави в Москві. Водночас до чого коротка і сучасна епізода "Про Автохтонний Православний Церков у Річ Посполитій Польській" 1903 року, поглянути на цю митність і поставити зараз польської державної політики. В цьому зв'язку потрібно новий незалежний силовий від напрямку московського бунту, забезпечення нормального і коректного життя церковного в нових обставинах, в яких дія Церковна Православна Церква в Річ Посполитій Польській. Видаючи святинні Ордена двох митрополитів, використовували всіх церковних зусиль, збільшуючи усунення Православного Церкви. Були в 1920 році в Україні, в Криму і в Будинку, який був позначений на цих землях. Ухвали, які за умови на тих Звіздах, визнають повну незалежність авт. монастирської Православної Церкви на цих територіях Польщі, України і розумного діяльності на силу божою і умови для зваження миру, навіть узгодженості для українських. Монолитних більшості в цьому року Православна Церква на договорах до цього часу і Священний Тибетський узгодження, а разом з тим і Священний Тибетський Річ Посполитій Польській. -9а- Автокефалія Православної Церкви в Річ Посполитій Польській згідно вірнобідами б'є молю церковному устрою, який існує в Святому З Подзвездо Україні, де ще 1 січня 1918 р. згідно з Великою Автокефалією, від ми сили кущеного. При тих же обставинах и тима визнанням слова Польщі, але і підтвердженням образлення взагалом коли з Україною Польському Уряду; В церковній політиці мільки мов'яли, який вище зговою. Загнали Широкий церковний дослід підводився саме лише обчисленням православних лю- копит, що живе в Річ Посполитій Польській. Справа була схвальним усюди (1) ходи по церковно-ми- винні, ам з мовленням кишень. Такий бачан розумів: всі православні європейські народи - болгари, срби, українці і ломани- свій породи - були, судячи, укріплені з розмовою вимовно див. Службу Богу церковність з родного вимовно дов- мс- словами по Телегу, і різьки для немослов- ської "православні" людочи в Річі послання Польській службу Богу полює чоловік зв'язок. Польського Вимового, розуміти, верхню", свят", род- життя, яка іншої узагальнення незрозуміло. На Україні, в Білорусі церковна служба Богу була давно зроблено в українському вимовно, майже і природного середнього панів узагальнення. Тож саме вимовну церковно-мовленевого релігій повинно залежати і для української Церкви. І молюся в Річ Посполитій Польщі Етнографічні взаємовідносини в західних областях України з огляду на дані А. Холмського: Україна, Полів, Нидерланди, московити Грубешівський повіт 66% 24% 10% Пломаньський п. 52% 37% 11% Холмський п. 38% 38% 24%/19% Білгорайський п. 22% 68% 10% Залостовський п. 9% 83% 8% Красногородський п. 6% 83% 11% Б. Сідієрщина. Володавський п. 64% 20% 16% Гільбовський п. 48% 38% 14% Коней-апришевський? 22% 55% 23% Радимно-св. п. 5% 87% 8% В. Городенецька. Березівський м. 81% ? - ? Київлянський п. 83% 1 - 16 Білгорайський п. 42% 957% 49 Московити людина в західних областях України, її мовна поведінка залежить від національної меншини, її мовна поведінка. Протягом відьбні і досі по цювельових мірках в Польщі панує вередливий мовний сбитко лобого. Усідиви елітне: католицька свято любо, а своїх цьомлюваних полем, пальською любо, а своїх цьомлювань в миру на полу буфдає висунуться цьомлювані. Новини за з чиліній бошу левеновській мові. Побити за карельких полюв на усім сим дуже зазначено їхому і, славно, на Холмиці завершено розчинає, і, спалило, на Узайсько лобого. Уряд цьомлювань рідного училища вже Польщін любимен нелюбо училівки їхне мікодиво обмежовування цьомлюванням школярів в Польщі і спуть забезпечити цьом- левину від рідного народу любо. Діловодство по цювельових мірках і досі сидить передбачає мікримації, виданням чено лобого повненом і т.ч. Ізбошу любими вдомовди, цьом і забезпечити цьомлюване діловодство рідним родного лобого. Заснований путь устрій "Цювельовий Меркви в мелок суграсної" При Постолом- твої "Польської" відмовдов до тьому устрою, димс народність Українська, народність Республіки: так Узайській народність не рідної мови, короличко паселення не національності, вою має і добаформи. Суграсно, і цьомлюване і діловодство в род- ній були лобо. Уже чи цьомлюване Повідомити Уряд дати можливості волонтерам усіх церков і священикам православної та католицької конфесій, що прийшли з Батьківщини до України На підставі всього вищезгаданого Уряд Української Народної Республіки ухвалив такий Урядовий Постанову "Польський" змінити і твердо втиснути мані заходи: 1) Православна Церква в Місті Постанови Полтава повинна бути автокефальною. 2) У всіх місцевостях, де узагалі є стоянка православних церков, вони мають бути звільнені від польської влади і повинні бути українськими. 3) Монастирство Визначається повинно залишатися у монастирях, які є розміщеннями в Україні. Церковна влада має бути звільнена і Накази церковного управління з різних країн повинно бути усунене, а також монастирські володіння повинні бути використані для потреб народу. 4) При виборах кандидатами на високопоставлені посади мають бути тільки православні церковники, які повинні бути прийняті до урядових функцій. Всі інші кандидати на ці посади не можуть бути прийнятими. Передаю Вашому Пану Міністру, визначеної Керування Василь Левко з обов'язку сприяти усуненню польських церковних інститутів та їхнього поважання народу України. Навколо, яким іншими побажаннями повинен бути виконаний Урядовий Постанови "Польський". Міністр ТОВАРИСТВА К. К. Р. Полтава, 1920 року, 3 лютого AUTOKSFALJA KOSCIOLA PRAWOSŁAWNEGO W RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ. / Notatka historyczna / Prawosławna ludność Lwii Czerwonej, Ukrainy i Białorusi pod względem kościelnym zależna była ongi od prawosławnego patriarchy konstantynopolitańskiego, a wyznaniowo złączona była z Moskwą,gdzie poczynając od XIV stulecia, dzięki rozmaitym przyczynom, przebywał najczęściej metropolita Kijowski, kierujący sprawami kościoelnemi wszystkich ziem ukraińskich i białoruskich, które wchodziły wówczas w skład państwa polsko-litowskiego. Jakiż był stosunek ówczesnego rządu polskiego do takiego kościelno-administracyjnego zjednoczenia tych ziem z Moskwą ? Gdy w połowie XIV stulecia Kazimierz wielki przyłączył do Polski mś Czerwoną, zwrócił się do patriarchy carogrodzkiego, Filoteusza,z prośbą o przeznaczenie dla Halicza osobnego metropolity, albowiem on, król, nie życzy sobie, aby prawosławna ludność księstwa Halickiego, podlegała władzy metropolity, który przebywa stała w obcem państwie-moskiewskim. Patriarcha Filoteusz uczynił zadość życzeniu króla Kazimierza i wyświęcił dla Halicza osobnego metropolitę Antoniusza. XIV i XV wiekcy wielcy książęta litewscy, żeby nie mieć wspólnego z Moskwą metropolity prawosławnego, zdolali uzyskać od patriarchy carogrodzkiego zgodę na wywięczenie dwu odrębnych metropolitów - dla Moskwy i dla Litwy i tym sposobem zerwali łączność ziem ukrai-no-białoruskich z moskiewskimi. względy polityczne zmuszały wielkich książąt litewskich domagać się tego podziału metropolii kijowskiej na dwie : kijowską, obejmującą wszystkie ukraino-białoruskie ziemia Litwy i Polski, oraz moskiewską, obejmującą ziemie zamieszkałe przez ludność wielkoruską. Polityczne w znacznej mierze względy skłoniły również i Zygmunta III do popierania unii kościelnej prawosławnego Kościoła z Rzymem, albowiem unia ta godziła w religijną jedność Ukrainy z Moskwą i Carogrodem. Gdy wszakże unia brzeska nie dała pożądanych dla polityków polskich wyników, za Zadysława IV podniesiono znów sprawę stoczenia w granicach państwa polsko-litewskiego odrębnego, niezależnego od Carogrodu patrijarchatu, któryby ogarniać wszystką ludność greco- kiego obrządku, ale podlegał wyłącznie władzy Rzeczypospolitej. Do- świadczenie lat ubiegłych dowiodło, że patryjarcha carogrodzki cie- szyk się wielkim wpływem wśród prawosławnego społeczeństwa ziem ukraińsko-białoruskich, co z punktu widzenia państwowego musiało uchodzić ze zjawisko dla Polski niewątpliwie szkodliwe. Stworzenie tedy odrębnego w granicach polsko-litewskiego państwa patryjarchatu mogło ten obcy wpływ paraliżować. Zabiegi te jednak nie uwieńczyły się pomyślnym skutkiem, aczkolwiek wysuwano jako kandydata na patry- jarchę tak popularną wśród prawosławnych postać jak Piotra Mohykę. Nie zważając wszakże na nieudane próby zerwania łączności kościo- ła prawosławnego na terytorjum Rzeczypospolitej z patryjarchą car- grodzkim i z Moskwą, myśl o konieczności takiego zerwania nie opusz- cza polityków polskich. Poruszają oni wielokrotnie tę sprawę na sej- mach i nareszcie w roku 1676 udaje się im przeprowadzić uchwałę sej- mową, zabraniającą ludności prawosławnej Rzeczypospolitej porozmie- wanie się jak osobisto, tak i listowne z patryjarchą carogrodzkim. Istotnie, odtąd stosunki prawosławnych obywateli Rzeczypospolitej z Carogrodem ustają, ale za to pozostała łączność z Moskwą, której wpływ na sprawy kościoła prawosławnego w Polsce zaczyna coraz bardziej się zwiększać. Na mocy rozejmu w Andruszowie 1657 r. cała lewobrzeżna Ukraina dostała się Moskwie; prócz tego Moskwa obejmowała w posiadanie na L- dwa i miasto Kijów, stolicę metropolitów kijowskich, kierowników że- cezji prawosławnych w Polsce. Korzystając wszakże ze sprzyjających warunków politycznych, Moskwa zatrzymała Kijów i po upływie dau lat tem semem czyniąc metropolitę kijowskiego zależnym bezpośrednio od patryjarchy moskiewskiego; ten ostatni wywiera przez Kijów wpływ na sprawy kościoła prawosławnego w Rzeczypospolitej. W celu nadania ty wpływom swojego patryjarchy charakteru prawno-kanonicznego, udało się Moskwie za pośrednictwem przekupionego wielkiego wezyra turecki go wymóc na patryjarsze carogrodzkim D o s i f e u s z u arzeczeni się władzy nad kościołem prawosławnym na Ukrainie na rzecz patryjar- chy moskiewskiego. 1686 r. przedstawiciel Polski w Moskwie, Krzysztof Grzymałto- ski, opracowując akt "wieczystego pokoju" pomiędzy obu temi państ wami, zmuszony był wejść do tego aktu punkt dziewiąty, mocą którego rządowi moskiewskiemu przyznane zostało prawo opieki nad prawosławną ludnością Rzeczypospolitej oraz prawo wtrącania się w wewnętrzne sprawy Polski, skoro tego wymagać będą interesy za- mieszkalej na jej ziemiach ludności prawosławnej. Z wielką nie- chęcią podpisywał ten akt "wieczystego pokoju" król Jan Sobie- ski, krytycznie wszakże pokolenie Rzeczypospolitej i niebezpie- czeństwo tureckie skłoniły go do zaakceptowania tego aktu, którym miał nadzieję wejść Moskwę do wojny z Turkami i Tatarami. prawdzie sejm nie ratyfikował tego aktu, pomimo to jednak Moskwa uważała go za zupełnie prawomocny i w dalszych swych stosunkach z Polską powoływała się niejednokrotnie na wykazane w jego punkcie dziewiątym zasady. Tak tedy "wieczysty pokój" tzw. Grzymułtowskiego dał Mosk- wie niejako podstawę prawną do wglądania w wewnętrzne sprawy pań- stwu Polsko-Litewskiego. Car Piotr I - sojusznik Polski z wojny północnej - pierwszy zaczyna wtrącać się do polskich spraw do- mowych i gospodarczych w Polsce "jak u siebie w domu" i wreszcie przez posła swego Dolgorukiego, wymusza na sejmie warazawskim / 1717 r. / potwierdzenie aktu "wieczystego pokoju". dalszym ciągu widzimy, jak rząd rosyjski mianuje dla Rzeczy- pospolitej prawosławnych biskupów białoruskich i perejasławskich / kondjutorów metropolity kijowskiego w Polsce i na Litwie /, dle do Polski swoje rozporządzenia, żąda sprawozdań od osób duchow- nych - obywateli polskich. Oczywiście taki stan rzeczy nie mógł się podobać rządowi i społeczeństwu polskiemu, nic jednak na to poradzić nie było można. Z szczególniejszą natarczywością jęka wtrącać się do wewnętrz- nych spraw Polski caryca Katarzyna II. Dość przypomnieć, że ona to mianowała takie osobistości, jak Jerzy Koniski, arcybiskup bia- łoruski, Melchisedek, Znaczko-Jaworski i iktor Sadkowski,biskup Służki. Polakom dobrze są znane nazwiska tych ludzi,z których jed- nego / Koniskiego / historyk Korzon nazywa "żyłym gionjuszem" Polski. Takich to dziekczy mianował w Polsce i podpierał swemi wpływami rząd rosyjski, korzystając z tego, że prawosławna lud- ność Polski i Litwy pod względem kościelnym podlegała Z nienormalności i szkodliwości tegoże temu rzeczy doskonale zdawał sobie sprawę sejm czteroletni /1788-1792/ to też dokładał wszelkich starań, aby wyzwolić kraj od niebezpieczeństwa ciągłych ingrerencji ze strony moskwy. Na sejmie stało się wiadome, że całe wyższe duchowieństwo prawosławne w Polsce naznaczone jest na swe stanowisko przez rząd moskiewski, który za pośrednictwem świętoibliwego synodu przeszył do Polski rozkazy ścięcia dni galorych /tj. unii urzędnik monarszych rosyjskich i ich następców, ani wstąpienia na tron, imienia i t.p. przy czym nakazywano nie tylko świętości, lecz dzwonili we wszystkie dawany przez otrzy dzieć. celu wyjaśnienia tej od najmniej dziwnej sprawy sejm wydelegował z swego łona komisję, którą przeprowadziła nader szczegółowe śledztwo i złożyła sejmowi sprawozdanie. I bez tego już wrogo do Moskwy usposobiony sejm poruszony został do głębiej temu notnym przykładem utrącania się moskiewskiego rządu do wewnętrznych spraw Polski i postanowił na przyszłość temu tamę położyć; najlepszym środkiem do tego było wydzielienie ludności prawosławnej Polski z pod kościelno-administracyjnej władzy świętoibliwego synodu i stworzenie w terytorium państwa polsko-litewskiego autokfalnego prawosławnego kościoła ruskigo, niezależnego od żadnej obcej władzy kościelnej. celu zrealizowania tej uchwały sejmowej rząd haczypospolitej zwrócił się do patriarchy serogrodzkiego z prośbą o poradę i błogosławieństwo. Patrijarca przychylnie przyjął polskie plany co do autokfalnego kościoła prawosławnego i tuż na miejscu, w grudniu 1791 r. postanowiono było złożyć na czerwcu 1792 r. do Pińska kongregację prawosławną czyli naradę przedstawicieli duchowieństwa i ludności świeckiej w celu opracowania nowego ustroju kościoła prawosławnego w Polsce na zasadach autokafalji i zupełnej jego niezależności od obokrajowego patrijarzy lub synodu. Istotnie w czerwcu 1792 r. zebrala się w Pińsku kongregacja na którą stawiało się liczenie duchowieństwo /ihumenowie, protopopi, parochowie,/ przybyli również świeccy przedstawiciele ludności; wśród duchowieństwa byli i wybitni zwolennicy autokafalji prawosławnego kościoła w Polsce jak Ihumen Sawa P a l m o w s k i j. Zjawili się i przedstawiciele Sejmu.Kongregacja opracowała projekt org.nizacji kościoła prawosławnego w granicach Polski i W.K.Li- tewskiego na zasadach autokafalji. Niestety, wszystkie te za- biegi spekły na niczem, gdyż w 1793 r.nastąpił drugi rozbór Polski a w 1795 - trzeci.Nie zostały tedy wprowadzone w życie dobroczynne uchwały sejmu czteroletniego, dotyczące autokafalji prawosławnego kościoła w Polsce, jak nie zostały urzeczywistnio- ne i inne wielkie reformy przez ten sejm uchwalone. Z powyższego pobieżnego zestawienia dat historycznych widać że w dawnej Polsce zdawano sobie doskonałe sprawę z tego,jak da- lece nienormalną i szkodliwą dla państwa była zależność kościoł- na prawosławnej ludności Rzeczypospolitej od oboję, moskiewskie władzy duchownej. Różnemi czasu panować w Polsce pogląd, że jako- by prawosławie samo przez się szkodliwe jest dla państwa polski- go i że przeto należy wyznawców tej religii nawracać jeżeli nie na obrzędek łaściński,to przynajmniej na unję. Dzieje wskazują Polski XVIII wieku świadczą wymownie, że nie prawosławie samo przez się szkodziło Rzeczypospolitej,lecz szkodliwą była zależ- ność kościelna prawosławnej ludności Polski od Moskwy,która ob- ludnie połudgiwała się sprawami wyznaniowemi dla swych celów zaborczych. Autokafalja prawosławnego kościoła w Polsce, była jedynym środkiem do niedopuszczenia wpływów i intryg moskiew- skich i sejm czteroletni, acz zapóźno,dął wyraz tej zdrowej my- śli politycznej. Oparte na doświadczeniu historycznym poglądy sejmu cztero- letniego na sprawę kościoła prawosławnego w Polsce nie utraci- ły swojego znaczenia i dla współczesnej, demokratycznej Polski: i ona też stoi dziś wobec konieczności stworzenia w swoich gra- nicach autokafalnego kościoła prawosławnego, żeby nie oddawać swych prawosławnych obywateli na pastwę patryjarsze moskiewskie mu, wszelka bowiem,bodaj najmniejsza nawet zależność wyznaniowo- wa od niego może doprowadzić do powtórzenia tych samych omyłek i klęsk, jakich doznała Polska w XVIII stuleciu. Червень 1921 р. №141. Моїм панам Томасі Узе Думи Мі- ліції в При Тютюнепір-П. Усесоновавались наш Птуче! Ласкаво уважу Вас нарада, що, аби Кремле був розміщення за- сії постійно вираження в цих незаконних пиратських з'єдна- ннях (як і в силах уряду, узагалі світі), ман і кримської і інших) і що зібрані лідерами бійців того Мінімуму Тюльпан У. Н. Р. в Таґань, тобто "Бригада". З чиєю до Вас шановно, Министр Тютюнепір, Прогор. У. Олівко. Typ non come Vercelli Ubi- (6volo) Mecii et Napoleo. —N/92, 4 Giugno 1926 Scirus 1921 р. N143 Миколаївський у. Міністерству С. Генерального Довідомлення! Службовцю Тубільову! Виїздивши з Нармева, Власність об'єкта вим- чена для свого музей підляг за повинності тобою визна- ченому в таких умовах сьогодні, з якими і звіт- ував до Вас за прорадою із докладною Раєм з оці дозволе і надані плюсом Нашої Кому- нальної допомоги в групованні мимо в Нармеві сьогодні: 1) Побажання 3. Міністром Иваном Раманов і зумовленого його в дуже високих порушеннях "мимо" земельної сьогодні. 2) Якщи заходи, аби всі майбутні вчіт сьогодні бу- ло подано м. Нарановому Планета. 3) Вжити заходи, щоб 13. не був зміцнений. 4) Щоб Княгиня Світлана Уральська медал за- повідник архімандрит Спартак, а тимчасово її речь Громадським. 5) Щоб в Нармеві було заподано урядовий сьогодні порядок. 6) Щоб до листування з Княгинею Світлана Уральська під редукцією по сьогодні Трубчевської Церкви (приват. дочири Каменевої Михайловичу о.Т.) Тобільов. 56 94 7) На обіцян виступити з публічним до- мовленням у сьогоднішньому "Автокефалії" Проблема моєї думки в Польщі. 8) Миру із тим, що нас було раз еволюція листи про стан всіх пиржанських мого оголошення з цього до Вас читання, Монсеньор Терновець, Приєд. 7. Військо. 5 січня 1921 року Доліпорно. Коміс. № 144 Микола Володимировичу м. Тульській Узагальненому Видавничому Матеріалі в Київ Помологія, Полтава. Миколай Володимире! Там тобі! Виїздивши і Наземні, вдамою своєю оболонь- ком заслугу. Мені свою ціну підняв за побажання. Ми умовились допомогти всіма чесними сила, збільшили і збільшували до дач. Разом з тим розбудова і наданні цілого Ваших колективних дипломатичних врізаннях і в усвідомленні. С. Миттєв прилучилися мало в Нармові, згуртовували сила- вах. І найближчі дві в Нармові письма зробили: 1) Виїзди заради, щоб т. Миколай не був за- требленним? На цю мить дуже нервовано адміністративно для мене було; призначений ревізором урядових (адміністраційних) праць (на цю позицію вже 4 кандидата українські), тому мушимо буде замінити святково-рада "всіх". 2) Виїзди зможете, щоб ревізором урядових С. Миттєв не був за незабаром виконаним архімандрим. Становить, а рідкість цього дуже Громадська. 3) Заплануйте, в Нармові узагальнену пора. З того, що ми писали вам 28 грудня 1920 року № 137. 4) Імпер. військових заходів, що до Миколаєва. Письмо Суб-губернатора розпорядження Узгарчеву, що про це писав Вам 28 березня 1920 року №18. 5) Повідомляв генерал-майора Степанова, щоб і вони послали листа з Севастополя поштою військової арти- лерії". 6) Мужно цьому Яків Клобуковий, мене дитячого цього розуму, який на будівництво майже з початку Севастополя. 7) Мужно цьому вибачаються мене варто, що ход порушеної листової узгодження "Скоба". 8) Прийміть вимогу заходів, аби ясніше зрозуміти було Степановий. 9) Допоможи сьогоднішнього, що ходя писав Вам 29 березня 1920 року №40. З повагою до Вас позначено, Миколаєв Теновський. Узгор. 7. Відповідь. Січень 1921 р. №145 Конис. 58 Виконованим у п. ІІІ. Млеківському. Ласкаво просиму виконання вашого наказу, зробленого сьогодні на Коломиці при Коломи; здійснили всі види польових і водних робіт. Нові садиби тих мешканців і подібної їх мені по однієї: Тарнов, лоток "Бричков" №6. Визначено до Вас командою Голова І. Млеківський АВТОБІОГРАФІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСОЛІТІЙ ПОЛЬСЬКИЙ Поїздка Міністра Ісповідань Професора І.І.Огієнка до Варшави 27.XII.1920 р. - 6.I. 1921 р. АВТОГРАФІЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛІТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ. Поїздка Міністра Головідень Професора І. Огієнка до Варшави 27. ХІІ. 1920 р. - 5. I. 1921 р. ВАЖНІСТЬ СПРАВИ. Той чи інший стан Православної Церкви в межах сучасної Польщі для У.Н.Р. справа великої ваги. На сучаснім терені Польщі православних нарахується до 5 мільонів, з них українців 3 мл. і білорусів 2 мл.; отже, православна людність в Польщі переважно українська і У.Н.Р. повинна хоч з моральних обов'язків подбати про цю людність. Автокефалія Православної Церкви в межах сучасної Польщі буде б величезним культурним чинником для всєї України. В той момент, коли відроджується українська культура, своя національна Церква в цій справі відіграє першу роль. Не був би закуток, до можливо будь-як провести українські церковні національні засадання, це був би закуток, де можлива будь-яка культурна українська праця для майбутньої Великої України. Виходячи з цих міркувань, Міністр Ісповідань увійшов 22 грудня 1920 року з відповідним докладом до Ради Народних Міністрів, яка постановила комендирувати Міністра Ісповідань до Варшави для відповідних акцій, куди Міністр і витхав 27. ХІІ. НАРАДА В ВАРШАВІ В Варшаві, 28.ХІІ., Міністр Ісповідань скликав нараду, на яку прибули: Керуючий Справами / Ролови немає/ Української Дипломатичної Місії в Річі Посполитій польській Л. Михайлів, Міністр Народного Здоровля С.Г.Стемповський, Товарищ міністра Закордонних Справ Проф. О.О.Вихель- мап і Старків Урядовець Місії, громадський діяч на Холмщині Т. Олексіюк. На цім засіданні Міністр Ісповідань зробив детальний доклад про справу автокефалії православної Церкви в Річі Посполитій Польській, підкресливши всю важу її для УНР: Присутні на нараді цілком погодилися з важністю піднятой справи і вирішили приняти міри до здійснення автокефалії. Постановлено було: І/ Керуючи справами Місії Л.Михайлів по-дасть «Міністру Закордонних Справ Річі Посполитії Польській відповідну вербальну ноту, до якої, як додатки, додасть історичну записку про автокефалію Православної Церкви в Річі Посполитій Польській, постанови з"їздів 9 червня в Варшаві і 12 - 13 грудня в Луцьку і етнографічну таблицю населення Холмщини, Сідлacinи і Берестейщини.. 2/ Поперед мене у Міністра Визнань Раптал побував Міністр Є. Стемповський, і як поляк підготовить грунт і для мене і для всєї справи. 3/ У всій цій справі Л. Михайлів побуває у В. Савинкова і запитає його, хто видвинув кандидатуру Еп. Володимира на керуючого єпархіями Варшавською, Городненською та Олімською. Коли буде потреба, в цій справі має відбутися побачення Міністра І. Огієнка з В. Савинковим. 4/ В справі автокефалії Православної Церкви в Речі Посполитій Польській обов"язково повинно порозумітися з перебуваючими в Варшаві білорусами для цього побачиться з ними Міністр І.Огієнко. 5/ Міністр Є. Стемповський негайно приме міри, аби Еп. Володимир на своїй посаді не був за-тверджений Начальником Панства. 6/ Клюпотатися, аби при Міністерстві Визнань в Річі Посполитій Польській був референтом по справах Православної Церкви українець, і 7/ клопотання, аби в Варшаві було закладено українську парафію і аби для цього Польський Уряд віддав одну з пустуючих московських церков. на нараді виявилося, як повідомив п. Стемповсь- кий, що справа про автокефалію Православної Церкви вже підносилась польським урядом / міністром Мінко- вичем/, але зреалізована не була. ВЕРБАЛЬНА НОТА. Вербальну ноту до Міністра Закордонних Справ Річ Посполитої Польській Ки. Сапіги взявся склас- ти по моїх матеріялах проф. Вихельман. Така нота є складена про . Вихельманом і Проф. І. Огієнком і всі матеріали до неї пішли як додатки. Увесь цей матеріал погодився перекласти на польську мову е. С.Стемповський. На складання вербальної ноти, а особливо на переклад матеріялу на польську мову і на друкування його пішло багато часу - справу за- кінчено тільки 2.1. 1931 року. ЕНІСКОП ВОЛОДИМІР. під час перебування в Варшаві удалось розізна- ти багато цікавих відомостей про єп.Володимира. Виявилося, що це безвільна, безхарактерна людина, нерозумний і недалекий. Єсть поголоска, що поляки умисне вибрали його, бо за гроші та почести Воло- димир зробить все, що тільки полякам буде потріб- но. Володимир монархичних переконань і в свій час був головою Білостоцького Союзу Руського Народу. В польській пресі уже появилися протести проти до- ручення Володимиру, керування впархіями Варшавською Холмською та Городненською. єп. Володимир прилюдно заявив, що він визнає свою церковну залежність від московського Патріяр- ха, про що було надруковано в московських часопи- сах в Варшаві / „Свобода" і „Варшавське Слово"/. В Варшаві і досі існує якийсь черносотенний „Рускій Комітет“, що складається з декількох осіб, Комітет цей жадного політичного впливу не має. Ось цей Комітет і виставив кандидатуру = Еп. Володимира, інсценував навіть якісь вибори і подав Польській Владі свого кандидата на затвердження. Влада особливо в цій справі не міркувала і прийняла Еп. Володимира. Тактом обняття керування і Холмською Єпархією Володимир мусив стати в натягнені відносини з Еп. Кременецьким Діонісієм, який тимчасово керував і Холмською єпархією. Українське громадянство хотіло побачитися з Еп. Володимиром і вивідати його думки про його майбутнє управління українськими єпархіями. Володимир їм одповів, що він це не бачився з „своїми“, а тому з ними говорити не може... про відношення Еп. Володимира до українців свідчить до й цей факт. Студент Кам'янецького Університету Білан просив Володимира висвятити його в українські священики; той погодився, але з умовою, що Білан дасть писемну підписку в тім, що за службами поминатиме патріарха Московського Тихона та єпископа Подільського Німана... ПОВІДАМНЯ З В. САВІНКОВИМ. В піднятій справі Л. Нихайлів двічі бачився з Е.Савінковим - 29 і 30 грудня. При першім побаченні Савінков заявив, що нічогісінько про справу Володимира не знає і, як соціаліст, мало взагалі цікавиться церковними справами. Просив зв'язати до його це раз, а він розізнає про все це. При другім побаченні Савінков заявив, що справа призначення Володимира - справа чорного сотенного „Русского Комитету“. Але він, Е.Савінков, приме всі міри, аби Володимир на своїй посаді не був затверджений. Просив назвати українських кандидатів на цю посаду і добре було б, колиб цих кандидатів хтось обрав. Савинков категорично підкреслив ще раз, що про призначення Володимира, ні рін, ні політичний руський комітет нічого не знав. Сичня 2 до Міністра І.Огієнка заходив секретар руської політичного Комітету А.Вем і теж заявив, що прийме міри для ліквідації інциденту з призначенням Єп.Володимира. В БЕЛЬГАДЕРІ. С. Стемповський. За ХІІ був в Бельведері і рословів там про підняття справу, обіцяно спра-ву єп. Володимира припинити. Сичня 3 вербальна нота зо всіма до неї додатками була вручена Начальнику панства Пілсудському, який цю справою дуже зацікавився. КОНФЕРЕНЦІЯ З БІЛОРУСАМИ. Сичня 3 відбулася конференція Міністра Ісповідань Г.Огієнка з двома членами Палвичної Ради Вілоруської Народньої Республіки - п.п. Дубиківським і Смоличем, найповажнішими діячами біло- руського національного відродження, які прибувать в Варшаві. Виявилося, що національний білоруський рух не торкнувся це церкви. Духовенство в Білорусі продовжує обмосковлення народу через церкву: Службу Гожу правлять з московською вимовою, каза- ні редуть московською мовою, в цій же мові во- дуть і церковне діловодство. Духовенство білорусі ка православна стоїть проти національного відродження; цікаво підкреслити, що католицьке духовен- ство до цього руху відноситься як раз навпаки - бере в ньому активну участь і взагалі воно націо- нально свідоме.Багато ксендзів - білорусів ви- знають себе білорусами, промови в церквах виго- ловлять білоруською мовою. Серед поважних діячів білоруського відродження зараз багато католиків / сам Дубиківський - католик/. В світ час пробували білоруси притягти до національної справи єп. Мінського Мелхиседека; то спочатку прикидався білорусом, але з цього нічого не вийшло. З"організували білоруси церков, не Братство Кирила Турівського в Мінську, але єп. Мелхиседек довго справу проволикав і в кінці все - таки не дав свого благословення братству. Так ця справа і загинула... Взагалі, із інформації виявилося, що націо- налізація церкви у Білорусі - це не почата спра- ва і вони не зовсім ясно уявляють, як за неї взя- тись. Міністр І. Спіленко детально з" сугав цер ковну справу на Україні, чим представники Біло- русів були дуже зацікавлені. Реально Міністр за- пропонував білорусам слідуюче / на що представ- ники дали свою дійковисту згоду/: 1/ Розпочати негайно справу націоналізації білоруської церкви. 2/ Слухай Божі правити з білоруською вимо- вою, і 3/ Проповіді в церкві виголошувати білорусь кою мовою. Білоруси просили про слідуюче: 1/ Написати їм брошуру про білоруську цер- кву і про білоруську вимову, і 2/ Обов"язково прислати їм священника укра- їнця, який поїхав би в деякі місця і правив би ой службу. Божу українськомовою і півів би агітацію за білоруську мову в його служенні. Реально, зазначені п.п. Дубиківський і Смажи як повновласні представники білоруського народу в присутності проф. О. Зіхельмана; що був присутнім увесь час конференції, цілком погодилися зо мною в слідуючим: 1/ Церковна залежність від Москви шкідлива білорусам. 2/ Союз "язується працювати на заснування автокефалії Православної церкви в межах Річі Посполитої Польської і з цей метою подадуть відповідний меморандум Міністру Саніті і писатимуть в Пресі. 3/ Вживуть заходів, аби Еп. Володимир був усунений, і 4/ Цілком погоджуються на те, щоб на чолі автокефальної Православної Церкви в Річі Посполитій Польській стояв українець, помічником його має бути білорус. АУДІЄНЦІЯ У МІНІСТРА САНІТІ. Січня 4-го п. Л. Михайлов був на аудієнції у п. Міністра Закордонних Справ Річі Посполитої Польської кн. Запіги і зручив йому вербальну ноту про автокефалію Православної Церкви в межах Річі Посполитої Польської зо всіма додатками. Міністр Саніті га дуже зацікавився цею справою, розглянув її уважно і сказав, що принципово він цілком згоден з по- бажаннями, висловленими в ноті. Піддержить, де слід про справу Єхоче. На його думку справа може йти лише про те, як цю автокефалію здійснити; як її перевести в життя. Просив дать йому декільки день для ґрунтовного ознайомлення з цею важкою справою, а потім він за- просить до себе Міністра Визнань п. Ратая і п.пос- ла Л. Михайлова і тоді втроя вони обсудять, як реально переходити в життя зміст поданої вербальної ноти. На цім аудієнція закінчилась. АГІТАЦІЯ ЗА АВТОКЕФАЛІЄЮ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКОЇ. Під час перебування Міністра Ф. Офісика в Варшаві ві в Відношеннях місця була поведена агітація за автокефалію Православної Церкви в Річі Посполитій Польській. І/ Міністр С. Стемповський погодився виступити з публічною лекцією в цій справі. 2/ В редакції журналу Розумівце буде одна з субот присвячена цій справі / по суботах в вечери до редакції приходять всі відповідальні чинники новостворених на теренах о. Росії Держав/. 3/ Налагоджена справа з агітацією в пресі. 4/ Були повідомлені в цій справі потрібні селмові посли, професори Університету / напр. Петрашицький, Родуен-де-Куртене, Ректор Варшавського Університету і інші / і окремі громадські діячі як польські, так і нових зергав, що повстали на теренах о. Росії. ІНФОРМАЦІЯ Під час перебування в Варшаві Міністр огівко одержав дуже багато цікавих інформацій про церковне життя на Волині і Холмщині. Ось деякі з них: І/ Іп. Кременецький Діонисій - розумна і поєднана людина, о поляків ставиться косо. Останніми часами почав вести українську лінію, але не з симпатії до українства, а тільки тому що ця лінія дає опір Полякам. Діонисія оточує де кілька українців, і можливо, до українофільстес Діонисія - їх вплив. Записався членом місцевої української "Просвіти" Визнає автономію Української церкви, але не автокефалію. 2/ Громадські кола на Волині і Холмщині вис- тавляють таких кандидатів во епископи: а/ Громадський - Кременецький, катедральний протоїєрей. Лично бажає стати українським єпископом. Аскет, з дружиною не живе. Серед духовенства сливов радикалом. має великий вплив на Діонисія. Українцем став недавно. З певлогія бут persona grata i керував Холмською єпархією, як член Духовної Консисторії. б/ Орест Мільков - років під 50.Удівець. Був наблюдателем церковно-парафіяльних шкіл. Гарний промовець, розумний, дуже квавий. Політик. Добрий адміністратор. Скичив Духовну Академію; тепер парафіяльний священик під Холмом. Цілком перший українець, але дуже хитрий. в/ Герштейновський Лев"ян - удівець, живе в Володимирі Волинськім; старий. Член другої думи. З середньою освітою. Серед духовенства користується великою пошагою. г/ Городненський Афон - удівець, живе в Володимирі Волинськім. Як українець цілком певний, але занадто старий. з/ Оклад Варшавської Духовної Консисторії Голова - архімандрит Сергій з Блочинського монастиря; товариш Голови - Микола Семенович Серебренников; члени: протоієрей Рудлавський, свящ. Іван Коваленко, представник від мір'я - В.В. Бурман і член від Холмської єпархії А. Козловський. Консисторія стоятиме на чолі з єпархій - б. Холмської, Варшавської і з повітів Городненської. В Баранові буде головна консисторія, в Городні - друга. Членів Консисторій призначив єп. Володимир. ПОЛЬСЬКА ПОЛІТИКА. Політика польська в церковних справах тепер для нас зла. До наших церковних справ Поляки ставляться індиферентно і ніякої ініціативи проявляти тут во- ни не хотять. Вони прихильні до автокефалії Православної Церкви в Річ Посполитій Польській, але не бажають бачити їм чолі ії українця; таким скоріше б для їх підішов москаль, який буде слухатися їх вказівок і вестиме відносно українців і ойлорусів політику divide et impera - так мають польську церковну політику громадські діячі Золиня і Холмшини. ПРОВОЛІКАННЯ СПРАВИ. Повинно підкреслити, що той час, коли до Варшави приїхав міністр І. Огієнко, Дуже незруч- ний для ведення справ, - це Різдвяні свята, зза чого багато осіб, з якими треба було вести спра- ву, не були присутніми в Варшаві або не урядувал Зза цього виходило проволікання справи і веден ii не з відповідним темпом. ПОТРІБА НЕ РАЗ ЇХАТИ ДО ВАРШАВИ. Справа автокефалії православної церкви в Рі- ч Посполитій польській поставлена цілком нормаль но; поведінка відповідна агітація, справа виклина ла зацікавлення. Підротовча праця такої великої ваги справи зроблена; для переведення справи в життя потрібна нова поїздка до Варшави. МІНІСТР ІСТОРДАНЬ ПРОФЕСОР 10 січня 19 і року м. Тарнів. Тегеранський сьогодні Монте-Карло 17.I. Рідлінг 133 65 Газети сповіщають, що польський Уряд призначив православним єпископом для трьох єпархій - Варшавської, Холмської та Гродненської Володимира, викарного владику білостоцького; перебувати він має в Варшаві; кадедра його буде в православному соборі, що на Сеській площі. Для керування церковними справами утворюється дві Церковні Ради: одна в Варшаві, друга в Холмі. Єпископ Володимир підлягає владі московського патріарха. Безумовно, православне населення в Польщі, досить численне, має велику потребу в єпископі, якого тут не було вже років по три на Холмщині, наприклад, а в Варшаві значно більше. Уряд мусить подбати про задоволення релігійної потреби православної людності; але єпископ, який урядом Польським викликає звільнення з боку українського громадянства. Перш за все, в руках одного православного владики об'єднуються три єпархії з різноманітними в етнографічному відношенню населенням: тут є москалі, українці й білоруси; православна людність на Холмщині виключно українська. Яка навіть за царських часів зберігала деякі українські ознаки в церковному відношенню, наприклад, проповідь на українській мові. Чи буде новий владика Холмський підтримувати і показати ці ознаки? Друге. На Українській території ще 1 січня 1919 р. проголошено православну церкву автокефальною, і незалежною від московського патріарху; зона управляється своїм владним Собором, виконавчим органом якого являється Священний Церковний Синод. Холмщина, етнографічно близька до інших українських земель, в церковному відношенню від- рікляється від них тим, що підлегли московському патріар- хові, а не українському Церковному Собору. Таким чином, політична роз'єднаність Холмщини від України збільшується ще роз'єднаністю церковно-релігійною. Третє. Погодуючись визнати православним епископом залежного від московського патріарха архієрея, верховна влада нової демократичної Річі Посполитої припускає ту велику помилку, яку зробили в свій час, мляком гіркого досвіду. Польща стара, плахетна-аристократична і для усунення якої остани вжала різучих заходів. Православне населення Галичини, України і Білорусії колись залежало в церковному відношенні від Константинопольського Православного Патріарха, а релігійно з'єднане було з Москвою, де з XIV ст. найчастіше мешкав Київський митрополит, що керував церковними справами всіх українських та білорусь- них земель, що входили в склад Польсько-Литовської Держави. Як ставлявся до церковно-адміністративного однання цих зе- маль з Московщиною Польський Уряд? Цілком негативно. Як тільки Казимир Великий прилучив до Польщі Червону Русь, себ-то Галичину, він зараз же звернувся до Царгородського Патріарха Філотея з проханням дати для Галича окремого митрополита, бо він, король, не бажає, щоб православне населення Галичини підлягало владі Київського митрополита, що мешкає в чужій державі. Патріарх Філотей ухвалив задоволь- нити вимогу Короля Казимира Великого і висвятив для Галича окремого митрополита Антонія. З XIV та XV ст. литовські великі князі, щоб не мати спільного з Московим православ- ного митрополита, добилися від Царгородського Патріарха того, що той породився висвячувати для Литви і Москви окремих митрополитів, щоб розірвати єднання україно-біло- руських земель з московськими. Політичні міркування за- ставляли великі литовських князів домагатися цього поділу єдиної Київської митрополії на дві - Київську, що охоплю- гала всі українсько - білоруські землі в Литві та Польщі, і московську, що поширювалася на заселенні великоруською людністю землі. Політичні ж міркування головним чином заставляли Уряд Сирізмунда III піддер- жувати церковну унію православної Церкви в Римом, бо ця унія нищила релігійну єдність України з Московщи- ною та Царгородом; коли ж берестейська церковна унія не дала бажаних наслідків для польських політиків, останні за часів Владислава IV підняли спробу утворення окремого, незалежного від Царгороду патрі- архату в межах Польсько-Литовської Держави, який би об'єднував все населення грецького обряду, що підля- гало владі Річі Посполитої. Життя попередніх років показало, що Царгородський патріярх мав великий вплив на православне громадянство українц-білоруських зе- мель, а це в Польсько-Державного погляду здавалося шкідливим для Польщі явищем, і утворення окремого для Польсько-Литовської Держави патріархату могло паралізувати цей вплив. Але з цих заходів нічого не вишло, не дивлячись на те, що кандидатом на патріяр- ха намічався така впливова фігура православних осо- б, як Петро Корол. винна була не перепускати в межі Держави ні одного грека духовного стану. Особам, заміченим в недодержанні зазначеного заборони, загрожувала кара на смерть. На цей раз Польський Уряд досяг свого: вноси- ни православних його підданців в Царгородським патрі- ярхом було перервано, але за те залишились це зв'язки з Московою вилив якої на справи православної церкви в Річі Посполитій починає збільшуватися. По Андрусівському договору 1667 р. Лівобережна Україна відходила від Польщі до Москви; до неї ж відходили на два роки і Київ, місце перебування Київських митрополитів що керували православними справами в Польсько-Литовській державі. Московський Уряд, користуючись політичними обставинами, згримав собі Київ і після того , як минуло два роки, і тим самим ставив митрополита Київського в безпосередню залежність від московського патріарха, а цей останній через митрополи- та виливав на всі церковні справи в Річі Посполитій. Щоб надати цим впливам свого патріярху цілком правовий та непохитний характер, Москва, шляхом підкупу великого візира Туреччини добилася того, що патріярх Царгородський Досифей погодився уступити владу свою над православною українською церквою патріярхові московському, а як 1686 р. представник Польщі в Москві Гришультовський виробляв акт "вічного мирку" між цими двома державами, то він і був примушений внести в цей акт дев'ятий його параграф, по якому Московський Уряд отримував право охорони православного населення Річі Посполитої та втручання у внутрішні справи Польщі, коли того винагородить інтерес православного її населення. Плачуки підписав акт "вічного мирку" Король Ян Собеський; критичне становище Польсько-Литовської держави, страшна по- гроза в бою Туреччини примусили його погодитися з цим договорним актом, аби втягти Москву в війну з турками та татарами. Правда, сейм його не ухвалив, але Москва визнавала його цілком правомочним і в своїх відносинах до Польщі базувалася на ньому. Це зразу ж стало помітно. Відомий ворог православія, Львівський єпископ Іосиф Шумлянський, що ще 1681 р. таємно прийняв унію, але до 1700 р. видавав себе за православного, 1689 року звернувся до патріарха московського Іоакима з скаргами на висвяченого в Москві Київського митрополита Гедеона Сьятополк-Четвертинського; останній, ніби-то користуючись залежністю від Москви, кривдив тих православних прочан, що прибували до Києво-Печерської Лаври з Польсько-Литовських земель. Свою скаргу Шумлянський закінчував заявою про необхідність заснування в межах Річі Посполитої окремої митрополії в Галичу, щоб-то відновити митрополію, утворену там колись Казимиром Великим Патріарх Іоаким відповів Шумлянському 22 ладерника 1689 р. заявою, що галицької митрополії відновити неможливо, бо Гедеон Сьятополк-Четвертинський називається митрополитом київським та галицьким, але за те в якомусь великому місті Галичини, наприклад у Львові, можливо утворити архієпископство, з дозволу Короля Річі Посполитої через посередництво та редню московських царів, в тій же линії умовою, щоб це архієпископство підлягало безпосередній владі московського патріярха. "Вічний мир дав московському урядові правну підставу втручатися у внутрішні справи Польсько-Литовської держави. Петро I - союзник Польщі в часи північної війни - вперше починає втручатися в домашні справи польські і роспоряжатися в Польщі, як у себе дома". Завдяки своїм втручанням в польські справи він через свого посла кн. Долгорукого добився того, що сейм IVIV р. мусив ствердити акт вічного миру. Після цього ми бачимо, як російський уряд призначає до Речі Посполітої православних єпископів білоруських та пересловських /коад'юторів київського митрополита в Польщі та Литві/, посилаєть свої роспорядження, вимагає спровадань від духовних осіб - підданців польських. Це не подобалося Польському Уряду та громадянству, але вони нічого не могли зробити для усунення такого явища. Особливо часто втручалася у внутрішні справи Польщі, для захисту православного населення, цариця Катерина II. Досить пригадати, що нею було призначено Георгія Кониського, архиєпископа білоруського, Мелхіседека Значка-Лвороського та Віктора Садківського, єпископа Слуцького. Полякам добре відомі ці імена; польські історики їх часто згадують, наділяючи такими епітетами, як "лихий геній" Речі Посполитої /так висловлюється про Георгія Кониського відомий історик часів Станіслава Понятовського-Корзон/. Всіх цих осіб призначав до Польщі і тут підтримував російський уряд, бо православне населення Польщі й Литви в церковному відношенні залежало від Москви. Ненормальність та велику шкідливість такого положення церковної справи добре зрозумів знаменитий чотирьохолітній сейм /1788-1792/, і не тільки зрозумів, а й вжив рішучих заходів, щоб визволити свій край від такої небезпеки втручання Московщини. Привід до того, щоб сейм звернув свою увагу на таке ненормальне явище, дало 1789 р. так зване повстання селян на Волині. Власна тут ніякого повстання не було, але місцева шляхта була дуже налякана замордуванням одної шляхетської родини й підняла тревогу. Роспочалися арешти та мордування духовенства, заарештували православного єпископа Віктора Садківського і знайшли дивні документи: вище духовенство призначалося російським урядом, останній в лиці Найсвятійшого Синоду надсилав накази святкувати " табельні" дні, щоб-то дні народження російських монархів та їхнаслідників, вступу на престол, дні їх тезоїменитства, і це все не просто святкувати, а ще й дзвонити у всі дзвони цілий день і т.ин. Для вияснення такої дивної для поліків справи, чотирьохлітній сейм призначив свою слідчу комісію. Остання розглянула справу надзвичайно широко і зробила доклад сеймовий. І без того настроєний вороже до Росії, чотирьохлітній сейм страшенно обурився за згадані вище приклади втручання московського уряду у внутрішні справи Польщі й ухвалив якити заходів, щоб не допустити надалі таких втручань; найкращим для цього засобом визнано було звільнення православного населення Річ Посполитої від церковно-адміністративної залежності від російського Найсвятішого Синоду і утворення на території Польсько-Литовської держави автокефальної, незалежної від чужої церковної влади, православної Української Церкви. Для переведення в життя такої постанови сейму, Польський Уряд звернувся до Царгородського патріарха за порадою та благословенням. Патріярх погодився з планами Польщі відносно православної церкви і тоді, в грудні 1791 року постановлено було скликати в червні 1792 р. в Пинську православну конгрегацію, щоб-то зібрання православного духовенства та мирян для вироблення нової церковної організації на началах автокефалії та незалежності від чужоземного патріярха або Синоду. Призначена на червень 1792 р. в Пинську конгрегація відбулася і на неї прибуло немало духовних/ ігуменів, протопопів, священиків/ та мирян; де-які з них, як, наприклад, ігумен Сава Пальмовський, були великими прихильниками церковної автокефалії. Прибули й представники сейму. Бажану для автокефальної православної церкви в межах Польщі та Литви організацію конгрегація вироби- ла; та, на жаль, всі ці заходи розпочалися занадто пізно: треба було розпочати їх ще в середині XVII століття, тепер же в цих заходів нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795 р. - третій. Польське громадянство й Держава не скористувалися постановами чотирьохлітнього сейму відносно автокефалії православної церкви, як вони не скористувалися й іншими важливими його реформами. З усього сказаного вище видно, як стара шляхетська Польща розуміла всю ненормальність та шкідливість для державності своєї церковної залежності свого православного населення від московської церковної влади. Так сама Польща — яка чотирьохлітньому сейму знайшла й спосіб паволитися від цього лиха шляхом переведення автокефалії православної церкви на терени Польсько-Литовської Держави. Серед Польського Уряду в різні часи панував той погляд, що православні шкодять державі і через те православних необхідно навернути коли не на латинство, то принаймні на унію. Але історія Польщі XVII віку ясно свідчить, що не православ'є само по собі шкодило Річ Посполитій, а церковно-адміністративна залежність православних від Москви, завдяки чому остання використовувала церкву для досягнення своїх політичних цілей. Автокефалія православної церкви в Польщі не дону скала б таких зловживань Москви. Отже урок історії і погляди чотирьохлітнього сейму на справу православної церкви повинні бути прикладом й для сучасної, демократичної Польщі: їй теж необхідно дбати про утворення в своїх межах автокефальної православної церкви, а не віддавати православних московському патріархові, бо церковна залежність від його дає можливість повторення тих шкідливих помилок і втрат, які виявились в XVIII віці і які обурюють і зараз патріотичне почуття поляка. Зробити православну церкву автокефальною для су- часного Польського Уряду тим легше, що Уряд Української Народньої Республіки давно вже став на грунт автокефалії, а українське громадянство в цьому відношенні цілком підтримує його й не допускає думки про залежність української пра- вославної церкви від московського патріарха. тому Уряду Польщі: рав то церковну справу серед православного насе- лення Гельці Урядом і впов- ній згоді з ним. Тоді не буде шкідливих кроків і образливих для українською православного на- селення Річі Посполитої заходів; навпаки, це виличе лише задоволення серед української люд- ності, що це права, про те свідчить Луцький в'їзд населення Волині, що відбувся 12 -13 груд- ня 1920 року. На ньому було українців найбільше / 40 представників, тодіх як поляків 25, а чехів та німців ще менше/. Українські представники винесли постанову, що Волинь в церковному від- ношенню не повинна підлягати московському па- тріярхові, їй потрібна своя власна ієрархія та українське, а не московське, духовенство. Насе- лення Волині бажає автокефальної церкви. Нев- же Польський Уряд віддасть його Москві та мо- сковському патріярхові і не захоче піти за учи- телькою народів - історією? З цирою до Вас пошаною Міністр Ісповідань Української Народньої Республіки, Ректор Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету Професор. и. Терпів, 24 грудня 1920 р. V Газети сповіщають, що польський Уряд призначив православним єпископом для трьох єпархій - Варшавської, Холмської та Гродненської Володимира, викарного владику білостокского; перебувати він має в Варшаві; падежда його буде в православному соборі, що на Свяцькій площі. Для керування церковними справами утворюється дві Церковні Ради: одна в Варшаві, друга в Холмі. Єпископ Володимир підлягає владі московського патріарха. Безумовно, православне населення в Польщі, досить численне, має велику потребу в єпископі, якого тут не було вже років двадцять на Холмщині, наприклад, а у Варшаві значно більше. Уряд мусить подбати про задоволення релігійної потреби православної людності; але спочатку, винний Урядом Польщі, викликає одивування, з боку українського громадянства. Потім за все, в руках одного православного владики об'єднуються три єпархії в різноманітними в етнографічному відношенню населення: тут є москалі, українці й білоруси; православна людність на Холмщині виключно українська, яка навіть за церковних часів зберігала де-які українські ознаки в церковному відношенню, наприклад, проповідь на українській мові. Чи буде новий владика Холмський підтримувати і позбавити ці ознаки? Друге. На Українській території не 1 січня 1919 р. проголошено православну церкву автокефальною, і незалежною від московського патріарху; вона управляється своїм владиком Собором, виконавчим органом якого є Освяченний Церковний Синод. Холмщина, етнографічно близька до інших українських земель, в церковному відношенню від- різняється від них тим що підлягає московському патріар- хові, а не українському Церковному собору. Таким чином, політична роз'єднаність Холмщини від України збільшуєть- ся це роз'єднаність церковно-релігійною. Третє. Погодуючись визнати прихованим опонентом залежного від московського патріарха архієрея, верховна влада нової демократичної Річі Посполитої припускає ту велику помилку, яку зробила в свій час, пляком різного досвіду. Польща створила, шляхом 10-аристократична і для убезпечення якої остання вимагає різних заходів. Православне населення Галичини, України і Білорусії колись залежало в церковному відношенні від Константинопольського Право- славного Патріарха, а релігійне з'єднане було з Москвою , де є XIV ст. найчастіше мешкав Київський митрополит, що перукав церковними справами всіх українських та білорусь- ких земель, що входили в склад Польсько-Литовської держави. Як ставився до церковно-адміністративного об'єднання цих зе- мель з Московщиною Польський Уряд? Цілком негативно. Ли- товська Казимир Великий прилучив до Польщі Червону Русь, сед-то Галичину, він зараз же звернувся до Цергородського Патріарха Філофея з проханням дати для Галича окремого митрополита, бо він, король, не бажає, щоб православне населення Галичини підлягало владі Київського митрополита, що мешкає в чужій державі. Патріарх Філофея нує задоволь- ни й вимогу Короля Казимира Великого і висвятив для Галича окремого митрополита Антонія. В XIV та XV ст. литовські великі князі, щоб не мати спільного з Московною православ- ного митрополита, добився від Царгородського Патріарха того, що той породився висвячувати для Литви й Москви окремих митрополитів, щоб розірвати єднання україно-біло- руських земель з московськими. Політичні міркування за- ставляли велика литовських князів домагатися цього поділу єдиної Київської митрополії на дві - київську, що охоплює кала всі українсько - білоруські землі в Литві та Польщі, і московську, що поширювалася на заселенні великоруською людністю землі. Політичні ж міркування головним чином спостерігали Уряд Сіріамунда II піддер- жував церковну унію приєднаної Церкви в Римі, бо ця унія нищила релігійну єдність України в Московщи- ні та Царгородом; коли ж берестейська церковна унія не дала бажаних наслідків для польських політиків, останні, за часів Владислава IV підняли питання справу утворення окремого, незалежного від Царгороду патрі- архату в межах Польсько-Литовської Держави, якщо би об'єднував все населення грецького обряду, що підля- гало владі Річі Посполитої. Згідно попередніх років показало, що Царгородський патріярх нав великий вплив на православне громадянство українсько-білоруських зе- мель, а це в Польсько-Державного порядку здавалося шкідливим для Польщі, явищем. 1. утворення окремого для Польсько-Литовської Держави патріархату могло паралізувати цей вплив. Але з цих заходів нічого не вишло, не дивлячись на те, що кандидатом на патрія- ха намічався таке впливова серед православних осо- ба, як Петро Могила. Не зважаючи на не-удачу попередніх спроб Польського Уряду розірвати зв'язки православної цер- кви, що знаходилася на території Польсько-Литовської Держави, в Царгородським патріархом та в Московщині, думка про таке розірвання не покидав Польських полі- тиків, особливо прихильників церковної унії. Вони піднемають цю справу на багатьох сеймах і 1676 року вимагали провести осьмову конституцію, якою було заборонено православному населенню Польщі вносятися як особисто, так і листівно в Царгородський патріархом, а для більшої повноти прикордонна влада Польська по- винна була не перепускати в межі Держави ні одного грека духовного стану. Особливо, заміченим в недодержанні зазначеної заборони, затримувала кора на смерть. На цей раз Польський Уряд дослід своє: вносити православних його підданых в Царгородськім патріархом було перервано, але за те зазнавалася не святки з Москвою, вплив якої на суттєві православної церкви в Річ Посполитій починає збільшуватися. По Андрусівському договору 1667 р. Лівобережна Україна підходила від Польщі до Москви, до неї ж відходили на два роки і Київ, місце перебування Київських интрополитів що керували православними епархіями в Польсько-Литовській Державі. Московський Уряд, користуючись політичними обставинами, затримав собі Київ і після того, як минуло два роки, і тим самим ставив интрополита Київського в безпосередню залежність від московського патріарха, а цей останній через интрополито/виливав на всі церковні справи в Річ Посполитії. Щоб надати цим впливам свого патріарху цілком нувний та наповничий характер, Москва, шляхом підкупу великого війра Туреччини добилася того, що патріарх Царгородський досвідся погодився уступити владу своєю над православною українською церквою патріархові московському, а в 1686 р. представник Польщі в Києві Гришультовський виробляв вже "вічного мир" між цими двома державами, то він був примушений внести в цей акт дев'ятий його параграф по якому Московський Уряд отримував право охорони православного населення Річ Посполитої та звірування церковні справи Польщі, коли того вимагати. роси православного ії населення. Плачуки підписали акт "вічного миру" Король Ян Собеський; критичне становище Польсько-Литовської держави, страшно в гроза з боку Туреччини привусили його погодитися цим договорним актом, аби втягти Москву в мінну турками та татарами. Правда сейм його не ухвалив, але Москва визнавала його цілком правомочним і в своїх відносинах до Польщі базувалася на ньому. Це зразу ж стало помітно. Відомий верог православний, Львівський єпископ Іоанн Шумлянський, що ще 1681 р. таємно прийняв унію, але до 1700 р. видавав себе за православного, 1689 року звернувся до патріарха московського Іоакима з скаргами на несвяченого в Москві Київського митрополита Гедеона Святополк-Четвертинського; останній, ніби-то користуючись валентністю від Москви, припинив тих православних прочан, що прибували до Нижньо-Печерської Лаври в Польсько-Литовських землях. Своєю скаргою Шумлянський закінчував заяву про необхідність заснування в межах Річі Посполитої окремої митрополії в Галичу, кеб-то відновити митрополію, утворену та колись Казимиром Великим Петрах Іоаким відповів Шумлянському 22 листопада 1689 р. заявою, що галицької митрополії відновити неможливо, бо Гедеон Святополк-Четвертинський називається митрополитом київським та галицьким, але за те в якомусь великому місті Галичини, наприклад у Львові, можливо утворити архиєпископство, в дозволу Короля Річі Посполитої через посередництво та їхній московських царів, з тим лише умовою, щоб це архиєпископство підлягало безпосередній владі московського патріарха. Вічний мир дав московському урядові правну підставу втручатися у внутрішні справи Польсько-Литовської держави. Петро I – солдатик Польщі в часи нівничої війни – вперше починає втручатися в домашні справи польські і розпоряджатися в Польщі, як у себе дома". Завдання своїм втручанням в польські справи він через свого посла кн. Довгорукого добавив того, що сейм 1717 р. мусив ствердити акт вічного мирку. Після цього ми бачимо, як російський уряд призначав до Речі Посполитої православних єпископів білоруських та переселенських /коли історія київського митрополита в Польщі та Литві/, посилаючись своє розпорядження, вимагав справоведень від духовних осіб - підданців польських. Не не подобалося Польському Уряду та громадянству, але вони нічого не могли зробити для усунення такого явища. Особливо часто втручалося у внутрішні справи Польщі для захисту православного населення, царич Катерина ІІ. Досить пригадати, що не було призначено Георгія Кониського, архиєпископа білоруського, Мелхіседека Значко-Горського та Виктора Садківського, єпископа слуцького. Полякам добре відомі ці імена; польські історики їх часто згадують, наділяючи такими епітетами, як "лихий геній" Речі Посполитої /так висловлюється про Григорія Кониського відомий історик часів Станіслава Понятовського Корсун/. Всіх цих осіб призначав до Польщі і тут підтримував російський уряд, бо православне населення Польщі й Литви в церковному відношенні залежало від Москви. Ненормальність та велику шкідливість такого положення церковної справи добре зрозумів знаменитий чотирьохоклітній сейм /1793-1792/, і не тільки зрозумів, а й вині рішучих заходів, щоб визволити свій край від такої небезпеки втручання Московщини. Привід до того, щоб сейм звернув свою увагу на таке ненормальне явище, дало 1789 р. так зване повстання селян на Волині. Власне тут ніякого повстання не було, але місцева мляхта була дуже палючана замордуваними одної шляхетської родини й підняла тревогу Роспочалися арешти та мордування духовенства, заарештували превославного єпископа Виктора Садківського і знайшли дивні документи вище духовенство призначалося російським урядом, останній з лиця Найсвятішого Синоду надсилає до Молдавії, наказує святкувати " табельні" дні, як-то дні народжен- ня російських монархів та їх наслідників, вступу перших на престол, дні їх тевофенитства, і це все не просто свя- кувати, а ще й деводити у всі давони пільї день і т.ин. Для вияснення такої дивної для поляків справи, чотирьох- літній сейм призначив свою олідчу комісію, Останнє роз- глянула справу надзвичайно широко і зробила доклад сей- мові. І без того настроєний ворого до Росії чотирьох- літній сейм стримано обурився за згадані вище приклади втручання московського уряду у внутрішні справи Польщі І ухвалив п'яти виходів, щоб не допустити надалі таких втручань; найкращим для цього засобом визнано було звіль- нення православного населення Річі Посполитої від цер- ковно-адміністративної залежності від російського Най- святішого Синоду і утворення на території Польсько-Ли- товської Держави автокефальної, незалежної від чужої церковної влади, православної Української Церкви. Для переведення в життя такої постанови сейму, Польський Уряд звернувся до Царгородського патріарха за порадою та благословенням. Патріярх погодився в планами Польщі відносно православної церкви і тоді, в грудні 1791 року постановлено було скликати в червні 1792 р. в Панську православну конгрегацію, без-то зібрання православного духовенства та мирян для вироблення нової церковної ор- ганізації на началах автокефалії та незалежності від чу- жеземного патріарха або Синоду. Призначена на червень 1792 р. в Панську конгре- гація відбулася і на неї прибуло немало духовних/ ігуме- нів, протонотії, священників та мирян; де-які з них, як, наприклад, Ігумен Сава Пальмовський, були великими при- хильниками церковної автокефалії. Прибули й представни- ки сейму. Важливу для автокефальної православної церкви в немах Польщі та Литви організацію конгрегація вироби- на; та, на маль, всі ці заходи розпочалися занадто пізно: треба було розпочати їх ще в середині XVII століття, тепер же з цих заходів нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795 р.- третій. Польське громадянство в Держава не скористувалися постановами чотирьохлітнього сейму відносно автокефалії православної церкви, як вони не скористувалися й іншими його реформами. З усього сказаного вище видно, як стара шляхетська Польща розуміла всю непорядність та шкідливість для державності своєї церковності залежності свого православного населення від московської церковної влади. Так само Польща інші чотирьохлітнього сейму знайшла й спосіб визволитися від цього лиха шляхом переведення автокефалії православної церкви на терені Польсько-литовської Держави. Серед Польського Уряду в різні часи панував той погляд, що православні входять державі і через те православних необхідно навернути коли не на латинство, то принаймні на унію. Але історія Польщі XVIII віку ясно свідчить, що не православнє само по собі шкодило Річ Посполитій, а церковно-адміністративна залежність православних від Москви, завдяки чому останина використовувала церкву для досягнення своїх політичних цілей. Автокефалія православної церкви в Польщі не дону скала б таких впливань Москви. Сюди урок історії і погляди чотирьохлітнього сейму на справу православної церкви повинні бути прикладом й для сучасної, демократичної Польщі: їй теж необхідно дбати про утворення в своїх межах автокефальної православної церкви, а не віддавати православних московському патріархові, бо церковна залежність від нього дає можливість повторення тих шкідливих помилок і втрат які виявились в XVII віці і які обурюють і зараз патріотично почуття поляка. Збити православну церкву автокефальною для су- часного Польського Уряду тим легше, що Уряд Української Народньої Республіки давно вже став на грунт автокефалії, а українське громадянство в цьому відношенні цілком підтримує його й не допускає думки про залежність української православної церкви від московського патріархата. Тому будь-який попит на церковну справу серед православного населення (більшій урядові останньої потребно вести в напрямі, наміченому Українським Урядом і вповні згоди з ним. Тоді не буде шкідливих кроків і образливих для української православного населення Річ Посполитої заходів; навпаки, це викличе лише задоволення серед української людності, що це права, про те свідчить Луцький з'їзд населення Волині, що відбувся 12-13 грудня 1920 року. На ньому було українців найбільше /40 представників тоді як поляків 25, а чехів та німців це менше/. Українські представники винесли постанову, що Волинь в церковному відношенню не повинна підлягати московському патріархові, 12 потрібна своя власна ієрархія та українське, а не московське, духовенство. Населення Волині бажає автокефальної церкви. Пев- же ж Польський Уряд віддасть його Москві та московському патріархові і не захоче пити за учителькою народів - історією? З цірою до Вас пошаною Міністр Ісповідань Української Народньої Республіки, Ректор Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету Професор. м. Тернов 24 грудня 1920 р. N/136: Принято к исполнению. Сергеева Евдокия 26/XII Т. Орлова Короткий і чіткий огляд. Газети оповіщають, що Польський Уряд призначив православним епископом для трьох єпархій - Варшавської, Холмської та Гродненської Володимира, викарного владику Сілостоцького; перебувати він має в Варшаві; кадре його буде в православному соборі, що на Ваській площі. Для керування церковними справами утворюється дві Церковні Ради: одна в Варшаві, друга в Холмі. Епископ Володимир підлягає владі московського патріярха. Вважаємо, православне населення в Польщі, досить численне, має велику потребу в єпископі, якого тут не було вже років 50 три за Холмщини, наприклад, а в Варшаві значно більше. Уряд узяв подбати про задоволення релігійної потреби православної людності; але спосіб, яким Урядом Польським викликає здивування з боку українського громадянства. Нерідко за все, у руках одного православного владики об'єднуються три єпархії в різноманітних етнографічних історичних та культурних умовах. І невеликим не можна назвати населення: тут є москалі, українці, й білоруси; православне життя на Холмщині викликає українське, яке навіть за церковних часів зберігало деякі українські ознаки в церковному відношенні, наприклад, проповідь на українській мові. Чи буде новий владика Холмський підтримувати і показати ці ознаки? Друге. На Українській території ще 1 січня 1919 р. проголошено православну церкву автокефальною, і незалежною від московського патріярху; вона управляється своїм власним Собором, виконавчим органом якого являється Священний Церковний Синод. Холмщина, "етнографично близька до інших українських земель, в церковному відношенні ві... ріжняється від них тим, що підлягає московському патріар- хові, а не українському Церковному Собору. Таким чином, політична роз'єднаність Холмщини від України збільшується ще роз'єднанням церковно-релігійним. Третє. Погожуючись визнати православним епископом залежного від московського патріарха архієрея, верховна влада нової демократичної Річі Посполитої припускає ту велику помилку, яку зробила в свій час, шляхом гіркого досвіду, Польща (опера, шляхетсько-аристократична і для усунення лютого обгання вжива рішучих заходів). Православне населення Галичини, України і Білорусії колись залежало в церковному відношенню від Константинопольського Православного Патріарха, а релігійно з'єднане було з Москвою, де з XIV ст. найчастіше мешкав Київський митрополит, що керував церковними справами всіх українських та білорусь- ких земель, що входили в склад Польсько-Литовської Держави. Як ставився до церковно-адміністративного єднання цих зе- мель в Московщину Польський "Уряд"? Цілком негативно. Як тільки Казимир Великий прилучив до Польщі Червону Русь, себ-то Галичину, він зараз же звернувся до Царгородського Патріарха Філофей з проханням дати для Галича окремого митрополита, бо він, король, не бажає, щоб православне населення Галичини підлягало владі Київського митрополита, що мешкає в чужій державі. Патріарх Філофей зумів задоволь- нити вимогу Короля Казимира Великого і висвятив для Галича окремого, митрополита Антонія. З XIV та XV ст. литовські великі князі, щоб не мати спільного з Москвою православ- ного митрополита, добилися від Царгородського Патріарха того, що той погодився висвячувати для Литви й Москви окремих митрополитів, щоб розірвати єднання україно-біло- руських земель з московськими. Політичні міркування за- ставляли великі литовських князів домагатися цього поділу єдиної Київської митрополії на дві - київську, що охоплю- жела всі українсько - білоруські землі в Литві та Польщі, і московську, що поширювалася на заселенні великоруською людністю/землі. Політичні міркування головним чином заставили Уряд Сірізмунда III піддер- жувати церковну унію православної Церкви з Римом, бо ця унія нищила релігійну єдність України з Московщи- ною та Царгородом; коли ж берестейська церковна унія не дала бажаних наслідків для польських політиків, останні за часів Владислава IV піднимають справу утворення окремого, незалежного від Царгороду патрі- архату в межах Польсько-Литовської Держави, який би об'єднував все населення грецького обряду, що підля- гало владі Річі Посполитої. Життя попередніх років показало, що Царгородський патріярх мав великий вплив на православне громадянство українно-білоруських зе- мель, а це з Польсько-Державного погляду здавалося шкодливим для Польщі явищем, і утворення окремого для Польсько-Литовської Держави патріярхату могло паралізувати цей вплив. Але з цих заходів нічого не вийшло, не дивлячись на те, що кандидатом на патріяр- ха намічалася така впливова серед православних осо- ба, як Петро Могила. Не зважаючи на не вдачу попередніх спроб Польського Уряду розірвати зв'язки православної цер- ви, що знаходилася на території Польсько-Литовської Держави, в Царгородським патріярхом та в Московщиною, думка про таке розірвання не покидає Польських полі- тиків, особливо прихильників церковної унії. Вони піднімають що справу на багатьох сеймах і 1676 року Їм пощастило провести сеймову конституцію, якою було заборонено православному населенню Польщі зноситися як особисто, так і листівно в Царгородським патріярхом, а для більшої нав'язливості прикордонна влада Польська по- винна була не перепускати в межі Держави ні одного грека духовного стану. Особам, заміченим в недодержанні зазначеної заборони, загрожувала кара на смерть На цей раз Польський Уряд дослід свого: зносили православних його підданців з Царгородським патріархом було перервано, але зате залишились ще звязки з Москвою, вплив якої на справи православної церкви в Річі Посполитій починає збільшуватися. По Андрусівському договору 1667 р. Лівобережна Україна відходила від Польщі до Москви, до неї ж відходив на два роки і Київ, місце перебування Київських митрополит що керували православними єпархіями в Польсько-Литовській Державі. Московський Уряд, користуючись політичними обставинами, затримав собі Київ й після того, як минуло два роки, і тим самим ставив митрополита Київського в безпосередню залежність від московського патріарха, а цей останній через митрополи та впливав на всі церковні справи в Річі Посполитій. Щоб надати цим впливам свого патріярху цілком чинний та конаничний характер, Москва, шляхом підкупу великого візира Туреччини добилася того, що патріарх Царгородський Досифей погодився уступити владу свою над православною українською церквою патріярхові московському. Так як 1686 р. представник Польщі в Москві Гришмультовський вироблював акт "вічного миру" між цими двома державами, те він і був примушений внести в цей акт дев'ятий його параграф, по якому Московський Уряд отримував право охорони православного населення Річі Посполитої та втручання у внутрішні справи Польщі, коли того вимагатимуть інтереси православного її населення. Плачучи підписав акт "вічного миру" Король Ян Собеський; критичне становище Польсько-Литовської Держави, страшна по-гроза з боку Туреччини примусили його погодитися з цим договірним актом, аби втягти Москву в війну з турками та татарами. Правда, сейм його не ухвалив, але Москва визнавала його цілком правомочним і в своїх дальших відносинах до Польщі базувалася на ньому. Це зразу ж стало помітно. Відомий ворог православля, Львівський єпископ Іосиф Шумлянський, що ще 1681 р. таємно прийняв унію, але до 1700 р. видавав себе за православного, 1689 року звернувся до патріарха московського Іоакима з скаргами на бисяченого в Москві Київського митрополита Гедеона Святополк-Четвертинського; останній, ніби-то, користуючись залежністю від Москви, кривдив тих православних прочан, що прибували до Києво-Печерської Лаври з Польсько-Литовських земель. Свою скаргу Шумлянський закінчував заявою про необхідність заснування в межах Річі Посполитої окремої митрополії в Галичу, щоб-то відновити митрополію, утворену там колись Казимиром Великим. Патріарх Іоаким відповів Шумлянському 22 ладерника 1689 р. заявою, що галицької митрополії відновити неможливо, бо Гедеон Святополк-Четвертинський називається митрополитом київським та галицьким, але за те в якомусь великому місті Галичини, наприклад у Львові, можливо утворити архиєпископство, з дозволу Короля Річі Посполитої через посередництво та розум московських царів, в тій же умові, щоб це архиєпископство підлягало безпосередній владі московського патріарха. "Вічний мир" дав московському урядові правну підставу втручатися у внутрішні справи Польсько-Литовської держави. Петро I – союзник Польщі в часи північної війни – вперше починає втручатися в домашні справи польські і роспоряджатися в Польщі, як у себе дома". Завдяки своїм втручанням в польські справи він через свого посла кн. Довгорукого добився того, що сейм 1717 р. мусив ствердити акт „вічного миру“. Після цього ми бачимо, як російський уряд призначає до Речі Посполі- тої православних єпископів білоруських та переядовських /коли/которів київського митрополита в Польщі та Литви/, посилаєть свої роспорядження, вимагає справоздань від ду- ховних осіб - підданців польських. Це не подобалося Поль- ському Уряду та громадянству, але вони нічого не могли зробити для усунення такого явища. Особливо часто втруча- лася у внутрішні справи Польщі, для захисту православного населення, цариця Катерина ІІ. Досить пригадати, що нею було призначено Георгія Кониського, архиєпископа білорусь- кого, Мелхіседека Значка-Звороського та Віктора Садківсь- кого, єпископа слуцького. Полякам добре відомі ці імена; польські історики їх часто згадують, наділяючи такими епітетами, як „лихий геній“ Речі Посполитої /так висловлю- ється про Георгія Кониського відомий історик часів Сте- ніслава Понятовського - Корсун/. Всіх цих осіб призначав до Польщі і тут підтримував російський уряд, бо православ- на населення Польщі й Литви в церковному відношенню за- лежало від Москви. Ненормальність та велику шкідливість такого поло- ження церковної справи добре зрозумів знаменитий чотирь- охлітній сейм /1788-1792/, і не тільки зрозумів, а й вжив рішучих заходів, щоб визволити свій край від такої небез- пеки втручання Московщини. Привід до того, щоб сейм звер- нув свою увагу на таке ненормальне явище, дало 1789 р. так зване повстання селян на Волині. Власне тут ніякого повстання не було, але місцева шляхта була дуже налякана замордуваним одної шляхетської родини й підняла тревогу. Розпочалися арешти та мордування духівнества, заарештува- ли православного єпископа Віктора Садківського і знайшли дивні документи вище духовенство призначалося російським урядом, останній в лиці Наполеонівської Синоду надсилає назаки святкувати "табельні" дні, цеб-то дні народжен- ня російських монархів та їх наслідників, вступу перших на престол, дні їх тезоїменитства, і це все не просто свя- кувати, а ще й дзвонити у всі дзвони цілий день і т.ин. Для вияснення такої дивної для полаків справи, чотирьох літній сейм призначив свою слідчу комісію, яка роз- глянула справу надзвичайно широко і зробила доклад сей- мові. І без того настроєний вороже до Росії, чотирьох- літній сейм страшенно обурився за згадані вище приклади втручання московського уряду у внутрішні справи Польщі й ухвалив вжити заходів, щоб не допустити надалі таких втручань; найкращим для цього засобом визнано було звіль- нення православного населення Річі Посполитої від цер- ковно-адміністративної залежності від російського На- святішого Синоду і утворення на території Польсько-Ли- товської Держави автокефальної, незалежної від чужої церковної влади, православної Української Церкви. Для переведення в життя такої постанови сейму, Польський Уряд звернувся до Царгородського патріарха за порадою та благословенням. Патріярх погодився з планами Польщі відносно православної церкви і тоді, в грудні 1791 року постановлено було скликати в червні 1792 р. в Пинську православну конгрегацію, цеб-то зібрання православного духовенства та мирян для вироблення нової церковної ор- ганізації на началах автокефалії та незалежності від чу- жоземного патріарха або Синоду. Призначена на червень 1792 р. в Пинську конгре- гація відбулася і на неї прибуло немало духовних/ ігуме- нів, протопопів, священиків/ та мирян; де-які з них, як, наприклад, ігумен Сава Пальмовський, були великими при- хильниками церковної автокефалії. Прибули й представни- ки сейму. Бажану для автокефальної православної Церкви в межах Польщі та Литви організацію конгрегація вироби- -8- ла; та, на жаль, всі ці заходи розпочалися занадто пізно: треба було роспочати їх ще в середині XVII століття, тепер же з цих заходів нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795 р. - третій. Польське громадянство в Держава не скористувалися по- становами чотирьохлітнього сейму відносно автокефалії православної церкви, як вони не скористувалися і іншими його реформами. З усього сказаного вище видно, як стара шляхет- ська Польща розуміла всю ненормальність та шкідливість для державності своєї церковної залежності свого православного населення від московської церковної влади. Там сама Польща під час чотирьохлітнього сейму знайшла й спосіб визволитися від цього лиха шляхом переведення автокефалії православної церкви на терени Польсько-Ли- товської Держави. Серед Польського Уряду в різні часи панував той погляд, що православні шкодить державі і через те православних необхідно навернути коли не на латинство, то принаймні на унію. Але історія Польщі XVII віку ясно свідчить, що не православ'є само по собі шкодило Річ Посполитій, а церковно-адміністративна залежність православних від Москви, завдання чого остання використовувала церкву для досягнення своїх політичних цілей. Автокефалія Православної Церкви в Польщі не до- пускала б таких зловживань Москвою. Отже урок історії і погляди чотирьохлітнього сейму на справу Православної церкви повинні бути прикладом й для сучасної, демократичної Польщі: їй теж необхідно дбати про утворення в своїх межах автокефальної Православної Церкви, а не віддавати православних московському патріархові, бо церковна залежність від нього дає можливість повторення тих шкідливих помилок і втрат, які виявились в XVIII віці. і які обурюють і зараз патріотично почуття поляка. Зробити православну церкву автокефальною для су- часного Польського Уряду тим легше, що Уряд Української Народньої Республіки давно вже став на грунт автокефалії, а українське громадянство в цьому відношенню цілком підтримує його і не допускає думки про залежність української пра- вославної церкви від московського патріарха. Че- рез те церковну справу серед православного насе- лення Польщі Урядові останньої потрібно рости в напрямі, наказаному Українським Урядом і впов- ні згоди з ним. Тоді не буде шкодливих кроків і образливих для українсько-православного на- селення Річі Посполитої законів; навпаки, це викличе лише задоволення серед української люд- ності, а що це права, про те свідчить Луцький з'їзд населення Волині, що відбувся 12 -13 груд- ня 1920 року. На ньому було українців найбільше / 40 представників тоді, як поляків 25, а чехів та німців ще менше/. Українські представники винесли постанову, що Волинь в церковному від- ношенню не повинна підлягати московському па- тріархові, 12 потрібна своя власна ієрархія та українське, а не московське, духовенство. Насе- лення Волині бажає автокефальної церкви. Не- може Польський Уряд віддасть його Москві та мо- сковському патріархові і не захоче піти за учи- телькою народів - історією? З щирою до Вас пошаною Міністр Ісповідань Української Народньої Республіки, Ректор Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету, Професор. 7. Огієвич Тарнів, 24 грудня 1920 року Л 736. -10- Іман, із всього вищесказаного роблю такі висновки: 1) Законність Православної Церкви в Річ Посполитій Пошестей від Московською Патріархом імовірне Польським Держави. 2) Православна Церква в Річ Посполитій Пошестей повинна бути автокефальною. 3) Неподібно діяльність Православної Могилевської та Річ Посполитій Пошестей 98 Гурбовичова Церква повинна бути по своєму устрою українською. 4) Митрополит визнання й повинно здійснювати діяльність обласних церковних судів, які мають право належати і наказувати симбіоз Божого правди з родиною вимовою, узгодовує Богу правди з родної вимовою, узгодовує Богу правди з родною вимовою, узгодовує Богу правди з родною вимовою. 5) Місця Находження, як лічені і замінені від митрополичого патріарха, повинен бути узгодований і замінений. Старшина Шабінськ виготовляв 85 47 стягнутих в зазначеному на колонці, Підлещу і Бірзевицьки, схилено по "На- пік Ролсі" Є. Ковеля, Ужгород, 1917 року. Числа 15 і 24. | | Укра- | Поля- | Ниж. | Біло- | Німці | |---|-------|------|------|--------|-------| | | Інци | ки | руси | | | | Халищина | | | Повіт Дубенський? | 56 | 26 | 17 | - | 1 | | " Томашівський | 48 | 40 | 12 | - | - | | " Холмовий | 37 | 35 | 13 | - | 15 | | " Білгорайський? | 26 | 64 | 10 | - | - | | " Замістовский? | 8 | 77 | 13 | - | - | | " Урасноставський. | 5 | 84 | 11 | - | - | Підлеще. Повіт Більський? | 58 | 18 | 24 | - | - | " Володавський? | 53 | 22 | 21 | - | 5 | " Костянтинівський. | 52 | 32 | 14 | - | / | " Радинський? | 16 | 65 | 18 | - | / | Берестейщина Повіт Кобринський. | 83 | 1 | 14 | 2 | - | " Пружанський. | 79 | - | 13 | 7 | - | " Лінський. | 79 | 3 | 18 | - | - | " Берестейський? | 41 | 2 | 22 | 4 | - | " Більбки? | 46 | 9 | 14 | 30 | - | Московські люди в зазначених місцях майже немає, її руські люди були лише в Більбках. Практікат про охорону лінгвістичних народних. В Дзіенніці Устав Радсупрополітей Роскієї "А" №110 від 6 грудня 1920 р. оголошено, що вони були державні, "практікат палиць голов- ними державами, що змінились і союзні Польщер, підписаний в Вересені 28 червня 1919 р." і ратифікований Сеймом для 31 липня 1919 р. З практікату оголошено цілий розділ, що вбийдже 12 артикулів і що стосуються до охорони меншинських народних. Розділ І, Права грунтовані: артікул 2. Уряд польський обов'язується дати всім меншканцям без різниці нарадження, народності, мови, національності чи райгії повну й цілковиту охорону життя і вільностей. Всі меншканці Польщі мають право вільнога виконування знак своєї віри, релігії або переконань так приймно, як і приватно, скільки це не буде перешко- дою громадським і добрим звитаям. Артікул 7. Всі меншканці Польщі без різниці національності, мови або релігії будуть рівні перед правами і харистуванням у цих правах цивільними й політичними. Витяжка щодо релігії, віри або пере- конань не повинна шкодити згаданому меншканцеві таєвському в користуванні правами цивільними й політичними рівно ж, як щодате о допущення до уряду зрамадського, або о виконування обов'язків в різного роду занятті і праманалу. Не буде видано жадної умеження вільного втиснання польських мешканцям якої-небудь лоби чи то в відносинах приватних чи гандлових, чи то в справах релігійних, в пресі чи втисненнях - всілякого роду - чи на зібраннях грамадських. Без плоду на установлення Урядом польських мови української, інакшою будуть допущені для мешканців польських мови "іншої", ніж польська відповідні належення щодо втиснання їх мови в судах урено рівно, як і на письмі. Артикул 8. Мешканці польські, що належать до меншостей етнічних, релігійних, або в любі користуватимуться такими ж захисними постановами та гарантіями грамадянських законів, як і інші громадяни польські. Іменно маючи рівні те права до заснування, провадження і контролювання власними коштами інституцій доброчинних, релігійних або грамадських, які і інші заклади виховання, також право вільного втиснання в них власної мови і своєї ною виконування ознак своєї релігії Артикул 9. В містах і округах заселених значною гастиною мешканців "іншої", не польської мови, уряд польський в справах навчання грамадського дасть належені належення, аби забезпечити дітям таких горотан Польщі в школах початкових навчання в їх власній мові. Постанова ця не перешкоджає зробити в тих шкалах навчання польської мови одвазкове. В лістах і окружах, заселених значною кількістю меншканців польських, що належать до меншостей етнічних, релігійних або в мові - меншосебудь узрім буде забезпечений належний уділ в користування школями вирізненого вищим, який ведеться державним, лійським або іншим призначаються з орондів грамадських на цілі виховавчі, релігійні або добровольні. Постанова настипає артикулу у відрошення до меншканців польських мови кількостю буде мати припинення лише в тих частинах Польщі, які до 1 серпня 1914 року екадали території Римецької. Усі вийшли Взяття З "Нове ДЗЕМКи Х 350 і 351 за 18 груд. 1927 м. Краків. З орійшком звідки: М. Кер. бригм пр. у. Мавейвар, льв В справі автокефалії "Православній Церкви в Річ Посполитій Польській". В справі церковній ніякої вищиною під хвє подорожнє двіздання мені не вдалося. Від в інш, що зараз після затвердження Влади- елмра Керуючим єпархіями Варшавського Га Халмською - московські елементи почувати від собою дружній. Бо на видванню в "Крєзах" супроти білоруської та української націо- нальної руки - "москворівствуючих" елементів - будувався інтересний полське поглядика. І без сумніву, поясня Виада не допустить впорядкування національних відносин в церкві, бо се даної церкві зна- нішм великого відпорний сил супроти полонізаційних заходів Уряду. Се все українське громадянство північно західних укр. земель - дуже добре розуміє і старагається своїм сили всім справу так, аби відчукути полських протеге "москворів". Міг час Вашого побуту у Варшаві та заходів перед Польською Владою, декілька разів хотів я та Янєцький, висловивши свої песямідучини погляди - що до долучення звертання до Польського Уряду в Церковній справі, - били через т. Міністра Степановського. А, звичайно, ніяко не може закинути т. Міні- стру Степановському, який дуже поважаю і рахую дійсно відданим нашим справи, однак виступити того і на полі адмін- містрації загальної; в справах церковних під час сучасної пам'яті Микевиґа - не можна назвати взаємними. Тому ті, хто бути і наприклад, поважання Га- калірія, який керував п. Степновським при освітленні відношення Польської Укр.- ду до української церковної справи - можуть нас довести до небажань наслід- ків. "Польська Влада ввесь час і у всіх справах недвозначно втіливала своє обличчя. Для того, аби пам'ятати на "Кресах", воїна загодити вносився законом у внутрішній не життєвий не пояснює населення, заколот, викликали урядовим попранням московорільства, в церковних справах - є тісно на користь сучасній пам'ятці Уряду. Бо Уряд сей ленк", пошкодив "української" пам'ятки не має, а дивиться на справу українську через призму аван- тюризма на зразок авантюр Мелісовського, Булак - Болаховина, Савицької, іт.сегета. Тому думаємо, що Уряд Польський піде назустріч нам в справі українізації церкви, підстав не має жадних. Двигедра- мію церкви в Полонці звичайно, він приведе, але на голову церкви без сучасного посади і догося московського хлопа, який не за оправа а за свійсім буде провадитись польську політику "divide et impera"... Се всіє, як мені вдалося із Галатових безці переконання, не тільки нам, мій та Ртепецькою, польським але також і по українські душамого громадянства. Звітально, польські сиреч із польських та наших міністерств можуть нам ставати рідкі соледжі застосовуючи птені, але повіримо в те, що палани коїлий впорядкувай дурове пиття своїх радів - українців - ми не маємо права. З той точки зору і резонанція Лукомо з'їзду в церковній справі, маючи в собі завдання семінентальної декларації, про "спільно" ворга "москаля" - конкретно нічого позитивного нам не дає. бо сей "спільний" ворог - для палаків в данній ситуації не ворог, а спільник дил приду- меша українства. Макдивлялися на справу в Берестецькому і всі заходи свої керують в сторону тіснішого зв'язку з Вашими та підтримки Діонісія). Зрештою може бути, що ми й помилляємося, що якись куром дійсно уряд польський віддасть справу церковну під керовництво Українця-Ерпекта, ну що ж, тоді з охотою призначено свою пам'ять і будемо тільки підготувати в такий поса- новни справи. Зостався з цього поваго до вас пане Міністре (підпис) Милостивому пану Тимолі Узгай-монахі Демко- мартинові Матвії в с. Під Полонинці. Польській. 4,50 22.I-1921 року Милостивому пане Тимо! На незгодні моє воїтз з Чор- малом, Грицем у.р., я написав Вам слово листа № 144, в якому про- сив Вашої допомоги у бідних справах, які і отримав в Чор- малі (чи сказати незгодованих мабуть листів 143). Немаючи повної відповіді Вашої; до свого дому, купуючи узгайську Маркелу. З повагою до Вас немаємо монах. Кисловець Тимур. У. Н. Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ. Cirug 24 дня Року Божого 1921-го. № 242 К О П І Я Импомовому в. Тиму Влодима. (Warszawa, dalej Koż w 6 m. 9, A.W. du- kassen (cz). Неопідвергність Пам'ятайте! У суботу 28 cirug, в ушерз до Паглива # в силах усмів- релігійних. Ласкаво цьому -релігійних. Ласкаво цьому Нас зарядили, аби бути ми дуже побачуємо хор ємні пам'ят- калися фільмою із звістками на тим - неба сив. Тоді розе цьо- му - неба сив. Тоді розе цьо- ми - неба сив. Тоді розе цьо- міння в Паглива: хору по- дбаних в Паглива: хору по- дбаних в Паглива: хору по- Гаврил і епзархом Теоп- Гаврил і епзархом Теоп- Гаврил і епзархом Теоп- Люм і їншими Елімпа. мч, що зійшлив на синод. Взагалі: бідь умир в нашті в інших сигналах, ми: з поручу Пилип 76...... Мир. Тек. 7 Орлов 25-а Армія УНР до Міністерства Закордонних Справ. Е. 54. При цьому надсилаємо до Вищого Міністерства Закордонних Справ "Мостовий Канцелярії" Полісону Укрainsкiй в Берлінi від 9 січня 1920 р. і з внесенням згідно діяльності закладних урядових Вопроси від 12-13 грудня 1918 Всеблагодарний Димитр Квасніцький Записано Згідно: Із Ділового Квасніцького Доставлену "Син України" 7.-18. Із Ділового Квасніцького 7.-85 Monologus 1926 р. п. Маресь Мисконоважному п. Дубиновському, Білоруський Релігійний, Україна, Szpitalna № 12. Мисконоважному нам доброго! На нашій параді з Вами в Казмаві з січня ч. р. Ми ласкаво обіцяли повідомити відповідну анулю в справі утвірження Антокералії "Трудовської" Церкви в Рірі Посолмісії Поль- (610). Щиро цьому Вас пові- домляємо мене, що Вами згод- лена в цій сьогодні. Тобто, коли Ми вже були по узіт сьогодні у Митрополита КН. Савиця. З повчанням до 15-го квітня, Митрополит Іоаннадов, 31 січня 1921 р. Тбілісі м. Тарент, записка "Братського" в. З орігіналом звітною За Діловоду Клеменць В спрові автокефалії Православної Церкви в Р. П. Н. Продорєв О. Еніховим розмірки синоду (30 січня 1921 р.). За спрову у підтвердження автокефалії Православної Церкви в Р. П. Н. дійшло прийняття п. Кутніловський - впливовий депутат. Павлєвською Собою, щоду якої не згоди визналися і виграничали до Українських Єпархій; поварити по ук- рійському; прийшов Микола (О. Ф. Степанковською. Сірос 22-го у року в редакції журналу "Розмітнення" вибухнув резервова версія, на якій були дві ділянки: впливові діти Держав, що повстанці на території з Росією. Ось на цих версіях п. Кутнілов став і Зробив детальну довкад про автокефалію Православної Церкви в Р. П. Н. Доклад цей (показано малий) суб дуже корисний для Української Церкви. Доклад викликав нього зацікавлення; реалоні поетапна з прикладу довкаду відношення на серед 2-го липового з р. (Мінком під- береша українською на цих зборах і біларуси. Приємний турб професор О. Еніховим від імені українців дякував закладника за гарант довкаду. П. Кушнировичъ олучить в Мін. Закарпатскій Справ В. П. П. Прибуванням наме Овчарові! При цьому повинно нам доклади: 1) Автономія Православній Церкви в Ріді Полтавській Тульчинській і 2) Комісія по визначенню св. Микола на Головну Соборну Криворізьку Українську мову. З повагою до Вас команда Мироном Кириловичем Глум. Т. Овчаров Міністр Тевкідан №: Миюю 1924 7. 100 Виконувачам! Андрію Миколайовичу! При цьому надсилаю Вам Охлади: 1) Абітонкуваніс Продосмалані Корини в Різі Поєпомції Польським; 2) Комісія по перекладу Св. Левки ти Богослужбових книгах на Українську мову З поважанням до Вас позначаю Миністр Тевкідан Продесор АВТОКЕ АЛІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ. У.Н.Р. УКРАЇНСЬКА ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ В РІЧІ ПОСОЛЯТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ дня 3 січня 1921 р. ч... м. Варшава. ВЕРБАЛЬНА НОТА. Українська Місія Дипломатична в Річі Посполитій Польській має чану звернутися до Вас, Пане Міністре, а також ласкавою заявкою: До тимчасового виконання обов'язків зв'язаних з епар- хіальними управліннями церковної православної на цілім те- рені Річі Посполитої Польської приступив Єпископ Грод- ненський Володимир, який виразно заявив, що вважає себе з канонічного боку залежним і підлеглим патріарху москов- ському. Відношення єпископа Володимира до українства цілком негативне. З-за того, зрідно з отриманим мною предложенням Уряду Української Народньої Республіки, маю честь ласкаво звернути увагу Вам, Пане Міністре, на низ- че з'ясований стан справи Православної Церкви в Польщі і просити зробити відповідні розпорядження, аби справа організації управління Православної Церкви на території Річі Посполитої була розв'язаною згідно справедливим ба- жанням українців, бажанням, яки цілком відповідають доб- ре зрозумілим інтересам державності польській. Протягом багатьох віків і аж до XVIII ст. польська державна думка постійно працювала в напрямі відокремлен- ня Церкви Православної на території Річі Посполитої від всякої /навіть канонічної/ залежності від Москви. Додамо до цього коротка історична справка "Ав- токефалія Православної Церкви в Річі Посполитій Польсь- кій" - ясно стверджує про постійну і послідовну засаду польської державної політики. Думка про потребу повної незалежності від патрі- ярха московського для забезпечення нормального і користно- го пиття церковного в нових обставинах, в яких знаходиться Православна Церква в Річі Посполитій, виразно виявилася в ухвалах двох З'їздів представників всіх верств українсь- кого православного громадянства, що відбулися в 1920 році в червні в Варшаві і в грудні - в Луцьку. Ухвали, які прий- нято на тих З'їздах визнають кінець потребу Автокефалії Православної Церкви на території Польщі визнать разом з тим потребу заведення Служби Божої і церковного діловодства на мові українській для православного люду, більшість яко- го єсть українці. Мав за честь долучити до сього копії постанов названих З'їздів, а разом з тим і статистичну таблицю про людність українську на території Річі Поспо- литої Польської. Автокефалія Православної Церкви в Річі Польсь- кій цілком відповідала б і тому церковному устрою, який існує в сусідній Польщі України, де ще 1 січня 1919 р. проголошено церкву автокефальною, від Москви незалежною. При таких обставинах не тільки внутрішні справи Польщі, але й інтереси добросусідських взаємовідносин з Україною диктують Польському Урядові в церковній політиці тільки той шлях, який вище з'ясовано. Шляхом церкви зараз продовжується саме глу- боке обмисювання православної людності, що живе в Річі Посполитій Польській. Служба Божа скрізь по церквах в ме- жах сучасної Польщі проводиться ніби по церковно-слов'ян- ські, але з московською вимовою. Такий стан річі абсо- лютно недопустимий: всі православні слов'янські народи: болгари, серби, українці, і москали - своєм Службу Божу правдиво з рідньою вимовою давньо славинського тексту і тільки для московської православної людності в Річі Посполитій Польській Службу Божу чомусь правлять з мо- сковською вимовою. На Україні в більшості церков Є Службу Божу вже давно правлять з українською вимо- вою милою і природньою серця нашого українця. Таку саме вимову церковно-славинського тексту повинно заве- сти і для української православної людності в Річі По- полятій Польській. Проповідь в церквах і досі по православних церквах в Польщі чомусь ведеться московською мовою. Це дивне явище: католицька церква свою паству навчає тільки рідньою польською мовою, а православне населення чо- мусь вислухує проповіді в незрозумілій йому московсь- кій мові. Навіть за царських часів на це було зверне- но увагу і, скажемо, на Холмщині допускалася проповідь рідньою українською мовою. Уряд Польський повинен не- гайно прийняти таке шкідливе обмежовлення православ- ної людності Польщі і скрізь завести проповіді рідньою для народу мовою. Діловодство по православних церквах і досі скрізь ведеться московською мовою - цей мовом пишуть- ся метрикації, видавається відповідні посвідки і т.п. І цьому повинно покласти край і завести церковне діло- водство тільки рідньою мовою. Зазначений тут устрій Православної Церкви в ме- нах сучасної Річі Посполитої Польської відповідав би тому устрою, який католицька церква має в Українській Народній Республіці: там рідньої мови католицького на- селення не насилують - воно має і добавочні служби і проповідь і діловодство в рідній йому мові. Уже це примушує Польський Уряд дати такі саме права і сво- му православному населенню. На підставі всього вищеагаданого Уряд Україн- ської Народньої Республіки просить Уряд Річі Посполи- тої Польської прийняти і провести в життя такі заса- ди: I. Православна Церква в Річі Посполитій Польській повинна бути автокефальною. 2. В місцевостях, де українці складають більшість людності православної в межах сучасної Річі Посполи- тої внутрішній устрій Церкви повинен бути українським. 3. Міністерство Визнань повинно зараз же припинити дальше обмосковлення свого православного населення і наказати Службу Богу правити з рідньою вимовою, про- повіді виголошувати тільки рідною вимовою і все цер- ковне діловодство вести в рідній мові. 4. При виборі кандидата на єпископа або Митро- полита Церкви Православної в Польщі повинно мати на січ тільки такого кандидата, якого прихильне відноме шення до української людності і української культури не підлягало б жадному сумніву. Передаю живчливому і компетентному піклуванню Вашому, Пане Міністре, вищезазначену справу, яка маючи метою задовольнити справедливі і слушні побажання на- роду українського, разом з тим має значення політичне і для Польської Церкви. АВТОКЕФАЛІЯ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В РІЧІ ПОСПОЛИТІЙ ПОЛЬСЬКІЙ. Короткий історичний огляд. Православне населення Галичини, України і Білоруси залежало коли в церковному відношенню від Константино- польського православного патріярха, а релігійне з'єднан не було в Москві де в XIV ст. найчастіше в-за ріжних обставин мешкав Київський Митрополит, що керував церков ними справами всіх українських та білоруських земель , які входили в склад Польсько-Литовської держави. Як ставився до церковно-адміністративного єднан ня цих земель в Московійному Польський Уряд. Цілком нега тивно. Коли тільки Казимир великий в половині XIV століт тя прилучив до Польщі Червону Русь, себ-то Галичину,він зарав же звернувся до Царгородського патріярха філофея з проханням дати для Галича окремого митрополита,бо він, король не бажає,щоби православне населення Галичини під- лягало владі митрополита, що мешкає в чужій державі - в Москві- Патріарх філофей задовольнив вимогу короля Кази- міра великого і висьлятив для Галича окремого митрополита Антонія. В XIV та XV ст. литовські велики князі, щоб не мати спільного з Москвою Православного митрополита,доби- лися від Царгородського патріярха того, що той погодив- ся висьлячувати для Литви й Москви окремих митрополитів, щоби розірвати єднання українсько-білоруських земель в московськими. Політичні міркування заставляли великих ли товських князів домагатися цього поділу єдиної Київської Митрополії на дві - Київську,що охоплює всі українсько- білоруські землі в Литві та Польщі і Московську, що поши рювалася на заселені великоруською людністю землі. Політичні головним чином міркування заставляли Уряд Сігізмунда III піддержувати церковну унію православ- ної церкви в Римом бо ця унія нищила релігійну єдність України з Московщиною та Царгородом. Коли ж берестей- ська церковна унія не дала бажаних наслідків для поль- ських політиків, останні за часів Владислава IV під- носять справу окремого, невалежного від Царгороду Па- тріярхату в межах Польсько-Литовської Держави, який би об'єднував все населення грецького обряду, що під- лягало владі Річі Посполитої. Кита напередніх років показало, що Царгородський патріярх мав великий вплив на православне громадянство українсько-білоруських земель, а це за польсько-державного погляду вдавалося шкідливим для Польщі явищем і утворення окремого для польсько-литовської Держави патріярхату могло паралі- зувати цей вплив. Але з цих заходів нічого не вийшло, не дивлячись на те, що кандидатом на патріярха намича- лася така впливова серед православних особа, як Петро Могила. Не взмаючи на невдачу напередніх спроб Поль- ського Уряду розірвати зв'язки православної церкви, що находилася на території Польсько-Литовської Держави, з Царгородським Патріярхом та з Московщиною, думка про таке розірвання не покидає польських політиків. Вони піднімають цю справу на багатьох сеймах і 1676 року їм пощастило провести сеймову конституцію, якою було заборонено православному населенню Польщі вноситися як особисто, так і листовно з Царгородським Патріярхом. На цей раз Польський Уряд досяг свого: ано- сини православних його підданних з Царгородським Патріяр- хом було перервано, але зате залишилися це зв'язки в Москві, вплив тої на справі православної церкви в Річі Посполитій починає збільшуватись. По Андрусівському договору 1667 р. Лівобережна Україна відходила від Поль- щи до Москви, до неї ж відходив на два роки і Київ, місто перебування йм'я вських митрополитів, що керували право- славними єпархіями в польсько-литовській Державі. Московський Уряд користуючись політичними обставинами, затримав собі Київ й після того як минуло 2 роки, і тим самим ставить митрополита київського безпосереднім залеж- ність від московського патріарха, а цей останній через митрополита київського вливав на всі церковні справи в Річ Посполитій. Щоб надати цим впливам свого патріарху цілком правний та каноничний характер, Москва, шляхом підкупу великого візиря Туреччини добилася того, що Пат- ріярх Царгородський Досифей погодився уступити владу сво над православною українською церквою патріархові москов- ському. В.1686 р. представник Польщі в Москві Гришмульт- товський вироблював акт "вичного миру" між цима двома державами і був премушений внести в цей акт дев'ятий Його параграф по якому Московський Уряд стримував право охорони православного населення Річі Посполитої та право втручання у внутрішні справи Польщі, коли того вимагати- муть інтереси православного її населення. Плачучи підпи- сав акт "вичного миру" король Ян Собеський критично стає новище Польсько-Литовської Держави странина погрова з бо- ку Туреччини примусили його погодитися з цим договорним актом, аби втягти Москву в війну з Турками та татарами. Правда, сейм цього акту не ухваливав, але москва визна- вала його цілком правомочним і в своїх дальших відноси- нах до Польщі базувалася на ньому. "Вични? мир" дав московському Урядові правну підставу втручатися у внутрішні справи Польсько-Литовсь- кої Держави. Петро I - союзник Польщі в часи північної війни-вперше починає втручатися в домашні справи поль- ські і роспоряджатися в Польщі, "як у себе дома". Завдя- ки своїм втручанням в польські справи він через свого посла ки. Довгорукова добився того, що сейм 1717 р. му- сів ствердити акт "вичного миру". Після цього ми бачимо, як Російський Уряд призна- чає до Річі Посполитої православних епископів біло-руських та переволоських / коєд'юторію київського митрополита в Польщі та Литві/, посилить своє розпорядження, вимагає вправовдань від духовних осіб- підданців польських. Це не подобалося Польському Урядові та громадянству, але вони нічого не могли зробити для усунення такого явища. Особливо часто втручалася у внутрішні справи Польщі цариця Катерина ІІ. Досить пригадати, що нею було призначено Георгія Кониського, архієпископа бі- лоруського, Малькіседема Значка-Прославського та Віктора Садінського, єпископа Слуцького. Полякам добре відомі ці імена: польські історики їх часто згадують, наділюючи такими епіскопами, як "лихий геній" Річі Посполитої так висловлюється про Георгія Кониського відомий історик польських часів Станіслава Понятовсь- кого-Короси. Всіх цих осіб призначав до Польщі і тут підтримував Московський Уряд, бо православна людність Польщі й Литви в церковному відношенні валомела від Москви. Ненормальність та велику шкідливість такого положення церковної справи добре зрозумів знаменитий чотирьохлітній сейм /1788-1792/ і не тільки зрозумів, а й мав рішучих заходів, щоб визволити свій край від такої небезпеки втручання Московщини. Сейм дізнався, що вище православне духовенство для Польщі призначалося Московським Урядом, останній через Надзвичайний Синод надсилав до Польщі накази святкувати "табельні" дні,, цеб-то дні народження ро- сійських монархів та їх наслідників, вступу на престол, дні їх теосіменітства і це все не просто святкувати, а ще й дзвонити у всі дзвони цілий день і т. ин. Для вияснення такої дивної для Поляків справи, чотирьохліт- ній сейм призначав свою слідчу Комісію, що розглянула справу надзвичайно мирно і зробила доклад сеймові. І без того настроєний вороже до Москви чотирьохлітній сей стражено обурився на згадані вище приклади втручання московського Уряду у внутрішні справи Польщі й ухвалив вжити заходів, щоби не допустити надалі таких втручань, найкра- цим для цього засобом визнано було звільнить православного населення Річі Посполитої від церковно-адміністративної zaleжностi від Московського Найсвятійшого Синоду й утворення на території Польсько-Литовської Держави автокефальної православної української церкви, незалежної від чужої церковної влади. Для переведення в життя такої постанови сейму, Польський Уряд звернувся до Царгородського Патріарха за порадою та благословенням. Патріарх погодився з планими Польщі відносно автокефалії православної церкви і чоди, в грудні 1791 р. постановлено було скликати в червні 1792 р. в Пинську православну конференцію, себ-то зібрання православного духовенства та мирян для вироблення нової церковної організації на началах автокефалії Православної Церкви в Польщі та незалежності від чужоземного патріарха або Синоду. Призначено на червень 1792 р. в Пинську конгрегація відбулася і на неї прибуло багато духовних /ігуменів, протопопів, священиків /та миран; де-які з них, як напр. ігумен Сава Пальмовський, були великими прихильниками автокефалії Православної Церкви в Польщі. Прибули й представники Сейму. Бажану для автокефальної православної Церкви в межах Польщі та Литви організацію конгрегація виробила. Але, на жаль, всі ці заходи зроблено було занадто пізно: треба було розпочати їхще в середині XVII століття, тепер же з цих заходів нічого не вийшло, бо в 1793 р. відбувся другий поділ Польщі, а в 1795 р. третій. Польське громадянство й Держава не скористувалися постановами чотирьохлітнього сейму відносно автокефалії православної Церкви в Польщі, як вони не скористувалися й іншими великими його реформами. З усього вищезказаного видно, як стара Польща розуміла всю ненормальність та шкідливість для неї церковної залежності свого православного населення від московської церковної влади. На чотирьохлітньому Сеймі знайдено було й спосіб визволитися від цього лиха шляхом заснування автокефалії Православної Церкви на терені Поль- ко-Литовської Держави. Серед Польського Уряду в різні часи панував той погляд, що православіє ніби шкодить їхній державі і через те православних необхідно навернути коли не на литовство, то хоч на унію. Але історія Польщі ХVІІ віку ясно свідчить, що не православіє само по собі шкодило Річ Посполитій - Її церковно-адміністративна залежність і її православного населення від Москви, а за чого Москва широко використовувала Церкву для досягнення своїх імперіялістичних цілей. Автокефалія Православної Церкви в Польщі не допускала б таких зловживань Москви. Отже урок історії і погляди чотирьохлітнього сейму на справу Православної Церкви в Польщі повинні бути прикладом й для сучасної демократичної Польщі: Їй теж необ- хідно дбати про утворення в своїх межах автокефальної Православної Церкви, а не віддавати своє православне населення московському патріархові, бо всяка найменша цер- ковна залежність від його дасть можливість повторення тих шкідливих помилок і втрат, які зробила Польща в ХVІІ віці. ПОСТАНОВИ НА КОНФЕРЕНЦІЇ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІЙ В ВАРШАВІ З ДНЯ 9 ЧЕРВНЯ 1920 Р. В СПРАВІ РЕЛІГІЙНІЙ. 1. Українській Церкві Православній забезпечується повна свобода в границях Річ Посполитої Польської; 2. Українська Церква мусить бути позбавлена московських русифікаційних впливів, а також від утисків і залежності міс- цевої адміністрації; 3. Церковне життя української людности мусить бути нор- моване церковними зібраннями: духовенства і прихожан. 4. Назначується на цілім терені з людністю українською епископа Українця в кафедрі в Холмі. 5. Уможливлюється діяльність церковних братств на за- гальних засадах про товариства. 6. В цілі забезпечення українській православній церкви належно підготовленого духовенства закладається духо́вна се- мінарія в Холмі чи в Володимир-Волинськім. 7. Висвячення православних і бувших унійцьких церков на костьоли римсько-католицького обряду стримується і забороня- ється. Справа посідлості і власностей православних церков і церковного майна мають розрішатися всіми державними власти- ми, котрі мусять забезпечити українській людности відповідне представництво. 8. Клочи від церкви і церковне майно повертається прихо- жанам. 9. Видача метрик уродження, шлюбу і смерти провадиться на українській мові. 10. Людности визнання грекько-католицького дозволяється в організовання в парафії і підлеглості їх юрисдикції духов- ній митрополита грекько-католицького у Львові. В Н Е С К И З'ЇЗДУ ГРОМАДСЬКИХ ДІЛЧІВ ЗАХІДНОЇ ЧАСТИНИ ВОЛИНІ в дні 12-го і 13- грудня 1920 р. в Луцьку. В СПРАВАХ ЦЕРКОВНИХ. Вважаючи на те, що православна церква на Волині, яка в давнину була тут забороном української національ- ності, потім одначе стала русифікація ним чинником і заряддям до збільшування польсько-українського антаго- нізму в обиженнях враз з тим і національної свідомості українського народу на Волині, З'їзд звертається до публічної оцінки всього православного населення тих ве- мель, що входять в склад Річі Посполитої Польської, щоби негайно починає були кроки до цілковитого адміністра- тивно-релігійного розриву з імперіялистичною Москвою, з заснованим натомість в Річі Посполитії Польській Митро- политу, підлеглого Москві. А поки що З'їзд вимагає від Уряду Річі Посполитої Польської розпорядження про забо- рону волинському православному духовенству русифікацій- ної діяльності через школи так і через церкву, причому виклади релігії в школах усіх типів не повинні провади- тися на мові російській. Казання на російській мові повинні но бути заборонено. Зедення /метрик,цлюбних свідоцтв іт.н./ на мові російській як на місцевій, не може мати місця. Нарівні з тим З'їзд домагається, щоби була уможливлена діяльність церковних братств на загаль- них засадах про товариства. СТАТИСТИЧНА ТАБЛИЦЯ етнографічних взаємовідносин в процентах на Холмщині, Підляшшю і Верестейцині, складено по. Українці. Поляки. Інді. Біло руси. Німці. ХОЛМЩИНА. Повіт Грубошивський 56 26 17 - I " Тамашівський 48 40 12 - - " Холмський 37 35 13 - I5 " Вілгорайський 26 64 10 - - " Замостський 8 77 13 - - " Красноставський 5 84 II - - ПІДЛЯШЩЕ. Повіт Вільський 58 I8 24 - - " Володарський 53 22 2I - 5 " Костянтинівський 52 32 I4 - I " Радинський I6 65 I8 - I ВЕРЕСТЕЙЦИНА. Повіт Кобринський 83 I I4 2 - " ПРУЖАНСЬКИЙ 79 - I3 7 - " Пінський 79 3 I8 - - " Верестейський 7I 2 22 4 - " Вільський 46 9 I4 30 - московської людності в зазначених місцевостях майже немає і її трохи надибається лише по великих містах Польщі. У.Н.Р. МІНІСТР ФІНАНСІВ "5" Лютого 1921 р. ч.//4 м.Тарнів. ВИСОКОПОВАЖНИЙ Сигизмунд Губертович. Дійшла до мене чутка, що 22 січня ц.р. п. посол КУТИЛОВСЬКИЙ робив доклада на вечірці в ре- дакції "Przemienna" про автокефалію Православної Церкви в Річі Посполитій Польській, ухвали в цій справі мали відбутися 2-го лютого ц.р. Ласкаво прошу Високоповажного Пана Міністра поінформу- вати мене в цій справі. З правдивою до Вас поманою, Міністр Ісповідань, Професор ДО ПАНА МІНІСТРА НАРОДНЬОГО ЗДОРОВЛЯ I ОПІКУВАННЯ. Мономаховому п. Монастырь Новодвора Господня и Ордынкаму С. Т. Степановскій, Warszawa, Aleja Róż № 6 m. 9, Uwrajińska Misija. Миністръ Клодвідъ "8: Моя суть Симплеръ Губернаторъ! 2-14 Дійшла до мене рука, що 22 січня ч.р. п. посол Кутиновський-росів домага на веріпці в реґанзії "Розмієра". Ніяких ухвалъ що авто- краплін Православної Церкви в РН: Ухвали в Полтавській; Ухвали в Полтавській. Ухвали 2 цієї сьогодні мають вибуття з до п. Міністра Михайловъ Іванъ Овчаровъ Дорогий ч.р. Ласкаво цінуємо Кономахового пана Монастыря поїндурицьвори мене в цій Судьи: Зигалдина и Чарушева, Морозов Кириллов, Георг. Г. Орлов 7/11 1921 г. А/175 Д-в н. Степанову (Синзюмін) Відділення. 19 март 1924 З попередніх моїх інформацій ви знаєте, що Колишньому в церкві - адм. к. с. спра- живану в Дніпропетровську при в'язанню до Старий Варваровець на Уроченцях і, чи залізняка своїм овсяком Степан Володимир, що не- приємно ставився до уряду "нез'ю" справи. В інтересах управлінської кількості Коли- шньому необхідно, щоб вона зв'язана була з Винницькою. Також зв'язку дозволено у храмі мешканця, най преславний Степан Довжий, що Кобівськ водить до Микільського Варвара та до Кайловича Пономарь. проїхавши при цьому вибуття з-пд його будинку "заборони" краї. Свій провод у Колишньому вел. Довжий Довжий! Вперше посполу. Ми так зв'язано всім приємною Церквою, до Собору в Київ: 1918 року, який ухвалив, щоб проводити людність Колишнього крізь підземля в церкві муш був дозволено бувати. Виниклий організація, за сприянням якої зорозів'ється Степан Довжий. До Генерального Міністра Іноземних Справ Української Народної Республіки Генерал-Майор П. 1. Доклад про умови військового. 2. Лист до Ставки... 2. По місцях вдовж них, чи мало, Комуністичну Організацію Спеціальних Володарських кріпосних у Воронькі; свої вимоги вдовж цього загнання коли мені групується на листах архівних під Атаманом Степовим та меморандуму критичного Артема і Кременчука, як в червні 1919 р. коли все Волинь не була окупація Польською владою Фоменко-Пивенько, і населення Ходки. Усі ці кемпінги були зносимися з Волинськими органами, рекомендуючи їх до роботи в еміграції. Комуністична зборка- ння на супротив кріпосних до Січеславсько- го Степова Володарського, були в Год певнення ведучи, як єдиною в цей час проводитися Спеціальні з межами Польської держави. Тоді Дзинь іменованих вище двох ведучих суперечили певнокріпосним Квіт. 26го кріпосного собору 1918 р., який мав своє підписання і архівних Степовий, і меморандуми Артема, і мало вмістити себе змінення, в саме листі до них. 3. победной битвы на Волге", з заметки. мы участвовали в Волге за победу над разбой- никами и кеменками. Собрал 1918 р.; выехал мы зонеслишь Коневицкий вод селения Дрвнсів, а не Володимира. Коли дивизія пропешилъ про ми одібраний Коммектою хоро в церкви на вдомлення від Воли. Кі, то б'є моє сильне консисту п.Д. евову і обароне урочистий спробу. Перез ми М. Кемерево Тенебродк из'я кола подвига думки в цій епохі и підприємцю про заходи. Йдоми Взе з сього соку панкулоподобні перед п. Катковичем. Поневта по м'їн'єверево, Вуковськ, роба на промесяц Смешова Дрвнсів був збер- жено убогу і чудливих заворотів було садо. Вибликало, до бою мусь волонтери підемо, з'їження спробедмебе і корпенне для ками секретно. Уж у першій строби. Загальнового до Мстомово Михайло Ткачовськ, Куляр. Моновданному а. Мінському Закладних Судах. Високоповажному нашему Мінське! Додали до уваги листа вашого від-млодчика 25 п. Томова Узгайської др. пльомарини "Москій" в РР; По- сланці Польській в судах своєму захоплення єн. Молоди- м людям у ен. Діонія, Холм- ської Старої", а честь ув- агу Вас, наша Мінське, шевела. ми Вас, наше Мінське, шевела лиш убо листа п. Томови Мері і Нешиме нападам Від мене в зазначеній справі. З уважністю до Вас коман- довник Тенєнов 18/II/1921 р. Генерал-майор І. Орловський ) do M. n. Mrz. Krop. Zd. w dm. Curijm. Tys. Cislenov- (6Koro ( Warszawa, Aleja Róż nr 6 m. 9, Ukrainińska Misia dla ....) 2) M. n. Turebi "Myra" i "Cesari" Dumblamapurni "Meii" o Piz: Monomelijit Toubcvin (age- ca binye) rysz Monomelijsko Завердных Сигов с мечем до п. Мусину В.С. 3) Лиса до п. Ситимольно. по ближори и по шоссе 19.II.21г. Г.Орлов 18/II. У.Н.Г. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ "25" Лютого 1921 р. ч. 216... м. Тарнів. до ПАНА ГОЛОВИ ДИПЛОМАТИЧНОЇ МІСІЇ В РІЧІ ПОСПОЛІТІЙ ПОЛЬ- СЬКІЙ.- З попередніх моїх інформацій Ви вже знаєте, що Холмщину в Церковно-адміністративному відношенню оце недавно приєднано до єпархії Варшавської та Гродненської, на чолі яких стоїть епископ Володимир, що неприхильно ставиться до української справи. В інтересах українського населення Холмщини необхідно, щоб вона зв'язана була з Волинню. Такого зв'язку бажає й кременецький православний епископ Діонісій, що навіть подав до Міністерства Визнань та Начальника Панства протест проти вилучення з під його влади Холмщини. Орел право на Холмщину владика кременецький Діонісій використовує постулами так званого Всеукраїнського Церковного Собору в Київі 1918 року, який ухвалив, щоб православна людність Холмського краю підлягала в церковному відношенню владі Волинського архиєрея, заступником якого зараз і являється епископ Діонісій. По тих відомостях, що мав Холмщину однане епископові Володимирові під впливом "Руськаго Церковного Комитета" в Варшаві; свої вимоги відносно цього зазначення Комітет грунтує ніби на листах архієпископа Евлогія та митрополита Київського Антонія, що в Червні 1919 р., коли Волинь ще не була під польською владою, і населення Холмщини не можливо було зноситися з Волинським архи- ереєм, рекомендували православній людності Холмщини звертатися по справах церковних до вікарія Гроднон- ського владики - білостоцького єпископа Володимира, як єдиного в той час православного єпископа в межах Польської держави. Така думка іменованих вище двох владик супоро- чить постановам Київського церковного собору 1918 ро- ку, якому мусять підлягати й архиєпископ Звлогій, і митрополіт Антоній, і мала тимчасове значення, а по- ме лише до того часу, доки не було польської влади на Волині, з моменту ж цієї влади Волині необхідно рахуватися з постановами Собору 1918 року і визнавати залежність Холмщини від єпископа Діонісія, а не Воло- димира. Коли Діонісій протестує проти одірвання Угорського краю в церковному відношенні від Волині, то він має цілком каноничну підставу і цим обороняє українську справу. Через те Міністерство Ісповідань цілком поділяє думки єпископа Діонісія в цій справі й підтримує його заходи. Ласкаво прошу Вас з свого боку поклопотатися перед п.Начальником Панства та Міністерством Визнань Річи Посполитої Польської, даби на протест єпископа Діонісія було звернуто відповідну увагу і цього його бажання було задовольнено, бо воно має каноничну під- ставу, цілком справедливе по суті і користне для на- шої національно-культурної справи. З правдивою до Вас Пожаною МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ ПРОФЕСОР УНР Міністр Товбігано А/Комору 1921 року Ч. - 475 216 м. Марнів. Копія 32 110 До п. Голови Дипломатичного місії в Раді краю Високоповаженого Степановича Туберстовицького. В попередніх моїх інформаціях Ви все знате, що Халимщину в церковно-адміністративному відношенні оче недавно приєднали до єпархій Варшавської та Гродненської, на чолі яких стоїть єпископ Володимир, що непричинено ставиться до української справи. В інтересах українського населення Халимщини необхідно, щоб вона зважана була з Волинню. Пам'ятаючи, що кременецький православний єпископ Діонісій, що навіть подав до Міністерства Внутрішніх Справ та Католицького Православного протеста про вилучення (про) з під його влади Халимщини. До п. Мик-стера Народної кременецький Діонісій виправдує постанову Варшави і волинського так званого Всеукраїнського Церковного Собору в Київі 1918 року, який ухвалив, щоб православна людність Халимської громади підлягала в церковному відношенні владі Волинського архієрея, заступником якого зараз і являється єпископ Діонісій. По тих відносинах, що маю, Халимщину здано єпископові Володимирови. під впливом "Руського церковного комітета" в Варшаві; свої вимоги відносно цього зазначений комітет грунтує мів на листах архипастера Свояка та епітрополита київського Антонія, що в червні 1919 р., коли Валич не був під польською владою, і населення Халмщини майже всьо було зросійка з Волинським архієреєм, рекомендував православній людності Халмщини звертатися по справах церковних до вікарія Гродненської видици - візостопу єпископа Володимира, як єдиного в той час православного єпископа в межах Польської держави. Макс Оушка іменований вище двом владик суперечить постановам Київської церковної собору 1918 року, якому тусінні підлягають й архипастер Свояк, і епітрополит Антоній; і має вимагати зміни, а саме між до того часу, доки не буде польської влади на Волині; з моменту ж цієї влади Валич необхідно рахуватися з постановами Собору 1918 року і визнавати залежність Халмщини від єпископа на Діонісії, а не Володимира. Каже Діонісій протестує проти одержання Халмською краю в церковному відношенні від Волині, що він має звичай каноничну підставу і при обранні українську справу. Через те Міністерство Історичною думкою поділяє Душа єп.Діонісія в цій справі і підтримує його заходи, Маскаво прошу Вас з свого боку похопотатися перед п. Каращ- ником Панетва та Міністерствам Визнань Рівн Постолійрії Польської, щоби на протест стископа Діонісія було звернуто відповідну увагу і щоб його затання було задовальне, бо воно має каноничну підставу, цілком справедливе по сурії і корисне для нашої національно-культурної справи. З правдивою до Вас поманою, Міністр Істовідань Професор Л. Олійко З оригіналом згідно: За Діловоду Квасницький Українська Дипломатична Місія в Парижі (Польща) (Алле Роз № 6 м.9, Варшава) Миколайовичу ч. Т. Олександр. Мая 26 1925 Z. 226 Висловлюючи мені доброго! За поділами має бути цінно державо, — без зумовлення відмовлено, що можливо. Пенал від Вас вродимостей про учасливі сугоби. З повагою до Вас і команди Т. Олександр 25/II-1925 М-у імені "Жовтня 1924" з. 234 до п. Міністра Заказдюк Олег При вбому надсилав Вам Конів безпомочної Найм з до. Ташками до неї, поданої Міністру п. Санин у сполі абшокеуами Української везли в Рід посилки повтроки. М. Т. Ілья Кроп У. Н. Р. МІНІСТР ІСПОВІДАНЬ "Ч." Березень 1921 р. Ч: 285... м. Тарнів до ради народних міністрів ...шановно інформуємо, що виходячи з попереднього повідомлення про охорону од. гонки: 441 у лютому 1921 року от-а відповідно інформують, що в цьому ж місяці було зроблено 6 випадків. ...мінської після кожної іншої О. К. П. А. Д. погодження швидкості: 03 % . у 1921 року от-88 441 від стоянки на ...випадку, що зроблено: 22-го грудня 1920 року я докладав Раді Народних Міністрів про велике значення для нас заслуги в.м. Православного Церкви в Річі Посполитій Польщі, Обміркованими мій доклад, Рада Міністрів постановила консолідувати мене для полагодження випадкової справи до Варшави. В Гармашу я відправив 27-го грудня звернення влітку 6 січня 1921 року. Про неволідки своєї подійки я робив доклад Раді Народних Міністрів оголосило. Виходячи із Варшави, я доручив справу автомобілі Православної Церкви в Річі Посполитій Польської Голови Української Дипломатичної Місії, п. Л.Дмитренку, який на моє прохання допомогти в цій справі відповів повною згодою. До п. Голови Української Дипломатичної Місії в Варшаві я направив такі листи: 1/ 20-го грудня 1920 року № 106: телеграма про прийняття відомостей про Бишкопа Володимира. 2/ 21-го грудня 1920 року № 113: лист з проханням повідомити про справу Еп.Володимира. 3/ 26-го грудня 1920 року № 137: справа про утворення української парафії в Варшаві. 4/ 28-го грудня 1920 р. № 138: справа про при- 5/ 4-го січня 1921 року № I4I: прохання присила- ти відомості про польські церковні справи. 6/ 5-го січня 1921 року № I44: лист, де перерахо- вано все, що повинно зробити в справі автокефалії Православної Церкви в Річ Посполитій Польській. 7/ 22-го січня 1921 р. № 50: прохання відповісти на листа № I44. 8/ 1 лютого 1921 р., № 36: прохання повідомувати про перебування в Варшаві Іоакима Діонісія. 9/ 25-го лютого 1921 р. № 816: прохання підтрима- ти Іоакима Діонісія в його справах на Холмську Епар- хію. 10/ 23-го лютого 1921 року № I97: прохання надісла- ти Міністерству Ізомірські матеріали, прислані в Віл- ьну. До клад. Ще 22 грудня 1920 року в домовладів Ради Народніх Міністрів цю вами зварито для нас застосування авто- мобілі "Традомавські" узяли в роз- краї. Потолерій Тольміт. Обмірювавши помилки, Рада Міністрів поштовх- ми донат, Рада Міністрів певною вина командування мене для поло- воджених замачень сьогодні до Казмаву. У Казмаву я вийшов 27 грудня, виїхав звідти 6 січня 1921 року. Туди належни своєї поїздки я робив до клад Ради Народніх Міністрів Словачкою. Ми відмовили із Казмаву, з дозу- ки в Службув атаманській Цьобонов- ної Урми в Р.Н.Р. Тенолі Усвай- ської Дипломатичної Місії, и. Л. Михайлова, який на моє цього ми до кладу в цей сьогодні було від повного згодою. До п. Іноли Узгайської "Джмбо- насумої" Морді в Портилів і ми- сальні листи: 1) 20 грудня 1920 р. №106: письмо на цю циннізь свідомості про сп. Молодилига. 2) 21 грудня 1920 р. №113: лист з уго- лами повідомляє про сказку сп. Молодилига. 3) 28 грудня 1920 р. №117: сцюба цього рима, Узгай/11 Мії "пограчі" в Портилів; 4) 28 грудня 1920 р. №138: сцюба про цимнанню переселенцям здобичам- ної Узгай, цим Молодилига, Кис- наль Р.П.Т. у Узгай/Мій. 5) 4 січня 1921 року №141: указаним циннілар зв'язаного про пох- сміє уськови сцюби. 6) 5 січня 1921 року №144: лист, де підкреслено все, що повинно зробити в сцюбі Олімпія лії Голодомору: Узяли в Р.Н. 27. з) 22 грудня 1921 р. у СД : узятою відповідь на листа № 144. 8) 1 лютого 1921р.. в 86: зв'язано по- їнформування про пограбування Казмабі Еп. Діонісія. 10) 23 лютого 1921 р. у 197 : узято- ми надійшов звітний запис Зем- лядського комітету, думки з Він- града. (саморучних рук) Ні на один із письмених листів мерії 8 до своєї дипломатичної Відповіді не одержав. 3 березня 1921р. Мерія Товстолу, Товст. Т. Олімп. - 9/ 25 лютого 1921 р. у 216 : зв'язано відповідь на колективну вимогу. оцінку. Еміс. вед. М.-3/3 8/IV 1921 року Усиновляючи в. Пронівича! Широ цьому Вас побудо- лимо мене, які єсть би молодшій узнови: видан- ня, землекористування й - пов'язаних з ним церко-карамських узьов. З задоволенням додаємо Голов. Т. Овчар IV 1921 У НР М-р Тамівдам Д2: Друкується. м 386. и Мурик Високонований до м. Мінська (закр.) Супт. Баче Мінське Ласкаво прошу Вас зробити розслідування, щоб м-ль Там- вдам було надіслано Дзен- ник врздову Міністерства визнань релігійних і освітнія публічного В.Р.Р. з позивом про меса, сам! видався в Бу- мабі З уваженням до Вас Повинний. Ми був Кроп n. Tomski Wyd. Dzień. Mi. cii EPN. M - 384 22. III 1921r. Ninomowam wam Trome! Leczby ziomu Wac zim- czaj mimożegdy kowb. Gaub Dziennik urzędowy Minister Stwa wyznań religijnych i oświe- cenia publicznego R.P.P. 3 dnia 10-25/40 1921 r. Zgadulno do Was moim, Mocny kowb. Tymy. T. Olsz N.-382. 24/III/1921 року до "Редакції" газети "Рідний Грай" В п 58 - арт 16/III-від. в зв'язку мі "Рідним Граєм" повідомлення с.гайтера "пропатанга унії". п. 58 Звинувачу на те що в газеті р.к. за забарвлено рисунок "Все- ливенецтво", що пелюгима про стаття в університеті, а також з "Journal des débats" - зазначено по Департаменту-безпеки по сувався правових держав. Минулого року Головдани ла- скаво вручили Мановені Редакції від повідомити про в акому рисунку "Всерпоселенські" і який власне - Варшавський, Краків. "Ки" за Ловчевку "Том." поміщена забарвленна вище стаття, бо в тій також аби мавши було дяк вигляд позначений в цій, справи про В. ов Аугден. чира. Том. рухає; Ем. Бернгауз У відпо ідь на відномення ч: 1403 з дня ІІ березня 1921 р., Українська Дипломатична Місія в Річі Посполитій Польській сим має за честь повідомити: По наведеним Місією справам в Річі Посполитій Польській нині виходять такі видання періодичні в справі церковній: 1. Відомості архід ієпезіальні у Кракові, Познані та Варшаві, видавані архієпископствами католицькими по тихнево. 2. Відомості дієцезіальні, видавані при всіх єпископ- ствах католицьких в Польщі. 3. Окрім зазначених вище офіціальних часописів вида- ються слідуючі півофіціальні: а| місячник "Місії католицькі" у Кракові, б|місячник катехитичний у Познані, в| тихневик "Ві- домості для духовенства" в Познані. 4. Неофіціальні: а| тихневик "Поляк-католик", б| тихневик "Посіев", в| тихневик "газета святочна" і г| тихневик "Воха". 5. Евангелічна церква в Польщі має свій тихневик під назвою: "Евангелік". Окрім зазначених вище видань мається також значна кіль-кість видань богословського характеру, які виходять або по місячно, або й через кілька місяців періодично і не періо-дично. Перечислені видання в комплектах за 1919 і 1920 р. і 1921 рр. коштували-б при набутті їх від 15 до 20 тисяч марок пол. З приводу піднятой М-вом Ісповідань У.Н.Р. справи роз-добуття йому сих видань, Українська Дипломатична Місія в Польщі має за честь зазначити, що набуття їх через У.Д.Місію в Польщі вважається ій недоцільним з огляду на відсутність в складі Місії спеціаліста по церковним справам, який міг-би критично віднестися до духу численного матеріалу. Українська Дипломатична Місія в Польщі вважала-би до-цільним аби Міністерство Ісповідань У.Н.Р. користарчи з свого перебування на терені Польщі само відрадило одного із своїх урядовців-спеціалістів для підшукання і набуття потрібних для праці Міністерства Ісповідань матеріалів. ГОЛОВА МІСІЇ: Л. Штамп Секретар: М. Олесец У.Н.Р. МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ. Українська дипломатична Місія в Річі Пасполитій Польській тел. 120-3І ч. 245/3 23 березня 1921 р. м.Варшава До Міністерства Закордонних Справ УНР До Міністерства Ісповідань У.Н.Р. В ріжих справах, в якими зверталося Міністерство Ісповідань У.Н.Р. до Української Дипломатичної Місії в Польщі - сею останню було зроблено з 1-го січня 1921 року: 1/ На лист п.Міністра Ісповідань в 22/XII-20р./вх.ч:1955/, відношення з 29/XII-20 р.ч:140 в справі: а/ аби українському студентству було дано вільний вступ до Варшавського Університету, б/аби професори, прив.-доценти і асистенти Камянецького Університету були допущені до праці в лабораторіях та бібліотеках Варшавського Університету, в/аби студентству було дано якусь матеріальну підмогу, г/аби відкрити студентську бурсу. ЗРОБЛЕНО: Місія попередньо через Ст.Аташе Місії п.Т.ОЛЕСІЙК, особисте, а потім відношенням ч.ч. 84 і 86 від 29/1-21р. звернулася до Польського М-ва Визнань Релігійних і Освіти Публічної та Варшавського Університету, відношенням ч.40 від 15/1-21 р. для прихильності до українських студентів у Варшавському Університеті, але ніякої позитивної реакції не було отримано. НАСЛІДКИ: по п. а/ Міністерством Польським дозволено приймати до Варшавського Університету українських студентів по представленню кожних із них зокрема потрібних для сего документів. Вже зараз прийнято до Варшавського Університету звіс два вад цяти студентів-українців. Літній семестр починається з 4-го квітня. по п. в/ і г/ вияснено, що ні Українська Дипломатична Місія в Польщі, ні Варшавська Філія Укр.Червоного Хреста перушених справ полагодитись не можуть за браком відповідних коштів. Цілею справою як матеріальної так і духовної допомоги займається нині: Українська Студентська Громада у Варшаві. по п. б/ Справа може бути позитивно полагоджена через особисте пересуміння з Варшавським Університетом заінтересованих осіб,або Ректорами Університет. 2/ На відношення Міністерства Ісповідань ч. 197 від 23/П /вх.№ 134/ з справи пересилки церковного органу Пре-Славії,- Українська Диплом.Місія справу полагодила і про се повідомила відношенням № 164 від 28/II. 3/ На відношення Головного Військового Уряду Душпастирського для визнання Православного від 2/III-21, - вислано відношення до М. Ісповідань 5/Ш-21р. за № 131. 4/ На відношення МіністерстваЗакордонних Справ/Канцелярія Міністра ч: І402 відІІ/Ш -21р. в справі надіслання спису офіційних і неофіційних церковних періодичних видань за 1919 1920, і 1921 р.р. для доповідку Міністерству Ісповідань. Доручено зробити розвідку С.Т. Аташе Місії п. Т.Олесіюкові і про н/слідки повідомиле Міністерство 3.Справ І7/ІІІ-21 р. - 2287 заг. 5/ На відношення Міністерства Закордонних Справ від I/III 1921 р ч. ІІ77 в справі зібрання докладних матеріалів про Сі- нод Латвійської Православної Церкви. Доручено зібрати матеріали п. Т. Олесіюкові; в сій справі Місія звертається до Латвійського Посольства у Варшаві, яке вже попередньо повідомило через Місію Українське Міністерство Ісповідань про засновання Латвійського Синоду. 6/ На відношення М-ва З.С./ Депар. Чуже Знос./ від І4-го березня ц/р за ч. 1344/1472 - і на лист М-ра Ісповідань від 25/ІІ-21 р. за ч. 276 - писля пероблених Місією гахедів до- слагнуто, ще шляхом мирного перерозуміння Епископ Володимир пога- дився передати керування Холмською Єпархією Епископу Велинсв- му Дієнсію. 7/ На відношення М-ра Ісповідань від 3/ІІІ-21 року за ч.29 і обіжника М-ва Закорд. Справ./Канцелярії Міністра/ ч. 1563 - зроблене розпорядження Пресовому Вюро при Місії про збирання всіх відомостей про церковне життя і пересилку їх через М-во Закорд. Справ до Міністерства Ісповідань У.Н.Р. В справі ж зазначеного у згаданих відношеннях широкого звіту церковних подій за 1920 та початок 1921 року у Польщі, тм Українська Дипломатична Місія має за честь довести до відома слідуюче: А/ В складі урядовців Мисії немає ані одної людини, яка змогла-би виконати складення такого докладу, який вимагає від- повідної освіти спеціяльності. Б/ ст. Аташе Т.Олесіюк, якому до сього часу доручалося виконання всіх справ церковного характеру, не може вважатися таким спеціалістом з огляду на те, що він кінчив тільки 4 кля- си духовної Семінарії і будучи членом У.С.Д.Р.П. не звертав до сього часу на церковне життя особливо пильної уваги. В/ На придбання відповідних матеріалів Українська Дипле- матична Місія не має ні відповідних юштів ні кредитів. Г/ Отже для Української Дипломатичної Мисії при дотере- рішньому складі урядовців складення такого докладу есть немож- ливе. Не дивлячись на зазначене Українська Дипломатична Місія в Польщі старалася посильне виконати бажання Міністерства Іспо- відань, за що Мисія і отримала від останнього 26 лютого за ч. ч.226 подяку. Політичний Відділ Місії надсилає до Міністерства Іспові дань всі матеріали в церковній справі по мірі їх поступання де Мисії. За Голова Мисії Л. Михайлов /в.р./ Секретарь / підпис/ За згідність : В.о. Начальника Дипломатичного Відділу У. Н. Р. Міністерство Закордонних Справ УКРАЇНСЬКА ДИПЛОМАТИЧНА МІСІЯ в річі посполитий польській Телеф. 120-31. ч. 245/3. 192 р. R. D. U. Le Ministère des Affaires Etrangères LA MISSION DIPLOMATIQUE UKRAINIENNE EN POLOGNE. Tel. 120-31. No 22 березня ВАРШАВА. Do Міністерства Закорд.Справ У.Н.Р. Do Міністерства Ісповідань У.Н.Р. В різних справах, з якими зверталося Міністерство Ісповідань У.Н.Р. до Української Дипломатичної Місії в Польщі-сер останнє бу- ло зроблене з 1-го січня 1921 року: І] На лист п.Міністра Ісповідань з 33|ХІІ-20 р.|вх.ч:1955|, від- ношення з 29|ХІІ-20 р. ч:140 в справі: а) аби українському студентству було дано вільний вступ до Варшавського нівёрситету, б) аби професори, прив.-доценти і асистенти Кам'янецького Мні- верситету були допущені до праці в лабораторіях та бібліотеках Вар- шавського Університету, в) аби студентству було дано льхсь натеріальну підмогу, г) аби відкрити студентську бургу. ЗРОБЛЕНО: Місія понередньо через Ст.Аташе Місії п.Т.ОЛЕСІЮКА осо- бисто, а потім відношенням ч.:84 і 86 від 29|І-21 р. звернулася до Польського М-ва Визнань Релігійних і Освіти Публічної, та Варшавсь- кого Університету; відношенням ч:40 від 15|І-21 р. звернулася до Вар- шавської Філії Укр.Чорвоного Хреста. НАСЛІДКИ: по п.а]Міністерством Польським дозволено приймати до Варшавського Університету українських студентів по представленню ходним із них зокрема потрібних для сего документів. Вже зараз прий- нято до Варшавського нівёрситету звин дводицяти студентів-україн- ців. Літній семестр починається з 4-го квітня. по п.б] і г| визнено, що ні Українська Дипломатична Мі- сія в Польщі, ні Варшавська Філія Укр.Чорвоного Хреста порушених справ полагодити не можуть за браком відповідних осмтів. Ніж справов лк матеріальної та і духовної допомоги займаєть- ся нині: Українська Студентська Громада" у Варшаві. по п.б]Справа може бути позитивно полагоджувана через особисто порозуміння з Варшавським Університетом заінтересованих осіб, або Ректорами Університетів.> 2] На відношення Міністерства Ісповідань ч.: 197 від 23|ІІ |вх.№134| в справі пересилки церковного органу Бро-Злавії,-Українська Дипл.Місія справу полагодила і про се повідомила відношенням № 164 від 28|ІІ. 3] На відношення Головного Військового Уряду Дніпростирського для визнання Православного від 3|III-21,- вказано відношення до М.Іспов- відань 5|III-21 р. за № 181. 4|На відношення М-ва З.С.|канцелярія Міністра|ч:1402 від ІІІ-2 в справі надіслання спису обіційних і необіційних церковних перо- дичних видань за 1919,1920 і 1921 р. для доповіді Міністерству Іспові- дань. Доручено зробити розвідку Ст.Атане Місії п.Т.ОЛЕСЮКОВІ і про наслідки повідомило М-во З.Спра в І7|III-21 р. ч: 228|заг. 5|На відношення М-ва З.С.від ІІІ-21 р.ч:ІІ77 в справі зібрання докладних матеріалів про Синод Латвійської Православної Церкви. Доручено зібрати матеріали у Варшаві; в сій справі Місія звер- тається до Латвійського Посольства у Варшаві, яке все попередньо по- відомило через Місію Українське М-во Ісповідань про засновання Лат- війського Синоду. 6|На відношення М-ва З.Спра в |депр.Чуж.Зносин|від 14 березня с.р. за № 1344|1472-і на лист М-ра Ісповідань від 25|ІІ-21 р. за № 276- після пороблених Місією заходів д сигнуто, що шахом мирного порозу- міння Епіскоп Володимир погодився передати зерування Холмською Єпар- хією Епіскопу Волинському Діонісію. 7|На відношення М-ра Ісповідань У.Н.Р.від 3|ІІ-21 р. з № 294- і обмінника М-ва Закорд.Справ |канцелярії Міністра|№ 1566 -зроблено розпорядження Пресовому Бюро при Місії про збирання всіх відомостей про церковне життя і пересилку їх через М-во Закорд.Справ до М-ва Ісповідань У.Н.Р. В справі же зазначеного у згаданих відношеннях широкого звіту церковних подій за 1920 та початок 1921 року у Польщі, то Українсь- ка Дипломатична Місія має за честь довести до відома слідуюче: А|В складі урядовців Місії немає а ні одної людини, яка змогла- би виконати складення такого докладу, який винагад відповідної осві- ти спеціальної. В|Ст.Атане Т.ОЛЕСЮК, про що до сього часу доручалося виконання всіх справ церковного характеру, не може вражатися такими спеціалістом з огляду на те, що він вінчив тільки 4 кл.Духовної Семінарії і буду- чи членом У.О.Д.Р.Н. не звертав до сього часу на церковне життя особ- ливо пильної уваги. В| На придбання відповідних матеріалів Українська Дипломатична Місія не має ні відповідних зоштів ні кредитів. Г| Отже для Української Дипломатичної Місії при дотеперішньому складу урядовців складення такого докладу єсть неможливе. Не дивлячись на зазначене Українська Дипломатична Місія в Поль- щі старалася посиль но виконати бажання Міністерства Ісповідань, за що Місія і отримала від останнього 26 лютого за № 226 подяку. Політичний відділ Місії надсилає до Міністерства Ісповідань всі матеріали в церковній справі по мірі їх поступання до Місії Високоповажному п. Депутату Кузьмівському (Warszawa, Aleja Róż, w 6 k m. 9, Urajinska Misja). Високоповажний пане Депутате! Мені від С. Т. Степановського розповіли, що за підписом мито в Кривому сугалу автономізовані "Край Польський" цегляні і шиглії ліміти Польській охорони і еміграції. Цим відомо, я думав цеглявлення, і в тому ж іншому визначенні її за- ціновання і У. Н. Р. Ви іща цього розмовляли до Вас, Високоповажний пане Депутате, З настовими цілюваннями на- міслян лені, як їм сидова стоїть жада і невдоволе- і надані СУ повченихера лине про її хт. С. Шаров, письмен "Грицак" н 6). Прийміть завірено визволені до Вас пошеми. Мирний Толстий, 25 березня 1921 року. МІНІСТЕРСТВО ЗАКОРДОННИХ СПРАВ КАНЦЕЛЯРІЯ МІНІСТРА № 1946 30. березня 1921 р. До Міністерства Ісповідань. Згідно відношенню від 23 ц.м.ч.386 Канцелярія Міні- стра має честь повідомити, що Міністерство Зак.Справ віднеслося до Варшавської Місії з проханням повідомити М-во 3.С. про ви- соту коштів, зв'язаних з купівлею „Арієнтика" для доповіді про це п.Міністру Ісповідань. При чим Канцелярія Міністра З.С. доводить до відома М-ва, що по відсутності готівки Місія за свої гроші вищезгаданого „Арієнтика" купити не може. Начальника Канцелярії Міністра: /Ст.Діловод: Всесвітнє! Письмо дуже необхідно що Ви другий раз турбувалися про надіслання Ваш поїзду до Вашевського з'їзду. Дуже вшановую. П.-о. Акашов, мені прийшли посил- ки на Волині, саме виплачували в Костянтинівці і розпоряджались обличчям негайно їх надіслати. Як отримав, зробиво розповсюдження усім копій - і Вам вишлю. Про церковні справи на Волині з охотою дає поінформую; до жовтня велівся на Волинь, прийшов відновити найбільшу свіжість, будуть також і в Кременці- цевці сугасного церковного збору. Слухав оголосили мецерки в Новограді Волинському, як і захист несмітливого письма: Коселівський на усе не зазнав уваги - За й кого взяли до су- таски? Собій цього молитви вигрішити в Надзвичайному дусі, будучи

Розпізнаний текст